8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" квітня 2026 р.м. ХарківСправа №922/4464/25
Господарський суд Харківської області у складі судді Добрелі Н.С.
за участю секретаря судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до1. ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1. Приватне акціонерне товариство «КОЛОС-АГРО» , 2. Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕЗАЛЕЖНИЙ РЕЄСТРАТОР «АВЕРС»
про визнання недійсним договору
за участю представників:
позивача - Кожушний К.С.
відповідача-1 - не з'явився;
відповідача-2 - не з'явився;
третьої особи-1 - не з'явився;
третьої особи-2 - не з'явився.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якій, з урахуванням залишення частини позовних вимог без розгляду, просить суд:
- визнати недійсним Договір дарування цінних паперів від 25.03.2024, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Решетняк І.С. під реєстровим номером 887, укладений між відповідачами.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.12.2025 у справі №922/4464/25 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/4464/25.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.02.2026 у справі №922/4464/25 продовжений строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі №922/4464/25 залишено позов ОСОБА_4 в частині позовних вимог про зобов'язання депозитарної установи ТОВ «НЕЗАЛЕЖНИЙ РЕЄСТРАТОР «АВЕРС» провести операцію списання акцій простих електронних іменних у кількості 154422 штуки номінальною вартістю 5,00 грн за одну акцію, загальною номінальною вартістю 772.110,00 грн, міжнародний ідентифікаційний номер (ISIN) UA4000132823, що становить 41,4693% у статутному капіталі емітента ПрАТ «КОЛОС-АГРО» з рахунку у цінних паперах відкритому на ім'я ОСОБА_3 та зарахувати їх на рахунок у цінних паперах відкритий на ім'я ОСОБА_2 без розгляду.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.03.2026 закрито підготовче провадження у справі №922/4464/25 та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.04.2026 у справі №922/4464/25 визнано заявлений представником ОСОБА_2 відвід судді Добрелі Н.С. необґрунтованим.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.04.2026 у справі №922/4464/25 відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про відвід судді Добрелі Н.С.
У судовому засіданні по суті 21.04.2026 у справі №922/4464/25 було оголошено перерву на 27.04.2026 на 14:00 год.
Присутній у судовому засіданні по суті 27.04.2026 представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити з підстав, викладених у завах по суті справи.
Правом на участь представника в судовому засіданні по суті 27.04.2026 відповідач-1 не скористався, електронною поштою надіслав клопотання про перенесення судового засідання (вх. №9930/26 від 24.04.2026), в якому, посилаючись на розірвання договору з адвокатом Михайличенком Д.П., просив відкласти розгляд справи на іншу дату, з метою пошуку нового представника.
Правом на участь представників у судовому засіданні по суті 27.04.2026 відповідач-2 та треті особи не скористалися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися відповідно до положень ГПК України.
Суд розглянувши клопотання відповідача-1 про перенесення судового засідання, дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках встановлених частиною другою статті 202 цього кодексу.
Частиною першою статті 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з частиною третьою статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
З огляду на те, що явка відповідача-1 в судове засідання по суті 27.04.2026 обов'язковою не визнавалася, приймаючи до уваги те, що відповідач 1 мав право бути присутнім особисто, та оскільки доказів в підтвердження того, що відповідач 1 не мав можливості бути присутнім особисто матеріали справи не містять, враховуючи закінчення процесуальних строків розгляду даної справи, а також викладення відповідачем-1 своєї позиції щодо заявлених позовних вимог у письмових поясненнях, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Заслухавши вступне представника позивача, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 08.02.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений Договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу-1 кошти в сумі 305.000,00 доларів США, а відповідач-1 зобов'язався повернути їх до 31.12.2023.
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 23.12.2024 у справі №610/1411/24 стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 08.02.2023 у сумі 308.375,00 доларів США, з яких: заборгованість за договором позики від 08.02.2023 складає 305.000,00 доларів США, 3% річних від простроченої суми в розмірі 3.375,00 доларів США (далі - Рішення). Зазначене Рішення набрало законної сили 25.01.2025.
Разом із тим, до звернення ОСОБА_1 з позовом про стягнення зі ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 08.02.2023 у розмірі 305.000,00 доларів США, останній як дарувальник уклав з ОСОБА_3 як обдарованим Договір дарування цінних паперів від 25.03.2024, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Решетняк І.С. та зареєстрований у реєстрі за №887 (далі - Договір).
Згідно з умовами Договору дарувальник зобов'язався безоплатно передати обдарованому у власність цінні папери, склад, порядок та умови передачі яких визначаються цим Договором. А саме: прості електронні іменні акції ПрАТ "КОЛОС-АГРО" у кількості 154.422 шт, номінальною вартістю 5,00 грн за одну акцію та загальною номінальною вартістю 772.110,00 грн. Предмет цього Договору належить дарувальнику на праві приватної власності, що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах на 25.03.2024, виданої 25.03.2024 за вих. №26021 депозитарною установою ТОВ "НР "АВЕРС". Сторони визначають вартість предмета дарування в сумі 772.110,00 грн.
Позивач зазначає, що оспорюваний Договір є фраудаторним, оскільки внаслідок його вчинення майно (акції ПрАТ "КОЛОС-АГРО") вибуло з володіння відповідача-1 як боржнника, що унеможливлює звернення на нього стягнення. А отже, наявні правові підстави для визнання його недійсним.
Заперечуючи проти позову відповідач-1 зазначив, що він 28.12.2019 зайняв у відповідача-2 гроші в сумі 79.000,00 доларів США та 100.000,00 доларів США. У подальшому на виконання боргових зобов'язань відповідач-1 здійснив відчуження 42,0% акцій ПрАТ "КОЛОС-АГРО" на користь відповідача-2 шляхом укладення договору дарування. Таким чином, відповідач-1 розрахувався за своїми борговими зобов'язаннями, які виникли раніше, ніж перед позивачем. А отже відсутні правові підстави вважати оспорюваний Договір фраудаторним.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Предметом дослідження в даній справі є наявність/відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору дарування цінних паперів від 25.03.2024.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб'єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов'язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 02.12.2025 закрито провадження у справі №610/1971/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ "Незалежний реєстратор "АВЕРС" про визнання договору недійсним. Роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого господарського суду за правилами територіальної підсудності, визначеними ГПК України. Вказана ухвала набрала законної сили та в апеляційному порядку не оскаржувалася.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дана справа має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.
Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ГПК України).
За частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і на захист яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 22.02.2022 у справі №761/36873/18.
За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Отже, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондувалися з положеннями статті 20 ГК України, який нещодавно втратив чинність.
Стаття 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частина п'ята статті 203 ЦК України визначає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Відтак, в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Разом із тим, договір може бути оспорений як такий, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункту 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 конкретизувала висновок, викладений у своїй постанові 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц та вказала, що позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Отже, за усталеною судовою практикою Верховного Суду, особа (не сторона правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, може оскаржити такий (фраудаторний) правочин, якщо доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.
У постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках: фіктивних правочинів (стаття 234 ЦК України); порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); правочину, який порушує публічний порядок (частини 1, 2 статті 228 ЦК України).
У постановах Верховного Суду від 09.08.2024 у справі №361/155/21, від 29.06.2022 у справі №750/11492/19 вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Водночас та обставина, що правочин з третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Тобто критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з'ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.
В свою чергу, пункт 5 частини третьої статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову. Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.
Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв'язку з таким продажем майнових благ (аналогічна правова позиція викладена у поставні Верховного Суду від 05.03.2026 у справі №910/2244/25).
В даному випадку суд зазначає, що твердження позивача щодо того, що оспорюваний Договір є фраудаторним не знайшли свого підтвердження, з огляду на те, що надані відповідачем-1 розписки від 28.12.2019 свідчать про виникнення в нього боргових зобов'язань перед ОСОБА_3 (відповідачем-2) на суму 79.000,00 доларів США та на суму 100.000,00 доларів США, котрі він ( ОСОБА_2 ) зобов'язався повернути до 01.09.2020 та до 30.12.2020 відповідно. При цьому, позивачем не спростовано наявності боргу відповідача-1 перед відповідачем-2 на загальну суму 179.000,00 доларів США, а також те, що такі зобов'язання є недійсними (фіктивними, удавними тощо). Окрім цього, загальна сума боргових зобов'язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 значно перевищує вартість простих електронних іменних акцій ПрАТ "КОЛОС-АГРО", котрі відповідач-2 набув у власність на підставі спірного Договору. Крім того, відповідачем-1 у поясненнях було зазначено, що оспорюваним Договором він розрахувався за своїми борговими зобов'язаннями перед ОСОБА_3 , які виникли раніше, ніж перед позивачем.
Суд зазначає, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Суд звертає увагу на те, що наявні в матеріалах докази свідчать про відсутність підстав вважати спірний правочин фраудаторним, оскільки позивачем не обґрунтовано наявність у нього переваги перед іншими кредиторами відповідача-1 щодо погашення існуючих грошових зобов'язань.
Окрім того, позивач не довів належними доказами, що укладання відповідачами оспорюваного ним договору призвело до неможливості задовольнити вимоги позивача за рахунок майна боржника, тобто відсутнє інше майно.
Отже, за висновком суду, є недоведеними твердження позивача про те, що оспорюваний Договір має всі ознаки фраудаторності.
Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зазначає, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №910/5958/20).
Виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 фраудаторності спірного правочину, оскільки по-перше останнім не доведено те, що оспорюваний правочин був укладений з порушенням вимог закону, внаслідок недобросовісних дій відповідачів чи його метою було невиконання боргових зобов'язань відповідача-1 перед позивачем, по-друге не доведено наявності у позивача переваги перед іншими кредиторами відповідача-1 щодо погашення існуючих грошових зобов'язань, по-третє не доведено, те що укладання відповідачами оспорюваного ним договору призвело до неможливості задовольнити вимоги позивача за рахунок майна боржника, тобто відсутнє інше майно боржника, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про визнання недійсним договору дарування цінних паперів від 25.03.2024, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Решетняк І.С. під реєстровим номером 887, укладений між відповідачами.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у справі.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до статті ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв'язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2.422,40 грн залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Витрати зі сплати судового збору залишити за ОСОБА_1 .
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "04" травня 2026 р.
СуддяН.С. Добреля