вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" квітня 2026 р. Справа №910/16166/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Шапрана В.В.
Алданової С.О.
секретар судового засідання - Ярітенко О.В.
представники сторін:
від позивача: Богдан С.В., Вербицький В.В., Северчук О.І.
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
від відповідача-3: не з'явився
від третьої особи-1: не з'явився
від третьої особи-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова 13"
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2025 (повний текст складено 28.01.2026)
у справі №910/16166/19 (суддя Васильченко Т.В.)
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова 13"
до 1) Державного управління справами
2) Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської Олесі Анатоліївни
3) Державного підприємства "Держінвестконсалтинг"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: 1) Державне підприємство "Укржитлосервіс"
2) Фонд державного майна України
про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, усунення перешкод у користуванні майном
Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої інстанції
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова 13" (далі - ОСББ "Суворова 13") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного управління справами, державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської Олесі Анатоліївни та Державного підприємства "Держінвестконсалтинг" (далі - ДП "Держінвестконсалтинг") про:
- визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47436836 від 20.06.2019 на нежитлове приміщення №148 (літера "А"), загальною площею 84,4 м2, за адресою: м. Київ, вул. Омельяновича-Павленка Михайла, буд. 13, суб'єкт права власності Держава Україна в особі Державного управління справами, код ЄДРПОУ 00037256, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1855973880000, номер запису про право власності 32076792, дата державної реєстрації 13.06.2019;
- зобов'язання Державного управління справами та ДП "Держінвестконсалтинг" усунути перешкоди ОСББ "Суворова 13" у користуванні спільним майном шляхом звільнення та надання доступу до приміщення №148 (літера "А"), загальною площею 84,4 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Омельяновича-Павленка Михайла, буд. 13.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що державним реєстратором прийнято рішення та здійснено реєстрацію права власності держави в особі Державного управління справами на нежитлове приміщення №148 (літера "А"), загальною площею 84,4 м2, яке є допоміжними та не може бути передане у державну власність, в силу приписів частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 відкрито провадження у справі №910/16166/19 та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження. Крім того, цією ухвалою залучено до участі у розгляді справи як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Державне підприємство "Укржитлосервіс" (далі - ДП "Укржитлосервіс") та Фонд державного майна України.
Короткий зміст судових рішень та мотиви їх ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 у справі №910/16166/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2022, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності та порушення права власності на спірне приміщення, тому останній не вправі вимагати усунення в користуванні цим приміщеннями шляхом їх звільнення, а отже позовні вимоги в цій частині є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Апеляційний господарський суд з такими висновками суду першої інстанції погодився та вказав, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Останнє ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, відсутні підстави для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 у справі №910/16166/19, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Постановою Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №910/16166/19 постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 скасовано, а справу №910/16166/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд наголосив на необхідності всебічного та повного з'ясування обставин справи в їх сукупності, з огляду на те, що визначальним для правильного вирішення спору є насамперед з'ясування та визначення правового статусу спірного приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать спірне приміщення до числа допоміжних, або чи є воно нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2025 у справі №910/16166/19 у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення місцевий господарський суд, з огляду на те, що спірне приміщення багатоповерхового житлового будинку №13, розташованого по вул. Михайла Омеляновича-Павленка (попереднє найменування Суворова) у м. Києві, не є допоміжними приміщеннями вказаного будинку та, як наслідок, не може належати на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир та нежитлових приміщень у цьому будинку, дійшов висновку, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне приміщення за Державою в особі Державного управління справами, не зумовлює порушення прав ОСББ "Суворова 13", що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання такого рішення незаконним та його скасування. При цьому, з урахуванням поданих доказів в їх сукупності, зважаючи на те, що позивачем не доведено наявності та порушення права власності на спірне приміщення, суд першої інстанції дійшов висновку, що останній не вправі вимагати усунення перешкод в користуванні цими приміщеннями шляхом їх звільнення, а отже позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, ОСББ "Суворова 13" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2026 у справі №910/16166/19 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Так, позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду, вважає його незаконним і необґрунтованим, виходячи з наступного:
1. Незаконність і безпідставність проведеної державної реєстрації спірного приміщення на підставі витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності від 17.12.2018:
- станом на 20.06.2019 спірне приміщення не було виділено в окремий об'єкт права власності, не належало на праві власності ні Державному управління справами, ні ДП "Держінвестконсалтинг", тобто фактично державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновською О.А. проведена первинна реєстрація цього приміщення;
- до проведення такої первинної державної реєстрації нежитлового приміщення відповідачами надано витяг з Єдиного реєстру об'єктів державного майна від 17.12.2018, який не є правовстановлюючим документом, що підтверджує набуття прав на нерухоме майно відповідно до законодавства, оскільки є похідним і вторинним по відношенню до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
2. Відсутність у житловому будинку нежитлових приміщень, зареєстрованих за державою, в особі Фонду державного майна, станом на момент створення ОСББ і набуття права спільної власності на спірне приміщення за співвласниками багатоквартирного будинку:
- спірне приміщення не було спроектовано як нежитлові приміщення і не стало ним після будівництва багатоквартирного будинку і не було ні фактично, ні юридично відділене від спільного майна співвласників будинку (в ролі яких виступала держава);
- станом на 02.03.2004, тобто час ухвалення рішення Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004, всі співвласники житлових приміщень (приватизованих та тих, що залишались у власності держави) набули права спільної власності на всі допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, в тому числі і на спірне приміщення, оскільки воно не було зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- станом на час проведення державної реєстрації створення ОСББ "Суворова 13" (29.10.2018) будинок №13 по вул. Михайла Омеляновича-Павленка у місті Києві перейшов під управління позивача і вийшов з-під управління Державного управління справами;
- станом на час проведення державної реєстрації створення ОСББ "Суворова 13" (29.10.2018) усі квартири в будинку №13 по вул. Михайла Омеляновича-Павленка у місті Києві перебували у приватній власності, жодних нежитлових приміщень у будинку зареєстровано не було;
3. Хибне трактування судом першої інстанції ознак нежитлових та допоміжних приміщень:
- ознаками допоміжного приміщення є: презумпція, що допоміжними є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, які не є житловими чи нежитловими; приміщення незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій; приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку; обслуговують більше одного житлового або нежитлового приміщення; не можуть бути зареєстровані у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- ознаками нежитлових приміщень є те, що вони: є самостійними об'єктами цивільних прав; є відділеними від житлових приміщень інших осіб; є зареєстрованим у встановленому законом порядку у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
4. Безпідставне і необґрунтоване тлумачення спірного приміщення як "піонерського форпосту", що нібито є ознакою статусу нежитлового приміщення без врахування інших ознак нежитлового приміщення.
5. Врахування лише робочих креслень "Забудова кварталу по вул. Суворовській №5. Будинок №4 секція "Е". План 1-го поверху", виконаних державним інститутом по проектуванню "Київпроект" від 04.1970, замовлення 16688, як доказу запроектованого функціонального призначення спірного приміщення, за відсутності проектної документації на будинок, за встановленням реконструкції спірного приміщення після здавання будинку в експлуатацію.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2026 апеляційну скаргу ОСББ "Суворова 13" у справі №910/16166/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Алданова С.О., Крижний О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСББ "Суворова 13" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2026 у справі №910/16166/19. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19.03.2026. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16166/19. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 06.03.2026.
12.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/16166/19.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026, у зв'язку з участю судді Крижного О.М. з 16.03.2026 до 20.03.2026 у підготовці для підтримання кваліфікації у НСШУ, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026, для розгляду справи №910/16166/19 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСББ "Суворова 13" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2026 у справі №910/16166/19 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Алданова С.О.
У судовому засіданні 19.03.2026 оголошено перерву до 08.04.2026
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
05.03.2026, через систему "Електронний суд", Державним управлінням справами подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2025у справі №910/16166/19 - без змін.
Так, на переконання відповідача-1, висновок суду першої інстанції стосовно того, що запроектований піонерський форпост (спірне приміщення) за своїми ознаками не може бути віднесений до допоміжних приміщень, оскільки закладене у проектній документації функціональне призначення такого приміщення, свідчить про наявність самостійного нежитлового характеру, тобто є таким, що не походить від житлової функції будинку і не забезпечує його експлуатацію, є обґрунтованим та не спростовується доводами апеляційної скарги.
Також скаржник зазначає, що місцевий господарський суд надав оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначив певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дали змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доводи апеляційної скарги не містять доказів на спростування вказаних висновків суду першої інстанцій, які є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.
Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення
09.03.2026, через систему "Електронний суд", позивачем подані додаткові письмові пояснення по суті спору.
07.04.2026, через систему "Електронний суд", позивачем подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Крім того, позивач просить суд поновити строк для долучення доказів у справі №910/16166/19.
Згідно зі статтею 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, за заявою учасника справи, поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку (частина 2 вищезазначеної статті Кодексу).
Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що за змістом статті 119 ГПК України поновлено може бути лише строк, який встановлено законом, тоді як встановлений судом строк на подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, продовжується судом, який встановив такий строк, і заява про його продовження може бути подана особою лише до закінчення такого строку.
Враховуючи вищевикладене, клопотання позивача про поновлення строку для подання письмових доказів задоволенню не підлягає.
Колегія суддів, розглянувши вищенаведені письмові пояснення та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, дійшла висновку про залишення їх без розгляду, з огляду на таке.
Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 2 статті 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 у справі №910/16166/19 відкрито апеляційне провадження та, зокрема, встановлено строк для подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 06.03.2026. Попереджено учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, відповідно до частини 2 статті 207 ГПК України.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 доставлена до електронного кабінету позивача - 24.02.2026.
У той же час, письмові пояснення подані позивачем 19.03.2026, а клопотання про долучення доказів до матеріалів справи - 07.04.2026.
Таким чином, письмові пояснення та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи подані позивачем з пропуском строку на їх подачу, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 у справі №910/16166/19.
07.04.2026, через систему "Електронний суд", відповідачем-1 подано клопотання про відкладення розгляду справи, в якому останній посилається на те, що його представник не може взяти участь в судовому засіданні, оскільки прийматиме участь в іншому судовому засіданні.
Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач-1 повідомлений судом про час та місце проведення судового засідання завчасно.
Також, колегія суддів зазначає, що відповідач-1 не обмежений у праві вибору представника і у рамках свого права користується можливістю залучити будь-якого іншого представника для представництва своїх інтересів та участі у судовому засіданні.
Відповідно до статті 202 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 273 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача-1.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 08.04.2026 з'явилися представники позивача.
Відповідачі-2, 3 та треті особи своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином у встановленому чинним законодавством порядку.
Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.
Таким чином, відповідачі-2, 3 та треті особи повідомлені судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом, при цьому явка обов'язковою не визнавалась, а тому справа №910/16166/19 розглядається за їх відсутності.
Представники позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, з викладених у ній підстав та просили її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2025 у справі №910/16166/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.04.2000 №165-р "Про передачу об'єктів державної власності в управління Державному управлінню справами" передано в управління Державному управлінню справами об'єкти державної власності, згідно з додатком, зокрема, будинок у місті Києві по вул. Суворова, 13.
Для забезпечення виконання покладених на Державне управління справами функцій щодо утримання житлових та нежитлових об'єктів і прибудинкових територій, реконструкції, капітального та поточного ремонтів житлових будинків, що перебувають в оперативному управлінні Державного управління справами, розпорядженням керівника Державного управління справами від 27.09.2002 №439 утворено ДП "Укржитлосервіс" шляхом злиття Управління житлово-комунального господарства і Державного підприємства "Центр ділового співробітництва та консалтингу" та передано на баланс основні засоби, нематеріальні активи, документи та інше майно, у тому числі будинок у місті Києві по вул. Суворова, 13.
Відповідно до розпорядження керівника Державного управління справами від 01.08.2011 №205 створено ДП "Держінвестконсалтинг" зі статутним капіталом у розмірі 1 350,00 грн за рахунок майна, яке передалося з балансу Державного управління справами та закріпилося за створеним підприємством на праві господарського відання.
У подальшому, розпорядженням керівника Державного управління справами від 27.12.2012 №192 передано з балансу ДП "Укржитлосервіс" на баланс ДП "Держінвестконсалтинг" нежитлове приміщення №148, загальною площею 84,4 кв.м, що розташоване у будівлі (літера "А") за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 13, інвентарний номер 1301023, за рахунок якого розпорядженням керівника Державного управління справами від 26.03.2013 №60 збільшено статутний капітал ДП "Держінвестконсалтинг" на суму 1 318 860,00 грн.
Згідно з актом приймання-передачі від 15.01.2013 нежитлове приміщення №148, загальною площею 84,4 кв.м, що розташоване у будівлі (літера "А") за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 13, передано з балансу ДП "Укржитлосервіс" на баланс ДП "Держінвестконсалтинг".
13.09.2018 установчими зборами співвласників багатоквартирного житлового будинку №13 по вулиці Михайла Омеляновича-Павленка (попереднє найменування вулиця Суворова) в місті Києві прийнято рішення про створення ОСББ "Суворова 13", затвердження статуту ОСББ "Суворова 13" та прийняття даного будинку в управління ОСББ "Суворова 13", яке оформлене протоколом установчих зборів ОСББ "Суворова 13" від 13.09.2018 №1.
29.10.2018 проведена державна реєстрація ОСББ "Суворова 13" (ідентифікаційний код), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Пунктом 1 розділу ІІ статуту ОСББ "Суворова 13" визначено, що метою створення об'єднання є забезпечення і захист співвласників, дотримання ними своїх обов'язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ статуту ОСББ "Суворова 13" завданням та предметом діяльності об'єднання є: забезпечення реалізації прав та здійснення обов'язків співвласників на володіння та користування спільним майном; забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території; сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами; забезпечення виконання співвласниками своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
З матеріалів справи вбачається, що ОСББ "Суворова 13" листом від 12.11.2018 №12/11 повідомило ДП "Укржитлосервіс", як попереднього балансоутримувача будинку, а також його засновника та орган управління майном - Державне управління справами, про створення ОСББ "Суворова 13" та просило передати житловий будинок по акту приймання-передачі в управління ОСББ "Суворова 13" з допоміжними приміщеннями, спільним майном багатоквартирного будинку, технічною та іншою передбаченою законодавством документацією на будинок; повідомити ОСББ "Суворова 13" про відповідальних представників попереднього балансоутримувача, які увійдуть до складу комісії з приймання-передачі будинку в управління ОСББ "Суворова 13".
Водночас, Фондом державного майна України, на підставі поданої суб'єктом управління - Державним управлінням справами, до Єдиного реєстру об'єктів державної власності внесено відомості щодо державного майна - нежитлового приміщення №148, літера А, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, буд. 13, балансоутримувачем зазначено ДП "Держінвестконсалтинг", що підтверджується наявною у справі копією відповідного витягу (додаток до листа від 17.12.2018 №10-15-25765).
ОСББ "Суворова 13" листами від 23.04.2019 №23/04/2019 та від 20.05.2019 №20/05/2019, повідомляло ДП "Укржитлосервіс" та Державне управління справами про засідання комісії з приймання-передачі будинку в управління ОСББ, включення та направлення своїх представників в роботу комісії.
Однак, вищевказані листи позивача залишені ДП "Укржитлосервіс" та Державним управлінням справами без відповіді та реагування.
20.06.2019 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновською О.А. прийнято рішення за №47436836 про проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване: м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, буд. 13 за суб'єктом - Держава в особі Державного управління справами.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСББ "Суворова 13" стверджує, що відповідачем-2 протиправно зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, яке за своєю суттю та призначенням є допоміжним приміщенням і перебуває у спільній сумісній власності усіх співвласників багатоквартирного будинку №13 по вул. Михайла Омеляновича-Павленка у м. Києві, а тому просило суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновської О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47436836 від 20.06.2019 на нежитлове приміщення №148 (літера "А"), загальною площею 84,4 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, буд. 13, суб'єкт права власності держава Україна в особі Державного управління справами, код ЄДРПОУ 00037256, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1855973880000, номер запису про право власності 32076792, дата державної реєстрації 13.06.2019.
Крім того, з урахування фактичного призначення приміщення, позивач також просив суд зобов'язати Державне управління справами та ДП "Держінвестконсалтинг" усунути перешкоди ОСББ "Суворова 13" в користуванні спільним майном шляхом звільнення та надання доступу до приміщення №148 (літера "А"), загальною площею 84,4 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка Михайла, буд. 13.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
З положень статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" вбачається, що у процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76, допоміжні приміщення житлового будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Пунктом 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 зазначеного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами, внесеними згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011.
У пункті 1.1 рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 роз'яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.
За приписами частини 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.
Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно належати до допоміжного та бути нежитловим.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №922/1406/21.
Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №924/195/22, від 27.06.2023 у справі №910/22039/21, від 31.01.2023 у справі №914/379/21.
Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, визначальним для правильного вирішення цього спору є з'ясування та визначення правового режиму спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №904/5047/18, від 17.11.2021 у справі №904/663/19, від 13.04.2021 у справі №916/2961/18.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2022 та від 31.01.2023 у справі №914/379/21 зазначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
У той же час, в пункті 20 постанови Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №922/1406/21 сформульовано висновок про те, що чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Проаналізувавши зазначені висновки Верховного Суду в їх сукупності та з урахуванням мотивів якими керувався Верховний Суд, скасовуючи ухвалені судові рішення за наслідками первинного розгляду даної справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що ключовим для належного вирішення даного спору є з'ясування та визначення правового статусу спірного приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать спірне приміщення до числа допоміжних, або чи є воно нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку, з урахуванням дійсної (первісної) мети його проектування та подальшого будівництва.
Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Обов'язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
За змістом частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Згідно з частиною 3 статті 86 ГПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 86 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Як унормовано у статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів" підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі №914/1574/23, від 02.07.2024 у справі №910/12295/23, від 14.05.2024 у справі №910/4437/23).
Згідно з частинами 1, 2 статті 99 ГПК суд, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи, призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №910/11002/21, від 06.02.2024 у справі №910/12661/22.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (частини 1, 2 статті 98 ГПК України).
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (частина 3 статті 98 ГПК України).
З метою встановлення статусу спірного приміщення, під час первинного розгляду даної справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлено наступне питання: "Приміщення №№1-8 групи приміщень №148, загальною площею 84,4 кв.м, що розташоване у другому під'їзді першого поверху будови літери "А" секції "Е" багатоквартирного житлового будинку №13 по вул. Михайла Омеляновича-Павленка в м. Києві належить до допоміжних або нежитлових приміщень та яке його функціональне призначення?".
Висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19.07.2021 №387/21-43 встановлено, що приміщення №№1-8 групи приміщень №148, загальною площею 84,4 кв.м, що розташоване у другому під'їзді першого поверху будови літери "А" секції "Е" багатоквартирного житлового будинку №13 по вул. Михайла Омеляновича-Павленка в м. Києві не відноситься до допоміжних приміщень житлового будинку та є нежитловими приміщеннями з причин, які наведені у дослідницькій частині висновку.
При цьому, у висновку встановлено, що станом на момент обстеження, функціональне призначення приміщень, відповідно запроектованого у 1970 році, змінено. В зв'язку з відсутністю в наданих матеріалах справи проектної документації з капітального ремонту (реконструкції) приміщень, відповідно до вимог ДБН, зокрема, щодо їх функціонального призначення, на момент проведення досліджень встановити запроектоване функціональне призначення приміщень, що досліджуються - не вбачається за можливе. Станом на момент обстеження функціональне використання приміщень наведено у дослідницькій частині висновку.
На сторінці 23 висновку зазначено, що станом на момент обстеження функціональне використання приміщень (номера приміщень за паспортом БТІ від 27.09.2012): 1, 2 - коридор, 3 - складова, 4 - кухня, 7, 6 - санвузол (вхід з коридору), 8 (частина) - офісне приміщення, 8 (частина) - офісне приміщення (кабінет директора), 5 - санвузол (вхід з частини кабінету директора).
У дослідницькій частині висновку експерта зазначено, що відповідно до робочих креслень "Забудова кварталу по вул. Суворовській №5. Будинок №4 секція "Е". План 1-го поверху", виконаних державним інститутом по проектуванню "Київпроект" від 04.1970, замовлення 16688, запроектовано наступне призначення приміщень: приміщення піонерського форпоста, переодягальня, складова, умивальник та санвузол.
Відповідно до планувальних рішень за інженерними розділами, що виготовлені за тим же замовленням 16688 від 05.1970 року надано більш уточнююче функціональне призначення основного приміщення "піонерського форпосту" як "спортивна зала".
Під час Радянського Союзу в рамках розвитку піонерського руху були організовані спортивні та інші гуртки, які мали назву "Піонерські форпости".
Також, при дослідженні наданих аркушів 1-поверху щодо інших інженерних розділів проекту (газопостачання, опалення, водопостачання, каналізування, електроживлення) експертом в приміщеннях, що досліджуються, не встановлено вузлів керування інженерними мережами житлового будинку.
Таким чином, експерт зазначив, що для безпосереднього обслуговування житлового будинку та/або побутових потреб мешканців цього будинку, приміщення, що досліджуються, в 1970 році не проектувались та не будувались, і були нежитловими приміщеннями, що розташовувались на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку.
Отже, з огляду, зокрема, і на фактичний (на момент проведення експертного дослідження) стан спірного приміщення, експерт дійшов висновку, що за своїм статусом вказане приміщення не є допоміжним, а є нежитловим.
У той же час, Верховний Суд скасовуючи судові рішення у даній справі та направляючи справу на новий розгляд, констатував необхідність з'ясування та визначення правового статусу спірного приміщення у багатоквартирному будинку за запроектованим функціональним призначенням та встановлення чи належало спірне приміщення до числа допоміжних, чи було нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку відповідно до матеріалів інвентарної справи, проектної документації.
Відтак, виходячи з предмету та підстав позову, для повного та всебічного з'ясування обставин справи, необхідно визначити правовий статус приміщення №148 (літера "А"), загальною площею 84,4 кв.м, що розташоване у другому під'їзді першого поверху будови літери "А" секції "Е" у багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 13, (нежитлове чи допоміжне) саме за запроектованим його функціональним призначенням, а не з огляду на його зміни в подальшому.
З метою встановлення запроектованого функціонального призначення, а не з огляду на його зміни в подальшому, суд першої інстанції ухвалою від 12.10.2023 на новому розгляді справи №910/16166/19 призначив судову експертизу, проведення якої доручив Відділенню-бюро у м. Києві Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України, на вирішення судових експертів поставив питання: "Яким був правовий статус приміщення, яке зареєстровано 20.06.2019 як нежитлове приміщення №1-8 групи приміщень №148 (літера "А"), загальною площею 84,4 кв.м., що розташоване у другому під'їзді першого поверху будови літери "А" секції "Е" у багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 13, (нежитлове чи допоміжне) за запроектованим його функціональним призначенням?".
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30.07.2024 №3770, експерт вказав, що встановити правовий статус приміщення, яке зареєстровано 20.06.2019 як нежитлове приміщення №1-8 групи приміщень №148 (літера "А"), загальною площею 84,4 кв.м, що розташоване у другому під'їзді першого поверху будови літери "А" секції "Е" у багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 13, (нежитлове чи допоміжне) за запроектованим його функціональним призначенням, не уявляється за можливе, про що наведено у дослідницькій частині.
У дослідницькій частині висновку, експертом вказано, що при співставленні даних візуального огляду та Інвентарної справи (том 5, а.с.77-119) станом на 30.11.1972, технічного паспорту (том 4, а.с.124) на нежитлові приміщення по вул. Суворова (теперішня назва Михайла Омеляновича-Павленка), буд. 13 м. Києва (літ. А) станом на 27.09.2012 встановлено часткове перепланування, а саме: переобладнанні санвузли та поділена перегородкою основна кімната (схема 1-2). Проект даного будинку виконано державним інститутом по проектуванню м. Києва "Київпроект" у 1970 році, замовлення 16688/88.
Експерт вказав, що з аналізу робочих креслень, отримано наступну інформацію про планувальні рішення спірних приміщень №1-8 групи приміщень №148 (літ. "А"), загальною площею 84,4 кв.м, що розташовані у другому під'їзді першого поверху будови літери "А" секції "Е" у багатоквартирному будинку, за адресою: м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, будинок №13, а саме:
- за робочими кресленнями "Забудова кварталу по вул. Суворовській №5 будинок №4. Секція "Е". План 1 поверху, виконані державним інститутом по проектуванню м. Києва "Київпроект" від 04.1970 р., замовлення 16688/88, аркуші 13-103 - Приміщення піонерського форпосту;
- за робочими кресленнями "Забудова кварталу по вул. Суворовській №5 буд. №4. Секція "Е". План мереж електропостачання 1 поверху, виконані державним інститутом по проектуванню м. Києва "Київпроект" від 04.1970 р., замовлення 16688/88, аркуші 13-826 - Спортивна зала;
- за робочими кресленнями "Забудова кварталу по вул. Суворовській №5 буд. №4. Секція "Е". План 1-го поверху. Слаботочні мережі", виконані державним інститутом по проектуванню м. Києва "Київпроект" від 05.1970 р., замовлення 16688/88, аркуші 13-839 - приміщення для спортивних занять.
Таким чином, експерт встановив, що за наданими робочими кресленнями "Забудова кварталу по вул. Суворовській №5 будинок №4. Секція "Е" статус приміщення (№1-8 групи приміщень №148 (літера "А"), загальною площею 84,4 кв.м, що розташоване у другому під'їзді першого поверху будови літери "А" секції "Е" у багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 13 за запроектованим функціональним призначенням має наступні значення: 1) приміщення піонерського форпосту; 2) спортивна зала; 3) приміщення для спортивних занять.
Крім того, експертом під час експертного дослідження було враховано і наявний в матеріалах справи №910/16166/19 лист народного архітектора України, Дійсного члена Академії архітектури України, Голови правління Київської організації Національної спілки архітекторів України (з 1990 року), лауреата державних Премій України, автора проекту будинку за адресою: м. Київ, вул. Суворовська 5, буд.4 секція "Е" (теперішня назва - вул. Омеляновича-Павленка, 13) Жежеріна Вадима Борисовича від 11.05.2023, у якому зазначено: "Як більшість будинків у СРСР, будинок за адресою м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка (Суворова) 13, будувався для реалізації житлових прав мешканців і перебував у державній власності, а мешканці, для вселення у приміщення, отримували ордер...
Як відомо, за часів СРСР в багатоквартирних будинках приміщення не проектувались для комерційного використання.
Судячи із місця розташування Приміщення, а також позначень на робочих кресленнях забудови кварталу по вул. Суворовській 5, буд. 4 секція "Е" від V-1970 р., лист. 13-826 та лист. 13-839, приміщення проектувалось як невід'ємна частина будинку на зразок коридорів, ліфтів, горищ, підвалів інших технічних приміщень, які повинні використовуватись задля безпеки та потреб мешканців будинку та мають єдину спільну систему інженерних комунікацій (опалення, водопостачання, водовідведення, вентиляція). За існуючими нормами вбудовані нежитлові приміщення повинні мати відокремлену систему інженерних комунікацій, яка в даному випадку відсутня і не може бути змінена.
Тобто в проектній документації ніщо не вказує на те, що Приміщення могло бути призначене для торгового чи подібного використання іншими організаціями, непричетними до цього житлового будинку.
Таким чином, фактичним запроектованим призначенням Приміщення було службове (допоміжне) цього будинку".
З урахуванням даних, наведених у листі народного архітектора України Жежеріна В.Б. та встановлених у ході експертного дослідження обставин, судовий експерт дійшов висновку, що: багатоповерховий будинок був державною власністю; комерційні приміщення в житлових будинках на той час не проектувались; спірне приміщення проектувалось, як невід'ємна частина будинку задля безпеки та потреб мешканців; "... за існуючими нормами..." вбудовані нежитлові приміщення повинні мати відокремлену систему інженерних комунікацій. Згідно з сучасним нормам пункту 5.46 ДБН В.2.2-15:2019 "Інженерні комунікації приміщень громадського призначення, що проходять через житлову частину, або житлової частини, що проходять через вбудовані приміщення, повинні бути прокладені у самостійних шахтах, огороджених перегородками 1-го типу та протипожежним перекриттям 3-го типу", але об'єктом дослідження є норми, які були діючими на час проектування; проект не вказує, що спірне приміщення могло бути призначене для торгового чи подібного використання; спірне приміщення за фактичним запроектованим призначенням було "... службове (допоміжне)..." - ні підтвердити ні спростувати не уявляється за можливе, оскільки відсутня нормативна база діюча на час складання проекту (Інформаційна довідкова система "Будстандарт" - професійна електронна бібліотека законодавчих та довідкових документів України в галузі будівництва).
Разом з тим, експерт вказав, що між датами (сьогодення та створення проекту "Забудова кварталу по вул. Суворовській №5 будинок №4. Секція "Е") існує суттєвий часовий бар'єр (понад 50 років). В даному дослідженні розглядається проектна документація, яка розроблялась в іншій країні (СРСР) та за іншою законодавчою базою, доступ до якої на теперішній час відсутній.
Отже, з урахуванням мотивів, наведених у дослідницькій частині, а також безпосереднього висновку судової будівельно-технічної експертизи від 30.07.2024 №3770, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність встановлення правової та функціональної природи спірного приміщення, яке було першочергово запроектоване, відповідно до робочих креслень "Забудова кварталу по вул. Суворовській №5, будинок №4, секція "Е".
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується висновком експерта, спірне приміщення на етапі проектування за своїм функціональним призначенням передбачалося, як: приміщення піонерського форпосту, спортивна зала та приміщення для спортивних занять.
Отже, первинне цільове призначення приміщення є зафіксованим у вихідних даних будівництва та підлягає врахуванню при визначені правового режиму спірного приміщення.
При цьому, суд взяв до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.06.2022 у справі №922/1406/21, згідно з якими при вирішенні спорів щодо правового режиму нерухомого майна пріоритетного значення набуває саме його первинне проектне та функціональне призначення, а не фактичний спосіб використання у певний період часу.
За таких обставин, встановлення правового режиму спірного приміщення є необхідною передумовою для подальшої оцінки доводів сторін та надання належної правової кваліфікації спірним правовідносинам, в контексті заявленого позову та визначеного способу захисту.
Так, загально відомим є той факт, що у вітчизняній історії, вагоме місце займає такий соціально-педагогічний феномен, як дитячий піонерський рух (піонеррух), діяльність якого зводилась до впровадження форм забезпечення дозвілля дітей і підлітків.
Запровадження вказаного дитячого руху зумовлене тодішнім керівництвом країни з огляду на зміни у соціально-політичному житті, а провідну роль у становленні згаданого дитячого руху відіграли, зокрема піонерські форпости, соціальним призначенням яких було подолання антисоціальних проявів у дітей та їх усебічний розвиток.
В історії українського піонерського руху визначається щонайменше два типи піонерських форпостів, а саме: при школах та при житлових кооперативах.
Фактичною метою тодішньої влади була реалізація через піонерські форпости пропаганди комуністичних ідей у дітей, шляхом забезпечення їх дозвілля шляхом участі у роботі гуртків, екскурсіях, бесідах, спортивних іграх, змаганнях, тощо.
Таким чином, з огляду на політичне спрямування тогочасної влади, соціально-політичну обстановку в країні та запровадження політики пропаганди комуністичних ідей, шляхом утворення дитячого піонерського руху, проектування та подальше будівництво піонерських форпостів при житлових кооперативах було складовою політики тодішньої правлячої партії.
Піонерські форпости при житлових кооперативах використовувались загалом у той час для пропаганди ідей комунізму через забезпечення дозвілля дітей шляхом участі у роботі гуртків, екскурсіях, бесідах, спортивних іграх, змаганнях, тощо.
При цьому, надання належної та об'єктивної оцінки спірного приміщення на предмет його відповідності критеріям, притаманним нежитловим або допоміжним приміщенням, істотно ускладнене та фактично неможливе, з огляду на значний часовий проміжок між етапом проектування, будівництва приміщення та моментом виникнення спірних правовідносин.
У даному випадку, суд не може виходити виключно з сучасних нормативних підходів чи актуальних будівельних стандартів, оскільки вони не відображають суті запроектованого приміщення, до того ж, як встановлено експертами у даній справі, функціональне призначення приміщення змінено в порівнянні від первинно запроектованого.
Отже, ігнорування історичного контексту створення спірного приміщення призведе до невірної його кваліфікації та встановлення правового статусу.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що у даному випадку крайньою необхідністю є врахування історичної мети приміщення, яка, як встановлено вище, полягала в організації піонерського дитячого руху.
За огляду на наведене, очевидним є той факт, що спірне приміщення за своїм первинним функціональним призначенням використовувалось для організованої суспільно-виховної діяльності, у межах якої відбувалися зустрічі з дітьми з метою формування відповідних ідеологічних та світоглядних поглядів.
Проектування та будівництво таких приміщень були характерними тому періоду, оскільки відповідали тодішній державній політиці у сфері виховання дітей, зокрема, через позашкільні форми навчання у житлово-кооперативних піонерських форпостах.
Для цілей правової кваліфікації спірного приміщення вирішальним є встановлення того, що приміщення не призначалися для обслуговування житлових потреб мешканців будинку, а виконували самостійну функцію, відокремлену від житлового фонду, що випливає з історичного контексту мети створення спірного приміщення.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції виходив з того, що тлумачення понять допоміжного та нежитлового приміщень має здійснюватися з урахуванням їх функціонального призначення, конструктивних характеристик та ролі у забезпеченні експлуатації житлового будинку.
Аналіз змісту сучасних визначень допоміжного та нежитлового приміщень у поєднанні з положеннями ДБН В.2.2-15:2019 "Житлові будинки. Основні положення" свідчить про те, що допоміжні приміщення призначені виключно для обслуговування житлових та спільних потреб мешканців будинку і не передбачають здійснення у них самостійної громадської, освітньої чи спортивної діяльності.
Натомість запроектований піонерський форпост за своїм первісним функціональним призначенням мав окрему, автономну мету використання, що виходила за межі забезпечення експлуатації житлового будинку.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що запроектований піонерський форпост (спірне приміщення) за своїми ознаками не може бути віднесений до допоміжних приміщень, адже закладене у проектній документації функціональне призначення такого приміщення, свідчить про наявність самостійного нежитлового характеру, тобто є таким, що не походить від житлової функції будинку і не забезпечує його експлуатацію.
До того ж, як встановлено судовими експертами у даній справі, вузлів керування інженерними мережами у приміщенні не проектувалося, і при огляді не встановлено, що додатково свідчить про те, що спірне приміщення за функціональним та проектним призначенням не могло визначатися як допоміжне та призначатися для належної експлуатації будинку.
Отже, враховуючи все наведене вище та з урахуванням першочергової мети проектування приміщення, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що приміщення №148 (літера "А"), загальною площею 84,4 кв.м, не може бути віднесене до допоміжних, а відтак є нежитловим.
Таким чином, з огляду на те, що спірне приміщення багатоповерхового житлового будинку №13, розташованого по вул. Михайла Омеляновича-Павленка (попереднє найменування Суворова) у м. Києві, не є допоміжними приміщеннями вказаного будинку та, як наслідок, не можуть належати на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир та нежитлових приміщень у цьому будинку, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне приміщення за Державою в особі Державного управління справами, не зумовлює порушення прав ОСББ "Суворова 13", що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову, в частині визнання такого рішення незаконним та його скасування.
Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За приписами частини 1 статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 статті 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як слушно зауважив суд першої інстанції, у даному випадку, оскільки спірне приміщення не є допоміжним, то право спільної сумісної власності у співвласників багатоквартирного будинку №13 по вул. Михайла Омеляновича-Павленка в м. Києві на це приміщення не виникло.
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту виникнення у позивача та/або набуття ним у встановленому законодавством порядку права власності на спірне приміщення до суду не надано.
Таким чином, враховуючи встановлене, з урахуванням поданих доказів в їх сукупності, зважаючи на те, що позивачем не доведено наявності та порушення права власності на спірне приміщення, позивач не вправі вимагати усунення перешкод в користуванні цими приміщеннями шляхом їх звільнення, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
При цьому, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги висновок судового експерта Державного підприємства "Інформаційні судові системи" Центру судової експертизи та експертних досліджень від 18.02.2019 №001-ІВМ/19, оскільки останній не є належним доказом у розумінні ГПК України. Також, місцевий господарський суд правомірно відхилив і висновок експерта ВФ "Науктехпроект" за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №13/20 від 18.09.2020, за висновками якої встановлено приналежність спірного приміщення до допоміжних, оскільки висновки такої експертизи базуються на відповідності спірного приміщення положенням чинного законодавства, зокрема ДБН В.2.2-15:2019 "Житлові будинки. Основні положення", ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", Методики "Визначення категорій приміщень в залежності від функціонального призначення", які не можуть бути співставленні з об'єктом дослідження у повній мірі, адже не регулювали процес його проектування та будівництва у 1970-х роках.
З огляду на наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2025 у справі №910/16166/19 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСББ "Суворова 13" задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ОСББ "Суворова 13".
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова 13" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2025 у справі №910/16166/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2025 у справі №910/16166/19 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова 13".
4. Матеріали справи №910/16166/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано суддями 04.05.2026, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Сітайло Л.Г. у відпустці (з 13.04.2026 до 26.04.2026) та судді Алданової С.О. у відпустці (з 27.04.2026 до 01.05.2026).
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді В.В. Шапран
С.О. Алданова