01 травня 2026 року справа № 580/10368/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ІНВАЛІДНОСТІ МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ» про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Державної установи «УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ІНВАЛІДНОСТІ МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ» (далі - ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ УКРАЇНИ», відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт (рішення) Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності» Міністерства охорони здоров'я України № ЦО-18092 від 11.07.2025 про не визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач грубо порушив порядок проведення перевірки обґрунтованості встановлення позивачу інвалідності другої групи, за відсутності законодавчих підстав для такого проведення, без повідомлення про переогляд та повного медичного обстеження стану здоров'я.
Ухвалою від 19 вересня 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25.02.2026 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що відповідач здійснив перевірку обґрунтованості рішення (акту) МСЕК за № 1876 від 26.04.2016, щодо встановлення II групи інвалідності на підставі постанови слідчого від 31.01.2025, прийнятої в рамках кримінального провадження № 62024000000000923 для її виконання. Крім того зазначив, що Центру оцінювання функціонального стану особи, у відповідності до постанови слідчого, було доручено перевірити обґрунтованість експертного рішення на підставі документів, які були раніше подані ОСОБА_1 до МСЕК та на підставі яких виносилося рішення експертною комісією про встановлення II групи інвалідності. При цьому відповідач повторне оцінювання не здійснював і не ухвалював відповідного рішення про його необхідність проведення позивачу. Також зазначив, що суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності. При цьому, вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров'я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційним повноваженням відповідних МСЕК, яке суд не може перебирати на себе, оскільки це, з поміж іншого, вимагає наявності медичної освіти та спеціальної підготовки.
27.02.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вказав на його необґрунтованість, зазначивши, що постанова ДБР про залучення працівників установи як спеціалістів у межах кримінального провадження № 62024000000000923 не може слугувати законною підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України, статус спеціаліста передбачає надання консультативної та технічної допомоги органам досудового розслідування, що не наділяє відповідача повноваженнями приймати самостійні владні управлінські рішення в межах адміністративної процедури. Фактично, за відсутності обвинувального вироку суду, який би набрав законної сили та встановив факт фальсифікації медичних документів 2016 року, відповідач вдався до скасування безтермінового статусу особи з інвалідністю лише на підставі запиту правоохоронного органу.
Крім того вказав, що Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, із обов'язковою присутністю особи, відносно якої здійснюється така перевірка. При цьому рішення про необхідність проведення повторного оцінювання особи, надсилається на адресу її електронної пошти, а в разі відсутності електронної пошти - шляхом надсилання в паперовій формі протягом п'яти календарних днів засобами поштового зв'язку рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), а також відображається в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи для лікаря, який направив на оцінювання, по якому проводиться перевірка обґрунтованості рішення. У разі відмови особи від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, приймається рішення про скасування попереднього рішення експертної команди. Натомість, відповідач у своєму відзиві визнає той факт, що позивачу не направлялися листи, повідомлення чи будь-яка інша кореспонденція від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України». Також вказав, що відповідач не довів наявності жодної поважної причини для поновлення строку, як цього вимагає ст. 121 КАС України. Посилання на завантаженість, воєнний стан та нерелевантну практику не є належними і допустимими доказами.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.
Суд встановив, що відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААА № 203115 від 26.04.2016 обласною МСЕК № 2 в м. Черкаси позивач визнаний особою з інвалідністю II (другої) групи безтерміново.
05.02.2025 до відповідача надійшла постанова старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань про залучення спеціалістів від 31 січня 2025 року, прийнята у межах кримінального провадження № 62024000000000923, якою залучено у кримінальному провадженні № 62024000000000923 від 21.10.2024 в якості спеціалістів для проведення дослідження працівників ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України». Перелік питань, які підлягають дослідженню спеціалістами: - Чи обґрунтовано прийняті рішення медико-соціальними експертними комісіями про встановлення груп інвалідності, зокрема, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно переліку № 2313).
На підставі зазначеної постанови відповідач здійснив перевірку обґрунтованості рішення медико-соціальної експертної комісії щодо позивача.
Експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії прийняла рішення від 11.07.2025 № ЦО-18092, відповідно до якого комісія ознайомилася з матеріалами наданих документів та медичних записів, результатами об'єктивних, лабораторних та клініко-функціональних методів обстеження. Комісія дійшла висновку, що виявлені патологічні клініко-функціональні зміни з боку органів дихальної системи, кишково-шлункового системи та спричинені ними ускладнення мають легкий ступінь обмеження повсякденного функціонування та життєдіяльності пацієнта, що не дає підстав для встановлення йому 2 групи інвалідності, загальне захворювання, безстроково. Рішення прийняте МСЕК не обґрунтоване. У зв'язку з неприбуттям особи до ЦОФСО та відсутністю у особи виключних підстав для перенесення строків медичних обстежень, передбачених абз. 3, п. 8.5, абз. 13, п. 51 Положення про ЕКОПФО (Постанова Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024), за результатами перевірки обґрунтованості рішень та оцінювання прийняте рішення: скасувати попереднє рішення МСЕК щодо встановлення групи і терміну інвалідності. Комісія вказала, що з 11.07.2025 позивач не є особою з інвалідністю.
Рішення відповідача позивач вважає протиправним, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі № 804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Отже предметом судового перегляду є перевірка дотримання відповідачем порядку прийняття спірного рішення.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (в редакції чинній на момент спірних правовідносин), який також гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 875-XII особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 875-XII інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Постанова № 1338, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що до введення в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи»:
з 1 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;
проведення оцінювання повсякденного функціонування особи організовується в кластерних та надкластерних закладах охорони здоров'я відповідно до Положення про експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
За потреби та/або в разі відсутності затвердженої спроможної мережі закладів охорони здоров'я на території регіону оцінювання повсякденного функціонування особи проводиться також у визначених Міністерством охорони здоров'я закладах охорони здоров'я державної форми власності та визначених розпорядженням начальника (голови) обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації) за погодженням з Міністерством охорони здоров'я закладах охорони здоров'я комунальної форми власності;
оцінювання повсякденного функціонування особи проводиться з використанням електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи після початку її функціонування (п. 2 Постанови № 1338).
Відповідно до пункту 3 Постанови № 1338 перевірка обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій, прийнятих до моменту припинення їх повноважень, прав і обов'язків, проводиться Центром оцінювання функціонального стану особи в порядку, встановленому для перевірки обґрунтованості рішень експертних команд відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
Згідно з п. 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою № 1338 (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) Центр оцінювання функціонального стану особи проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, зокрема, на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді стосовно особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді.
Аналіз зазначених норм вказує на те, що відповідач у спірних правовідносинах виступає як суб'єкт владних повноважень, чия діяльність включає спеціальну компетенцію із проведення перевірки обґрунтованості рішень МСЕК стосовно відповідної особи не лише за її ініціативою або у разі настання встановленого строку, а й за наявності чітко визначених підстав, що випливають з його контрольно-моніторингових функцій, зокрема на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді.
Під час дослідження наявності у відповідача у спірних правовідносинах підстав для перегляду рішення МСЕК стосовно позивача суд зазначає таке.
Суд встановив, що 05.02.2025 до відповідача надійшла постанова старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань про залучення спеціалістів від 31 січня 2025 року, прийнята у межах кримінального провадження № 62024000000000923, якою залучено у кримінальному провадженні № 62024000000000923 від 21.10.2024 в якості спеціалістів для проведення дослідження працівників ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України». Перелік питань, які підлягають дослідженню спеціалістами: - Чи обґрунтовано прийняті рішення медико-соціальними експертними комісіями про встановлення груп інвалідності, зокрема, ОСОБА_1 10.09.1988 (згідно переліку № 2313).
Суд враховує правовий висновок Судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 826/2212/17, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого, прийняті у межах кримінального провадження, до моменту їх скасування у встановленому КПК України порядку.
Суд зазначає, що постанова слідчого ДБР, на яку покликається відповідач у спірному рішенні як на підставу перевірки рішення МСЕК, має характер процесуального акта, прийнятого в межах кримінального провадження та є обов'язковим до виконання, у зв'язку із чим його отримання створює для відповідача правовий обов'язок реагування у межах компетенції, визначеної пунктом 51 Порядку № 1338.
Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 20 лютого 2026 року у справі № 280/4630/25.
З урахуванням зазначеного суд зазначає про наявність у відповідача достатніх правових підстав для здійснення перевірки рішення МСЕК стосовно позивача та, як наслідок, про необґрунтованість доводів позову у цій частині.
Покликання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 липня 2016 року у справі № 909/1172/15 та від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 суд відхиляє, як необґрунтоване, оскільки у вказаних справах предмет спору (господарські правовідносини) не є дотичними та релевантними до спірних правовідносин.
Щодо нездійснення відповідачем повідомлення позивача у процедурі перевірки рішення МСЕК, суд зазначає таке.
Згідно з п. 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого Постановою № 1338 (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) якщо за результатами перевірки прийнято рішення про необхідність проведення повторного оцінювання, про це повідомляється особі, повторне оцінювання якої повинно бути проведено, рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) та на адресу її електронної пошти (за наявності), а також відображається в електронній системі для лікаря, який направив, обґрунтованість рішення за яким перевіряється.
Оцінювання в такому разі проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.
За результатами перевірки обґрунтованості рішень та оцінювання Центр оцінювання функціонального стану особи приймає рішення щодо скасування, підтвердження або формування нового рішення.
Таким чином у спірних правовідносинах відповідач здійснює контрольно-наглядові функцій за діяльністю нижчестоящих комісій.
Аналіз зазначених положень Порядку вказує на чітке розмежування таких понять як «проведення повторного оцінювання» (який передбачає проведення нової медико-соціальної експертизи) та «перевірка обґрунтованості» (яка передбачає медичний та правовий аналіз вже проведеної медико-соціальної експертизи та медичного висновку).
На переконання суду, вказані процедурні дії неможливо ототожнювати з огляду на різну їх мету та процедуру здійснення. Якщо рішення МСЕК було прийнято з порушенням закону (наприклад, на підставі недостовірних даних або помилкової інтерпретації медичних показників), воно є дефектним актом. Скасування в такому випадку дефектного акта в порядку контролю за документами справи є правомірним інструментом виправлення помилок нижчестоящої комісії і не потребує обов'язкового переогляду особи шляхом проведення медико-соціальної експертизи.
У спірних правовідносинах, відповідно до п. 51 зазначеного Порядку у процедурі перевірки обґрунтованості рішення відповідач може ухвалити рішення про необхідність проведення повторного оцінювання. При цьому, саме у зв'язку із прийняттям рішення про необхідність проведення повторного оцінювання, особа письмово повідомляється. Разом з тим, суд зазначає, що прийняття рішення про необхідність проведення повторного оцінювання у процедурі перевірки обґрунтованості рішення МСЕК належить до дискреційних повноважень відповідача. Отже законодавство залишає за відповідачем право самостійно визначати достатність наявних у нього доказів для прийняття рішення. Імперативних приписів, що зобов'язували б відповідача приймати рішення про необхідність проведення повторного оцінювання у процедурі перевірки обґрунтованості рішення МСЕК п. 51 зазначеного Порядку не містить.
Суд встановив, що у спірних правовідносинах відповідач не приймав рішення про необхідність проведення повторного оцінювання позивача, у зв'язку із чим покликання позивача про необхідність його повідомлення у процедурі перевірки обґрунтованості рішення МСЕК суд відхиляє, як необґрунтовані.
Суд врахував, що абз. 13 п. 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи наділяє відповідача правом скасовувати рішення безпосередньо за результатами виявлення необґрунтованості медичних матеріалів і їх невідповідності висновкам нижчестоящих комісій. Якщо відповідач встановлює, що рішення про інвалідність було прийнято без належної клінічної бази або з порушенням критеріїв, визначених у медичних стандартах, вона може скасувати таке рішення заочно. У цьому випадку об'єктом перевірки є не сама особа (її фізичний стан), а легітимність та медична достовірність акта комісії, що перевіряється. У свою чергу, якщо медичні матеріали містять вичерпну інформацію, яка свідчить про необґрунтованість встановлення інвалідності, проведення огляду стану особи не є обов'язковим і не повинно впливати на правовий результат - скасування незаконного рішення.
Межі дискреційних повноважень органу вищого рівня при перевірці рішень нижчестоящих комісій зумовлені обов'язком дотримання принципів адміністративної процедури. Судовий контроль у таких правовідносинах має здійснюватися за наступним алгоритмом перевірки: наявності законодавчо визначених підстав для проведення перевірки; належної мотивованості акта, що скасовує попереднє рішення (викладення конкретних медичних та юридичних невідповідностей); дотримання балансу між суспільним інтересом (боротьба з правопорушеннями) та приватним інтересом особи на стабільність її правового статусу.
Таким чином, системний аналіз п. 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи дає підстави для висновку, що у період дії воєнного стану відповідач наділений повноваженням приймати рішення за результатами перевірки обґрунтованості рішень МСЕК заочно, якщо виявлена невідповідність медичної документації критеріям інвалідності є очевидною і не потребує повторного клінічного підтвердження. Відсутність доказів виклику особи на огляд, не є самостійною та достатньою підставою для визнання рішення протиправним, якщо матеріали справи містять об'єктивні медичні дані, що спростовують встановлений раніше статус особи з інвалідністю.
Така позиція суду за своєю суттю відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 360/660/25.
Суд зазначає, що під час розгляду справи не встановив порушення відповідачем процедури прийняття спірного рішення та обставин, які б вказували на вчинення відповідачем порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Суд також враховує інші аргументи позивача, зазначені у позові, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для ухвалення рішення по суті спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Державна установа «УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ІНВАЛІДНОСТІ МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ» (49027, м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1-А, код ЄДРПОУ 03191673).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 01.05.2026.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК