65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"04" травня 2026 р. Справа № 916/177/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши справу,
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦАГРОБУД СЕРВІС" (01023, м. Київ, площа Спортивна, буд. 1а; код ЄДРПОУ 45542008),
до: Фермерського господарства "АПК" (73000, м. Херсон, вул. Чорноморська, буд. 28 кв. 63; код ЄДРПОУ 43594101),
про стягнення 284426,16 грн.
Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи.
Обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрон Є" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства "АПК" про стягнення суми основного боргу у розмірі 280960,02 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 1688,01 грн та суми 3% річних у розмірі 1778,13 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на домовленість з відповідачем у жовтні 2025 року щодо надання послуг з оренди дронів для агропромислового комплексу з екіпажем на платній основі у розмірі 290960,02 грн. Водночас позивач вказує, що жодних договорів між сторонами укладено не було, а відповідач ігнорує численні вимоги про оплату наданих послуг.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2026 справу № 916/177/26 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.
Ухвалою від 02.02.2026 суд прийняв позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрон Є" до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/177/26. Прийнято справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Цією ж ухвалою запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позовну заяву, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), протягом 16 днів з дня отримання даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.
28 квітня 2026 року до суду від позивача у справі надійшли письмові пояснення, в яких позивач повідомляє, що 01 квітня 2026 року ТОВ "Дрон Є" було перейменовано на ТОВ "СПЕЦАГРОБУД СЕРВІС", що підтверджується відповідною випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка додається до цих пояснень. Зміна найменування юридичної особи не свідчить про припинення такої юридичної особи чи створення нової, а є лише зміною її реєстраційних даних. Відтак, ТОВ "СПЕЦАГРОБУД СЕРВІС" є тією самою юридичною особою, що й ТОВ "ДРОН Є", з тим самим кодом ЄДРПОУ 45542008.
Вказані письмові пояснення позивача суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
30 квітня 2026 року до суду від позивача у справі надійшли додаткові пояснення у справі.
Вказані додаткові пояснення суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Частиною 11 ст. 242 ГПК України встановлено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У Перехідних положеннях ГПК України, а саме у підпункті 17.1 пункту 17 встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилались судом в електронні кабінети сторін.
Зазначена ухвала суду від 02.02.2026 отримана відповідачем у справі 02.02.2026 о 20:14, що підтверджується Довідкою про доставку електронного документу (т. 1, а.с. 25).
Абзац другий частини шостої статті 242 ГПК України встановлює, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно, ухвала від 02.02.2026 вважається врученою відповідачу 03.02.2026.
Станом на 04.05.2026 від відповідача у справі відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Також від сторін у справі жодних заяв про продовження процесуальних строків з підстав, встановлених ГПК України не надходило.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Суд зазначає, що з моменту відкриття провадження у справі у відповідача було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, подання відзиву тощо.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги відсутність протягом тривалого часу будь-яких клопотань від сторін у справі, в яких останні заперечували б проти розгляду даної справи по суті, враховуючі, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання розумних строків вирішення спору справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд
Матеріали справи свідчать, що 02 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрон Є" (надалі - позивач, виконавець або товариство) і Фермерським господарством "АПК" (надалі - відповідач або замовник) була досягнута домовленість щодо надання товариством послуг з оренди дронів для агропромислового комплексу з екіпажем на платній основі (надалі - Послуги).
Як зазначає позивач, між сторонами письмовий договір про надання послуг не укладався, проте була досягнута домовленість щодо надання послуг з оренди дронів для агропромислового комплексу з екіпажем на платній основі, тобто між сторонами фактично було вчинено усний правочин, на виконання якого позивачем було надано відповідачу відповідні послуги.
Так, на виконання досягнутих усних домовленостей позивач надав відповідачу послуги з оренди дронів для агропромислового комплексу з екіпажем, що підтверджується:
- Актом № UT- 150 від 23.10.2025, відповідно до якого виконавцем були надані Послуги на загальну суму 280960,02 грн з ПДВ;
- Рахунком на оплату № UT-131 від 23.10.2025 року на суму 280960,02 грн з ПДВ, виставленим товариством на адресу замовника.
Вказані документи були підписані сторонами через систему електронного документообігу «Вчасно», а тому є належними та допустимими доказами факту надання послуг, їх прийняття відповідачем, а також погодження сторонами обсягу та вартості таких послуг.
Фактичне надання послуг, їх прийняття замовником та погодження обсягу й вартості підтверджується підписанням зазначеного Акта, а також відсутністю будь-яких письмових чи усних заперечень щодо якості, обсягу або строків надання послуг з боку виконавця.
Крім того, з метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено Претензію вих. № 02/12-2025/1 від 03.12.2025 з вимогою сплатити наявну заборгованість, протягом 7 днів з моменту отримання цієї претензії. Зазначена претензія була направлена через сервіс електронного документообігу «Вчасно», а також через АТ «Укрпошта».
У зв'язку з порушенням відповідачем строків проведення розрахунків за надані послуги, позивачем було нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 1688,01 грн та 3% річних у розмірі 1778,13 грн.
Означені вимоги залишені відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Судом також враховано, що 01.04.2026 відбулась зміна найменування позивача, з ТОВ "Дрон Є" на ТОВ "СПЕЦАГРОБУД СЕРВІС".
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦАГРОБУД СЕРВІС" підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до законодавчого визначення, правочином є, перш за все, вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину, однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 і 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1статті 639 ЦК України).
За загальним правилом, відповідно до статті 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, за умовами ч. 1-3 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частинами першою, другою статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Судом встановлено, що сторони не підписали спільного письмового договору надання послуг, а тому фактично послуги надані за Актом № UT-150 від 23.10.2025 (т. 1, а.с. 12) здійснені на підставі усного договору шляхом пропозицій обох сторін щодо надання послуг та прийняття послуг.
Таким чином, суд констатує, що з моменту надання послуг за Актом № UT-150 від 23.10.2025 відбувся акцепт оферти, тобто укладення договору з відповідними правовими наслідками щодо підтвердження його істотних умов.
Враховуючи означене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з надання послуг шляхом укладення договору у спрощений спосіб.
В силу частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства..
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні зобов'язання, за умовами яких позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з оренди дронів для агропромислового комплексу з екіпажем, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався приймати надані послуги та сплачувати за них плату.
Матеріалами справи підтверджується, що за надані послуги на підставі Акту № UT- 150 від 23.10.2025 позивачем був виставлений відповідачу рахунок № UT-131 від 23.10.2025 року на суму 280960,02 грн з ПДВ.
Вказаний акт та рахунок підписаний відповідачем без жодних зауважень.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача було направлено Претензію вих. № 02/12-2025/1 від 03.12.2025, з вимогою сплатити наявну заборгованість протягом 7 днів з моменту отримання цієї претензії. Зазначена претензія була отримана відповідачем 20 грудня 2025 року.
Проте в порушення приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України відповідач в строк по 29.12.2025 не здійснив оплату наданих позивачем послуг на загально суму 280960,02 грн.
Отже, оскільки в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем оплати вартості наданих позивачем послуг, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 280960,02 грн є обґрунтованими.
Доказів сплати, заперечень або спростування заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 280960,02 грн відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 280960,02 грн, є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 1688,01 грн та суми 3% річних у розмірі 1778,13 грн, суд дійшов до таких висновків.
Згідно із частинами першою, другою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Також судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків сум 3 % річних та інфляційних втрат, та встановлено наявність помилок у здійснених позивачем розрахунках, які призвели до зайвого нарахування сум 3 % річних та інфляційних втрат.
Твердження позивача, щодо строку для виконання обов'язку з оплати послуг розпочався з 31.10.2025, а тому позивачем правомірно розпочато нарахування сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, а саме інфляційних втрат та 3% річних судом не приймаються до уваги, оскільки відповідно до рахунку на оплату № UT-131 від 23.10.2025, строк дії рахунку 2 робочі дні.
Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18 і Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції у цій справі.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача було направлено Претензію вих. № 02/12-2025/1 від 03.12.2025, з вимогою сплатити наявну заборгованість протягом 7 днів з моменту отримання цієї претензії. Зазначена претензія була отримана відповідачем 20.12.2025.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був в строк по 29.12.2025 здійснити оплату наданих позивачем послуг у розмірі 280960,02 грн.
Суд, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга" (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 30.12.2025 по 15.01.2026.
Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc = 1.00000000
Інфляційне збільшення:
280960,02 x 1.00000000 - 280960,02 = 0,00 грн.
Сума інфляційних втрат 0 грн.
Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою
Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де
С - сума заборгованості,
Д - кількість днів прострочення.
з 30/12/2025 до 15/01/2026
280960,02 x 3 % x 17 : 365 : 100
Сума 3% річних 392,57 грн.
Отже, за здійсненим судом розрахунком, за період з 30.12.2025 по 15.01.2026 загальний розмір 3% річних становить 392,57 грн, а загальний розмір інфляційних втрат становить 0 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума 3% річних лише у розмірі 392,57 грн. В іншій частині вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на сторін у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства "АПК" (73000, м. Херсон, вул. Чорноморська, буд. 28 кв. 63; код ЄДРПОУ 43594101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦАГРОБУД СЕРВІС" (01023, м. Київ, площа Спортивна, буд. 1а; код ЄДРПОУ 45542008) суму основного боргу у розмір 280960,02 грн, суму 3 % річних у розмірі 392,57 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3376,23 грн.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Рішення підписано 04.05.2026.
Суддя Нікітенко С.В.