27.04.2026 Справа № 908/582/26
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Данилейко К.М. розглянув матеріали справи
За позовом: Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “СТМ-БІЛД» (вул. Аскольдова, буд. 7, м. Запоріжжя, 69089; код ЄДРПОУ 41217040)
про стягнення 461 212,57 грн.,
За участі представників сторін:
Від позивача: Коваленко Ю.В. - посвідчення № 2246 від 16.02.2026р, в порядку самопредставництва на підставі виписки з ЄДРПОУ;
Від відповідача: Яновський Я.О. - адвокат, ордер серії АР № 1311702 від 23.04.2026.
06.03.2026 через підсистему “Електронний суд» ЕСІКС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “СТМ-БІЛД» про стягнення 461 212,57 грн.
06.03.2026 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 09.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі № 908/582/26 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 07.04.2026, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
26.03.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю “СТМ-БІЛД» до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечив проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
06.04.2026 від Запорізької міської ради до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вважає заперечення відповідача необґрунтованими. Підтримав позовні вимоги та просить суд позов задовольнити.
08.04.2026 від ТОВ “СТМ-БІЛД» до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає про недоведеність правомірності заявлених позовних вимог, вважає позовні вимоги Запорізької міської ради безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім цього, 08.04.2026 від Запорізької міської ради до суду надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд:
- накласти арешт в межах ціни позову на нерухоме майно: склад готової продукції літ.З (інв.№26), загальною площею 1441,4 кв.м (опис об'єкта - літ. з,з2,з3,з4 - прибудови, літ.з1 - перехід) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1207619923101, номер відомостей про речове право 7604619), розташоване за адресою м.Запоріжжя, вул. Аскольдова (стара назва вулиця Пожарського), 7 та відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю “СТМ-БІЛД» (ідентифікаційний код юридичної особи 41217040).
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі позивач вважає наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Вищевказані документи долучені судом до матеріалів справи.
Ухвалою від 09.04.2026 суд вирішив подальший розгляд справи № 908/582/26 здійснювати за правилами загального позовного провадження. Відкрити провадження у справі № 908/582/26 в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначити на 27.04.2026 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою. Прийнято до розгляду заяву Запорізької міської ради про вжиття заходів забезпечення позову, розгляд якої призначено у судовому засіданні 27.04.2026 о 12 год. 30 хв. з викликом сторін. Запропоновано позивачу завчасно до призначеного судового засідання: надіслати на адресу суду письмові пояснення та докази, що підтверджують необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, вжиття ТОВ “СТМ-БІЛД» заходів відчуження нерухомого майна розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Аскольдова (стара назва вулиця Пожарського), буд. 7. Запропоновано відповідачу до призначеного судового засідання: надіслати на адресу суду письмові пояснення стосовно заяви Запорізької міської ради про вжиття заходів забезпечення позову.
23.04.2026р. від Позивача до суду надійшли додаткові пояснення щодо заяви про забезпечення позову, в якій було надано повторне та додаткове обґрунтування наявності підстав для забезпечення позову у цій справі. Так, Позивач наполягає на задоволенні заяви про забезпеченні позову, обґрунтовуючи її тим, що наявний реальний ризик ухилення відповідача від виконання майбутнього судового рішення про стягнення 461 212,57 грн. недоотриманих доходів місцевого бюджету за безпідставне користування земельною ділянкою. Позивач наголошує, що під час розгляду аналогічних спорів фіксуються непоодинокі випадки відчуження боржниками нерухомості на користь третіх осіб задля штучного створення неплатоспроможності, що у подальшому робить неможливим стягнення коштів (зокрема у справах №334/6411/24, №908/3129/24, №908/1131/25), у яких невжиття забезпечувальних заходів призвело до безперешкодного відчуження активів боржниками. Посилаючись на сталу практику Верховного Суду (зокрема, у справах №922/3528/23, №905/448/22), позивач стверджує, що у майнових спорах про стягнення коштів можливість відповідача в будь-який момент відчужити своє майно є беззаперечною. За таких умов вимога до органу місцевого самоврядування надавати докази щодо очевидних речей (нічим не обмеженого наміру відповідача розпорядитися майном) дорівнює застосуванню заздалегідь недосяжного стандарту доказування, який порушує процесуальний баланс сторін. Окрім цього, позивач акцентує, що саме на відповідача покладається тягар доведення недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, а також факту створення перешкод для його господарської діяльності. Обґрунтовуючи співмірність та адекватність обраного заходу, міська рада просить накласти арешт не на грошові кошти, а виключно на один об'єкт нерухомості відповідача - склад готової продукції площею 1441,4 кв.м. в межах ціни позову. Позивач зауважує, що арешт банківських рахунків може суттєво погіршити майновий стан та паралізувати роботу підприємства, тоді як накладення арешту на нерухомість є найменш обтяжливим заходом та жодним чином не позбавляє відповідача прав володіння та користування майном, не перешкоджає веденню бізнесу чи отриманню доходів, а лише тимчасово блокує можливість відчужити його на користь третіх осіб. Таким чином, арешт об'єкта нерухомості є справедливою, ефективною та необхідною гарантією реального поновлення порушених прав територіальної громади в умовах воєнного стану.
24.04.2026р. Відповідач надіслав до суду свої заперечення проти заяви про забезпечення позову, в яких наголосив на повній недоведеності позивачем наявності реальних ризиків невиконання або утруднення виконання ймовірного рішення суду. Припущення позивача щодо ймовірного відчуження майна відповідачем базуються виключно на обставинах інших, не пов'язаних із відповідачем справ, у яких фігурують треті особи. Сама лише наявність судового спору та голослівні твердження позивача без надання належних і допустимих доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на уникнення відповідальності, не можуть бути самостійною підставою для забезпечення позову. Також відповідач вказує на недобросовісну та суперечливу поведінку самого позивача, що порушує доктрину venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), оскільки останній з 2017 року систематично ухиляється від укладення договору оренди земельної ділянки, хоча саме такий договір є єдиною належною правовою підставою для внесення плати за землю. Відповідні дії органу місцевого самоврядування мають ознаки прострочення кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, що виключає правомірність покладення негативних наслідків на боржника. Заявлений захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на об'єкт нерухомого майна (склад готової продукції площею 1441,4 кв.м) є очевидно неспівмірним та неадекватним. Накладення такого арешту створить штучні та невиправдані перешкоди для здійснення законної господарської діяльності ТОВ «СТМ-БІЛД», а також завдасть підприємству репутаційних втрат. Також зауважує, що необґрунтоване застосування арешту майна становитиме пряме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном не виправдане належними доводами щодо ефективного захисту прав позивача, заява про забезпечення позову не відповідає вимогам статей 136, 137 ГПК та не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні 27.04.2026р. судом оголошено вступну та резолютивну частини цієї ухвали.
Розглянувши заяву від 08.04.2026р., дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 р. № 16 вказано, що заходи до забезпечення позову застосовуються як гарантія реального виконання рішення суду. При цьому, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до пункту 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Таким чином, аналіз приписів норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову, свідчить, що забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовується судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог.
Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як передбачає ч. 4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору за позовом Запорізької міської ради до ТОВ «СТМ-БІЛД» є матеріально-правова вимога про стягнення 461 212,57 грн. безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати. З 22 березня 2017 року відповідач є власником об'єктів нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці комунальної власності площею 1,6041 га., який набувши право власності на нерухомість, не оформив належним чином речові права на землю та ухилився від укладення договору оренди. Відповідно до усталеної судової практики та положень глави 83 ЦК України, статей 1212-1214 ЦК України (кондикційні зобов'язання) у системному зв'язку з положеннями статей 120, 125, 206 Земельного кодексу України, до моменту належного оформлення речових прав фактичний користувач зобов'язаний компенсувати власнику землі вартість такого користування. Фактичне використання ділянки без достатньої правової підстави призвело до того, що відповідач безпідставно зберіг у себе кошти за рахунок територіальної громади міста Запоріжжя, яка мала виправдане очікування на отримання доходу. Сума заявлених до стягнення коштів розрахована позивачем на основі нормативної грошової оцінки земельної ділянки із застосуванням коефіцієнтів індексації та затвердженої рішеннями міськради ставки орендної плати на рівні 3%. Загальний розмір недоотриманих позивачем доходів охоплює період фактичного безоплатного користування землею з 01 червня 2024 року по 31 жовтня 2025 року.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову та надаючи оцінку доводам сторін, суд враховує відповідні правові висновки Верховного Суду, зокрема про те, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі №753/22860/17).
Тобто, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий або майбутній позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв'язку з мотивів неможливості чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.
Так, в постановах від 11.12.2023р. у справах №922/3528/23 та №904/1934/23, Верховний Суд зазначив, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Вказана правова позиція також викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22 та постановах Верховного Суду від 09.06.2023р. у справі №37з-23, від 07.10.2024р. у справі №908/1291/24, від 07.01.2025р. у справі №910/1/21, від 27.02.2025р. у справі №910/268/23, від 07.04.2025р. у справі №915/1386/24, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи не співмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022р. у справі №905/446/22.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 11.12.2023р. у справі №922/3528/23 зазначив:
« 41. Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі №918/812/21 (на яку посилається скаржник) відхилив посилання скаржника на те, що арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору та вказав, що можливість накладення арешту на майно у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог; у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
42. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору та вказав, що Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, ст.137 ГПК про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.
43. У випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
44. У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (постанови Верховного Суду від 09.06.2023 у справі №37з-23, від 06.10.2022 у справі №905/446/22, на які посилається скаржник).».
Також у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022р. по справі №908/2382/21, у якій суд дійшов висновку що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Також суд враховує, що Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003р. №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголосив на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що в умовах воєнного стану Запорізька міська рада фактично позбавлена можливості використовувати належні їй грошові кошти, які знаходяться у відповідача, на користь мешканців міста, а тому позовні вимоги спрямовані, перш за все, на задоволення потреб територіальної громади міста Запоріжжя.
При цьому позивач пропонує забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу та знаходиться у нього, без обмеження/позбавлення права користування ним.
Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №461909528 від 28.01.2026р., між Територіальною громадою м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та ТОВ «Науково-виробниче підприємство «ТЕХЕНЕРГОСНАБ» (код ЄДРПОУ 31044540) 14 травня 2009р. був укладений договір оренди землі №040926100641 строком дії на 19 років. Предметом договору була земельна ділянка площею 1,6041 га (кадастровий номер 2310100000:04:012:0072), розташована за адресою м.Запоріжжя, вул. Пожарського (нова назва Аскольдова), буд. 7. 09 червня 2025р. державна реєстрація юридичної особи - ТОВ «НВП «ТЕХЕНЕРГОСНАБ» припинена в зв'язку з визнанням товариства банкрутом, про що внесено запис № 1 556 117 0027 045628 до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Рішенням Запорізької міської ради №49/175 від 27.06.2016р. «Про припинення ТОВ «Науково-виробниче підприємство «ТЕХЕНЕРГОСНАБ» права оренди земельної ділянки по вул. Пожарського, 7» договір оренди землі №040926100641 від 14 травня 2009р. був припинений.
22.03.2017 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «СТМ-БІЛД» набуло у власність об'єкт нерухомого майна: будівля вбиральні літ.Т; будівля вбиральні літ.Т1; навіс літ.Р2; навіс літ.Р3; навіс літ.Р4; будівля прохідної літ.С; будівля котельної літ.Р1; контрольно-пропускний пункт літ.М-2; будівля складу літ.Д1; виробнича будівля літ.К (інв.№25); матеріальні склади, столярні майстерні, контора цеху, прибудова літ.Б-2, Б1-2 (інв.№128а, 9); приміщення нарізки скла та приміщення ЖКО літ.Д (інв.№120); навіс над естакадою літ.Г (інв.№29); побутові приміщення цеху №120 літ.А (інв.№28); склад готової продукції літ.З (інв.№26), загальною площею 1441,4 кв.м (опис об'єкта - літ. з,з2,з3,з4 - прибудови, літ.з1 - перехід); адміністративна будівля літ.Л-2 (інв.№22); гараж цеху №120 літ.Ж (інв.№21) загальною площею 274,7 кв.м (опис об'єкта - навіс до літ.Ж, оглядова яма); трансформаторна підстанція цеху №120 літ.В (інв.№13), (на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н виданий 14.03.2017р.), які розташовані за адресою: м.Запоріжжя, вул. Аскольдова (стара назва вулиця Пожарського), 7, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №461909528 від 28.01.2026р.
Вказані об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці кадастровий номер: 2310100000:04:012:0072, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 14 березня 2017 року.
Іншого нерухомого майна за Відповідачем не зареєстровано.
Рішенням Запорізької міської ради від 20.05.2024р. №110 «Про перейменування вулиці Пожарського на вулицю Аскольдову у місті Запоріжжя» вулицю Пожарського перейменовано на вулицю Аскольдову.
Земельна ділянка за адресою м. Запоріжжя, вул. Аскольдова, 7, площею 1,6041 га, кадастровий номер: 2310100000:04:012:0072 належить Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на праві комунальної власності, згідно Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №461909528 від 28.01.2026р. та інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.
Між Запорізькою міською радою та ТОВ «СТМ-БІЛД» у зв'язку з набуттям права власності на об'єкт нерухомого майна, договір оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:012:0072 не обліковується. Доказів протилежного Відповідачем суду не надано.
Згідно позовних вимог загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:04:012:0072 загальною площею 1,6041 га, розташованою за адресою м. Запоріжжя, вул. Аскольдова, 7, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.06.2024р. по 31.10.2025р. складає 461 212,57 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.
Позивач вважає співмірним заходом забезпечення позову про стягнення цієї суми коштів буде накладення арешту на належне Відповідачу майно - склад готової продукції літ.З (інв.№26), загальною площею 1441,4 кв.м (опис об'єкта - літ. з,з2,з3,з4 - прибудови, літ.з1 - перехід) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1207619923101, номер відомостей про речове право 7604619) в межах суми заявлених позовних вимог.
Відповідно до сформованої на офіційному сайті Фонду державного майна України довідки про оціночну вартість об'єкту нерухомого майна вартість склад готової продукції літ.З (інв.№26) становить 15 845 364,72 грн.
З огляду на викладене суд враховує, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі №753/22860/17, постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22, постановах Верховного Суду від 21.03.2024р. у справі №910/15328/23 та від 17.04.2025р. у справі №910/6863/24).
Не накладення арешту на майно відповідача у подальшому може утруднити або унеможливити виконання судового рішення, що, у свою чергу, призведе до порушення принципу обов'язковості судових рішень, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України.
Суд погоджується з доводами Позивача, що відсутність запропонованих ним заходів забезпечення позову створить реальну можливість Відповідачу вчинити дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, що в подальшому унеможливить або суттєво ускладнить виконання судового рішення. Отже, накладення арешту на нерухоме майно, що належить Відповідачу є необхідним та достатнім заходом, оскільки його заборгованість перед місцевим бюджетом територіальної громади міста Запоріжжя є значною, в добровільному порядку відповідач вимоги позивача не визнав та, після направлення вимоги про повернення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, заборгованість не сплатив, податкові зобов'язання не декларує.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, буде справедливим та співмірним заявленим вимогам, сприятиме відновленню порушених прав позивача та недопущення їх порушень в подальшому, а також відповідатиме принципам процесуальної доцільності. В свою чергу, накладення арешту на грошові кошти Відповідача у розмірі позовних вимог суттєво може погіршити його майновий стан, у той час як накладення арешту на об'єкти нерухомого майна, мінімально впливатиме на повсякденну роботу Відповідача, не ускладнюючи його господарську діяльність.
При цьому, накладення арешту на нерухоме майно в межах суми позовних вимог лише частково обмежить права власника щодо вказаного майна, а саме: жодним чином не порушить права щодо володіння та користування нерухомим майном, а лише обмежить право розпоряджатись ним на користь третіх осіб або демонтувати промислове обладнання, будівлі та споруди, в тому числі шляхом їх знищення та переробки. Зазначене забезпечення позову в даній ситуації буде справедливим та співмірним заявленим позовним вимогам.
Отже, обраний вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить Відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків Відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право Відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Подібні за своїм змістом висновки щодо застосування, зокрема, ст. 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 15.10.2020р. у справі №915/373/20 та від 03.12.2021р. у справі №910/4777/21, а також від 08.10.2020р. у справі №465/4985/18 і від 15.06.2021р. у справі №757/48375/20 (щодо аналогічних за змістом положень Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно з абз. 1 ч. 6, ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
З огляду на викладене, суд вважає заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно ТОВ «СТМ-БІЛД», що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Аскольдова, 7 та належить йому на праві власності, в межах суми позову обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Доводи Відповідача судом відхиляються з наведених вище підстав. Крім цього, суд вважає, що використання позивачем свого процесуального права на подання заяви про забезпечення позову не може розглядатися як неправомірний тиск на відповідача. Не укладення договору оренди земельної ділянки, з вини тієї чи іншої сторони, само по собі не звільняє користувача земельної ділянки від обов'язку внесення плати за землю. Доказів звернення відповідача до суду з позовом про зобов'язання укласти такий договір ним суду не надано, як і доказів понесення репутаційних втрат у разі накладення арешту як засобу забезпечення позову. Оскільки в даному випадку вжиті судом заходи забезпечення позову є тимчасовими, не призводять до втрати відповідачем можливості вільно володіти та користуватися належним йому нерухомим майном, а накладення арешту є передбаченим ГПК України засобом та запорукою забезпечення майбутнього виконання можливого судового рішення, то його доводи про порушення цим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставним.
Також суд бере до уваги, що відповідно до п.п. 3 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову справляється судовий збір 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на сьогоднішній день становить 1 664,00 грн. Враховуючи, що заяву про забезпечення позову подано до суду в електронній формі, до сплати підлягає судовий збір, із застосовуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що становить 1 331,20 грн. (ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Також представники сторін зазначили про відсутність додаткових заяв та клопотань. Вважають за можливе закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.
Згідно з п. 18 ч. 2 ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
На підставі викладеного, розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне закрити підготовче провадження та призначити перше судове засідання з розгляду справи по суті на 07.05.2026 об 11 год. 00 хв.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 138 - 140, 181-185, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Запорізької міської ради від 08.04.2026р. про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 908/582/26 задовольнити.
2. Накласти арешт в межах ціни позову 461 212 (чотириста шістдесят одна тисяча вісті дванадцять) грн. 57 коп. на нерухоме майно: склад готової продукції літ.З (інв.№26), загальною площею 1441,4 кв.м (опис об'єкта - літ. з,з2,з3,з4 - прибудови, літ.з1 - перехід) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1207619923101, номер відомостей про речове право 7604619), розташоване за адресою м. Запоріжжя, вул. Аскольдова (стара назва вулиця Пожарського), 7, та яке відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СТМ-БІЛД» (ідентифікаційний код юридичної особи 41217040).
3. Закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
4. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначити на 07.05.2026 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою.
5. Ухвалу суду направити до електронних кабінетів підсистеми “Електронний суд» ЄСІТС учасників справи.
6. Ухвала набирає чинності з моменту її підписання та відповідно до ч. 8. ст. 140, ст. 255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Суддя К.В. Проскуряков
Повний текст цієї ухвали складено та підписано 04.05.2026р.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Згідно з ч. 8. ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову.
В ч. 1 ст. 256 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.