ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.04.2026Справа № 910/20/26
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до Державного агентства резерву України
про зобов'язання включити грошові вимоги та стягнення 39 955,05 грн,
Представники учасників процесу згідно з протоколом від 17.04.2026,
У січні 2026 року Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - відповідач, ) про зобов'язання відповідача в особі ліквідаційної комісії включити грошові вимоги АТ "НАЕК "Енергоатом" від імені якого діє філія "ВП РАЕС" у розмірі 39 955,05 грн до ліквідаційного балансу та стягнути з відповідача 39 955,05 грн заборгованості за період зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву з 01.1.2024 по 30.06.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання договірних обов'язків за договором оренди майна, що належить до майнового комплексу НАН України за № 072-А1219 від 31.12.2019 та договором № 072-А1219 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 31.12.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/20/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.02.2026 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
30.01.2026 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява позивача - філії Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 підготовче засідання у справі відкладено на 05.03.2026.
06.02.2026 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява позивача - філії Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 задоволено заяву філії Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 910/20/26.
У підготовче засідання 05.03.2026 прибула представник відповідача, представник позивача прийняла участь у засіданні в режимі відеоконференції.
Представники сторін не заперечували проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
За наслідками підготовчого засідання 05.03.2026 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті на 17.04.2026.
У підготовчому засіданні 17.04.2026 представник позивача просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.
Представник відповідача у свою чергу заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність у Державного агентства резерву України обов'язку оплати витрат за зберігання матеріальних цінностей.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.08.2013 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Відокремлений підрозділ «Рівненська АЕС» (правонаступником усіх прав і обов'язків якого є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська АЕС») (далі - зберігач) та Державним агентством резерву України (далі - Держрезерв) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/15 (далі - договір) предметом якого за умовами пункту 1.1 є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.
Відповідно до пункту 1.2 договору Держрезерв передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1мр. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Держрезервом України.
Згідно пункту 2.1 договору зберігач зобов'язаний вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду.
За умовами пункту 2.3 договору зберігач зобов'язаний надсилати Держрезерву України акти форми №1 мр протягом трьох робочих днів з моменту здійснення операцій.
Пунктом 2.8 договору встановлено обов'язок зберігача щороку разом з річним звітом форми №12 мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.
Держрезерв зобов'язаний: відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі. Оплачувати зберігачу вартість із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву (пункти 3.1, 3.2 договору).
Пунктом 4.1 договору встановлено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 4.2 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберіганням цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом України та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).
За умовами пункту 4.3 договору оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження Держрезервом України акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2013, і діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів Держрезерву України на відпуск матеріальних цінностей) (пункт 7.3 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом «Про направлення кошторису витрат на 2024 рік» №22-1408/013 від 23.01.2024, у якому просила погодити кошторис на 2024 рік. Згідно долученого до листа кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах та у резервуарах відповідального зберігача філії ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» в 2024 року, загальна вартість зберігання складає 40517,45 грн з ПДВ. При цьому, до вказаного кошторису долучено розрахунок та пояснення вартості зберігання на 2024 рік.
Листом №656/0/4-24 від 06.03.2024 Державне агентство резерву України відмовило філії ВП «Рівненська АЕС» у погоджені кошторису на 2024 рік, з огляду на те, що вказаний кошторис не було оформлено у формі окремої додаткової угоди до договору та наявності неточностей у розрахунку вартості зберігання матеріальних цінностей в розділі «Заробітна плата працівників з нарахуваннями».
18.04.2024 філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом «Про направлення кошторису витрат на 2024 рік» №22-7583/013, у якому позивач з урахуванням зауважень викладених відповідачем у листі №656/0/4-24 від 06.03.2024, повторно направив кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах та у резервуарах відповідального зберігача філії ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» в 2024 року, разом з проектом додатковою угоди підписаним зі сторони позивача. Згідно долученого до листа кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах та у резервуарах відповідального зберігача філії ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» в 2024, загальна вартість зберігання складає 49168,98 грн з ПДВ. При цьому, до вказаного кошторису долучено розрахунок та пояснення вартості зберігання на 2024 рік.
Також, 18.04.2024 філія ВП «Рівненська АЕС» листом «Про направлення документів за І квартал» №22-7581/013 направила Державному агентству резерву України підписаний зі сторони позивача акт від 31.03.2024 на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по філії «ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» за І квартал, на загальну суму 10857,71 грн з ПДВ, разом з вказаним актом було направлено і зведений звіт про витрати за І квартал 2024 року.
Листом №1255/0/4-24 від 03.05.2024 Державне агентство резерву України відмовило філії ВП «Рівненська АЕС» у погоджені кошторису на 2024 рік, з огляду на наявні неточності у розрахунку вартості зберігання матеріальних цінностей в розділі «Заробітна плата працівників з нарахуваннями».
13.06.2024 філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом «Про направлення документів» №22-11352/013, у якому позивач з урахуванням раніше викладених зауважень щодо кошторису, повторно направив кошторис з поясненнями.
Листом №2306/0/4-24 від 04.09.2024 року Державне агентство резерву України відмовило філії ВП «Рівненська АЕС» втретє у погоджені кошторису на 2024 рік, з огляду на наявні неточності у розрахунку вартості зберігання матеріальних цінностей в розділі «Заробітна плата працівників з нарахуваннями». При цьому, відповідач в листі зауважив, що розгляд та опрацювання актів на відшкодування витрат можливе лише після погодження відповідного кошторису витрат на 2024 рік.
20.01.2025 філія ВП «Рівненська АЕС» листом «Про направлення документів» №22-1113/013 направила Державному агентству резерву України підписаний зі сторони позивача акт від 31.12.2024 на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по філії «ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» за ІV квартал, на загальну суму 15 243,94 грн з ПДВ, разом з вказаним актом було направлено і зведений звіт про витрати за ІV квартал 2024 року.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №1117 від 26.09.2024 «Про ліквідацію Державного агентства резерву» (далі - Постанова №1117), яка набрала чинності 03.10.2024 року, ліквідовано Державне агентство резерву, встановлено, що строк заявлення кредиторами своїх вимог до Державного агентства резерву становить два місяці з дня набрання чинності цією постановою.
Враховуючи встановлений Постановою №1117 строк на заявлення кредиторами своїх вимог до Державного агентства резерву, філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом №22-4647/001-юр від 12.03.2025 «Про заявлення кредиторських вимог», у вказаному листі позивач заявив до відповідача кредиторські вимоги у розмірі 15 243,94 грн, які виникли у рамках виконання договору №050/15 від 23.08.2013 протягом періоду 01.10.2024 - 31.12.2024.
Філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом «Про направлення кошторису витрат на 2025 рік» №22-2544/013 від 10.02.2025, у якому просила погодити кошторис на 2025 рік. Згідно долученого до листа кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах та у резервуарах відповідального зберігача філії ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» в 2025 року, загальна вартість зберігання складає 58 295,23 грн з ПДВ. При цьому, до вказаного кошторису долучено розрахунок та пояснення вартості зберігання на 2025 рік.
15.04.2024 філія ВП «Рівненська АЕС» листом «Про направлення документів за І квартал 2025 року» №22-6965/013 направила Державному агентству резерву України підписаний зі сторони позивача акт від 31.03.2025 на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по філії «ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» за І квартал, на загальну суму 11 499,47 грн з ПДВ, разом з вказаним актом було направлено і зведений звіт про витрати за І квартал 2025 року.
Філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом №22-11132/001-юр від 16.06.2025 «Про заявлення кредиторських вимог», у вказаному листі позивач заявив до відповідача кредиторські вимоги у розмірі 11 499,47 грн, які виникли у рамках виконання договору №050/15 від 23.08.2013 протягом періоду 01.01.2025-31.03.2025.
17.07.2024 філія ВП «Рівненська АЕС» листом «Про направлення документів за ІІ квартал 2025 року» №22-13153/013 направила Державному агентству резерву України підписаний зі сторони позивача акт від 30.06.2025 на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по філії «ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» за ІІ квартал, на загальну суму 13 211,63 грн з ПДВ, разом з вказаним актом було направлено і зведений звіт про витрати за ІІ квартал 2025 року.
Філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом №22-14818/001-юр від 14.08.2025 «Про сплату заборгованості та включення заборгованості до ліквідаційного балансу», у вказаному листі позивач заявив до відповідача кредиторські вимоги у розмірі 24 711,11 грн, які виникли у рамках виконання договору №050/15 від 23.08.2013 протягом періоду 01.01.2025-30.06.2025.
Наведене і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першої статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання (ст. 937 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст. ст. 943, 946 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статті 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Як визначено статтею 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв», відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Статтею 4 Закону України «Про державний матеріальний резерв» передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.
Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування.
Відповідно до п. 4 та п. 5 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.
Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.
Згідно ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв», передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов'язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Окрім того, положення ст. 7 Закону України «Про державний матеріальний резерв» регламентують обов'язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.
Відтак, особі, яка здійснює відповідальне зберігання законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв'язку з вищезазначеною діяльністю витрат.
Окрім цього, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв» передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до положень Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
Відповідно до додатку № 2 порядку до кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву віднесені основні та додаткові витрати. До основних витрат відносяться витрати по заробітній платі працівникам з нарахуваннями, вартості електричної енергії, вартості паливних матеріалів (на опалення) та амортизації основних виробничих фондів, задіяних у процесі зберігання. До додаткових витрат відносяться: консерванти та лакофарбові матеріали, дороблення та консервація, навантажувально-розвантажувальні роботи.
Згідно з п. 7 Порядку №532 відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Положення пункту 2.1 договору покладають на зберігача обов'язок забезпечити належне зберігання цінностей і ведення обліку на позабалансовому рахунку зберігача.
У пункті 2.8 договору передбачено, що зберігач зобов'язаний щороку разом з річним звітом форми №12 мр подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.
У свою чергу, згідно з пунктом 3.1 договору відповідач зобов'язався відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 4.2 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберіганням цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом України та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом «Про направлення кошторису витрат на 2024 рік» №22-1408/013 від 23.01.2024, у якому просила погодити кошторис на 2024 рік та з листом «Про направлення кошторису витрат на 2025 рік» №22-2544/013 від 10.02.2025, у якому просила погодити кошторис на 2025 рік.
Листом №656/0/4-24 від 06.03.2024 року Державне агентство резерву України відмовило філії ВП «Рівненська АЕС» у погоджені кошторису на 2024 рік, з огляду на те, що вказаний кошторис не було оформлено у формі окремої додаткової угоди до договору та наявності неточностей у розрахунку вартості зберігання матеріальних цінностей в розділі «Заробітна плата працівників з нарахуваннями».
З урахуванням наведених зауважень у листі №656/0/4-24 від 06.03.2024, філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом «Про направлення кошторису витрат на 2024 рік» №22-7583/013 від 18.04.2024, у якому позивачем повторно направлено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах та у резервуарах відповідального зберігача філії ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» в 2024, разом з проектом додаткової угоди підписаної зі сторони позивача.
У свою чергу, відповідач листом №1255/0/4-24 від 03.05.2024 відмовив філії ВП «Рівненська АЕС» у погоджені кошторису на 2024 рік, з огляду на наявні неточності у розрахунку вартості зберігання матеріальних цінностей в розділі «Заробітна плата працівників з нарахуваннями».
13.06.2024 року філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом «Про направлення документів» №22-11352/013, у якому позивач з урахуванням раніше викладених зауважень щодо кошторису, повторно направив кошторис з поясненнями, щодо формування розділу «Заробітна плата працівників з нарахуваннями».
Втім, відповідач листом №2306/0/4-24 від 04.09.2024 року втретє відмовив філії ВП «Рівненська АЕС» у погоджені кошторису на 2024 рік, з огляду на наявні неточності у розрахунку вартості зберігання матеріальних цінностей в розділі «Заробітна плата працівників з нарахуваннями».
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо відповіді Державного агентства резерву України щодо кошторису витрат на 2025 рік, скерованого відповідачу листом №22-2544/013 від 10.02.2025.
Отже, станом на час розгляду даної справи відповідачем не погоджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2024 рік всупереч умов договору відповідального зберігання цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013 та норм чинного законодавства України.
У той же час, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідального зберігання цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013 позивач здійснив відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що підтверджується зведеними звітами про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за ІV квартал 2024 року та І-ІІ квартал 2025 року на загальну суму 39 955,05 грн, актами на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, пояснювальними записками до звітів, розрахунками заробітної плати, розрахунками амортизаційних відрахувань, споживання електричної енергії, оплати праці персоналу ХЦ (опосередковано пов'язаний).
На виконання умов договору відповідального зберігання цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013 позивач надіслав на адресу відповідача документи, які відображають розмір витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІV квартал 2024 року та І-ІІ квартал 2025 року, зокрема, акти на відшкодування витрат, зведені звіти про витрати на зберігання, пояснювальні записки, розрахунки заробітної плати, бухгалтерські довідки, відомості нарахування амортизації основних засобів, тощо.
Слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні і відповідачем під час розгляду даної справи не надано зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за ІV квартал 2024 року та І-ІІ квартал 2025 року на суму 39 955,05 грн.
Втім, не зважаючи на відсутність будь-яких зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача, відповідач акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за спірний період не підписав, як і не надав обґрунтованої відмови від їх підписання, а відтак суд приходить висновку, що такі послуги вважаються прийнятими відповідачем.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що Держрезерв зобов'язаний: відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі. Оплачувати зберігачу вартість із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до пункту 4.2 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберіганням цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом України та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та умови укладеного договору, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати витрат за зберігання цінностей мобілізаційного резерву на момент розгляду даної справи настав.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).
Отже, оскільки позивачем здійснено відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІV квартал 2024 року та І-ІІ квартал 2025 року, що підтверджується наведеними вище доказами, то відповідачем має бути здійснено відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позивачу.
При цьому, сам факт не підписання (відмови від підписання) актів на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за спірний період, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені позивачем.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та наявність правових підстав для стягнення з Державного агентства резерву України на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська АЕС» заборгованості по відшкодуванню витрат за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за ІV квартал 2024 року та І-ІІ квартал 2025 року по договору відповідального зберігання цінностей мобілізаційного резерву №050/15 від 23.08.2013, в сумі 39 955,05 грн.
При цьому, суд звертає увагу, що неузгодження відповідачем кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2024 рік та 2025 рік не спростовує факту надання позивачем послуг із зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву й виникнення обов'язку у відповідача по оплаті наданих послуг.
У той же час, судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України №1117 від 26.09.2024 «Про ліквідацію Державного агентства резерву», яка набрала чинності 03.10.2024 року, ліквідовано Державне агентство резерву.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що відповідач на момент розгляду справи перебуває у стані припинення.
Частинами 1 та 5 статті 104 Цивільного кодексу України установлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Приписами пункту 1 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України установлено, що юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи (частини 1, 3, 4, 5 статті 105 Цивільного кодексу України).
Приписами частини 8, 9 статті 111 Цивільного кодексу України унормовано, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується ліквідаційною комісією (ліквідатором) юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.
При цьому, відповідно до частин 3, 4, 5 статті 112 Цивільного кодексу України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Таким чином несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а лише впливає на порядок задоволення таких вимог (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.10.2019 №910/9052/18).
Постановою Кабінету Міністрів України №1117 від 26.09.2024 встановлено, що строк заявлення кредиторами своїх вимог до Державного агентства резерву становить два місяці з дня набрання чинності цією постановою.
Враховуючи встановлений Постановою №1117 строк на заявлення кредиторами своїх вимог до Державного агентства резерву, філія ВП «Рівненська АЕС» звернулася до Державного агентства резерву України з листом №22-4647/001-юр від 12.03.2025 «Про заявлення кредиторських вимог», у вказаному листі позивач заявив до відповідача кредиторські вимоги у розмірі 15 243,94 грн, які виникли у рамках виконання договору №050/15 від 23.08.2013 протягом періоду 01.10.2024 - 31.12.2024, листом №22-11132/001-юр від 16.06.2025 «Про заявлення кредиторських вимог», у вказаному листі позивач заявив до відповідача кредиторські вимоги у розмірі 11 499,47 грн, які виникли у рамках виконання договору №050/15 від 23.08.2013 протягом періоду 01.01.2025-31.03.2025, листом №22-14818/001-юр від 14.08.2025 «Про сплату заборгованості та включення заборгованості до ліквідаційного балансу», у вказаному листі позивач заявив до відповідача кредиторські вимоги у розмірі 24 711,11 грн, які виникли у рамках виконання договору №050/15 від 23.08.2013 протягом періоду 01.01.2025-30.06.2025.
Згідно з частиною 3 статті 112 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії.
За таких обставин, враховуючи, що не заявлення позивачем у встановлений строк грошових вимог до відповідача не має наслідком їх погашення, а лише впливає на черговість та порядок задоволення таких вимог та те, що норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не надають ліквідаційній комісії права залишити вимоги кредитора без розгляду, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання включити кредиторські вимоги позивача до проміжного ліквідаційного балансу відповідача.
При цьому, суд у контексті обраного позивачем способу захисту враховує і висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 30.08.2024 у справі №905/451/22, за яким: «позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України, частина 2 статті 20 ГК України)), і цей спосіб захисту є ефективним» (пункт 63).
У пункті 64 вказаної постанови об'єднана палата також звернула увагу на те, що позовна вимога про зобов'язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу є неефективною. По-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи, само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою, бо така сплата теж залежить виключно від волі боржника. По-третє, учасники юридичної особи, до проміжного ліквідаційного балансу якої на виконання судового рішення включені грошові вимоги кредитора, або відповідний орган юридичної особи чи відповідний державний орган можуть прийняти рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи (частина 11 статті 17, пункт 7 частини 1 статті 251 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), внаслідок чого внесення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи втратить будь-яке значення. У цьому випадку кредитору доведеться повторно звертатись до суду, але вже з вимогою про стягнення грошової суми.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» від імені якого діє філія Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про зобов'язання включити грошові вимоги та стягнення 39 955,05 грн задовольнити.
2. Зобов'язати Державне агентство резерву України (01024, Україна, місто Київ, вулиця Євгена Чикаленка, будинок 28/9; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37472392) в особі ліквідаційної комісії включити вимоги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенерую компанія "Енергоатом" (01032, Україна, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34403, Україна, Рівненська область, місто Вараш; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 05425046) у розмірі 39 955,05 грн до проміжного ліквідаційного балансу.
3. Стягнути з Державного агентства резерву України (01024, Україна, місто Київ, вулиця Євгена Чикаленка, будинок 28/9; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37472392) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенерую компанія "Енергоатом" (01032, Україна, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34403, Україна, Рівненська область, місто Вараш; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 05425046) заборгованість у розмірі 39 955,05 грн та судовий збір у розмірі 6 056,00 грн.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 01.05.2026.