вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" травня 2026 р. Справа№ 910/10734/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 25.12.2025
у справі №910/10734/25 (суддя О.Г. Удалова)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова Група "Оберіг"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"
про стягнення 60 983,05 грн
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова Група "Оберіг" (далі - позивач) з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - відповідач) про стягнення 60 983,05 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова Група "Оберіг" 22 158,00 грн боргу, 9 472,89 грн втрат від інфляції, 2 210,94 грн 3% річних, 4 856,55 грн пені, 1 537,20 грн судового збору, 4 632,40 грн витрат на правничу допомогу.
В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що під час розгляду даної справи суду не надано доказів відшкодування відповідачем позивачу частини сплаченого останнім страхового відшкодування в розмірі 22 158,00 грн, а також не надано заперечень щодо визнання такого відшкодування, у зв'язку з чим суд вважав вимогу позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування у вказаному розмірі обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також суд, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції, зазначив, що останні є арифметично вірними та виконані відповідно до норм законодавства, а тому підлягають задоволенню в заявленому до стягнення розмірі.
За розрахунком суду, який здійснено з урахуванням норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, розмір пені за період з 22.04.2022 по 24.10.2022 (шість місяців) становить 4 856,55 грн.
Щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 7 300,00 грн, суд зазначив, що враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати на правничу допомогу підлягають частковому покладанню на відповідача, зокрема, в розмірі 4 632,40 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 25.12.2025 у справі №910/10734/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник стверджує, що суд необґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача частки страхового відшкодування, не врахувавши, що позивач не виконав обов'язки, передбачені Порядком та Законом № 1961-IV.
Також апелянт наголошує, що суд помилково дійшов висновку, що позивачем було дотримано алгоритму виплати страхового відшкодування, передбаченого Порядком, зокрема, не повідомлено іншого страховика про настання ДТП; не повідомлено відповідача про прийняте рішення та факт проведення страхового відшкодування.
Крім того, скаржник стверджує, що суд необґрунтовано стягнув пеню, інфляцію та 3% річні, оскільки зобов'язання не виникло.
Стосовно витрат на правничу допомогу, апелянт наголошує, що суд не перевірив їх співмірність, враховуючи простоту справи та відсутність судових засідань.
Також до апеляційної скарги скаржником долучено додаткові докази, а саме: рішення Правління НБУ №89-рш від 13.03.2025, лист ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" №12/1259 від 12.07.2022 та ремонтну калькуляцію №33488 від 04.11.2021, які з огляду на приписи ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України не приймаються судом до розгляду, оскільки доведення обставин, на які сторона може посилатися як на підставу своїх вимог або заперечень, має здійснюватися у суді першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанови від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013 та інші).
У свою чергу, посилання апелянта на неможливість подачі вказаних документів в суді першої інстанції у зв'язку з анулюванням ліцензії у ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант", не свідчить про неможливість подання таких доказів у встановлений законом строк, беручи до уваги, що договір про надання правової допомоги було укладено з адвокатом, який підписав дану апеляційну скаргу, у березні 2025 року, у той час як оскаржуване рішення прийнято мімцевим судом 25 грудня 2025 року.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
17.02.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Позивач наголошує на тому, що він своєчасно, добросовісно та належним чином повідомив відповідача про настання страхової події та вжив усіх заходів для досудового врегулювання. Таким чином, відповідач був належним чином поінформований і мав усі можливості взяти участь у врегулюванні, однак свідомо самоусунувся від цього процесу.
Також позивач наголошує, що невиконання формальностей, визначених п.3.2. Порядку, не обмежує, не скасовує право позивача отримати компенсацію частки виплаченого страхового відшкодування за рахунок скаржника, адже Порядок не містить підстав для відмови у такій виплаті.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв і клопотань
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 апеляційну скаргу у справі №910/10734/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/10734/25 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувано матеріали справи №910/10734/25 з Господарського суду міста Києва.
05.02.2026 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
09.02.2026 матеріали справи №910/10734/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/10734/25. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
23.09.2021 у м. Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортного засобу "VOLKSWAGEN GOLF", д.н.з. НОМЕР_1 , та транспортного засобу "KIA K5", д.н.з. НОМЕР_2 .
Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.
У судовому порядку водія транспортного засобу "VOLKSWAGEN GOLF", д.н.з. НОМЕР_1 , було визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що підтверджується постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 23.10.2021 у справі № 521/16334/21.
Відповідно до інформації з Централізованої бази даних МТСБУ, долученої до позовної заяви, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "VOLKSWAGEN GOLF", д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_3 ), на дату настання Події одночасно була забезпечена в ТДВ "СГ "ОБЕРІГ" (надалі - Позивач) за полісом АР-2113072 та ТДВ СК "АЛЬФАГАРАНТ" (надалі - Відповідач) за полісом ЕР-20200315.
Відповідно до Звіту № 96307 від 14.11.2021 про оцінку колісного транспортного засобу вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "KIA K5", д.н.з. НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та без ПДВ на запасні частини, складає 49 315,99 грн.
На підставі заяви на виплату страхового відшкодування, а також враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ "СГ "ОБЕРІГ" здійснило виплату страхового відшкодування з урахуванням франшизи 2 500,00 грн на користь потерпілої особи в розмірі 46 815,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 04.02.2022.
24.09.2021 позивач, на виконання пп. "а" п. 3.2 ст. 3 Порядку, направив відповідачу повідомлення про настання події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вищевказане повідомлення було направлено на офіційну електронну адресу відповідача info@alfagarant.com.
08.04.2022 позивач, керуючись положеннями Порядку, звернувся до відповідача з заявою на виплату частки страхового відшкодування (вих. # 33488/33488/1 від 08.04.2022).
Вищевказана заява була підписана кваліфікованим електронним підписом відповідно до положень Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закону України "Про електронні довірчі послуги" та направлена на офіційну електронну адресу відповідача info@alfagarant.com.
Проте, відповідач станом на дату подання даного позову, в порушення п. 5.3. ст. 5 Порядку та ст. 540 Цивільного кодексу України, не здійснив виплату частки страхового відшкодування на користь позивача.
Розмір належної частки компенсації страхового відшкодування визначається наступним чином: Ск = (46 815,99 - 49 315,99 / 2) / 1 - 0,00 = 22 158,00 грн.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 9 472,89 грн, пені в розмірі 27 141,22 грн, 3% річних у розмірі 2 210,94 грн.
Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами статті 5 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки "VOLKSWAGEN GOLF" д.р.н. НОМЕР_1 , на момент вчинення ДТП одночасно була забезпечена в ТДВ "СГ "ОБЕРІГ" (позивач) за полісом АР-2113072 та ТДВ "СК "Альфа-Гарант" (відповідач) за полісом ЕР-20200315.
Таким чином, вищевказана ДТП є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому правовідносини між страховими компаніями регулюються у т.ч. положеннями Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого протоколом Президії МТСБУ № 464/2020 від 26.02.2020 (надалі - Порядок).
Відповідно до п. 3.1. Порядку страховик при отриманні інформації про настання події, що містить ознаки страхового випадку за укладеним ним Внутрішнім договором страхування, зобов'язаний (не залежно від наявності інших Внутрішніх договорів страхування, укладених по відношенню до забезпеченого транспортного засобу, та черговості їх укладення) здійснити визначені Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" заходи для забезпечення своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Згідно з п. 4.1. Порядку відповідальним за прийняття рішення за заявою про страхове відшкодування, визначення розміру та виплати страхового відшкодування є страховик, який отримав зазначену заяву.
Відповідно до пп. "а" п. 3.2 ст. 3 Порядку страховик, який отримав інформацію про подію, яка має ознаки страхового випадку за декількома Внутрішніми договорами страхування, для забезпечення участі усіх страховиків за такими договорами страхування повинен невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дати надходження інформації про страховий випадок, повідомити у письмовій формі (як правило, за допомогою електронної корпоративної пошти МТСБУ) інших страховиків, які внесли до єдиної централізованої бази даних МТСБУ відомості про інші Внутрішні договори страхування, які є дійсними на дату настання події, що містить ознаки страхового випадку.
На підставі заяви на виплату страхового відшкодування, а також враховуючи інші матеріали страхової справи, позивач здійснив виплату страхового відшкодування з урахуванням франшизи 2 500,00 грн на користь потерпілої особи в розмірі 46 815,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 04.02.2022.
Протоколом Президії МТСБУ від 03.06.2021 № 500/2021 було ухвалено внести зміни до пункту 5.2 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який затверджено протоколом Президії МТСБУ від 26.02.2020 № 464/2020.
Відповідно до п. 5.2. Порядку розмір страхового відшкодування належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування, від кожного з інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку інші внутрішні договори страхування по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визначається з огляду на положення статті 540 Цивільного кодексу України (виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька боржників, визначається у рівній частці) за формулою: Ск = (Св - Сш/Кс) / (Кс-1) - Ф, де Ск - розмір страхового відшкодування (компенсації) належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування від кожного іншого страховика; Св - розмір виплаченого заявником страхового відшкодування; Кс - кількість страховиків, які застрахували один об'єкт, на дату страхового випадку; Сш - розмір шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку; Ф - розмір франшизи, визначений страховиком до якого заявником подана заява про страхове відшкодування.
Так, розмір відшкодування розрахований позивачем наступним чином: Св - розмір виплаченого заявником страхового відшкодування складає 46 815,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією; Сш - розмір шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку складає 49 315,99 грн, що підтверджується Звітом № 96307 від 14.11.2021; Кс - кількість страховиків, які застрахували один об'єкт, на дату страхового випадку складає 2, що підтверджується витягами з бази даних ЦБД МТСБУ ; Ф - розмір франшизи, визначений страховиком, до якого заявником подана заява про страхове відшкодування, складає 0,00 грн, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ щодо полісу ЕР-202003157.
Крім того, в листі Моторного (транспортного) страхового бюро України за вих. № 4-03/7935 від 01.03.2024 зазначено, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 Порядку заява про страхове відшкодування та додатки до неї мають відповідати вимогам, передбаченим статтею 35 Закону. До зазначеної заяви мають також додаватися докази настання страхового випадку, документи, на підставі яких визначено розмір і факт проведення страхового відшкодування заявником. У разі якщо заявник не погодив з усіма іншими страховиками розмір шкоди, то до заяви про страхове відшкодування за шкоду, заподіяну пошкодженням транспортного засобу, обов'язково долучається звіт про оцінку або висновок автотоварознавчого дослідження.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 22 158,00 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.
Доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі про неповідомлення відповідача про прийняте позивачем рішення та факт проведення страхового відшкодування, є безпідставними, колегія суддів відхиляє, як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме наданим позивачеми повідомлення про настання події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яке було направлено на офіційну електронну адресу відповідача (info@alfagarant.com) 24.09.2021, на виконання пп. "а" п. 3.2 ст. 3 Порядку.
При цьому вказане повідомлення містило пропозицію позивача щодо спільного врегулювання, всю необхідну інформацію, включно з ідентифікаторами страхового випадку, що давало змогу відповідачу вчасно долучитися до процесу врегулювання.
Стосовно доводів скаржника про невиконання позивачем умов п. 3.2 Порядку, якими, серед іншого, визначено обов'язок страховика, який отримав інформацію про страховий випадок за декількома договорами забезпечити участь інших страховиків у розслідуванні, включаючи огляд документів та пошкодженого майна, а також повідомити інших страховиків про прийняте рішення та заплановану виплату не пізніше ніж за три робочі дні до її проведення, позивач доцільно відзначив, що невиконання цих умов не обмежує, не скасовує право позивача отримати компенсацію частки виплаченого ним страхового відшкодування за рахунок скаржника, адже Порядок не містить підстав для відмови у такій виплаті.
Заперечення скаржника проти висновків звіту про визначення вартості відновлювального ремонту, є безпідставними, оскільки жодних заперечень щодо висновків звіту, клопотань про проведення автотоварознавчої експертизи тощо відповідачем протягом розгляду справи висловлено не було. Разом з тим, з моменту повідомлення скаржника, як страховика, про настання події за декількома договорами страхування, такий не був обмежений або позбавлений реальної можливості огляду транспортного засобу з метою визначення вартості відновлювального ремонту.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 9 472,89 грн, пені в розмірі 27 141,22 грн, 3% річних у розмірі 2 210,94 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції встановивши, що відповідач допустив прострочення виплати частини страхового відшкодування позивачу, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 2 210,94 грн 3% річних та 9 472,89 грн інфляційних втрат, підлягають задоволенню в цій частині.
Згідно з ч. 1 ст. 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Пунктом 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (який був чинним станом на дати періоду нарахування пені, а саме з 24.04.2022 по 20.08.2025) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені з урахуванням норм ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, що за перерахунком суду становить 4 856,55 грн.
Таким чином, дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Щодо здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Зокрема, згідно із положеннями частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
В пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 7 300,00 грн ТДВ "Страхова Група "Оберіг" до суду надано копї таких документів: договір про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2025, укладений між позивачем (клієнт) та адвокатом Войцехівьким Антоном Віталійовичем (виконавець); акт прийому-передачі наданих послуг від 20.08.2025 № 33488; свідоцтво серії ВА № 1208 від 20.03.2020; довіреність № 2025/Ю/5 від 17.07.2025.
Судом встановлено, що 16.07.2025 між ТДВ "Страхова Група "Оберіг" (клієнт) та адвокатом Войцехівьким Антоном Віталійовичем (виконавець) було укладено договір про надання професійної правничої допомоги, за умовами п. 1.1 якого клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу та представляти інтереси клієнта у судах всіх інстанцій, з усіма передбаченими чинним законодавством.
Відповідно до п. 1.2 договору клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.
Згідно з п. 4.1 договору за результатами виконаної роботи/наданих послуг виконавець складає акт прийому-передачі наданих послуг.
Відповідно до п. 4.4 договору сторонами погоджено, що гонорар виконавця за виконання окремих процесуальних дій, їх обсяг та відповідний розмір гонорару, зокрема, підготовка та направлення позовної заяви - 7 300,00 грн (п. 4.4.1 договору).
Згідно з п. 4.5 договору оплата за даним договором здійснюється не пізніше 10 днів з дня отримання клієнтом та виконавцем інформації щодо набрання законної сили судовим рішенням, яке ухвалено на користь клієнта, якщо інше не погоджено сторонами.
20.08.2025 між позивачем та адвокатом Войцехівьким Антоном Віталійовичем підписано акт прийому-передачі послуг на суму 7 300,00 грн.
Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги.
У вирішенні питання щодо витрат ТДВ "Страхова Група "Оберіг", колегія суддів враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), враховуючи відсутність наданих відповідачем заперечень неспівмірності витрат позивача, вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 ГПК України та відсутність підстав для його зменшення, з огляду на що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачем становить 7 300,00 грн.
Поряд з цим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, керуючись п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов вірного висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають частковому покладанню на відповідача, а саме в розмірі 4 632,40 грн.
Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони грунтуються на власному тлумаченні скаржником норм чинного законодавства у сфері спірних правовідносин, зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант".
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 25.12.2025 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/10734/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант".
Матеріали справи №910/10734/25 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська