Єдиний унікальний номер 639/7950/24
Номер провадження 22-ц/818/480/26
30 квітня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідача адвоката Лаєвської М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року в складі судді Рубіжного С.О. по справі № 639/7950/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та розірвання договору, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та розірвання договору.
Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачем з 19 липня 2008 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22 липня 2016 року. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
11 травня 2016 року між нею та відповідачем укладено договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дітей та визначення розміру аліментів, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куштим М.А. за №1130.
Відповідно до п.3.2.4. договору батько зобов'язується щомісячно, не пізніше 5 числа добровільно сплачувати на утримання дітей, їх матері аліменти в сумі 3000,00 грн, починаючи з дня розлучення і до досягнення дітьми повноліття.
За усною домовленістю сторін сплата аліментів вчиняється шляхом перерахування грошових коштів на її картковий рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» з приміткою платежу «аліменти/алименты».
Вказала, що з серпня 2016 року по теперішній час ОСОБА_2 систематично ухиляється від прийнятих на себе зобов'язань за договором в частині сплати аліментів на утримання дітей і участі у розвитку дітей, вихованні, догляді за ними і забезпеченні їх харчування і лікування.
Зазначила, що відповідно до виписки з її карткового рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» у ОСОБА_2 за період з 02 серпня 2016 року по 29 серпня 2024 року утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 75 745,00 грн.
Крім того, вона як одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Загальна сума неустойки (пені) за порушення відповідачем аліментних зобов'язань за договором від 11 травня 2016 року становить 1 775 814,00 грн. Разом з тим, розмір пені обмежується розміром заборгованості, тобто 75 745,00 грн.
Вказала, що на даний час неповнолітні діти потребують значно більшого догляду та матеріального забезпечення у зв'язку із збільшенням потреб у навчанні, фізичному та духовному розвитку тощо. Допомоги у вихованні дітей, догляді за ними, витратах на харчування, лікування тощо відповідач не надає. На теперішній час діти мешкають разом з нею та повністю знаходяться на утриманні матері. З часу укладення договору між сторонами та визначення суми аліментів значно зросли витрати на комунальні послуги, продукти харчування, одяг тощо. Збільшився також і прожитковий мінімум для дитини. Отже, наразі розмір аліментів не є об'єктивним. Враховуючи, що договірні зобов'язання ОСОБА_2 не виконує, вважає доцільним розірвати договір.
Просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по аліментам на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 02 серпня 2016 року по 29 серпня 2024 року у сумі 75 745,00 грн; неустойку (пеню) на прострочені платежі із визначених сторонами аліментів за період з 02 серпня 2016 року по 29 серпня 2024 року у сумі 75 745,00 грн, а також розірвати договір між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дітей, визначення розміру аліментів від 11 травня 2016 року на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куштим М.А. та зареєстрований в реєстрі за №1130.
15 січня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лаєвської М.Л. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Відзив мотивовано тим, що у договорі від 11 травня 2016 року відсутні будь-які вказівки щодо відповідальності за невиконання умов договору в частині сплати аліментів. Якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена статтею 196 СК України санкція застосовується лише за наявності прямої вказівки про це у договорі. Аліменти сплачувались як шляхом перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 , так і в готівковій формі, однак такі виплати ніяк не фіксувалися. Позивачка не вважає аліментами виплати, що здійснювались відповідачем протягом 2016 року, проте не надає пояснень з приводу щомісячного отримання на свій банківський рахунок 3000,00 грн без призначення платежу «аліменти». Крім сплати аліментів, ним регулярно здійснювалась оплата підручників, позашкільних занять дочки, занять з дошкільної підготовки сина, з організації дозвілля дітей, їх лікування. Твердження позивачки про те, що він систематично ухиляється від утримання дітей, не відповідають дійсності. З січня 2017 року по березень 2020 року діти майже постійно проживали з батьком та знаходились на його утриманні, тож за взаємною усною домовленістю сторін гроші не перераховувались на рахунок позивачки. Деякі платежі без зазначення «аліменти», а саме - за лютий 2019 року, серпень 2021 року, червень 2022 року перераховувались на картковий рахунок позивачки, але не були відображені у її банківській виписці. Заборгованості за 2022 та 2024 роки немає, затримка платежів пов'язана з війною. Позивачка переховує від відповідача інформацію про місце знаходження дітей, перешкоджає у спілкуванні, маніпулює дітьми, з приводу чого він звертався до суду із заявою про встановлення способу та порядку спілкування з дітьми. ОСОБА_1 не доведено ані наявність заборгованості за аліментами, ані наявність підстав для стягнення пені (неустойки) за нібито несплату аліментів, ані істотного порушення ним умов договору.
03 лютого 2025 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій вона підтримала доводи свого позову щодо порушення відповідачем умов договору та несвоєчасної і неповної сплати аліментів. Вказала, що діти після розірвання шлюбу постійно проживають з нею.
24 лютого 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лаєвської М.Л. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вона наголосила на тому, що аліменти систематично сплачувались відповідачем готівкою, а позивачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми.
Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по аліментам на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 02 серпня 2016 року по 29 серпня 2024 року у сумі 47 713,97 грн та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 02 серпня 2016 року по 29 серпня 2024 року у сумі 47 713,97 грн. Розірвано договір між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дітей, визначення розміру аліментів, укладений 11 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куштим М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1130. В іншій частині в позові відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн та на користь держави судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що за період з 02 серпня 2016 року по 29 серпня 2024 року відповідачем мали бути сплачені аліменти на утримання дітей у розмірі 291 000,00 грн, проте згідно виписки з рахунку позивачки він сплатив лише 243 286,03 грн, тому з нього підлягає стягненню заборгованість у розмірі 47 713,97 грн. При цьому, судом враховані платежі, здійснені відповідачем без зазначення призначення «аліменти», оскільки у справі відсутні докази існування інших договірних зобов'язань між сторонами. Доводи відповідача щодо сплати аліментів за лютий 2019 року в сумі 3000,00 грн відхилені, оскільки відомостей про такий платіж банківська виписка позивачки не містить. Загальний розмір неустойки (пені) за період з 02 серпня 2016 року по 29 серпня 2024 року складає 1 120 412,20 грн, однак обмежується розміром заборгованості - 47 713,97 грн. Істотні порушення умов договору відповідачем є підставою для його розірвання.
На вказане судове рішення 17 липня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лаєвська М.Л., через систему «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду змінити в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , зменшивши суму стягнення до 29 713,97 грн, а також скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково не врахував оплату аліментів за лютий 2019 року у розмірі 3000,00 грн, що були сплачені відповідачем 19 квітня 2019 року, посилаючись на відсутність цього платежу у банківській виписці позивачки. На підтвердження сплати аліментів за лютий 2019 року до відзиву на позовну заяву надано роздруківку руху коштів по рахунку відповідача станом на 09 січня 2025 року, крім того, відповідачем надано інформацію про списання вказаної суми з карти, що відображено в його мобільному додатку «Приват24». Сформувати повноцінну квитанцію за платежем лютого 2019 року у мобільному додатку «Приват24» вже неможливо у зв'язку зі спливом значного часу з дати операції, а отримати квитанцію у відділенні банку неможливо через відсутність відповідача в Україні. Крім того, під час підрахунку заборгованості та пені за несплаченими аліментами за 2024 рік судом не враховані платежі за червень-серпень 2024 року на загальну суму 9000,00 грн, які з невідомих причин не зазначені у виписці з карткового рахунку позивачки. Враховуючі докази оплати аліментів на загальну суму 12 000,00 грн (лютий 2019 року, червень-серпень 2024 року), загальна сума заборгованості за аліментами складає не 47 713, 97 грн., а 35 713,97 грн. Неустойка за несплату аліментів також стягненню не підлягає, оскільки укладеним між сторонами договором не було передбачено будь-якої відповідальності за несплату або несвоєчасно сплату аліментів. У абзаці 4 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена статтею 196 СК України санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це у договорі. Відповідний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 754/1167/16-ц.
18 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без розгляду, а також поновити строк на подання відзиву, оскільки апеляційна скарга була фактично отримана та стала доступною для ознайомлення через систему «Електронний суд» лише 17 грудня 2025 року.
Відзив мотивовано тим, що відповідач не надав жодного нового доказу, який би спростовував висновки суду першої інстанції. Надані ним роздруківки з мобільного застосунку не є належними доказами сплати аліментів. Суд дослідив банківську виписку, надану нею, та встановив, що сплата аліментів за лютий 2019 року не значиться. Наведений судом розрахунок пені також є обґрунтованим. Вимоги ОСОБА_4 про скасування нарахування пені суперечать чинній редакції ст. 196 СК України та практиці Верховного Суду, де роз'яснено, що пеня стягується у випадках прострочення сплати аліментів незалежно від способу їх визначення (рішення суду чи договір між батьками).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, копія апеляційної скарги доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 17 липня 2025 року (а.с. 20 том 2), копію ухвали про відкриття апеляційного провадження вона отримала поштою 22 серпня 2025 року (а.с. 34 том 2) та 09 вересня 2025 року в електронному кабінеті (а.с. 56 том 2), а відзив подала 18 грудня 2025 року. Доказів того, що з апеляційною скаргою вона ознайомилась лише 17 грудня 2025 року, ОСОБА_1 не надано. Отже, відзив подано позивачкою з пропуском строку, поважних причин якого не наведено, тож колегія суддів залишає його без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача адвоката Лаєвську М.Л., яка підтримала апеляційну скаргу, позивачку ОСОБА_1 , яка проти скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 19 липня 2008 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22 липня 2016 року (а.с. 15, 19-20 том 1).
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 16, 17 том 1).
11 травня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дітей, визначення розміру аліментів, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куштим М.А. та зареєстровано в реєстрі за №1130 (а.с. 18 том 1).
Згідно із п. 1.2. договору Батьки домовились про місце проживання Дітей та про порядок здійснення батьківських прав Матір'ю та Батьком, який проживатиме окремо від Дітей.
Пунктом 1.3. передбачено, що місцем проживання Дітей Батьки визначили місце проживання Матері. У разі зміни місця проживання Дітей, Мати зобов'язується попереджувати Батька письмово з визначенням точного місця проживання дітей не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання.
Відповідно до п. 3.2 договору визначено зобов'язання батька:
3.2.4. Батько зобов'язується щомісяця, не пізніше 5 числа добровільно сплачувати, на утримання Дітей, їх Матері, аліменти в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок починаючи з дня розлучення і до досягнення Дітьми повноліття.
3.2.5. У випадку зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров'я Батька, розмір аліментів може бути зменшено за домовленістю з ОСОБА_5 , а у разі її незгоди, за рішенням суду.
Пунктом 3.3.1 передбачено, що Батьки зобов'язуються належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, своєчасно повідомляти один одного про зміну свого місця проживання, контактних телефонів, та будь-які інші обставини, що мають суттєве значення для своєчасного виконання своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 4.2. договору за згодою сторін у період дії договору зміни та доповнення до нього вносяться шляхом укладення додаткового договору, посвідченого нотаріально. Таким же шляхом договір може бути розірвано. Одностороння відмова від виконання договору або одностороння зміна його умов не допускається. При відсутності домовленості між сторонами питання зміни чи розірвання цього договору вирішуються в судовому порядку.
Рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами набрало законної сили 02 серпня 2016 року, що відповідно до умов договору є початком виконання зобов'язання зі сплати аліментів.
На підтвердження розміру заборгованості відповідача зі сплати аліментів ОСОБА_1 надано виписку з її рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» від 29 серпня 2024 року, з якої вбачається, що за період з 02 серпня 2016 року по 29 серпня 2024 року від ОСОБА_2 надійшли платежі на загальну суму 243 286,03 грн, у тому числі на суму 15 010,64 грн за 2016 рік без зазначення призначення платежів (а.с. 21-26 том 1).
Згідно наданих відповідачем платіжних інструкцій ОСОБА_2 переказав на рахунок ОСОБА_1 без зазначення призначення платежу 05 вересня 2021 року - 3000,00 грн та 02 червня 2022 року - 6000,00 грн (а.с. 68, 69 том 1). Ці платежі були зараховані позивачці, з урахуванням комісії, у розмірі 2985,00 грн та 5975,00 грн відповідно, що відображено у її банківській виписці від 29 серпня 2024 року (а.с. 24 том 1).
Відповідно до виписки по особовому рахунку відповідача, останній на рахунок ОСОБА_1 переказав 19 квітня 2019 року о 22:52 3000,00 грн (аліменти за грудень); о 22:54 - 3000,00 грн (аліменти за січень 2019); о 22:55 - 3000,00 грн (аліменти за лютий 2019); о 22:56 - 3000,00 грн (аліменти за березень 2019) (а.с. 70 том 1). Однак у наданій ОСОБА_1 виписці з її рахунку за 19 квітня 2019 року вказані лише три перекази щодо зарахування аліментів за грудень, січень 2019 року та березень 2019 року, платіж у розмірі 3000,00 грн з призначенням аліменти за лютий 2019 відсутній (а.с. 23 том 1).
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_2 з вимогою про розірвання договору від 11 травня 2016 року (а.с. 36-39 том 1).
На підставі договору оренди приміщення №1 від 01 січня 2016 року ОСОБА_1 безоплатно орендує у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,1 кв м, з нею мешкають діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а.с.118-119 том 1).
Як вбачається з акту обстеження від 24 лютого 2024 року, складеного сусідами ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 з 01 січня 2016 року по теперішній час фактично мешкають ОСОБА_1 та діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 90 том 1).
Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_7 пояснила, що має дружні стосунки з позивачкою з 2007 року; після розлучення з 2016 року позивачка разом із дітьми мешкала за адресою: АДРЕСА_3 . Зі слів позивачки їй відомо, що ОСОБА_2 допомоги не надає.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до вимог частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року по справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19; у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21, провадження № 61-12735сво23.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується. Такого висновку щодо тлумачення формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21, провадження № 61-18434св21.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач на час звернення до суду з позовом мав заборгованість зі сплати аліментів, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивачки. Оскільки обов'язок зі сплати аліментів своєчасно не виконаний, у позивачки виникло право на стягнення пені за несвоєчасне виконання аліментних зобов'язань.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині вимог позивачки про стягнення заборгованості зі сплати аліментів зводяться до незгоди з визначеним судом розміром заборгованості, оскільки суд не врахував оплату аліментів за лютий 2019 року та червень-серпень 2024 року у розмірі загалом 12 000,00 грн.
Проте з такими доводами відповідача колегія суддів не погоджується, адже суд першої інстанції дослідив виписку з банківського рахунку позивачки та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ній даних про зарахування платежу від 19 квітня 2019 року у розмірі 3000,00 грн як оплата аліментів за лютий 2019 року, на який посилається відповідач. Клопотань щодо витребування з банківської установи інформації стосовно вказаного платежу ОСОБА_2 не заявляв. Таким чином, за відсутності даних щодо спірного платежу у виписці з банківського рахунку позивачки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неврахування такого платежу у рахунок сплати відповідачем аліментів.
Щодо оплати аліментів за червень - серпень 2024 року, то відповідні платежі у наданій позивачкою виписці з рахунку також відсутні. У свою чергу, відповідач в ході розгляду справи судом першої інстанції на вказані платежі не посилався, доказів щодо їх здійснення не надавав, тож вони не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом в силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром заборгованості відповідача зі сплати аліментів в сумі 47 713,97 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо безпідставності стягнення з нього неустойки (пені), оскільки договором між сторонами не була передбачена така санкція за несплату аліментів, колегія суддів також відхиляє, адже вони суперечать чинній редакції ст. 196 СК України, яка передбачає, що пеня стягується у випадках прострочення сплати аліментів незалежно від способу їх визначення: за рішенням суду чи за домовленістю батьків дитини.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 посилається на роз'яснення, надані у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», а також на постанову Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 754/1167/16-ц, проте викладені у них позиції стосуються змісту ст. 196 СК України у старій редакції, що діяла до 08 липня 2017 року.
Попередня редакція частини 1 статті 196 СК України була сформульована так: «при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення».
Проте 08 липня 2017 року набрав чинності Закон України № 2037-VIII від 17 травня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів». Зокрема, відповідно до вказаного закону викладено у новій редакції частину 1 статті 196 СК України, яка передбачає право одержувача аліментів на стягнення неустойки (пені) з їх платника у разі несвоєчасного виконання зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 196 СК (у новій редакції), у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Таким чином, після змін до частини 1 статті 196 СК України, внесених вказаним законом, пеня у розмірі 1 % від суми заборгованості (законна неустойка) може бути стягнута у випадку, коли утримання надається на підставі договору про сплату аліментів, в якому прямо не передбачена відповідальність за несвоєчасне виконання покладених на сторони зобов'язань про надання утримання.
До внесення змін такий розмір відповідальності дійсно застосовувався лише у тому разі, якщо особа була зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду. Саме на тлумачення попередньої норми, у редакції до 08 липня 2017 року, спрямовано роз'яснення, надане у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року, на яку помилково посилається відповідач.
Правовідносини у справі № 754/1167/16-ц, що розглядалась Верховним Судом 22 травня 2019 року, також виникли ще до набрання чинності Законом України № 2037-VIII від 17 травня 2017 року і внесення відповідних змін до СК України (позов пред'явлено у січні 2016 року), тому висновки суду у цій справі, на які посилається відповідач, не є застосовними до даної справи.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Заперечень проти наведеного судом розрахунку неустойки (пені) апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат апеляційним судом не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 04 травня 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина