ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.05.2026Справа № 910/16543/25
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС"
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКИЙ СТРУМ"
про стягнення грошових коштів у розмірі 960 329,38 грн,
У грудні 2025 року ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКИЙ СТРУМ" про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 960 329,38 грн.
Ухвалою суду від 09.01.2026 вищевказану позовну заяву було залишено без розгляду та встановлений ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали шляхом надання до суду документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
12.01.2026 через систему "Електронний суд" позивачем до суду була подана заява про усунення недоліків із додатками - доказами сплати судового збору та іншими документами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
16.02.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог.
19.02.2026 позивачем через систему «Електронний суд» до суду була подана відповідь на відповідь на спростування доводів відповідача проти позову, викладених у відзиві.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
19.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА ЛТД ПЛЮС», як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український струм", як постачальником, був укладений індивідуальний договір на постачання електричної енергії споживачу №2204/1170 (далі - договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався продавати електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачувати Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно з пунктом 2.2 договору Постачання електричної енергії Споживачу здійснюється, якщо:
1) об'єкт Споживача підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку;
2) електропостачальник за договором з оператором системи отримав доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності оператора системи розподілу (передачі);
3) Споживач є стороною діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії;
4) за усіма точками комерційного обліку на об'єкті (об'єктах) Споживача, за якими здійснюється (планується) постачання електричної енергії, укладено договір про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи розподілу, до мереж якого приєднаний цей Споживач, або точки комерційного обліку Споживача не обладнанні засобами вимірювальної техніки з можливістю реалізації функції погодинного обліку та/або дистанційного зчитування даних;
5) відсутній факт припинення/призупинення постачання електричної енергії або надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у випадках, передбачених законодавством у сфері енергетики;
6) відсутня прострочена заборгованість за договорами про постачання електричної енергії.
У розділі 3 договору №2204/1170 сторони передбачили умови постачання електричної енергії Споживачу.
Дата початку постачання електричної енергії Споживачу зазначається у Додатку №1 до цього договору - 28.11.2024.
Разом із підписанням договору, Споживач надає Постачальнику на погодження відомості про розмір очікуваного помісячного споживання електричної енергії на відповідні розрахункові періоди наступного року (Додаток №3).
Споживач має право на коригування договірних (заявлених) обсягів електричної енергії:
один раз до початку розрахункового періоду за наступних умов: звернення до Постачальника з письмовою заявою щодо коригування договірних величин та рахунку на оплату електричної енергії до 24 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, та здійснення оплати купованої електричної енергії згідно з плановими платежами розрахованими відповідно до відкоригованого обсягу електричної енергії.
один раз впродовж розрахункового періоду у бік збільшення або у бік зменшення (за погодженням Постачальника) за наступних умов: звернення до Постачальника з письмовою заявою щодо коригування договірних величин та рахунку на оплату електричної енергії до 15 числа розрахункового періоду та здійснення оплати купованої електричної енергії згідно з плановими платежами розрахованими відповідно до відкоригованого обсягу електричної енергії.
Щомісячні Заявки та повідомлення зі скоригованим обсягом надсилаються Споживачем на електронну пошту Постачальника у довільній формі.
У випадку коригування Споживачем обсягів споживання електричної енергії в порядку передбаченому цим пунктом, Постачальник направляє відповідне повідомлення про коригування обсягів оператору системи в порядку, передбаченому Договором Постачальника з оператором системи про надання послуг з розподілу (передачі).
У разі, якщо за Договором з оператором системи, строки коригування пропущені Споживачем, таке повідомлення Постачальником не направляється.
Постачання електроенергії у розрахунковому періоді Постачальником здійснюється у відповідності до щомісячних обсягів споживання електричної енергії, які зазначені Споживачем в Додатку №3 та скориговані відповідно до цього договору.
Постачальник за цим договором не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у цьому договорі чи Додатках до нього.
Як свідчать матеріали справи, у період з листопада 2024 року по вересень 2025 року Постачальник поставив, а Споживач прийняв електричну енергію загальною вартістю 9 291 291,03 грн.
У Додатку № 2 до індивідуального договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 сторонами погоджено Комерційні умови.
Пунктом 5 Комерційної пропозиції (Додаток № 2) визначено спосіб та порядок оплати. Зокрема, у разі надходження коштів від Споживача понад повну вартість електричної енергії, поставленої в розрахунковому періоді, сума таких надходжень зараховується як оплата заборгованостей за минулі періоди, а за відсутності такої, в рахунок оплати наступного розрахункового періоду або за письмовою заявою Споживача повертається йому на рахунок.
Договір згідно пункту 14.1 складений у формі єдиного документа у двох примірниках, набирає чинності з дати його підписання обома Сторонами та скріплення печатками Сторін, якщо інше не зазначено у самому Договорі, і діє до 31.12.2025 включно в частині поставки електроенергії, а в іншій частині зобов'язань - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із Сторін не повідомить іншу Сторону про бажання припинити дію цього Договору, строк дії Договору вважається продовженим до кінця наступного календарного року (кількість таких пролонгацій не обмежена).
З матеріалів справи вбачається, ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" на виконання договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 у період з 01.01.2025 по 21.10.2025 сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Український струм" грошові кошти в загальному розмірі 9 719 507,69 грн.
Також, 01.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА ЛТД ПЛЮС», як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український струм", як постачальником, був укладений договір № 2204/1161 постачання природного газу, за умовами якого Постачальник зобов'язався продавати у власність споживача, а споживач прийняти, спожити і оплатити на умовах договору газ природний.
Пунктом 2.3 договору № 2204/1161 постачання природного газу обсяг газу, період в який постачальник зобов'язується передати, а споживач прийняти, спожити та оплатити, зазначається в додаткових угодах до даного договору на кожен розрахунковий період - газовий місяць (місяць постачання, місяць передачі, звітній місяць). Без визначення обсягів, періоду постачання газу, ціни за 1000 м3 газу та вартості газу додатковою угодою, постачання за договором у відповідному періоді не розпочинається.
З матеріалів справи вбачається, що додатковою угодою № 2 від 26.11.2024 сторонами було погоджено постачання природного газу в грудні 2024 року, додатковою угодою № 3 від 30.12.2024 сторонами було погоджено постачання природного газу в січні 2025 року, додатковою угодою № 4 від 24.01.2025 сторонами було погоджено постачання природного газу в лютому 2025 року.
Як свідчать матеріали справи, ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" на виконання договору № 2204/1161 постачання природного газу у період з 01.01.2025 по 28.02.2025 сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Український струм" грошові кошти в загальному розмірі 1 339 310,52 грн.
Як вказує позивач, що не спростовано відповідачем, постачання електричної енергії за індивідуальним договором постачання електричної енергії № 2204/1170 від 19.11.2024 та постачання природного газу за договором постачання природного газу № 2204/1161 від 01.11.2024 припинено з 01.10.2025.
Станом на 21.10.2025 розмір переплати за договором на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 становить 717 900,00 грн, що сторони зафіксували у Акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025-21.10.2025, розмір переплати за договором постачання природного газу № 2204/1161 становить 242 429,38 грн, що сторони зафіксували у Акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025-21.10.2025.
У зв'язку зі зміною електропостачальника та припиненням договорів позивач 03.11.2025 звернувся до відповідача з листами № 0311202501 та № 0311202502 щодо повернення грошових коштів у загальному розмірі 960 329,38 грн, які є передплатою за укладеними договорами.
Оскільки вказані вимоги відповідачем не виконані, ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" звернулось із даним позовом до суду, в межах якого просить суд стягнути з відповідача 960 329,38 грн, які є передплатою за укладеними договорами.
У свою чергу відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" припускалось порушення строків виконання договірного обов'язку з внесення оплати, у зв'язку із чим до нього були застосовані штрафні санкції, передбачені пунктом 10 комерційних умов до договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 та отримано їх за рахунок оплат на підставі пункту 5.8 договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170. Посилаючись на наведене, ТОВ «Український струм» стверджував, що 05.02.2026 скерував на адресу позивача заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог вих. № 04/02/26-1 від 03.02.2026.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Відтак, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11.
Як вказано судом вище, позивач 03.11.2025 звернувся до відповідача з листами № 0311202501 та № 0311202502 щодо повернення грошових коштів у загальному розмірі 960 329,38 грн, які є передплатою за укладеними договорами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілої) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого інших осіб чи наслідком події.
Частиною 3 вищезазначеної статті встановлено, що положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
На момент розгляду справи сума, що підлягає стягненню з відповідача, становить 960 329,38 грн.
Приписами частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки вищезазначена сума боргу підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, ТОВ «Український струм» на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «КАЛИНА ЛТД ПЛЮС» про стягнення з відповідача даної суми є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд відхиляє доводи відповідача, покладені в основу заперечень проти позову та зазначає наступне.
Пунктом 5.8 договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 передбачено, якщо Споживач не здійснив оплату за цим договором у строки, передбачені в комерційних умовах (додаток №2), постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ. У разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, споживач сплачує поста пальнику пеню у розмірі встановленому пунктом 9.2 цього договору за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням вимог статті 625 Цивільного кодексу України, споживач сплачує пеню на підставі виставленого рахунка постачальника у розмірі, що визначається цим договором протягом 3 робочих днів з дня отримання рахунку про оплату пені. За порушення споживачем строків оплати за цим договором постачальник в односторонньому порядку має право нарахувати штрафні санкції, передбачені договором за таке порушення, та здійснити зарахування вже отриманих від споживача коштів по договору в рахунок стягнення суми зазначених санкцій.
Згідно з пунктом 9.2 договору за порушення грошових зобов'язань (умов та строків розрахунків) згідно з договором споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу.
Крім того, пунктом 10 комерційних умов до договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 передбачено, що за внесення платежів, передбачених умовами ДОГОВОРУ, з порушенням термінів, визначених цією комерційною умовою, споживач сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції, а також сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, протягом п'яти робочих днів з дня отримання рахунку.
Отже умовами договору сторони передбачили, що у разі порушення ТОВ «КАЛИНА ЛТД ПЛЮС» строків внесення платежів у відповідача виникає право застосувати інститут відповідальності у вигляді стягнення пені та трьох процентів річних. Водночас, обов'язок сплатити нараховані штрафні санкції у позивача виникає саме з моменту виставлення відповідного рахунку ТОВ «Український струм». Натомість відповідачем суду таких рахунків не представлено, як не надано відповідних доказів у підтвердження факту скерування їх на адресу позивача.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Дотримуючись наведених приписів процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку про недоведеність ТОВ «Український струм» обставин застосування до позивача такого виду відповідальності, як нарахування пені та компенсаційних платежів.
Крім того, як вказано судом вище сторонами 21.10.2025 були складені, підписані та скріплені печатками обох сторін Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025-21.10.2025 за договором на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 та Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025-21.10.2025 договором постачання природного газу № 2204/1161.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Оскільки в представлених суду Актах звірки взаєморозрахунків станом на 21.10.2025 у позивача не обліковувалось будь-якої заборгованості зі сплати пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про помилковість тверджень відповідача.
При цьому суд вважає хибними доводи відповідача про припинення зобов'язань ТОВ «Український струм» на підставі статті 601 Цивільного кодексу України внаслідок скерування позивачу заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог вих. № 04/02/26-1 від 03.02.2026.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - “non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Тобто, згадана доктрина застосовується виключно щодо цивільних прав та обов'язків, які виникли між сторонами відповідного правовідношення.
Беручи до уваги, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог вих. № 04/02/26-1 від 03.02.2026 спрямована на зарахування вимог щодо пені, трьох процентів річних, які станом на 21.10.2025 у позивача не обліковували, а сама заява була скерована відповідачем на адресу позивача 05.02.2026, тобто після звернення позивача із позовом до суду, на переконання суду такі дії ТОВ «Український струм» не відповідають ознакам добросовісності.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про задоволення позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КАЛИНА ЛТД ПЛЮС» , а саме про стягнення грошових коштів у розмірі 960 329,38 грн.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КАЛИНА ЛТД ПЛЮС» про стягнення грошових коштів у розмірі 960 329,38 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути із ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКИЙ СТРУМ" (01133, Україна, місто Київ, вулиця Алмазова Генерала, будинок 18/7; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 44378553) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" (23500, Україна, Жмеринський р-н, Вінницька обл., місто Шаргород, вулиця Героїв Майдану, будинок 284; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 45438466) грошові кошти у розмірі 960 329,38 грн та 14 404,94 грн судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.