Номер провадження: 22-ц/813/5234/26
Справа № 947/2637/21
Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О.
Доповідач Громік Р. Д.
22.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Білика Ростислава Валерійовича при складенні розрахунку заборгованості у виконавчому провадженні №79097875,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст скарги на дії державного виконавця.
01 січня 2026 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування розрахунку заборгованості по аліментах від 08 грудня 2025 року, складеного в рамках виконавчого провадження №79097875, головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Біликом Ростиславом Валерійовичем, визнання неправомірною бездіяльність даного виконавця щодо неврахування добровільної сплати боржником аліментів на користь стягувача ОСОБА_2 з 01.05.2021 року по 02.03.2025 року в загальної сумі 260 757,00 грн, та зобов'язання виконавця здійснити перерахунок заборгованості з урахуванням всіх поданих боржником квитанцій за вказаний період.
Скарга вмотивована тим, що виконавцем під час складення розрахунку заборгованості неправомірно не були зараховані подані за вказаний період платіжні квитанції щодо добровільної сплати боржником стягувачу аліментів на зазначену суму , в яких немає позначки що ці платежі є аліментами, так як виходячи з відсутності будь яких інших грошових правовідносин між боржником та стягувачем, розміру платежів з яких вбачається що вони відповідають розміру аліментів, періодичності даних платежів та наявності відповіді банківської установи «Універсал Банк», що у вказаний період у платників була відсутня можливість при здійснені платежів вказувати призначення платежу, дані платежі були саме оплатою аліментів.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні скарги, яка подана і інтересах ОСОБА_1 його представником адвокатом Щенсною І.О., про визнання протиправним та скасування розрахунку заборгованості по аліментах від 08 грудня 2025 року, складеного в рамках виконавчого провадження №79097875, головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Біликом Ростиславом Валерійовичем, визнання неправомірною бездіяльність даного виконавця щодо неврахування добровільної сплати боржником аліментів на користь стягувача ОСОБА_2 з 01.05.2021 року по 02.03.2025 року в загальної сумі 260 757,00 грн, та зобов'язання виконавця здійснити перерахунок заборгованості з урахуванням всіх поданих боржником квитанцій за вказаний період.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити вимоги скарги, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що скаржник просить врахувати квитанції, які не містять призначення платежу, оскільки між сторонами немає будь-яких інших правовідносин, а тому гроші надсилались на утримання малолітньої доньки.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у справі №947/2637/21 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 гривень 00 копійок, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 гривень 00 копійок, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_5 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . В решті вимог було відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп.
На підставі рішення Київським районним судом м. Одеси було 08 вересня 2025 року видано два виконавчих листи №947/2637/21 від 16.09.2021 про стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 та неповнолітнього сина ОСОБА_5 .
Зазначені виконавчі листи були пред'явлені стягувачем до примусового виконання до Приморського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та відкрито ВП № 79097875 та ВП №79098033, стягувач - ОСОБА_2 , боржник: ОСОБА_1 щодо стягнення аліментів.
30 жовтня 2025 року також від стягувача виконавцю була надана заява про зарахування добровільно сплачених боржником аліментів.
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у справі №947/33115/23 звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року у справі №947/2637/21 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2021 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2025 року у справі №947/2637/21 визнано виконавчий лист №947/2637/21 Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 , аліментів на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 22.01.2021 року та до досягнення ОСОБА_4 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , таким, що не підлягає виконанню частково з 11.03.2025 року.
Строк, з якого не підлягає виконанню вказаний виконавчий лист на сьогодні є предметом апеляційного оскарження по скарзі ОСОБА_1
05 грудня 2025 року від представника боржника виконавцю подана заява про врахування при визначенні розміру заборгованості добровільне погашення боржником аліментних зобов'язань із переліком платіжних інструкцій, дат перерахування та розміру сплат, які боржник вказує як оплати по аліментам за період з червня 2021 року по березень 2025 року на загальну суму 521 513 грн.
Однак виконавцем з наданих квитанцій було прийнято лише ті квитанції, які стягувач визнавала у своїй заяві як сплату аліментів та в яких зазначено призначення грошових переказів як оплату аліментів, у зв'язку із чим згідно з розрахунку заборгованості від 08 грудня 2025 року, визначена наявна заборгованість у розмірі 255 000 грн, та не прийняті квитанції на загальну суму 260 757,00 грн.
Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.1, 2 та 4 ст. 10 ЦПК України).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон N1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом.
Частиною третьою статті 195 Сімейного кодексу України визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі виникнення спору - судом.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі №2-751/2007 (провадження № 61-15422св20) вказано, що «оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі №201/10328/16-ц, провадження №14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі №201/10329/16-ц, провадження №14-496цс19. Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18, провадження №61-18142св19.
Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред'являти позов на загальних підставах, що узгоджується з пунктом 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 (з відповідними змінами) і підтверджується судовою практикою Верховного Суду.
Щодо можливості надання оцінки поданим квитанцій без зазначення в них призначення у вигляді сплати аліментів Верховним Судом надані різні правові висновки:
Так у постановах Верховного Суду від22 грудня 2021 року у справі №333/6869/19, від 12 січня 2022 року у справі №2-4665/2008, та 01 червня 2022 року у справі №759/4666/20 визначено що відсутність у квитанціях призначення платежу оплати саме аліментів, при наявності в них лише дати платежу, суми та валюти платежу, одержувача та платника, не дозволяє встановити що вказані платежі є саме виконанням зобов'язань по оплаті аліментів а тому не врахування виконавцем вказаних квитанцій як оплати аліментів при складенні розрахунку заборгованості не суперечать вимогам закону.
Водночас у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі №642/6906/16ц, від 18 листопаду 2020 року у справі №648/1102/19, 26 травня 2021 року у справі №569/11466/20 зазначено, що само по собі не визначення у квитанціях по оплаті аліментів призначення платежів як оплата аліментів не є підставою для неврахування вказаних платежів як оплату саме аліментів, і тому виконавець повинен враховувати такі кошти як погашення аліментів якщо відсутні докази що вказані оплати були здійснені по іншим грошовим правовідносинам.
При розгляді даного питання суд першої інстанції врахував, що у даному випадку у судовому засіданні стягувач заявила, що між сторонами (стягувач та боржник) існують інші правовідносини які пов'язані з виконанням зобов'язань за усною домовленістю про оплату частки спільного майна подружжя.
У такому випадку надання оцінки вказаної заяві щодо її обґрунтованості та доведеності для суду визначає фактично визначення іншого спору між сторонами у спосіб не передбачений для вирішення такого спору.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість та недоведеність з боку представника заявника вимог про неправомірність не зарахування державним виконавцем грошових коштів у розмірі 260 757,00 грн, які були перераховані боржником на ім'я стягувача у період з 01.05.2021 року по 06.03.2025 року, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені відповідної скарги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Апеляційний суд зазначає, що останні правові висновки Верховного Суду щодо тотожних правовідносин є сталими.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі №2-4665/2008 (провадження № 61-14579св21) зазначено, що: «надані скаржником дублікати квитанцій про добровільне перерахування коштів на картковий рахунок стягувачки без зазначення у квитанції в графі «призначення платежу» - сплата аліментів, не свідчать про виконання ним судового рішення щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів, а відтак такі не враховані державним виконавцем при складанні розрахунку заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів, а дії державного виконавця не суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження», дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні скарги».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 545/1241/20 (провадження № 61-11846св24) зазначено, що: «35. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 на обґрунтування доводів скарги послався на безпідставне неврахування виконавцем квитанцій про перерахунок коштів на утримання дітей, сплачених на банківську картку стягувача ОСОБА_2 та на банківську картку сина ОСОБА_1. Боржник звертав увагу суду на те, що грошові перекази були здійснені з метою виконання обов'язку з утримання дітей з частковою позначкою «аліменти». 36. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій порушили частину третю статті 195 СК та частину восьму статті 71 Закону № 1404-VIII (див. пункт 27). 37. В порушення статей 30-35 ЦК та статті 179 СК (див. пункти 31-34) суди не врахували, що з урахуванням обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів. 38. Поряд із цим встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що ОСОБА_1 здійснив перерахування коштів по сплаті аліментів на рахунок неповнолітньої дитини ОСОБА_1. 39. Зокрема, платіжна інструкція Р24А1308628412С2960 (а.с.38) містить інформацію про переказ коштів в сумі 1100 грн з призначенням переказ власних коштів за аліменти; платіжна інструкція Р24А850295162С46516 (а.с.42) містить інформацію про переказ коштів в сумі 11200 грн з призначенням переказ власних коштів за аліменти. 40. Вказані суми (див. пункт 39) повинен був врахувати державний виконавець при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів. 41. Інші платіжні інструкції (а.с.35-37, 39-41) посилання на аліменти у призначенні платежу не містять. 42. Таким чином суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права. […] 46. Проте скарга на дії державного виконавця підлягає частковому задоволенню, оскільки не всі платіжні інструкції, на які посилається скаржник, підтверджують перерахування коштів як аліментів (див. пункти 39-41)».
Аналогічні правові висновки підтримані і в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2025 року у справі №390/2379/24.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Апеляційний суд зауважує, що всі перекази грошових коштів, які були вказані як у скарзі на дії державного виконавця, так і в апеляційній скарзі, не містять призначення платежу, який би вказував на те, що це сплата аліментів, погашення боргу за аліментами тощо, а тому висновки суду першої інстанції є правильними.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Також апеляційний суд не бере до уваги ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2026 року у справі №947/27368/25 за позовом ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення недобросовісно отриманих аліментів за період з червня 2021 року по березень 2025 року у розмірі 258 256,50 гривень, з огляду на таке.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що:
«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))».
У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що:
«частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції цих доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від інших причин неподання позивачем таких доказів до суду раніше.
Апеляційний суд зазначає, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2026 року на момент постановлення оскаржуваної ухвали не існувала, а тому у прийнятті такого доказу необхідно відмовити.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 01 травня 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда