29 квітня 2026 року м. Харків Справа № 905/177/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
за участю секретаря судового засідання Федорової Т.О.
за участю представників сторін,
апелянта - адвокат Шпак В.І.;
від ОСОБА_1 - адвокат Любаренко Д.О.;
боржника- не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» (вх. № 377Д)
на ухвалу господарського суду Донецької області від 16.02.2026 року у справі № 905/177/25, постановлену в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя Чернова О.В.), повний текст якої складено 16.02.2026
за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард», м. Київ
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Майт-Сіті Юніті», м. Краматорськ Донецької області
про банкрутство,
Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.02.2026 у справі заяву ОСОБА_1 від 01.02.2026 про заміну кредитора його правонаступником задоволено частково; замінено кредитора у справі №905/177/25 Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» (ідентифікаційний код 42100015) на його правонаступника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на суму грошових вимог у частині основного боргу у розмірі 881544,11грн.; в іншій частині заяви відмовлено; ліквідатору ухвалено внести зміни до реєстру вимог кредиторів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Майт-Сіті Юніті», м. Краматорськ Донецької області.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду через систему “Електронний Суд» з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 16.02.2026 у справі № 905/177/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви ОСОБА_1 від 01.02.2026 про заміну кредитора його правонаступником.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для заміни кредитора у справі про банкрутство, оскільки не встановив факту повного виконання поручителем забезпеченого зобов'язання, що є обов'язковою умовою переходу до нього прав кредитора.
Апелянт наголошує, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором та рішенням суду становив понад 15 млн грн, тоді як ОСОБА_1 сплачено лише 900 000,00 грн, у зв'язку з чим зобов'язання не виконано у повному обсязі. У зв'язку з цим, на думку апелянта, що положення частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню, оскільки передбачені ними правові наслідки настають виключно у разі повного виконання забезпеченого порукою зобов'язання.
Суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 544 Цивільного кодексу України, оскільки навіть у разі виконання солідарного обов'язку у боржника виникає право регресної вимоги до інших боржників, а не право на заміну кредитора у зобов'язанні.
Апелянт наголошує, що у даному випадку ОСОБА_1 не набув статусу кредитора, а у разі наявності підстав може реалізовувати лише право регресу шляхом звернення з відповідними вимогами, зокрема у межах справи про банкрутство.
Господарським судом першої інстанції не враховано, що у зобов'язанні наявні декілька солідарних боржників, у зв'язку з чим навіть у випадку виконання зобов'язання однією особою право вимоги виникає пропорційно щодо інших боржників, а не в повному обсязі.
Крім того, матеріали справи не містять доказів передання ОСОБА_1 документів, які підтверджують обов'язок боржника, що є обов'язковою умовою переходу прав кредитора відповідно до статті 556 Цивільного кодексу України.
Апелянт вказує, що здійснене часткове погашення заборгованості не свідчить про припинення зобов'язання у відповідній частині, оскільки залишок заборгованості залишається значним та підтверджується матеріалами справи і виконавчого провадження.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не встановив, у рахунок яких саме зобов'язань було зараховано сплачені кошти, з урахуванням умов кредитного договору щодо черговості погашення заборгованості.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Жельне С.Ч. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» на ухвалу господарського суду Донецької області від 16.02.2026 у справі № 905/177/25 залишено без руху; Товариству з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» запропоновано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз'яснено, що при невиконанні вимог ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
02.03.2026 на адресу суду від апелянта надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2026.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» на ухвалу господарського суду Донецької області від 16.02.2026 у справі № 905/177/25; учасникам справи встановлено строк, що не перевищує 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу № 905/177/25 до розгляду на 08.04.2026 об 11:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132.
06.04.2026 на адресу суду від ліквідатора боржника Іванюк О.М. надійшло клопотання. в якому він просив розглянути апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Рікард» за наявними в справі документами. Задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Рікард» на ухвалу господарського суду Донецької області від 16.02.2026 у справі № 905/177/25. Провести судове засідання від 08.04.2026 року у справі № 905/177/25 без участі представника ТОВ «МАЙТ-СІТІ ЮНІТІ» за наявними в справі документами.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 розгляд справи № 905/177/25 відкладено на 29.04.2026 о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
21.04.2026 на адресу суду від ліквідатора боржника Іванюк О.М. надійшло клопотання. в якому він просив розглянути апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Рікард» за наявними в справі документами. Задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Рікард» на ухвалу господарського суду Донецької області від 16.02.2026 у справі № 905/177/25 т провести судове засідання від 08.04.2026 у справі № 905/177/25 без участі представника ТОВ «МАЙТ-СІТІ ЮНІТІ» за наявними в справі документами.
27.04.2026 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення у справі, в яких він просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржувану ухвалу господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Обґрунтовуючи свою правову позицію у справі, ОСОБА_1 , зокрема, посилається на наступне.
ТОВ «Фінансова компанія «Рікард» вирішила стягувати не солідарно, а з кожного боржника по 15 252 497,11 для чого порушила справи про банкрутство: ТОВ «АМТТ» заборгованість перед позивачем встановлена в розмірі 14 198 322, 96 грн., справа №927/1005/24 станом на 08.01.2025 року; ТОВ «Майт-Сіті Юніті» у загальному розмірі 881 544,11грн. справа №905/177/25 станом на 14.04.2025 року; ТОВ «Сансет-Карлайл Трейд Груп» у сумі 881 544,11грн. справа №905/263/25 Станом на 02.04.2025 року; ТОВ «Київський завод стель» справа №911/784/25; ТОВ «Алюм-Холдинг» справа №910/10828/25. Станом на день подачі додаткових пояснень частина справ про банкротство вже закрита у зв'язку з повним виконанням зобов'язань за договором про надання банківських послуг №CR 20-252/28-2 із Додатковими договорами від 15.03.2021, 25.05.2021, 20.09.2021 та 20.01.2023.
ОСОБА_1 вказує на те, що 23.09.2025 він виплатив частину солідарної заборгованості встановленої рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/17064/23 у розмірі 900 000, 00 грн. Відповідно до ч.3 ст. 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. Вказане, на думку ОСОБА_1 є підставою для переходу права вимоги від ТОВ «Фінансова компанія «Рікард» до ОСОБА_1
28.04.2026 на адресу суду від апелянта надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він просить апеляційну скаргу задовольнити; скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 16.02.2026 у справі № 905/177/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені заяви ОСОБА_1 від 01.02.2026 про заміну кредитора його правонаступником.
Апелянт посилається на те, що погашення 900 000, 00 грн. з 15.2 млн. загального боргу визнаного судом рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/17064/23 від 06.03.2024 не є виконанням солідарного обов'язку як зазначено в статті 544 Цивільного кодексу України. На думку заявника апеляційної скарги, виходячи з положень статті 544 Цивільного кодексу України у боржника, який виконав солідарний обов'язок (чого не відбулось) виникає право на звороту вимогу (регрес). Виходячи зі змісту статті 544 Цивільного кодексу України, такий боржник повинен подати відповідну заяву про включення його в реєстр кредитора на підставі регресу, а не здійснювати заміну сторони. Право регресу виникає до кожного з решти боржників у рівній частці. Згідно рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/17064/23 від 06.03.2024 всього за кредитним договором 8 боржників. Таким чином, навіть якщо вважати, що ОСОБА_1 виконав солідарний обов'язок то у нього виникає право до інших 7 боржників вимагати повернення 900 000, 00 / 7 = 128 571, 42 грн. з кожного боржника, а не всю погашену суму від одного боржника. Таким чином, судом першої інстанції не правильно застосовано статті 544 Цивільного кодексу України. Також, положення статті 556 Цивільного кодексу України встановлюють, що кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують обов'язок боржника. Проте, такі документи ОСОБА_1 не надано.
Представник апелянта в судовому засіданні 29.04.2026 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. Представник ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.
Представники кредиторів, ліквідатор в судове засідання 29.04.2026 не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку процесуальних документів до Електронного кабінету; явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась. Крім того, ліквідатор боржника просив справу розглянути за його відс
Відповідно до частини п'ятої статті 6 Господарського процесуального кодексу України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Оскільки явка представників учасників судового процесу в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивачів, відповідачів та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників кредиторів та ліквідатора.
Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (частина 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.
04.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Сучасна архітектура міст» (клієнт 1, боржник, теперішнє найменування - Товариства з обмеженою відповідальністю “Майт-Сіті Юніті») та Акціонерним товариством “ОТП Банк» (банк) укладений договір про надання банківських послуг №CR 20-252/28-2 (кредитний договір), відповідно до п. 3 кредитного договору банк надає на вимогу клієнта банківську послугу, а клієнт приймає банківську послугу та зобов'язується належним чином виконувати зобов'язання, що встановлені в договорі відносно такої банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг банку.
Надалі, 20.01.2023 між клієнтом 1, Товариством з обмеженою відповідальністю “Алюм-холдинг» (клієнт 2), Товариством з обмеженою відповідальністю “Фасадмакс» (клієнт 3), Товариством з обмеженою відповідальністю “Київський завод стель» (клієнт 4), Товариством з обмеженою відповідальністю “Севен Глас» (клієнт 5) (позичальники) та банком укладено договір про зміну №4 до договору про надання банківських послуг №CR 20-252/28-2 від 04.06.2020, якою викладено, зокрема, п. 28 кредитного договору в новій редакції: вид банківської послуги: кредитна лінія; ліміт банківської послуги - 14500000,00грн; дата припинення чинності лімітом банківської послуги - 25.05.2023, включно; строк траншу - 180 календарних днів; стандартний розмір процентної ставки - поточна ринкова ставка; підвищений розмір процентної ставки в валюті UAН - стандартний розмір процентної ставки в валюті UAН + 2% річних; підстави застосування підвищеного розмір процентної ставки - порушення клієнтом будь-якого з зобов'язань, передбаченого в п. 12 та 33 Договору; день нарахування процентів - 04 (четвертий) календарний день місяця.
У забезпечення виконання зобов'язань позичальниками за кредитним договором між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю “АМТТ», Товариством з обмеженою відповідальністю “Данін Центр» (теперішнє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю “Сансет-Карлайл Трейд Груп»), ОСОБА_1 укладено договори поруки №S20-288/28-2 від 04.06.2020, №SR20-289/28-2 від 04.06.2020, №SR20-290/28-2 від 04.06.2020 (з урахуванням договорів про зміну).
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі №910/17064/23 провадження за позовом Акціонерного товариства “ОТП Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сучасна архітектура міст», Товариства з обмеженою відповідальністю “Алюм-Холдинг», Товариства з обмеженою відповідальністю “Фасадмакс», Товариства з обмеженою відповідальністю “Київський завод стель», Товариства з обмеженою відповідальністю “Саншайн-Трейд Юніті», Товариства з обмеженою відповідальністю “АМТТ», Товариства з обмеженою відповідальністю “Сансет-Карлайл Трейд Груп», ОСОБА_1 про стягнення 15802497,11грн в частині стягнення заборгованості у розмірі 550000,00грн закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Позов задоволено частково. Вирішено стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сучасна архітектура міст», Товариства з обмеженою відповідальністю “Алюм-Холдинг», Товариства з обмеженою відповідальністю “Фасадмакс», Товариства з обмеженою відповідальністю “Київський завод стель», Товариства з обмеженою відповідальністю “Саншайн-Трейд Юніті», Товариства з обмеженою відповідальністю “АМТТ», Товариства з обмеженою відповідальністю “Сансет-Карлайл Трейд Груп», ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “ОТП Банк» заборгованість у розмірі 15252497,11грн.
Одночасно, ухвалою господарського суду Донецької області від 14.04.2025, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2025, визнані грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Майт-Сіті Юніті», м. Краматорськ Донецької області частково у загальному розмірі 983824,11грн, а саме: 881544,11грн - основний борг (вимоги четвертої черги), 30280,00грн - судовий збір (вимоги першої черги), 72000,00грн - витрати на авансування винагороди арбітражного керуючого (вимоги першої черги). У визнанні іншої частини грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард», м. Київ відмовлено.
При цьому, в ухвалі господарського суду Донецької області від 14.04.2025 встановлено, що за підрахунком суду непогашеними залишаються грошові вимоги у розмірі 881544,11грн (15252497,11грн (безспірний розмір заборгованості) - 14370953,00грн (розмір задоволених кредитором вимог) = 881544,11грн).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.11.2025 закрито провадження з розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» з грошовими вимогами до боржника в частині грошових вимог у розмірі 13310722,85грн. Визнані грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Майт-Сіті Юніті», м. Краматорськ Донецької області у розмірі 6056,00грн судовий збір (перша черга задоволення). Відмовлено у визнанні додаткових грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» в розмірі 28598,43грн.
02.02.2026 на адресу господарського суду Донецької області від ОСОБА_1 надійшла заява про заміну сторони, за змістом якої просить замінити Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард», м. Київ в частині вимог на суму 900000,00грн його правонаступником ОСОБА_1 .
В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до платіжної інструкції №9 від 23.09.2025 солідарним боржником ОСОБА_1 було сплачено 900 000,00 грн, за призначенням платежу: “Оплата боргу відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 по справі 910/17064/23».
Господарський суд першої інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_1 від 01.02.2026 про заміну кредитора його правонаступником виходив з того, що матеріалами справи підтверджуються, що ОСОБА_1 зобов'язання боржника у розмірі 881544,11 грн перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» виконані у повному обсязі, що свідчить про наявність підстав для переходу до ОСОБА_1 як поручителя прав кредитора.
Заслухавши доповідь головуючого у справі (суддю доповідача), заслухавши пояснення представників апелянта та ОСОБА_1 , дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, письмові пояснення ОСОБА_1 , перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Відповідно до преамбули Кодексу України з процедур банкрутства цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства. Водночас захист приватного інтересу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.
Отже, однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.
Провадження у справі про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, які істотно відрізняють це провадження від позовного.
Застосування судами законодавства про банкрутство зобов'язує суди відповідно до частини 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України також використовувати відображені у нормах цього законодавства особливі принципи інституту неплатоспроможності для забезпечення мети законодавства про банкрутство - якнайповнішого задоволення вимог кредиторів боржника.
Одним із принципів, які характерні для правового інституту неспроможності є принцип судового контролю у процедурах банкрутства щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство, що зобов'язує суд з достатньою повнотою встановити об'єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства.
Тож на відміну від справ позовного провадження, в яких господарський суд обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, у справах про банкрутство судовий контроль є невід'ємною складовою цього провадження (правовий висновок викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20).
Застосування судами принципу судового контролю у процедурах банкрутства щодо повноти та належності дій учасників справи про банкрутство, єдиного правового захисту інтересів кредиторів в межах процедур банкрутства та пропорційності надає суду у процедурі банкрутства правові важелі, які можуть забезпечити дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника на кожному з етапів процедур банкрутства, в тому числі і процедури санації.
Спеціальне законодавство у сфері банкрутства (як Закон про банкрутство, так і чинний КУзПБ) є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює спеціальний Закон про банкрутство чи КУзПБ, також норм ЦК України, зокрема щодо підстав та порядку передоручення виконання зобов'язань боржника.
Водночас, з моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 та у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20).
Предметом апеляційного перегляду є законність заміни кредитора ТОВ «ФК «Рікард» на ОСОБА_1 у межах вимог, включених до реєстру кредиторів у розмірі 881 544,11 грн.
Відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України процесуальне правонаступництво допускається лише у разі встановлення належного переходу матеріального права. Отже, саме по собі посилання заявника на виконання зобов'язання не є достатнім - суд зобов'язаний встановити обсяг, характер та правові наслідки такого виконання.
Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.
Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, є переходом процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
При цьому згідно статті 74 ГПК України, обов'язок доведення факту правонаступництва (у спірних відносинах - переходу відповідного права вимоги) покладається на зацікавлену сторону (у цьому випадку - нового кредитора).
Таким чином, процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником), тому у кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права, які мали місце.
Судова колегія враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.04.2021 у справі № 4/5007/33-Б/11, де, зокрема, зазначено на таке.
«Водночас існує істотна відмінність між регулюванням правонаступництва у справі про банкрутство, передбаченого нормами КУзПБ, і процесуальним правонаступництвом у позовному провадженні, передбаченим ГПК України.
Процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов'язаних саме із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні, тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 дійшла висновку про те, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:
Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.
Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарському процесуальному кодексі України.
Питання заміни кредитора правонаступником, що врегульовано нормами спеціального законодавства (стаття 43 КУзПБ), належить до першої групи питань.
З урахуванням приписів частини шостої статті 12 ГПК України, норми Закону про банкрутство (КузПБ) застосовуються переважно як спеціальні норми права. У випадках відсутності в спеціальному Законі з питань банкрутства (КузПБ) іншого врегулювання інституту правонаступництва, норми чинного ГПК України мають застосовуватися як загальні норми процесуального права (висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 27.02.2020 у справі № 911/806/17).
Отже, враховуючи викладене та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, вирішення першої групи питань врегульовано нормами законодавства з питань банкрутства (Закон про банкрутство, КУзПБ). Норми чинного ГПК України, як загальні норми процесуального права, підлягають застосуванню у випадках відсутності в законодавстві, що регулює процедуру банкрутства, іншого врегулювання інституту правонаступництва.»
За змістом статей 544, 556 Цивільного кодексу України виконання солідарного зобов'язання одним із боржників або поручителем може спричинити перехід до нього прав кредитора у відповідному обсязі.
Водночас такий перехід не є автоматичним і потребує встановлення того, що виконання стосується саме того зобов'язання та саме того обсягу вимог, які є предметом судового розгляду, що прийняте кредитором як належне виконання відповідного боргу та що воно призводить до припинення права первісного кредитора у відповідній частині.
Разом з цим, матеріали справи не підтверджують сукупності цих умов.
Як убачається з ухвали суду від 14.04.2025, сума 881 544,11 грн визначена як непогашений залишок заборгованості ТОВ «Майт-Сіті Юніті» перед ТОВ «ФК «Рікард» після часткового задоволення вимог за рахунок предмета застави.
Отже, у межах цієї справи ця сума вже має встановлений правовий статус - непогашений борг перед кредитором, включений до реєстру.
Водночас суд першої інстанції, не спростувавши висновку про те, що сума 881 544,11 грн є непогашеним боргом перед ТОВ «ФК «Рікард», дійшов протилежного висновку про перехід права вимоги у цій частині до ОСОБА_1 , що є внутрішньо суперечливим, оскільки одна й та сама сума не може одночасно вважатися як такою, що не виконана, так і виконаною для цілей переходу права вимоги.
Крім того, як убачається з пояснень самого ОСОБА_1 , ним здійснено платіж у розмірі 900 000,00 грн - 23.09.2025, тобто після відкриття провадження у справі про банкрутство та після визначення складу вимог кредиторів.
Судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції не встановив належним чином спрямованість спірного платежу, зокрема не з'ясував, чи був він зарахований саме в рахунок погашення вимог ТОВ «ФК «Рікард» до ТОВ «Майт-Сіті Юніті», які є предметом розгляду у цій справі, а також чи прийнятий кредитором як виконання саме цих вимог.
За відсутності таких встановлених обставин неможливо дійти обґрунтованого висновку про припинення відповідного грошового зобов'язання у спірній частині, оскільки правовий наслідок у вигляді припинення зобов'язання настає лише за умови належного виконання, що передбачає як визначеність предмета виконання, так і його прийняття кредитором.
Отже, господарський суд першої інстанції не встановив чи був цей платіж спрямований саме на погашення вимог ТОВ «ФК «Рікард» до ТОВ «Майт-Сіті Юніті», чи прийнятий кредитором як виконання саме цих вимог.
Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що здійснений платіж був ідентифікований сторонами як виконання саме тих вимог, що включені до реєстру кредиторів.
Також, не було встановлено того, яким чином цей платіж співвідноситься із сумою 881 544,11 грн та чи припинилося право вимоги первісного кредитора у відповідній частині.
Сам по собі факт здійснення ОСОБА_1 платежу у розмірі 900 000,00 грн не свідчить про припинення зобов'язання у відповідній частині та не є достатнім доказом переходу до нього прав кредитора, оскільки відсутній належний зв'язок між цим платежем та конкретними реєстровими вимогами, що є предметом судового розгляду.
Отже, здійснене виконання має частковий характер і не може розглядатися як таке, що припиняє зобов'язання у відповідній частині та породжує перехід до поручителя прав кредитора у межах спірних реєстрових вимог.
Судова колегія зауважує, що невстановлення зазначених обставин є істотним порушенням, оскільки без з'ясування правової природи та спрямованості платежу неможливо встановити факт припинення права первісного кредитора у відповідній частині, а відтак і наявність підстав для переходу такого права до іншої особи.
Доводи апелянта про те, що навіть у разі виконання зобов'язання у поручителя виникає право регресу, а не право на заміну кредитора, також є обґрунтованими, оскільки відповідно до статті 544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов'язок, набуває право зворотної вимоги до інших боржників, а не автоматично статус кредитора у відповідному зобов'язанні.
Крім того, матеріали справи не містять доказів виконання вимог статті 556 Цивільного кодексу України щодо передання поручителю документів, які підтверджують обов'язок боржника, що також виключає можливість визнання переходу прав кредитора.
Колегія суддів окремо зазначає, що сама по собі сплата грошових коштів третьою особою не свідчить про заміну кредитора у справі про банкрутство, оскільки таке правонаступництво потребує встановлення безпосереднього зв'язку між виконанням та припиненням конкретного зобов'язання, яке включене до реєстру вимог кредиторів.
Доводи ОСОБА_1 про застосування статті 556 Цивільного кодексу України колегією суддів відхиляються, оскільки наведена норма не встановлює безумовної підстави для процесуальної заміни кредитора у справі про банкрутство, а лише визначає загальні наслідки виконання забезпеченого зобов'язання. Сам по собі факт часткового виконання не свідчить про перехід до заявника статусу конкурсного кредитора у конкретній справі без встановлення зв'язку такого виконання з реєстровими вимогами.
Судова колегія звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, де зазначено на те, що відповідно до вимог частин першої, другої статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.
Колегія суддів також враховує, що ліквідатор боржника підтримав апеляційну скаргу, що узгоджується з висновком про відсутність підстав для заміни кредитора.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, на які посилається скаржник).
За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням стандарту вірогідності доказів, передбаченого статтями 74, 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів доходить висновку, що матеріали справи не підтверджують більшої ймовірності переходу до ОСОБА_1 прав кредитора у спірному обсязі, ніж протилежного.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи та є результатом неправильного застосування норм матеріального права.
Отже, за відсутності належних та достатніх доказів повного виконання забезпеченого зобов'язання, встановлення зв'язку такого виконання з реєстровими вимогами та припинення права первісного кредитора у відповідній частині, підстави для процесуального правонаступництва відсутні, а висновки суду першої інстанції є помилковими.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
У зв'язку з викладеним, ухвала господарського суду Донецької області від 16.02.2026 у справі підлягає скасуванню, а у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну кредитора - відмові повністю.
Керуючись статтею 269, частиною 2 статті 275, статтею 277, статтею 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Рікард» на ухвалу господарського суду Донецької області від 16.02.2026 у справі № 905/177/25 задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду Донецької області від 16.02.2026 у справі № 905/177/25 скасувати.
3. У заяві ОСОБА_1 від 01.02.2026 про заміну кредитора його правонаступником відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.05.2026.
Головуючий суддя С.Ч. Жельне
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов