04 травня 2026 року Справа № 915/1595/24(915/117/26)
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Давченко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу № 915/1595/24(915/117/26)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ»
до відповідача: Заклад освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард»
про спростування майнових дій боржника та стягнення коштів
у межах справи 915/1595/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943)
ліквідатор: арбітражний керуючий Пирожок Євгеній Віталійович (адреса: а/с 163, м. Київ-1, 01001)
У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа 915/1595/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943) (далі - ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ»).
В межах указаної справи про банкрутство ліквідатором від імені боржника (ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ») подано позовну заяву від 02.02.2026 (вх. 1509/26 від 02.02.2026) до Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» про спростування майнових дій боржника та стягнення коштів, у якій викладено наступні вимоги:
« 1. Звільнити ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943) від сплати судового збору за подання позовної заяви до ЗО «ПЗНЗ «Мідгард» через підтверджений критичний майновий стан через відсутність активів для сплати судового збору та прийняти цю позовну заяву до розгляду в межах провадження у справі про банкрутство № 915/1595/24.
2. Спростувати майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОДОРБУДПОСТАЧ" (код ЄДРПОУ 44624943) щодо безпідставного перерахування грошових коштів на користь Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» (код ЄДРПОУ 41678781), оформлені наступними платіжними інструкціями, а саме від 31.08.2023 р. - 90 250,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р.»; від 31.08.2023 р. 95 000,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. Без ПДВ.»; від 07.12.2023 р. - 90 250,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р.»; від 07.12.2023 р. - 95 000,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. Без ПДВ.»; від 25.04.2024 р. - 90 250,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р.»; від 25.04.2024 р. - 95 000,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. Без ПДВ.».
3.Стягнути з Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» (код ЄДРПОУ 41678781, адреса: 03680, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, буд. 1, корп. 17) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943) грошові кошти у розмірі 709 095,92 грн. (сімсот дев'ять тисяч дев'яносто п'ять гривень 92 коп.), що складається з основного боргу - 555 750,00 грн; інфляційних втрат - 118 856,47 грн; 3% річних - 34 489,45 грн.
4.Залучити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , 01103, м.Київ, був Дружби Народів (нині бул. Миколи Міхновського) буд 14-74, тел НОМЕР_2 ) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача, так як винесення рішення за зазначеним спором може вплинути на її права та обов'язки. 5.Стягнути з Відповідача на користь Позивача понесені судові витрати».
Позивач, посилаючись на ст. 42 КУзПБ, вважає фраудаторними дії боржника щодо безпідставного перерахування відповідачу коштів у сумі 555750,00 грн. За твердженням позивача виведення цих активів боржника вчинене на шкоду інтересам його кредиторів.
Як вказує позивач у позові, оскаржувані майнові дії (платежі), а саме дії з перерахування грошових коштів на користь Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард», підлягають спростуванню з огляду на те, що майнові дії були вчинені у "підозрілий період", оскільки провадження у справі про банкрутство ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» відкрито 27.01.2025, а оскаржувані платежі здійснені ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» на адресу Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» у період з серпня 2023 року по квітень 2024 року, що повністю охоплюється трирічним строком, визначеним ч. 1 ст. 42 КУзПБ.
Також за ствердженнями позивача, товариство, як боржник, є комерційною юридичною особою. Основною метою його діяльності є отримання прибутку. Оплата за навчання дітей фізичної особи, яка не перебуває з боржником у трудових відносинах, є дією, що не має жодної розумної економічної причини. Боржник, здійснивши перерахування грошових коштів, не отримав жодної зустрічної майнової компенсації (зокрема через отримання товарів, робіт, послуг) від відповідача. Навпаки, послуги (освітній процес) споживалися виключно третіми фізичними особами, які жодним чином не пов'язані з боржником. Отже, для боржника такі платежі є безоплатним відчуженням активів.
Позивач зазначає, що на момент здійснення спірних платежів ТОВ "АВТОДОРБУДПОСТАЧ" вже мало ознаки неплатоспроможності та кредиторську заборгованість перед бюджетом (ДПС України) та іншими кредиторами (ТОВ "ЕКСПРЕС ТЕХБУД"), що згодом стало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.
У зв'язку з зазначеним дії з перерахування грошових коштів Відповідачу ліквідатор кваліфікує як фраудаторні, тобто такі, які вчинені на шкоду кредиторам.
Тобто, на думку позивача, приймаючи ці кошти, відповідач діяв всупереч умовам власного договору, оскільки платіж не містив обов'язкових реквізитів, що ідентифікують його як виконання зобов'язання за третю особу. Отже, за відсутності доказів існування правочину про покладення обов'язку між ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» та ОСОБА_1 , а також враховуючи недотримання вимог щодо ідентифікації платежу, відповідач не мав правових підстав кваліфікувати ці кошти як оплату за навчання та був зобов'язаний повернути їх як помилково отримані.
Наразі позивач вказує, що оскільки відповідач визнав відсутність договірних відносин з позивачем, отримана ним сума у розмірі 555 750,00 грн є безпідставно набутим майном та підлягає поверненню за нормою 1212 ЦК України до ліквідаційної маси для подальшого розрахунку з кредиторами.
Оскільки відповідач безпідставно утримував та користувався коштами позивача з моменту їх отримання, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати за період фактичного користування коштами (з дати кожного платежу по дату розрахунку 15.01.2026).
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.02.2026 справі присвоєно номер 915/117/26 та відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, п.п.3.3.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області справу розподілено головуючому судді у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОДОРБУДПОСТАЧ» Давченко Т.М.
Ухвалою суду від 09.02.2026 відмовлено позивачу у звільненні від сплати судового збору. Позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк у десять днів на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвала суду від 09.02.2026 направлялася до електронного кабінету представника позивача через підсистему «Електронний суд» та доставлена представнику в його електронний кабінет 11.02.2026, що підтверджується довідкою про доставку в кабінет електронного суду від 12.02.2026.
24.02.2026 до суду представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з доданими документами.
Ухвалою суду від 02.03.2026 прийнято позовну заяву ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» до розгляду в межах провадження у справі № 915/1595/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (ідентифікаційний код 44624943) та присвоєно справі номер 915/1595/24(915/117/26); відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами; залучено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
19.03.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “АВТОДОРБУДПОСТАЧ» у задоволенні його позовної заяви до Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард», третя особа ОСОБА_1 про спростування майнових дій та стягнення коштів, поданої у межах справи 915/1595/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОДОРБУДПОСТАЧ».
У відзиві зазначає, що заклад освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» (код ЄДРПОУ 4167878) не мав жодних договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодорбудпостач» (код ЄДРПОУ 44624943). Відповідач не заперечує, що на рахунок ЗО «ПЗНЗ «Мідгард» надходили кошти від вказаного підприємства на загальну суму 555750 грн. Договори про партнерство щодо розвитку та навчання особистості № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. та № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р. укладені між ЗО «ПЗНЗ «Мідгард» як надавачем освітніх послуг та фізичною особою ОСОБА_1 щодо надання послуг із здобуття середньої освіти її сином ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 відповідно.
Вказує, що ЗО «ПЗНЗ «Мідгард» в свою чергу повністю виконав умови договорів та надавав в повному обсязі передбачені договором та чинним законодавством освітні послуги. ЗО «ПЗНЗ «Мідгард» не було підстав відмовляти замовнику ( ОСОБА_1 ) по договорах у прийнятті виконання зобов'язання третьою особою, а саме оплату послуг за Договори про партнерство щодо розвитку та навчання особистості № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. та № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р. здійснену ТОВ «Автодорбудпостач». Таким чином, вважає договори про партнерство щодо розвитку та навчання особистості № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. та № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р., на підставі яких відповідач отримав грошові кошти від позивача, є реальними та зобов'язання по яким з боку ЗО «ПЗНЗ «Мідгард» виконані повністю та належним чином.
За твердженнями відповідача, між ОСОБА_1 та позивачем (ТОВ «Автобудпостач») існували домовленості/правовідносини, на підставі яких ТОВ «Автобудпостач» виконав зобов'язання ОСОБА_1 . Відповідно бенефіціаром майнової дії боржника є ОСОБА_1 , оскільки вчинаючи майнову дію ТОВ «Автобудпостач» хоч і перераховував кошти відповідачу, діяв на користь ОСОБА_1 , оскільки саме її зобов'язання виконувались внаслідок вчинення боржником оскажуваних майнових дій. Внаслідок виконання ТОВ «Автобудпостач» зобов'язань за ОСОБА_1 , у останньої виникла заборгованість перед позивачем. Таким чином, вважає, що за відсутності належним чином оформленого правочину між позивачем та ОСОБА_1 та/або за відсутності економічної доцільності такого правочину, належним способом захисту порушеного права позивача є звернення з позовом саме до ОСОБА_1 про визнання фраудаторним, і як наслідок недійсним, правочину та стягнення з неї відповідної суми коштів, оскільки безпідставне отримання матеріального блага, за відсутності відповідних договорів між позивачем та ОСОБА_1 , вбачається саме з боку останньої, а не з боку відповідача, який отримав кошти за надані належним чином послуги.
Також вважає, що задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів, а оскільки в даному випадку правові підстави для перерахування коштів мали місце бути, послуги реально надавались, то вказує, що відсутні підстави вважати отримані ЗО «ПЗНЗ «Мідгард» кошти від ТОВ "Автодорбудпостач" за договорами № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. та № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р., безпідставно набутими.
За твердженнями відповідача, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що виконання зобов'язання за ОСОБА_1 призвело до неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. Зі змісту звіту за результатами проведення аналiзу фiнансово-господарського стану, iнвестицiйної та iншої дiяльностi та становища на ринках ТОВ "Автодорбудпостач" не вбачається, що саме операції за перерахування коштів на користь відповідача призвело до неплатоспроможності боржника.
Як вказує відповідач, з урахуванням того, що аналіз фінансово-господарського стану здійснювався на підставі дуже обмежених вихідних даних, за відсутності у арбітражного керуючого первинної бухгалтерської документації та не охоплює навіть останні три роки господарської діяльності боржника, вважає твердження про те, що між позивачем та ОСОБА_1 не було правовідносин, які могли економічно обґрунтувати виконання позивачем зобов'язання ОСОБА_1 , ґрунтується виключно на припущенні.
Також зазначає, що оскільки позовна заява у даній справі подана адвокатом Подрез О.О., який відповідно до наданого ордеру про надання правничої допомоги представляє інтереси боржника, то позовні вимоги заявлені на підставах визначених ст. 42 Кодексу з процедур банкрутства України, поданий від особи, яка відповідно тієї ж статті не наділена правом звертатись до суду з такими позовними вимогами.
30.03.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
По-перше, вказує, що відповідно до частини 1 статті 61 КУзПБ, з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банкрута. Постановою Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2025 року у справі №915/1595/24 ліквідатором ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» призначено арбітражного керуючого Пирожка Євгенія Віталійовича. Таким чином, з 07.07.2025 року саме ліквідатор Пирожок Є.В. є єдиною особою, уповноваженою діяти від імені боржника, у тому числі подавати позови, залучати представників та здійснювати інші процесуальні дії.
По-друге, вказує, що частиною 2 статті 10 КУзПБ встановлено, що арбітражний керуючий з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника. Це означає, що ліквідатор не є суб'єктом, відокремленим від боржника, а діє саме як орган управління боржника, реалізуючи права останнього.
По-третє, зазначає, що відповідно до пункту 7 частини 1 статті 12 КУзПБ, арбітражний керуючий має право залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі інших осіб та спеціалістів. Саме на цій підставі ліквідатором Пирожком Є.В. залучено Адвокатське об'єднання «Наша справа» та адвоката Подреза О.О., який діє на підставі ордеру, для представництва інтересів боржника в особі ліквідатора. Адвокат Подрез О.О. не подає позов від власного імені - він представляє інтереси боржника, від імені якого діє ліквідатор.
По-четверте, вказує, що стаття 42 КУзПБ надає право подавати заяву про спростування майнових дій арбітражному керуючому або кредитору. Ліквідатор Пирожок Є.В. і є арбітражним керуючим (Свідоцтво Міністерства юстиції України №1722 від 20.03.2015). Той факт, що у позовній заяві як позивач зазначено ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» пояснюється тим, що ліквідатор діє від імені та в інтересах боржника, а не як самостійний суб'єкт правовідносин. Арбітражний керуючий, реалізуючи повноваження ліквідатора, подає позов від імені боржника, оскільки саме до боржника перейдуть стягнуті кошти для формування ліквідаційної маси
За твердженнями позивача, матеріалами справи встановлено наступне:
- ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах з ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ», що підтверджується відповіддю ГУ ДПС у Миколаївській області за №4417/6/14-29-04-01 05 від 18.02.2025 року;
- у ліквідатора відсутні будь-які документи, що підтверджують існування договірних або інших правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ»;
- ОСОБА_1 у своїх рукописних поясненнях підтвердила факт виконання за неї зобов'язань, послався на абстрактні «домовленості», не зазначивши жодного конкретного правочину;
- відповідач у власному відзиві визнає: «Нажаль ОСОБА_1 у своїх поясненнях не вказала, які саме правочини вона мала на увазі».
Таким чином, вважає, що жодна зі сторін спору не надала доказів існування правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ», які б обґрунтовували покладання на боржника обов'язку з оплати освітніх послуг за Договорами; за відсутності таких правовідносин механізм статті 528 ЦК України не може бути застосований.
Також вказує, що пункт 5.12 Договорів встановлює право Замовника ( ОСОБА_1 ) залучити іншу особу для виконання обов'язку з оплати, але не створює для третьої особи (ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ») обов'язку здійснювати таку оплату. Для виникнення такого обов'язку необхідне окреме правовідношення між Замовником та третьою особою, доказів існування якого у справі не надано. Позивач наголошує на тому, що незалежно від питання застосування статті 528 ЦК України, оскаржувані майнові дії боржника мають самостійні та достатні ознаки фраудаторності у розумінні статті 42 КУзПБ та загальних засад цивільного законодавства. Провадження у справі про банкрутство ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» відкрито ухвалою суду від 27.01.2025 року. Оскаржувані платежі здійснені у період з 31.08.2023 по 25.04.2024 року, тобто повністю охоплюються трирічним строком, визначеним частиною 1 статті 42 КУзПБ. У даній справі ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» - будівельна компанія, яка перерахувала 555 750,00 грн на користь приватного навчального закладу за навчання дітей фізичної особи, з якою боржник не мав доведених правовідносин. Боржник не отримав жодної зустрічної майнової компенсації ні від відповідача (який надавав послуги ОСОБА_1 , а не боржнику), ні від ОСОБА_1 (правовідносини з якою не підтверджені).
Вказує, що боржник, маючи непогашені зобов'язання перед кредиторами, здійснив перерахування значних сум (555 750,00 грн) на користь третьої особи без отримання зустрічного виконання, чим завдав шкоди інтересам кредиторів та зменшив ліквідаційну масу.
Крім того, представник позивача звертає увагу суду на суттєву суперечність у позиції відповідача. Так у листі-відповіді на вимогу ліквідатора (вих. №27/11/25-1 від 27.11.2025 року) відповідач зазначав, що ЗО «ПЗНЗ «Мідгард» «у своїй діяльності не підписує з замовниками акти наданих послуг», посилаючись на п. 5.10 Договорів, який передбачає автоматичне прийняття послуг за відсутності письмових зауважень. Проте до відзиву на позовну заяву відповідач долучив підписані обома сторонами Акти надання послуг №8781 та №8782 від 15 червня 2024 року.
Як стверджує представник позивача, оскаржуються конкретні майнові дії боржника - перерахування грошових коштів на рахунок відповідача. Ці кошти безпосередньо надійшли та утримуються відповідачем. Так як саме відповідач є отримувачем коштів, і саме з нього кошти підлягають стягненню після спростування відповідних майнових дій. Проте питання правовідносин між ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» та ОСОБА_1 (за їх наявності) є предметом окремих правовідносин і не впливає на обов'язок відповідача повернути безпідставно утримувані кошти.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, Суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.01.2025 у справі № 915/1595/24 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ», та, зокрема визнано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС ТЕХБУД" (код ЄДРПОУ 39618812) в загальному розмірі 697476,34 грн. - вимоги четвертої черги до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ».
Ухвалою суду від 31.03.2025, за результатами попереднього засідання, до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою “АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943) включено визнані судом вимоги:
- Головного управління ДПС у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 44104027) у загальному розмірі 22999,44 грн., з яких: перша черга (судовий збір) - 4844,80 грн; друга черга - 9031,58 грн; третя черга - 5517,21 грн та шоста черга (штрафи, пеня) - 3605,85 грн.
- Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕКСПРЕС ТЕХБУД» (код ЄДРПОУ 39618812) в загальному розмірі 697476,34 грн. - вимоги четвертої черги та судові витрати 107124,80 грн (перша черга).
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2025 у справі №915/1595/24 було припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943); визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ»; відкрито ліквідаційну процедуру Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ»; призначено ліквідатором банкрута - Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943) арбітражного керуючого Пирожка Євгенія Віталійовича (свідоцтво на право здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1722 від 20.03.2015 (адреса: а/с 163, м. Київ-1, 01001).
Відповідно до частини 1 статті 61 КУзПБ, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Частиною 2 статті 10 КУзПБ встановлено, що арбітражний керуючий з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника.
Це означає, що ліквідатор не є суб'єктом, відокремленим від боржника, а діє саме як орган управління боржника, реалізуючи права останнього.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 12 КУзПБ, арбітражний керуючий має право залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їхньої діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Кодексом чи угодою з кредиторами.
У даній справі ліквідатор, реалізуючи повноваження органу управління боржника (ч. 1 ст. 61 КУзПБ), подає позов від імені боржника.
У позовній заяві, поданій ліквідатором від імені боржника (ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ»), зазначається, що під час здійснення повноважень ліквідатора у справі про банкрутство у ході аналізу арбітражним керуючим Пирожком Є.В. встановлено факт систематичного виведення (відчуження) грошових активів боржника на користь Закладу освіти «Мідгард» за відсутності будь-яких господарських правовідносин між сторонами.
Так, із матеріалів справи вбачається, що у період з 31.08.2023 по 25.04.2024 з рахунку ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» на рахунок Закладу освіти «ПЗНЗ «Мідгард» було перераховано грошові кошти на загальну суму 555 750,00 грн за наступними платежами:
- 31.08.2023 - 90250,00 грн, відповідно до інформаційного повідомлення про зарахування коштів №207, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р. Без ПДВ»;
- 31.08.2023 - 95000,00 грн, відповідно до інформаційного повідомлення про зарахування коштів №206, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. Без ПДВ»;
- 07.12.2023 - 95000,00 грн, відповідно до інформаційного повідомлення про зарахування коштів №266, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. Без ПДВ.»;
- 07.12.2023 - 90250,00 грн, відповідно до інформаційного повідомлення про зарахування коштів №265, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р. Без ПДВ»;
- 25.04.2024 - 90250,00 грн, відповідно до інформаційного повідомлення про зарахування коштів №333, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023 р. Без ПДВ»;
- 25.04.2024 - 95000,00 грн, відповідно до інформаційного повідомлення про зарахування коштів №332, призначення платежу: «Оплата за надання послуг зг. Договору № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023 р. Без ПДВ».
Позивач зазначає, що на момент здійснення спірних платежів ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» вже мало ознаки неплатоспроможності та кредиторську заборгованість перед бюджетом (ДПС України) та іншими кредиторами (ТОВ "ЕКСПРЕС ТЕХБУД"), що згодом стало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.
24.11.2025 року ліквідатор ТОВ «Автодорбудпостач» Пирожок Є.В. звернувся до Закладу освіти «ПЗНЗ «Мідгард» з вимогою № 1595/24/11-3 про надання документів, що стали підставою для перерахування вказаних коштів.
У відповідь на вимогу, відповідач листом вих. № 27/11/25-1 від 27.11.2025 повідомив ліквідатора, що ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» не мало жодних договірних відносин із Закладом освіти та зазначив, що кошти на їх рахунок від ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» надходили як оплата за навчання неповнолітніх дітей ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) на підставі договорів, укладених між Закладом освіти, як надавачем послуг, та фізичною особою - громадянкою України ОСОБА_1 . Також у листі вказано, що Заклад освіти в свою чергу повністю виконав умови договорів та надав в повному обсязі передбачені договором та чинним законодавством освітні послуги та повідомив, що Заклад у своїй діяльності не підписує з замовниками акти наданих послуг, оскільки згідно умов п. 5.10. договору, за умовами відсутності письмових зауважень щодо якості та повноти наданих виконавцем послуг одержувачу від замовника протягом п'яти робочих днів після закінчення строку встановленого п. 3.3. даного договору, такі послуги вважаються наданими виконавцем в повному обсязі та прийнятими замовником без зауважень та заперечень. Крім того у листі зазначено, що оскільки в даному випадку правові підстави для перерахування коштів мали місце бути, послуги реально надавалися, то відсутні підстави вважати отримані Закладом кошти від Товариства за договорами № 28.08/23/3-2 від 28.08.2023, № 30.08/23/3-1 від 30.08.2023, безпідставно набутими.
Позивач, обґрунтовуючи даний позов, посилається на те, що оспорювані платежі зроблено 31.08.2023, 07.12.2023, 25.04.2024, - протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство (27.01.2025), тобто у підозрілий період. Позивач наголошує, що саме по собі безоплатне відчуження майна (а саме перерахування грошових коштів) має наслідком його недійсність. Наслідком спростування майнової дії (тобто визнання банківських переказів незаконними, нікчемними згідно зі ст. 42 КУзПБ) є те, що правова підстава є такою, що відпала. А тому грошові кошти за банківськими переказами вважаються безпідставно набутими та підлягають поверненню за нормою ст. 1212 ЦК України.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
Предметом даного позову виступає немайнова вимога про спростування майнових дій боржника щодо безпідставного перерахування грошових коштів на користь відповідача та майнова вимога про стягнення з відповідача грошових коштів, перерахованих на користь Закладу освіти з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат.
Суд зазначає, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Вказана норма направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника.
Згідно ч. 1 - 3 ст. 42 КУзПБ в редакції на час відкриття провадження у справі про банкрутство відносно ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» та звернення ліквідатора із відповідним позовом, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:
- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
- боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;
- боржник уклав договір дарування.
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Строк, встановлений у статті 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.
Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 зауважив, що на відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Верховний Суд також неодноразово зазначав, що з огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України, підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають додаткові, спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство (зокрема постанови від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22), від 05.03.2024 у справі № 910/4091/22 (910/363/23) від 16.05.2024 у справі № 925/1577/20(925/291/23),
Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 вказав, що критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, уточнюючи викладений у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 правовий висновок про те, що при застосуванні ст. 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину вказала наступне:
"Так, дійсно, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Проте, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), як зазначено вище, застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.
Крім цього, потребує уточнення і висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, стосовно того, що передбачений ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.
Аналіз норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає."
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №2971-IX від 20.03.2023, який набрав чинності 15.04.2023, внесено зміни до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та доповнено її таким способом захисту прав боржника та кредиторів, окрім визнання недійсними правочинів, як спростування майнових дій, вчинених боржником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2025 у справі № 910/18632/23 (910/8585/24).
Верховний Суд також зауважив, що інститут спростування майнових дій боржника був закріплений положеннями ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та повернутий законодавцем в процедури банкрутства Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №2971-IX від 20.03.2023, що свідчить, зокрема про його необхідність та ефективність у питанні захисту прав та інтересів кредиторів та боржника.
Ні Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ні КУзПБ не містять визначення майнових дій, вчинених боржником, проте, Верховний Суд, застосовуючи ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неодноразово надавав пояснення майновим діям боржника в розумінні процедур банкрутства.
Так, зокрема:
- у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 30.10.2019 у справі № 910/7827/17 вказано, що майнові дії боржника - це вид юридичних дій, як-то вчинки, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу будь-якого правочину (угоди, договору), розпорядчого документу, акту, пов'язаного з волевиявленням боржника як суб'єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них,
- в постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 908/1305/15-г Суд вказав, що під майновими діями боржника, в контексті положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", слід розуміти юридичні дії, які є підставою для виникнення, зміни, припинення правовідносин, зокрема, виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів, виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, тощо;
- спростування майнових дій виступає як заперечення, відхилення, оспорення фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління (керівника боржника, власника боржника, загальних зборів боржника тощо). Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.02.2019 у справі № 04/01/5026/1089/2011.
За подібного правового регулювання інституту спростування майнових дій боржника Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Кодексом України з процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі процедур банкрутства, суд враховує наведені вище висновки щодо визначення поняття "майнових дій боржника".
Суд також зауважує, що згідно частин 2 та 3 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа, зокрема, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
Верховний Суд у постанові у справі № 910/20146/20 (910/9531/22) зазначив, що у силу закону майно юридичної особи фактично є способом забезпечення майбутніх зобов'язань боржника перед третіми особами-кредиторами.
За загальним правилом майнова сутність господарювання полягає у відносно еквівалентному обміні матеріальними цінностями задля забезпечення росту у суб'єкта господарювання виробництва товарів, надання послуг. Таким чином навмисне зменшення майнової основи суб'єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб'єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що і виступає безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю. При цьому поява у майбутньому кредиторів у справі про банкрутство не впливає на економічну сутність фраудаторного правочину і не міняє фраудаторної природи такого правочину (пункти 86, 87 постанови Верховного Суду від 22.09.2022).
Верховний Суд звернув увагу, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (стаття 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. Діяльність у підприємницькій сфері за загальним правилом має бути спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов'язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.
Суд зауважує, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин між учасниками цивільних правовідносин, майнові дії боржника, які вчинені на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним, відповідна майнова дія може бути спростована в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України як такі, що вчинені всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом.
За наявними в матеріалах даної справи доказами судом встановлено наступні обставини:
- майнові дії вчинені у "підозрілий період". Так, провадження у справі про банкрутство ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» відкрито ухвалою суду від 27.01.2025, а оскаржувані платежі, як оплата за навчання неповнолітніх дітей фізичної особи ОСОБА_1 , на загальну суму 555750,00 грн з рахунку ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» на рахунок Закладу освіти «ПЗНЗ «Мідгард», були здійснені у період з 31.08.2023 по 25.04.2024, на підставі договорів, укладених між відповідачем та фізичною особою ОСОБА_1 , тобто повністю охоплюються трирічним строком, визначеним частиною 1 статті 42 КУзПБ. Доказів перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» матеріали справи не містять; так само відсутні будь-які докази, що підтверджують існування договірних або інших правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ»;
- під час вчинення спірних майнових дій (серпень 2023 року - квітень 2024 року) ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» вже мало непогашену заборгованість перед бюджетом (ГУ ДПС у Миколаївській області) та перед ТОВ «ЕКСПРЕС ТЕХБУД». Так, боржник, маючи непогашені зобов'язання перед кредиторами, здійснив перерахування значних сум (555750,00 грн) на користь третьої особи без отримання зустрічного виконання, чим завдав шкоди інтересам кредиторів та зменшив ліквідаційну масу.
Ураховуючи зазначене можна зробити висновок, що перерахування грошових коштів однією особою на користь іншої особи без наявних на те правових підстав, у підозрілий період під час наявності значного розміру кредиторської заборгованості суперечить принципу розумності та добросовісності в господарських відносинах, а також суті правовій природі забезпечення виконання зобов'язань.
Позивач зазначає, що відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 555750,00 грн та такі кошти, за твердженнями позивача, підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17.
У постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18 викладено правовий висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, в результаті перерахування з рахунку ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» грошових коштів, відбулось зменшення активів товариства і як наслідок його платоспроможності після виникнення у нього грошових зобов'язань перед іншими кредиторами. А тому, спростування відповідних фраудаторних майнових дії боржника по перерахуванню Закладу освіти «ПЗНЗ «Мідгард» грошових коштів у розмірі 555750,00 грн та повернення цих коштів боржнику за нормою ст. 1212 ЦК України забезпечує формування ліквідаційної маси боржника, як гарантії виконання його зобов'язань боржника перед кредиторами.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для спростування майнових дій Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943) щодо безпідставного перерахування грошових коштів у загальній сумі 555750,00 грн з рахунку ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» на рахунок Закладу освіти «ПЗНЗ «Мідгард» (у період з 31.08.2023 по 25.04.2024) та застосування наслідків спростування майнової дії, стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 555750,00 грн в порядку ст. 1212 ЦК України.
Стосовно вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
За змістом статей 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказані висновки про правильне застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, а також враховані у постановах Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 916/1914/17 та від 07.10.2018 у справі № 908/2552/17.
Відтак, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.
Це означає, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та/або інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №916/3626/20.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Як вбачається зі здійсненого позивачем розрахунку останнім нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 34489,45 грн та інфляційні витрати у сумі 118856,47 грн за період фактичного користування коштами (з дати кожного платежу по дату розрахунку - 15.01.2026).
Відповідач правом на подачу контррозрахунку не скористався.
Судом здійснено перерахунок 3% річних та встановлено, що розмір 3% річних становить 34538,03 грн.
З урахуванням принципу диспозитивності, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 34489,45 грн, заявлені позивачем у позові.
Судом здійснено перерахунок інфляційних витрат та встановлено, що розмір інфляційних витрат становить 120225,70 грн.
З урахуванням принципу диспозитивності, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні витрати у розмірі 118856,47 грн, заявлені позивачем у позові.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зауважує, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, а відповідачем не спростовано наявність підстав для спростування майнових дій Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943) щодо безпідставного перерахування грошових коштів у загальній сумі 555750,00 грн з рахунку ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» на рахунок Закладу освіти «ПЗНЗ «Мідгард» (у період з 31.08.2023 по 25.04.2024) та застосування наслідків спростування майнової дії, стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 555750,00 грн в порядку ст. 1212 ЦК України.
Суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та встановлені обставини справи в їх сукупності, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі з мотивів наведених вище.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат. Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, витрати позивача на оплату позовної заяви судовим збором, належить відшкодувати за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 18, 42, 73, 74, 76-79, 86, 232, 233, 236-238, 240-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Спростувати майнові дії щодо перерахування у період з 31.08.2023 по 25.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОДОРБУДПОСТАЧ" (код ЄДРПОУ 44624943) грошових коштів на користь Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» (код ЄДРПОУ 41678781) у загальному розмірі 555 750,00 грн.
3. Стягнути з Закладу освіти «Приватний загальноосвітній навчальний заклад «Мідгард» (код ЄДРПОУ 41678781, адреса: 03127, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, буд. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 44624943, адреса: 54029, м. Миколаїв, пр. Центральний, 29, офіс 2) грошові кошти у загальному розмірі 709 095,92 грн, з якої: основний борг - 555 750,00 грн; інфляційні втрати - 118 856,47 грн; 3% річних - 34 489,45 грн, а також судовий збір у розмірі 11 172,00 грн.
4. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено та підписано 04.05.2026.
Суддя Т.М. Давченко