ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4784/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної митної служби України в особі Одеської митниці, м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.01.2026 року суддя першої інстанції Петренко Н.Д. повний текст складено та підписано 30.01.2026.
у справі № 916/4784/25
позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) м. Одеса
до відповідача: Державної митної служби України в особі Одеської митниці, м. Одеса
про стягнення 22 767 грн 16 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
В листопаді 2025 року Державне підприємство “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державної митної служби України в особі Одеської митниці з вимогами про стягнення заборгованості в розмірі 22 767 грн 16 коп. за скид понаднормованих стічних вод за період з 10.09.2021 по 20.01.2022.
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про відшкодування експлуатаційних витрат № 3198-П-ОДФ-21 від 17.05.2021.
Позивач зауважує, що Адміністрація виконала свої обов'язки щодо направлення актів та виставлення рахунків, що передбачено договором, відповідачу було відомо про існування заборгованості перед Адміністрацією за скид понаднормативних стічних вод, але незважаючи на це останній порушив умови договору та не здійснив оплату. При цьому позивач звертає увагу на те, що з листування сторін вбачається, що між сторонами відсутній спір щодо фактичної наявності та розміру заборгованості.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.01.2026 року позовні вимоги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Одеського морського порту) до Державної митної служби України в особі Одеської митниці про стягнення 22 767 грн 16 коп. задоволено у повному обсязі, стягнуто з Державної митної служби України в особі Одеської митниці /ЄДРПОУ 43115923, адреса - 65078, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, буд. 21 А/ на користь Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) заборгованість у розмірі 22 767 грн 16 коп. /двадцять дві тисячі сімсот шістдесят сім гривень 16 копійок/, а також сплачений судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп. /дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок/.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були виконані умови договору, як щодо надання відповідних послуг, так і направлення актів та виставлення рахунків, а відповідач своїх зобов'язань по сплаті заборгованості за скид понаднормованих стічних вод за період з 10.09.2021 по 20.01.2022 не виконав. При цьому суд погодився з доводами сторони позивача щодо того, що закінчення бюджетного року є виключно внутрішньою фінансово-організаційною обставиною діяльності відповідача і не має жодного впливу на чинність та обов'язковість цивільно-правового зобов'язання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Державна митна служба України в особі Одеської митниці, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 20.01.2026 у справі № 916/4784/25 за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Одеського морського порту) м. Одеса до Державної митної служби України в особі Одеської митниці, м. Одеса скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Одеського морського порту) до Державної митної служби України в особі Одеської митниці у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що станом на 31.12.2021 року загальна сума сплати рахунків та актів відшкодування витрат складає 1 265 814 грн 89 коп., залишок - 4,67 грн., що свідчить про повне виконання Одеською митницею Держмитслужби зобов'язань відповідно до п. 2.4.15. договору, чого судом першої інстанції досліджено не було. У період дії договору (з 01.01.2021 по 31.12.2021) Одеська митниця Держмитслужби не отримувала ніякої інформації про порушення умов скиду стічних вод за вказаним договором.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено того, що оплату витрат за скид понаднормативних стічних вод за період з 10.09.21 по 17.11.21 та з 18.11.21 по 20.01.22 здійснити не було можливо, так як статтею 3 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить 1 календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства
Крім того, апелянт вказує, що митниця, як розпорядник бюджетних коштів, не має права самостійно перерозподіляти видатки між роками або «переносити» фінансові зобов'язання з одного бюджетного періоду на інший за відсутності спеціального правового механізму та відповідного рішення головного розпорядника і органів Казначейства. Оплата таких витрат у наступному бюджетному році фактично означала б фінансування подій минулого року за рахунок асигнувань, затверджених на інші цілі та інший період, що суперечить самій логіці бюджетного планування та створює штучну заборгованість, не підкріплену жодним зареєстрованим бюджетним зобов'язанням. У реальних умовах казначейського обслуговування це також унеможливлює проведення платежу, оскільки відсутній документально підтверджений факт взяття зобов'язання у межах чинного кошторису та відповідного року.
Таким чином, апелянт зазначає, що погашення зазначеної заборгованості означало б свідоме прийняття митницею зобов'язання заднім числом, без попереднього фінансового планування, без бюджетного ресурсу та поза межами затверджених повноважень. Такі дії фактично перекладали б фінансові наслідки непередбачуваних і вже минулих подій на поточний бюджетний рік, що не лише порушує принципи цільового та річного використання бюджетних коштів, а й створює ситуацію, за якої відповідальність за відсутність асигнувань покладається на розпорядника, який об'єктивно не мав можливості ані запобігти виникненню такої заборгованості, ані легітимно забезпечити її оплату.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної митної служби України в особі Одеської митниці, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 20.01.2026 року у справі №916/4784/25 та призначено розгляд справи здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
19.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Одеського морського порту) м. Одеса, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд долучити даний відзив на апеляційну скаргу до матеріалів справи та врахувати під час розгляду справи №916/4784/25, в задоволенні апеляційної скарги Державної митної служби України в особі Одеської митниці на рішення Господарського суду Одеської області від 20.01.2026 по справі №916/4784/25 відмовити в повному обсязі, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.01.2026 по справі №916/4784/25 залишити без змін.
Адміністрація зазначила, що діяла добросовісно, вчиняла всі необхідні дії для того, щоб відповідач здійснив оплату за договором вчасно. Відповідач, в свою чергу, не відмовлявся від існуючої заборгованості, про що зазначалось у листуванні, не заперечував щодо отримання рахунку та акту відшкодування витрат, крім того підписав акт звірки взаємних розрахунків із визнанням суми заборгованості. Таким чином, формальні зауваження щодо реквізитів первинних документів не можуть нівелювати правові наслідки фактичного прийняття послуг. Це підтверджується також статтею 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
Також, позивач зазначає, що закінчення бюджетного року є виключно внутрішньою фінансово-організаційною обставиною діяльності відповідача і не має жодного впливу на чинність та обов'язковість цивільно-правового зобов'язання. Отримавши послуги, відповідач зобов'язаний здійснити оплату незалежно від бюджетного року.
Несплата вартості наданих послуг є очевидним порушенням грошового зобов'язання, яке не може бути виправдане ні формальними зауваженнями до документів, ні бюджетними обмеженнями.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку, єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.
Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/4784/25 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 22 767 грн 16 коп.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.01.2026 року у справі №916/4784/25 є таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Одеського морського порту) та Одеською Митницею Держмитслужби укладено договір про відшкодування експлуатаційних витрат № 3198-П-ОДФ-21 від 17.05.2021.
У зв'язку з реорганізацією Одеської митниці Держмитслужби шляхом приєднання до Державної митної служби України та створення Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, переходом всіх прав та обов'язків до Державної митної служби України в особі Одеської митниці, між Адміністрацією та Митницею, укладено додаткову угоду №1 від 29.09.2021 до договору.
Умовами договору визначено, що Адміністрація здійснює: видачу питної води (подача холодної та гарячої води на об'єкти Митниці), прийом господарсько-побутових стоків, що скидаються Митницею у систему каналізації Адміністрації, (прийом стічних вод та гарячого водопостачання, ненормативно-очищених стічних вод, що скидаються Митницею у систему каналізації Адміністрації), забезпечення теплом об'єктів Митниці відповідно до додатка №1 до договору, а Митниця, у свою чергу, зобов'язалася своєчасно відшкодовувати витрати Адміністрації (п. 1.1. та п. 1.4.договору).
Відповідно до п. 2.2.1. договору Адміністрація зобов'язується надавати Митниці питну воду цілодобово або за графіком, приймати стоки відповідно до стану мереж і споруд водопроводу та каналізації, забезпечувати теплом об'єкти Митниці згідно Наказів «Про початок та закінчення опалювального сезону», затверджених начальником Адміністрації Одеського морського порту.
Згідно з п.2.3.1. договору, Адміністрація має право вимагати своєчасного та повного відшкодування Митницею витрат Адміністрації.
Відповідно до п. 2.4.10. договору Митниця зобов'язується не пізніше 2 числа місяця наступного за звітним підписувати з Адміністрацією «Акт відшкодування витрат». Підписання сторонами (її повноважними представниками) «Акту відшкодування витрат» є підтвердженням відсутності претензій сторін одна до одної.
У свою чергу, відповідно до п. 2.4.15. договору Митниця зобов'язується своєчасно і в повному обсязі оплачувати послуги теплопостачання, водопостачання і водовідведення, скидання ненормативно-очищених стоків.
Відповідно до п. 3.2. договору відшкодування витрат проводиться Митницею щомісяця згідно з виставленими Адміністрацією рахунками на оплату послуг та Акту відшкодування витрат у двох примірниках по одному для кожної зі сторін.
Згідно з п. 3.5. договору, плата за даним договором здійснюється протягом п'яти банківських днів з моменту отримання Митницею від Адміністрації документів на оплату послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Адміністрації.
Відповідно до п. 3.8. договору обсяги стоків, що відводяться від Митниці, приймаються рівним обсягам спожитої води або визначаються за показанням приладу обліку стоків відповідно до пункту 3.14., 5.29. «Правил водопостачання». Об'єм, скинутих Митницею зливних стоків, визначається розрахунковим шляхом згідно пункту 4.10. «Правил водокористування» та ДСТУ 3013-95.
За умовами п. 3.9. договору нарахування платежу за скидання ненормативно-очищених стоків проводиться згідно з «Правилами приймання стічних вод».
Згідно з п. 7.6. Договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України, а в частині надання послуг діє з 01.01.2021 по 31.12.2021, або до повного виконання зобов'язань сторонами за договором (повне надання послуг, повний розрахунок за надані послуги).
Відповідно до Акту розподілу понаднормативних стічних вод між споживачами від 10.12.2021 та від 15.02.2022, згідно з яким Адміністрацією нараховані платежі за скидання ненормативно-очищених стоків:
1) за період з 10.09.2021 по 17.11.2021 на об'єм 53,42 м.куб;
2) за період з 18.11.2021 по 20.01.2022 на об'єм 28,15 м.куб.
На підтвердження наданих послуг Адміністрацією складені акти відшкодування витрат та виставлені відповідні рахунки:
Акт відшкодування витрат за грудень 2021 №1544 від 31.12.2021 та рахунок №531781 від 31.12.2021 на суму 14 513,15 грн разом з ПДВ (за скид понаднормативних стічних вод за період 10.09.2021 по 17.11.2021);
Акт відшкодування витрат за лютий 2022 №220 від 28.02.2022 та рахунок №531111 від 28.02.2022 на суму 8 287,39 грн з ПДВ (за скид понаднормативних стічних вод за період 18.11.2021 по 20.01.2022).
Зазначені вище акти відшкодування витрат досі залишаються не підписаними, а рахунки несплаченими.
З матеріалів справи вбачається, що Адміністрація неодноразово зверталась до Митниці із листами, в яких зазначала про існування заборгованості Митниці перед Адміністрацією за договором, з проханням її сплати, зокрема:
- Лист ОФ ДП «АМПУ» № 248/19-06-04/Вих від 26.01.2022.
- Лист ОФ ДП «АМПУ» № 2302/19-06-04/Вих від 21.11.2024 з доданими актами звірки № 34130 від 30.09.2024.
- Лист ОФ ДП «АМПУ» №1906/19-06-04/Вих від 12.09.2025, яким Адміністрація повторно направила акти відшкодування витрат та рахунок за грудень 2021 та лютий 2022.
У відповідь на лист ОФ ДП «АМПУ» № 2302/19-06-04/Вих від 21.11.2024, листом від 19.12.2024 №7.10-1/22-01/13/22214 Одеською митницею зазначено, що згідно з п. 7.6. договору від 06.10.2023 №4036-П-ОДФ-23/79-23, укладеного між Одеською митницею та Державним підприємством «Адміністрацією морських портів України», строк дії договору припиняється 31.12.2023. При цьому Одеська митниця зазначає про неможливість підписання актів звірки з підстав закінчення бюджетного року.
Окрім того, Одеська митниця своїм листом №7.10-2/21-02/13/14906 від 01.10.2025 повторно зазначила про неможливість сплати заборгованості у зв'язку із відсутністю бюджетних асигнувань. При цьому у вказаному листі відповідач зазначив, що Рахунок №531111 від 28.02.2022 та Акт відшкодування витрат №220 від 28.02.2022 на суму 8287,39 грн згідно бази даних «АСАОД Master» Одеської митниці, вказані документи на адресу Одеської митниці не надходили. Також Одеська митниця зазначила, що листом від 15.12.2022 №7.10-1/21-02/13/19211 звернулася до ДП «АМПУ» з проханням термінового надання договору на відшкодування експлуатаційних витрат. Проте, відповідь з проектом договору (відповідно до інформації бази даних «АСАОД Master» Одеської митниці) надійшла лише 26.12.2022. Враховуючи стислий термін, завершення бюджетного року та розподілення кошторисних призначень на поточний рік у повному обсязі, Одеська митниця не мала можливості укладання та виконання договору, відшкодування експлуатаційних витрат у 2022 році, у встановленому порядку, про що проінформувала ДП «АМПУ».
Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості з Державної митної служби України в особі Одеської митниці на користь Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) за скид понаднормованих стічних вод за період з 10.09.2021 по 20.01.2022 у сумі 22 767 грн 16 коп.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як було викладено вище за текстом постанови, між позивачем та відповідачем було укладено договір про відшкодування експлуатаційних витрат № 3198-П-ОДФ-21 від 17.05.2021.
Відповідно до п. 2.2.1. договору Адміністрація зобов'язується надавати Митниці питну воду цілодобово або за графіком, приймати стоки відповідно до стану мереж і споруд водопроводу та каналізації, забезпечувати теплом об'єкти Митниці згідно Наказів «Про початок та закінчення опалювального сезону», затверджених начальником Адміністрації Одеського морського порту.
Згідно з п.2.3.1. договору, Адміністрація має право вимагати своєчасного та повного відшкодування Митницею витрат Адміністрації.
Відповідно до п. 2.4.10. договору Митниця зобов'язується не пізніше 2 числа місяця наступного за звітним підписувати з Адміністрацією «Акт відшкодування витрат». Підписання сторонами (її повноважними представниками) «Акту відшкодування витрат» є підтвердженням відсутності претензій сторін одна до одної.
Згідно з п. 3.2. договору відшкодування витрат проводиться Митницею щомісяця згідно з виставленими Адміністрацією рахунками на оплату послуг та Акту відшкодування витрат у двох примірниках по одному для кожної зі сторін.
Відповідно до п. 3.5. договору, плата за даним Договором здійснюється протягом п'яти банківських днів з моменту отримання Митницею від Адміністрації документів на оплату послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Адміністрації.
Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. При цьому загальне правило статті 903 Цивільного кодексу України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв'язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.
Водночас, положення статей 901, 903 Цивільного кодексу України, що презюмують виникнення правовідносин щодо надання послуг за договором, не виключають застосування до цих правовідносин у передбачених Законом випадках положень частини третьої статті 11 Цивільного кодексу України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3.8. договору обсяги стоків, що відводяться від Митниці, приймаються рівним обсягам спожитої води або визначаються за показанням приладу обліку стоків відповідно до пункту 3.14., 5.29. «Правил водопостачання». Об'єм, скинутих Митницею зливних стоків, визначається розрахунковим шляхом згідно пункту 4.10. «Правил водокористування» та ДСТУ 3013-95.
Відповідно до п. 3.9. договору нарахування платежу за скидання ненормативно-очищених стоків проводиться згідно з «Правилами приймання стічних вод».
Як зазначалось вище, відповідно до Акту розподілу понаднормативних стічних вод між споживачами від 10.12.2021 та від 15.02.2022 Адміністрацією нараховані платежі за скидання ненормативно-очищених стоків:
1) за період з 10.09.2021 по 17.11.2021 на об'єм 53,42 м.куб;
2) за період з 18.11.2021 по 20.01.2022 на об'єм 28,15 м.куб.
На підтвердження наданих послуг позивачем складені акти відшкодування витрат та виставлені відповідні рахунки:
Акт відшкодування витрат за грудень 2021 №1544 від 31.12.2021 та рахунок №531781 від 31.12.2021 на суму 14 513,15 грн разом з ПДВ (за скид понаднормативних стічних вод за період 10.09.2021 по 17.11.2021);
Акт відшкодування витрат за лютий 2022 №220 від 28.02.2022 та рахунок №531111 від 28.02.2022 на суму 8 287,39 грн з ПДВ (за скид понаднормативних стічних вод за період 18.11.2021 по 20.01.2022).
Та зазначені вище акти відшкодування витрат досі залишаються не підписаними, а рахунки несплаченими.
В той час, відповідач не заперечує щодо обсягу скид понаднормованих стічних вод за період з 10.09.2021 по 20.01.2022 та факт несплати грошових коштів за даними актами.
Як зазначалось вище за текстом постанови, Адміністрація неодноразово зверталась до Митниці із листами, в яких зазначала про існування заборгованості Митниці перед Адміністрацією за договором з проханням її сплати, однак відповідач надавав відповідь, що рахунок №531111 від 28.02.2022 та Акт відшкодування витрат №220 від 28.02.2022 на суму 8287 грн 39 коп. відповідач не отримував та посилався на стислий термін, завершення бюджетного року та розподілення кошторисних призначень на поточний рік у повному обсязі, та на те, що Митниця не мала можливості укладання та виконання договору, відшкодування експлуатаційних витрат у 2022 році у встановленому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем були виконані умови договору, як щодо надання відповідних послуг, так і направлення актів та виставлення рахунків.
В той же час відповідач не виконав свого зобов'язання зі сплати понаднормованих стічних вод за період з 10.09.2021 по 20.01.2022, причому такі обставини підтверджуються самим відповідачем по суті справи.
При цьому колегія суддів погоджується з доводами сторони позивача щодо того, що закінчення бюджетного року є виключно внутрішньою фінансово-організаційною обставиною діяльності відповідача і не має жодного впливу на чинність та обов'язковість цивільно-правового зобов'язання.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.
У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).
Верховний Суд неодноразово виснував, що у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів, адже це не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання (стаття 607 Цивільного кодексу України) або відсутністю вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17).
Тому судова колегія відхиляє доводи апелянта з цього приводу.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що позивачем у даному випадку суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами по справі, які є більш вірогідними, доведено наявність правових підстав для стягнення заборгованості за скид понаднормованих стічних вод за період з 10.09.2021 по 20.01.2022 у сумі 22 767 грн 16 коп., тоді як відповідач не спростував цього ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної митної служби України в особі Одеської митниці, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 20.01.2026 року у справі №916/4784/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державної митної служби України в особі Одеської митниці, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 20.01.2026 року у справі №916/4784/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 20.01.2026 року у справі №916/4784/25 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.05.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош