30 квітня 2026 р. Справа № 520/18632/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків, повний текст складено 19.02.26 по справі № 520/18632/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.06.2016 по 01.03.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, а за період 01.03.2018 по 01.12.2018 - зі встановленням базового місяця - березень 2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.06.2016 по 01.03.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, а за період 01.03.2018 по 01.12.2018 - зі встановленням базового місяця - березень 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 в належному розмірі грошового забезпечення (щомісячні основні види, додаткові та одноразові додаткові виплати - грошову допомогу на оздоровлення) за 2020, 2021 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру встановленого в поточному році прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року на відповідний тарифний;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення (щомісячні основні види, додаткові та одноразові додаткові виплати - грошову допомогу на оздоровлення) за 2020, 2021 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру встановленого в поточному році прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення між фактично нарахованими сумами грошового забезпечення та сумами, які мали бути нараховані з урахуванням індексації за період з 01.03.2018 по 14.06.2021 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різниці грошового забезпечення між фактично нарахованими сумами грошового забезпечення та сумами, які мали бути нараховані, з урахуванням індексації за період з 01.03.2018 по 14.06.2021.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі № 520/18632/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.06.2016 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, а за період 01.03.2018 по 30.11.2018 - зі встановленням базового місяця - березень 2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 14.06.2016 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, а за період 01.03.2018 по 30.11.2018 - зі встановленням базового місяця - березень 2018 року.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 в належному розмірі грошове забезпечення (щомісячні основні види, додаткові та одноразові додаткові виплати - грошову допомогу на оздоровлення) за 2020, 2021 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру встановленого в поточному році прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року на відповідний тарифний.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), грошове забезпечення (щомісячні основні види, додаткові та одноразові додаткові виплати - грошову допомогу на оздоровлення) за 2020, 2021 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру встановленого в поточному році прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення між фактично нарахованими сумами грошового забезпечення та сумами, які мали бути нараховані з урахуванням індексації за період з 01.03.2018 по 14.06.2021 включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію-різниці грошового забезпечення між фактично нарахованими сумами грошового забезпечення та сумами, які мали бути нараховані, з урахуванням індексації за період з 01.03.2018 по 14.06.2021.
ОСОБА_1 05.02.2026 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою у порядку статті 382 КАС України, в якій просив суд:
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 520/18632/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування вимог вказаної заяви зазначив, що рішення суду у даній справі досі залишається належним чином не виконаним, а наданий відповідачем перерахунок грошового забезпечення за 2020, 2021 роки у справі № 520/18632/25 свідчить про те, що такий перерахунок здійснено формально та всупереч резолютивній частині судового рішення, оскільки при збільшенні одних показників відповідачем одночасно штучно зменшено розміри інших складових грошового забезпечення, щомісячних премій шляхом їх перегляду у бік зменшення, а також здійснено відрахування частини коштів із раніше нарахованих та виплачених сум премій, що є підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 по справі № 520/18632/25 у задоволенні заяви ОСОБА_1 в порядку ст. 382 КАС України щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі №520/18632/25 - відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 в порядку статті 382 КАС України щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі №520/18632/25 та ухвалити постанову, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 в порядку статті 382 КАС України щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 520/18632/25.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції протиправно залишено поза увагою наведені у заяві обставини невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 520/18632/25, суд фактично звузив зміст статті 382 КАС України, обмеживши її застосування лише перевіркою факту перерахування відповідачем коштів, тоді як належність виконання передбачає оцінку відповідності дій суб'єкта владних повноважень вимогам судового рішення. Неврахування цієї обставини призвело до передчасного та необґрунтованого висновку про повне виконання рішення суду.
Разом з тим, звернув увагу, що у наданому відповідачем звіті про нарахування індексації за період з 14.07.2016 по 28.02.2018 із розрахованої суми індексації віднімалися премії, виплачені у відповідні місяці. Так, наприклад, за серпень 2016 року: розмір індексації становив 2710,05 грн і з цієї суми відповідач відняв премію у розмірі 2399,08 грн; у результаті сума індексації до виплати була визначена лише 310,97 грн. Аналогічний підхід застосований відповідачем щодо кожного місяця до грудня 2017 року. При цьому, розрахунок індексації за період з 01.03.2018 по 31.12.2018 із застосуванням базового місяця березень 2018 року відповідачем взагалі не надано, а відповідні суми у звіті відсутні та позивачу не виплачувалися.
Зазначив, що перерахунок грошового забезпечення за 2020-2021 роки у справі №520/18632/25 також здійснений відповідачем формально та всупереч змісту резолютивної частини рішення суду. Зокрема, фактично нараховані та виплачені позивачу премії у період з лютого 2020 року по травень 2021 року становили 4 071,50 грн щомісячно, водночас у розрахунках, поданих відповідачем: розмір премії зменшено до 1 899,04 грн за період з лютого по грудень 2020 року; до 1144,00 грн у січні 2021 року; до 1234,00 грн у період з лютого по травень 2021 року. Тобто, відповідач, водночас, збільшивши окремі показники відповідно до рішення суду, штучно зменшив інші складові грошового забезпечення та фактично здійснив перерозподіл уже виплачених сум премій. Такі дії призвели до суттєвого зменшення загальної суми до виплати та свідчать про свідоме коригування структури грошового забезпечення з метою мінімізації фінансових наслідків виконання рішення суду.
Крім того, рішення суду в частині обов'язку відповідача нарахувати та виплатити індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 14.06.2021 взагалі є невиконаним, що взагалі не враховано судом першої інстанції.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем здійснено перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Виплата зазначених сум не заперечується позивачем та підтверджена платіжною інструкцією за № 29615 від 15.12.2025.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, поданої у порядку статті 382 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем виконано рішення зобов'язального характеру в межах, визначених рішенням Харківського окружного адміністративного суду, у зв'язку з чим відсутні підстави для встановлення судового контролю, а відсотковий розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення не був предметом розгляду у цьому спорі.
За таких обставин, судом зазначено, що заявлені позивачем вимоги в межах заяви, поданої в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть слугувати підставою для звернення позивача із окремим позовом до суду, однак не для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року в справі Горнсбі проти Греції суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будьяких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільноправових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень (п. 40).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Отже, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених нормами КАС України.
Статтею 372 КАС України визначений порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до частин 2, 4 вказаної статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
При цьому, згідно із пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-IX, справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Так, згідно із частинами 1 та 2 статті 382 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX), суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини 1-3 статті 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.
Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року по справі 160/5259/20.
Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а, звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегією суддів встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі № 520/18632/25 набрало законної сили 15.11.2025.
На виконання рішення суду у даній справі відповідач повинен був, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 14.06.2016 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, а за період 01.03.2018 по 30.11.2018 - зі встановленням базового місяця - березень 2018 року; грошове забезпечення (щомісячні основні види, додаткові та одноразові додаткові виплати - грошову допомогу на оздоровлення) за 2020, 2021 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру встановленого в поточному році прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт; індексацію-різницю грошового забезпечення між фактично нарахованими сумами грошового забезпечення та сумами, які мали бути нараховані, з урахуванням індексації за період з 01.03.2018 по 14.06.2021.
На виконання рішення суду у даній справі ВЧ 3017 здійснила нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2018 по 14.06.2019 із застосуванням базового місяця - березень 2018 року; за період з червня 2016 року по лютий 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Сума індексації до виплати становить 15873,25 грн.
Крім того, відповідно до перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 14.06.2021 позивачу здійснено перерахунок грошового забезпечення виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру встановленого в поточному році прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт, після якого : встановлено доплату у розмірі 1018,55 грн, з яких 2,54 грн - допомога на оздоровлення на 2020 рік; 566,90 грн - допомога на оздоровлення за 2021 рік; 449,11 грн - індексація-різниця.
Всього до виплати, з вирахуванням податків - 784,28 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 29615 від 15.12.2025 відповідач здійснив ОСОБА_1 фактичну виплату заборгованості у розмірі 16657,52 грн.
Водночас, позивач, обґрунтовуючи свою заяву, подану у порядку статті 382 КАС України, протиправністю дій відповідача послався на протиправне зменшення розміру складових грошового забезпечення, що підлягали до виплати позивачу.
З приводу наведеного колегія суддів зауважує, що резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі № 520/18632/25 не містить будь-яких зобов'язань в частині визначення конкретного розміру складових грошового забезпечення та відсоткового розміру премії.
Будь-яких інших судових рішень у даній справі, які б містили зобов'язання зі здійснення позивачу індексації грошового забезпечення із зазначенням конкретних сум складових, судами не приймалось, а сторони на такі обставини не посилаються.
Частиною 2 статті 382 КАС України визначено, що за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За таких обставин, враховуючи, що із наданих відповідачем до матеріалів справи доказів слідує, що останнім на виконання вимог резолютивної частини рішення суду у даній справі нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.06.2016 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, а за період 01.03.2018 по 30.11.2018 - зі встановленням базового місяця - березень 2018 року; грошове забезпечення (щомісячні основні види, додаткові та одноразові додаткові виплати - грошову допомогу на оздоровлення) за 2020, 2021 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру встановленого в поточному році прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт; індексацію-різницю грошового забезпечення між фактично нарахованими сумами грошового забезпечення та сумами, які мали бути нараховані, з урахуванням індексації за період з 01.03.2018 по 14.06.2021, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі № 520/18632/25 є фактично виконаним.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі № 520/18632/25 та зобов'язання ВЧ3017 подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 по справі № 520/18632/25, що має наслідком прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги позивача.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 по справі № 520/18632/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій