печерський районний суд міста києва
Справа № 757/12391/26-к
27 квітня 2026 року Печерський районний суд міста Києва у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного, у кримінальному провадженні № 12023000000002248 від 01.12.2023, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.05.2024 року по справі № 757/19895/24-к,
До провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного, у кримінальному провадженні № 12023000000002248 від 01.12.2023, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.05.2024 року по справі № 757/19895/24-к, зокрема на: земельну ділянку з кадастровим номером 6825088400:06:001:1040 (Адреса: АДРЕСА_2); житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 192,6 кв.м., (Адреса: АДРЕСА_1).
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що арешт було накладено безпідставно, необґрунтовано та з порушенням приписів ст. 170 КПК України. Стороною обвинувачення не доведено потреби досудового розслідування, які б в свою чергу виправдовували б таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
Адвокат ОСОБА_3 направив на адресу суду заяву, згідно просив розгляд клопотання проводити у його відсутність, доводи клопотання підтримав в повному обсязі.
Прокурор відділу Офісу Генерального прокурора направив на адресу суду заяву, згідно якої розгляд судового провадження просив проводити за його відсутності, у зв'язку з чим, слідчий суддя, враховуючи положення ст. 26 КПК України, розглянув таке клопотання за відсутності сторін.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.
Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Слідчим суддею, на підставі наданих матеріалів, встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023000000002248 від 30.11.2023 року за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 209, частини 2 статті 15, частини 4, 5 статті 190 Кримінального кодексу України.
03.05.2024 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва накладено арешт по справі № 757/19895/24-к, зокрема на: земельну ділянку з кадастровим номером 6825088400:06:001:1040 (Адреса: АДРЕСА_2); житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 192,6 кв.м., (Адреса: АДРЕСА_1 ), що на праві приватної власності належать ОСОБА_4 , з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Як на підставу накладення арешту на нерухоме майно, слідчий суддя послався на постанову старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_5 від 01.10.2024, відповідно до якої нерухоме майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12023000000002248 від 01.12.2023.
Оскільки метою арешту майна згідно зі згаданою раніше ухвалою слідчого судді була необхідність збереження речових доказів, то для вирішення цього клопотання, слідчому судді наразі належить визначити можливість використання арештованого майна, як речового доказу у цьому кримінальному провадженні, а також з'ясувати те, чи призведе скасування арешту, до втрати речового доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: (1) збереження речових доказів; (2) спеціальної конфіскації; (3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; (4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Отже, серед іншого арешт може бути накладений з метою збереження речових доказів.
Частиною 3 ст. 170 КПК передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК).
Отже, аналізуючи характеристику речових доказів, визначену ч. 1 ст. 98 КПК, слідчий суддя дійшов висновку, що матеріальний об'єкт, відповідатиме ознакам речового доказу лише у разі, якщо він:
(1)був знаряддям вчинення кримінального правопорушення;
(2)зберіг на собі сліди кримінального правопорушення;
(3)містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
На переконання слідчого судді, невідповідність матеріального об'єкта наведеним вище критеріям, виключає можливість використання його як речового доказу та, відповідно на такий об'єкт не може бути накладений арешт на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК
З наданих матеріалів, земельну ділянку та будинок було набуто у власність на підставі договору купівлі-продажу у 2004 році, а будинок належить ОСОБА_4 згідно рішення Стуфчинецькрї сільської ради № 65 від 20.12.2007 року., у зв'язку з чим вказані об'єкти нерухомого майна не можуть мати жодного відношення до обставин кримінального правопорушення, яке розслідується у межах зазначеного провадження.
За таких обставин зазначені нерухоме майно не відповідає критеріям речових доказів, визначеним статтею 98 КПК України, оскільки не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегли на собі його слідів, не є предметом кримінально протиправних дій та не були набуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Сама по собі наявність формальної постанови про визнання нерухомого майна речовими доказами не наділяє їх відповідними критеріями.
Крім цього, ОСОБА_4 не є підозрюваною чи обвинуваченою особою у кримінальному провадженні № 12023000000002248 від 01.12.2023, а також не має жодного процесуального статусу у цьому провадженні.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється протягом тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об'єктивні підстави для накладення арешту на майно, яке перебуває у володінні заявника.
Зважаючи на викладене, відсутні правові підстави для подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна на згадуване нерухоме майно, що належить ОСОБА_4 , адже втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
В даному випадку втручання держави у право на мирне володіння майном є невиправданим та таким, що не ґрунтується на національному законі.
З наведених підстав, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного, у кримінальному провадженні № 12023000000002248 від 01.12.2023, підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 98, 170-175, 309, 392, 532, 535 КПК України, -
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного, у кримінальному провадженні № 12023000000002248 від 01.12.2023, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.05.2024 року по справі № 757/19895/24-к - задовольнити.
Скасувати арешт у кримінальному провадженні № 12023000000002248 від 01.12.2023, накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.05.2024 року по справі № 757/19895/24-к, зокрема на: земельну ділянку з кадастровим номером 6825088400:06:001:1040 (Адреса: АДРЕСА_2); житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 192,6 кв.м., (Адреса: АДРЕСА_1).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1