Справа № 636/71/24 (1-кп/636/489/26) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1148/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
23 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 31 березня 2026 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12023220000000957 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, -
Цією ухвалою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів - до 29 травня 2026 року включно, з визначенням розміру застави.
Також цією ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про зменшення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу.
На зазначену ухвалу суду захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вважав, що відсутні підстави для продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою. Посилався на практику ЄСПЛ. Посилався також на те, що суд першої інстанції не здійснив ретельного аналізу обставин, не врахував відомості про особу обвинуваченого та його майновий стан, не обґрунтував виключність випадку для визначення застави у розмірі 3328000 грн.
15 квітня 2026 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшло клопотання прокурора ОСОБА_8 , в якому він заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника та просив розглянути цю апеляційну скаргу без участі прокурора.
Враховуючи наведене, а також вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_6 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що в провадженні Чугуївського міського суду Харківської області перебуває кримінальне провадження № 12023220000000957 за обвинуваченням ОСОБА_7 , 1982 року народження, за ч.3 ст. 286 КК України.
В судовому засіданні в суді першої інстанції прокурор у кримінальному провадженні звернувся до Чугуївського міського суду Харківської області з клопотанням про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 .
В обґрунтування клопотання прокурор зазначав, що є достатньо підстав та ризиків вважати, що обвинувачений може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, продовжити злочинну діяльність, впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. Прокурор зазначав також, що необхідним є продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що забезпечить явку обвинуваченому до суду, і буде запобігати вчиненню іншого кримінального правопорушення і наголошував, що інші більш м'які запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції зазначав, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, оскільки ризик це подія, яка імовірно може настати за наявності певних підстав. Крім того, суд, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, зазначив, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать запобіганню існуючим ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків. Поряд з цим суд першої інстанції вважав можливим визначити в якості альтернативного запобіжного заходу заставу у виді 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та саме такий розмір застави уде достатнім у цьому кримінальному провадженні та зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,3,4 ч.1 ст. 177 КПК України і забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.
Колегія суддів погоджується з таким рішення суду з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Докази, які прокурор надав суду, вказують на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: відомості про особу обвинуваченого. Враховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим, є ймовірність того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування або суду; незаконно впливати на свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами та пред'явленим йому обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України. Вказане свідчить про достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, запобігання яким шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.
Порядок розгляду судом першої інстанції клопотання про застосування запобіжного заходу відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного або обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника від вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання".(рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Продовження існування встановлених раніше ризиків, передбачених п. п. 1,3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України є доведеним, врахована вагомість наявних доказів у вчинені обвинуваченим злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України.
Мотиви прийнятого судом рішення викладені в ухвалі, яка в цілому відповідає вимогам ст.196 КПК України.
З висновками суду першої інстанції щодо наявності ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України та необхідності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , погоджується і апеляційний суд.
Судом першої інстанції безумовно враховані всі підстави та обставини, передбачені ст. 178 КПК України, відомості про особу обвинуваченого та наявні докази, про вчинення ним злочину, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 КПК.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на інших учасників провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, який інкримінується обвинуваченому, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема здоров'я населення, що відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
Отже, враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді, необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
У розумінні положень, що наведені у чисельних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21 квітня 2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від ЗО серпня 1990 року, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28 жовтня 1994 року та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Мета затримання полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання. «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання» (справа «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13 листопада 2007 року).
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вироку) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу) кримінального розслідування».
Також колегія суддів вважає слушними висновки суду про те, що прокурором, на підставі матеріалів кримінального провадження, доведено існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. І ст. 177 КПК України, а саме: те, що ОСОБА_7 може переховуватись від
суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Згідно зі ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити у сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим, вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, репутацію, майновий стан, наявність судимостей.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник стосовно недоведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора, спростовуються відомостями кримінального провадження, що в свою чергу свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого рішення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Доводи апеляційної скарги щодо того, що обвинувачений має зареєстроване місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, має соціальні зв'язки - не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Отже, колегія суддів не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 з тримання під вартою та інший більш м'який запобіжний захід.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо визначення розміру застави та вважає, що 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є пропорційним, виходячи з ризиків, які доведені прокурором та встановлені нормами абз. 4 ч.5 ст. 182 КПК України, тобто буде достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_7 як обвинуваченим, покладених на нього обов'язків, таким, що забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що застосування до ОСОБА_7 іншого, більш м'якого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою з визначенням такого розміру застави, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України.
Керуючись ст.ст. 376, 392, 393, 404, 405, 407 ч. 3 п. 1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 31 березня 2026 року- залишити без змін.
Повторно звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду відповідно до ст. 28 КПК України, з урахуванням тривалого перебування обвинуваченого під вартою.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :