79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
04.05.2026 Справа № 914/566/26
За позовом: Фізичної особи-підприємця Гладчук Софії Юріївни, м. Львів,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кадика Остапа Юрійовича, м. Львів,
про стягнення 88'473,72 грн. заборгованості.
Суддя Б. Яворський.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Справу розглянуто без судового засідання та виклику сторін.
Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області Фізичною особою-підприємцем Гладчук Софією Юріївною подано позов до Фізичної особи-підприємця Кадика Остапа Юрійовича про стягнення 88'473,72 грн. заборгованості за договором суборенди №ОР-6-21-33,3 від 29.09.2025, з яких: 51'507,58 грн. основний борг, 3037,17 грн пеня, 33350,00 грн штраф, 278,29 грн інфляційних втрат та 300,68 грн 3% річних. У позовній заяві позивач також зазначив, що очікує понести витрати за надання правової (правничої) допомоги в розмірі 20'000,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 26.02.2026 справу № 914/566/26 передано на розгляд судді Б. Яворському. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі та встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; встановлено відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Повідомлено сторін, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана за адресою відповідача, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернута за закінченням терміну зберігання.
Суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua та знаходяться у вільному доступі. За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18.). Негативні наслідки неодержання звернення до нього за юридичною адресою, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на нього (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19).
08.04.2026 позивач подав заяву про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Аргументи позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №ОР-6-21-33,3 суборенди нерухомого майна (офісного приміщення) від 29.09.2025 в частині здійснення орендних платежів на суму 51507,58 грн та повернення майна з оренди. За неналежне виконання договірних зобов'язань позивачем нараховано 3'037,17 грн пені, 278,29 грн інфляційних втрат, 30,68 грн 3% річних та 33'350,00 грн штрафу, які просить суд стягнути з відповідача.
Аргументи відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, з заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Стаття 114 ГПК України визначає, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.248 ГПК України).
Згідно ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За ч.2 та ч.8 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх пояснення. Судові дебати не проводяться. З моменту відкриття провадження у справі минуло більше 30 днів, відповідач повідомлявся про наявність даного спору, однак відзиву на позовну заяву не подав. Зважаючи на це, суд розглянув справу за наявними матеріалами.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
29 вересня 2025 року Фізичною особою-підприємцем Гладчук Софією Юріївною (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Кадиком Остапом Юрійовичем (суборендар) укладено договір №ОР-6-21-33,3 суборенди нерухомого майна (офісного приміщення), відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування (оренду) нерухоме майно - нежитлове (офісне) приміщення загальною площею 33,3 кв. м., яке розташоване на 6 поверсі ТЦ, а саме офіс №21, що знаходиться за адресою: 79008, м. Львів, пл. Соборна 14, 15.
Стан та перелік майна, що орендується, вказується в акті приймання-передачі об'єкта оренди (п.1.2 договору).
Згідно п.3.9 договору загальна сума цього договору за один місяць оренди майна, враховуючи площу та орендну плату за 1 (один) квадратний метр орендованого майна, становить 16 650,00 грн. Орендна плата сплачується суборендарем щомісяця не пізніше 15-го числа поточного місяця, в якому орендар планує користуватися (орендувати) майно, згідно рахунку, що виставляється орендарем до 10-го числа поточного місяця.
За умовами п.2.1 договору суборендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди, в якому зазначається дата його складання, стан майна, що передається в оренду, та факт передання майна в оренду. У разі припинення або розірвання цього договору суборендар зобов'язаний в п'ятиденний термін повернути майно орендарю аналогічно порядку, встановленому п.2.1 цього договору при передачі майна орендарю. Майно вважається поверненим орендарю з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта оренди. Обов'язок по складанню акта приймання-передачі об'єкта оренди покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні цього договору (п.2.3 та п.2.4 договору).
Сторони у п.3.2 договору погодили, що виконання грошових зобов'язань суборендаря, що виникають з договору (в тому числі зобов'язань щодо сплати будь-яких санкцій), додатково забезпечуються забезпечувальним платежем по договору. У випадку невиконання (прострочення) суборендарем будь-якого із його зобов'язань за договором, пов'язаним зі здійсненням на користь орендаря будь-яких платежів, орендар має право зарахувати в погашення такої заборгованості суборендаря необхідну частку забезпечувального платежу та письмово повідомити про це суборендаря (п.3.3).
Забезпечувальний платіж, після закінчення терміну дії договору, визначеного у п.7.1 цього договору, підлягає зарахуванню в рахунок орендної плати за останній місяць оренди або поверненню, у випадку його невикористання суборендарем в рахунок належних платежів за договором, протягом 30 календарних днів з моменту звернення суборендаря (п.3.7).
Суборендар зобов'язався, зокрема, своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату; у разі припинення або розірвання цього договору оренди, звільнити та повернути орендарю орендоване майно у належному стані, не гіршому, ніж на дату передачі його в суборенду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендарю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини суборендаря.
Відповідно до п.5.2 договору у випадку недодержання суборендарем, встановлених цим договором термінів внесення орендної плати, орендар має право нарахувати та стягнути з суборендаря пеню в розмірі 2% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також у випадку порушення встановленого цим договором строку повернення орендованого майна, суборендар сплачує на користь орендаря штраф у розмірі 5% від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Пунктом 5.6 договору визначено, що у разі не повернення орендарю або не звільнення суборендарем об'єкта оренди від майна, що належить йому або третім особам (не повернення або повернення суборендарем об'єкта оренди у стані, який не відповідає стану об'єкта оренди, що існував на дату його передачі орендарем за актом приймання - передачі об'єкта оренди за цим договором суборенди), у випадку припинення або розірвання цього договору, суборендар сплачує на користь орендаря штраф у розмірі 50000,00 грн та відшкодовує всі витрати, понесені орендарем, спрямовані на проведення робіт та використання послуг щодо приведення об'єкта оренди у стан, що існував на дату підписання цього договору.
Цей договір набирає чинності з 29.09.2025 і діє до 30.11.2025. Дострокове розірвання цього договору можливе за ініціативою будь-якої з сторін з письмовим повідомленням цінним листом про це іншої сторони не пізніше як за 60 (шістдесят) днів до дати розірвання договору (п.7.1 та 7.2 договору).
01.10.2025 за укладеним договором сторони підписали акти приймання-передачі об'єкта суборенди.
Додатковою угодою від 18.11.2025 до договору №ОР-6-21-33,3 від 29.09.2025 сторони погодили, серед іншого, продовжити термін дії договору до 30.11.2026, а також підвищити розмір орендної плати до 18 315,00 грн на місяць.
28.11.2025 ФОП Кадик О.Ю. звернувся із письмовою заявою про дострокове розірвання договору. ФОП Гладчук С. Ю. листом від 01.12.2025 повідомила суборендаря, що не заперечує щодо розірвання договору з 28.01.2026 та наголосила на необхідності повернення майна у спосіб, визначений договором.
28 січня 2026 року договір №ОР-6-21-33,3 суборенди нерухомого майна (офісного приміщення) від 29.09.2025 розірвано.
Позивач зазначає, що відповідачем було сплачено забезпечувальний платіж в розмірі 33 300,00 грн, з яких 16650,00 грн було зараховано в якості орендної плати за перший місяць користування (жовтень 2025 року), а залишок забезпечувального платежу в сумі 16 650,00 грн позивачем було зараховано в часткове погашення штрафу, застосованого відповідно п.5.6 договору, про що відповідача було письмово повідомлено листом №06/02-01 від 06.02.2026.
Орендну плату за листопад - грудень 2025 року та січень 2026 року відповідачем не сплачено, загальна сума заборгованості складає 51507,58 грн.
За неналежне виконання договірних зобов'язань позивачем нараховано 3'037,17 грн пені, 278,29 грн інфляційних втрат, 30,68 грн 3% річних та 33'350,00 грн штрафу, які просить суд стягнути з відповідача.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору №ОР-6-21-33,3 суборенди нерухомого майна (офісного приміщення) від 29.09.2025 з додатковою угодою до нього. Договір за взаємною згодою сторін розірвано 28.01.2026.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
Як підтверджується матеріалами справи, на виконання умов укладеного договору орендар передав, а відповідач (суборендар) прийняв у строкове платне користування нежитлове (офісне) приміщення загальною площею 33,3 кв. м., яке розташоване на 6 поверсі ТЦ, а саме офіс №21, що знаходиться за адресою: 79008, м. Львів, пл. Соборна 14, 15.
Згідно ч.ч.1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п.3.9 договору загальна сума цього договору за один місяць оренди майна, враховуючи площу та орендну плату за 1 (один) квадратний метр орендованого майна, становить 16 650,00 гри. Орендна плата сплачується суборендарем щомісяця не пізніше 15-го числа поточного місяця, в якому орендар планує користуватися (орендувати) майно, згідно рахунку, що виставляється орендарем до 10-го числа поточного місяця. Додатковою угодою від 18.11.2025 до договору сторони збільшили розмір орендної плати до 18 315,00 грн на місяць.
Сторони у п.3.2 договору погодили, що виконання грошових зобов'язань суборендаря, що виникають з договору (в тому числі зобов'язань щодо сплати будь-яких санкцій), додатково забезпечуються забезпечувальним платежем по договору. У випадку невиконання (прострочення) суборендарем будь-якого із його зобов'язань за договором, пов'язаним зі здійсненням на користь орендаря будь-яких платежів, орендар має право зарахувати в погашення такої заборгованості суборендаря необхідну частку забезпечувального платежу та письмово повідомити про це суборендаря (п.3.3).
За статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
З матеріалів справи випливає, що відповідач оплату за орендоване приміщення не здійснив, що свідчить про факт порушення відповідачем свого зобов'язання. Відтак, заборгованість з орендної плати за листопад - грудень 2025 року та січень 2026 року, з урахуванням забезпечувального платежу, складає 51 507,58 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені та штрафу за порушення строку сплати орендної плати.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України).
Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
Доказів наявності обставин зазначених у ст.617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Відповідно до п.5.2 договору у випадку недодержання суборендарем, встановлених цим договором термінів внесення орендної плати, орендар має право нарахувати та стягнути з суборендаря пеню в розмірі 2% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Позивач здійснив нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 5.6 договору визначено, що у разі не повернення орендарю або не звільнення суборендарем об'єкта оренди від майна, що належить йому або третім особам (не повернення або повернення суборендарем об'єкта оренди у стані, який не відповідає стану об'єкта оренди, що існував на дату його передачі орендарем за актом приймання - передачі об'єкта оренди за цим договором суборенди), у випадку припинення або розірвання цього договору, суборендар сплачує на користь орендаря штраф у розмірі 50000,00 грн та відшкодовує всі витрати, понесені орендарем, спрямовані на проведення робіт та використання послуг щодо приведення об'єкта оренди у стан, що існував на дату підписання цього договору.
Доказів повернення майна з суборенди матеріали справи не містять, відповідач згідно з п.2.4 договору акту приймання-передачі об'єкта суборенди не подав. Залишок забезпечувального платежу в сумі 16 650,00 грн. позивач зарахував у часткове погашення штрафу.
Перевіривши розрахунок штрафних санкцій суд встановив, що такі нараховані позивачем правильно, тому до стягнення з відповідача підлягає 3'037,17 грн пені та 33'350,00 грн штрафу.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.
Приписами ч.1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягають заявлені позивачем 278,29 грн інфляційних втрат та 300,68 грн 3% річних.
Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією № 28 від 25.02.2026 на суму 3'328,00 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому судовий збір у розмірі 3328,00 грн покладається на відповідача.
08.04.2026 представник позивача подав суду заяву про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 15'000,00 грн. До заяви долучено копію договору б/н надання правової допомоги від 09.02.2026; акти виконаних робіт на загальну суму 15000,00 грн, деталізацію наданих послуг. Крім того, до заяви долучено копію ордеру та докази надіслання заяви відповідачу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 та ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст.126 ГПК України).
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України).
Судові витрати, крім судового збору, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.4 ст.129 ГПК України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано копію договору від 09.02.2026, укладеного ФОП Гладчук Софією Юріївною (замовник) та Адвокатським об'єднанням «Алєшко, Гирич і Партнери» (виконавець), відповідно до умов якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надати замовнику правову допомогу, а замовник зобов'язується сплатити виконавцю винагороду за надану правову допомогу. У п.5.1 договору сторони визначили вартість надання правової допомоги.
З деталізації до рахунку вбачається, що адвокатом надано наступні докази: аналіз документів, законодавства та актуальної судової практики щодо предмету спору (1 год); підготовка та складання позовної заяви (2 год).
Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на предмет договору про надання юридичної допомоги об'єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги на суму 15'000,00 грн.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19). Підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 09.12.2021 у справі №922/3812/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова ВП ВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому, відповідно до висновку Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2023 у справі №910/7032/17 відзначив, зокрема, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що у подальшому спричинять необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 викладено правову позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Дослідивши матеріали справи та враховуючи, пов'язаність витрат із розглядом справи, її складністю, матеріально-правовою складовою, а також застосовуючи зазначені вище критерії реальності та розумності розміру заявлених витрат на оплату послуг адвоката до відшкодування, їх необхідності та обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та, виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, рівності усіх учасників, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10'000,00 грн., який у даному випадку буде розумним.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кадика Остапа Юрійович ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Гладчук Софії Юріївни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 51'507,58 грн. основного боргу, 3037,17 грн пені, 33350,00 грн штрафу, 278,29 грн інфляційних втрат, 300,68 грн 3% річних, 3'328,00 грн судового збору та 10'000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Яворський Б.І.