Справа № 643/7293/25 (1-кп/643/383/26) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1261/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
30 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
перекладача - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року, якою продовжено стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави у межах кримінального провадження № 12025221170000461 від 12.02.2025 за ч.2 ст. 121, ч.1 ст. 263 КК України, -
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 18.06.2026 року.
Поряд з цим, цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або заставу.
На зазначену ухвалу захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити частково, змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт або визначити розмір застави.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник посилався на те, що сторона захисту не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_7 . Вказував також на те, що обвинувачений значний час. А саме рік та два місяці перебуває під вартою у цьому кримінальному провадженні. Вказував також на те, що ухвала суду ґрунтується виключно на шаблонному відтворенні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, без наведення конкретних фактичних обставин справи та без врахування тривалості тримання під вартою. Поряд з цим зазначав, що судом першої інстанції не взято до уваги існування у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, а також існування постійного місця проживання.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів провадження вбачається, що у провадженні Салтівського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження № 12025221170000461 від 12.02.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.2 ст. 121, ч.1 ст. 263 КК України.
В судовому засіданні в суді першої інстанції прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на фактичні обставини кримінального провадження, на тяжкість інкримінованих обвинуваченому злочинів, а також на існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції встановив існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України. Поряд з цим суд дійшов висновку, що інші більш м'які запобіжні заходи не здатні забезпечити належної поведінки обвинуваченого та вважав можливим та необхідним продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Поряд з цим вказував, що не вбачає підстав для визначення обвинуваченому застави.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками слідчого судді суду першої інстанції щодо неможливості застосування у цьому кримінальному провадженні альтернативного запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_7 враховуючи наступне.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ч.2 ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного вбачається, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
При розгляді апеляційної скарги, колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Належить врахувати, що Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі», «МакКей проти Сполученого Королівства», «Зогландт проти Недерландів» «Харченко проти України», «Ігнатов проти України», «Макаренко проти України» . У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Бережна проти України» суд констатував порушення п.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з надмірною тривалістю тримання заявниці під вартою. Судом встановлено, що коли постає питання про «законність» взяття під варту лише дотримання національного законодавства недостатньо - будь-яке позбавлення свободи має відповідати меті захисту особи від свавілля.
Крім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема «Харченко проти України», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу.
Також, положення чинного Кримінального процесуального кодексу України вказують, що важливим елементом при встановленні підстав для продовження строку дії запобіжного заходу є не лише наявність ризиків, які існували при обранні запобіжного заходу, а і ті обставини, що до завершення дії попереднього судового рішення про обрання запобіжного заходу вони не зменшилися або з'явилися нові. Доведення таких обставин покладається на слідчого, прокурора.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що зі спливом певного часу саме тільки існування пред'явленого обвинувачення перестає бути підставою для позбавлення свободи, і прокурор має навести інші обґрунтовані підстави продовження запобіжного заходу. Тобто, такі підстави мають бути чітко вказані у клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу з наведенням певних фактичних відомостей на підтвердження цих підстав.
Належить врахувати, щокримінальне провадження з обвинувальним актом надійшло до суду ще 12.05.2025 року, однак судовий розгляд цього кримінального провадження на теперішній час триває, а запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_7 неодноразово продовжувався з посиланням на те, що продовжують існувати ризики передбачені ст.177 КПК України. Висновки суду про чергове продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлені лише тяжкістю обвинувачення, а також продовженням існування ризиків, які обґрунтовувалися тими ж самими обставинами, що зазначалися на момент обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого.
Поряд з цим належить врахувати, що в клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , прокурор вказував на існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Проте, суд першої інстанції встановивши існування цих ризиків, будь-яким чином не обґрунтував існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України.
Проте, колегія суддів приймає до уваги, що стосовно ОСОБА_7 неодноразово застосовувались продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою. Сукупний строк перебування ОСОБА_7 під вартою на час апеляційного розгляду становить майже 1 рік 2 місяці.
Враховуючи ці відомості, а також правову практику ЄСПЛ, колегія суддів дійшла висновку, що у цьому кримінальному провадженні ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, істотно зменшились з огляду на таке.
Зокрема, належить врахувати, що в цьому кримінальному провадженні вже допитані свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а тому ризик, передбачений п.3 ч.1 ст. 177 КПК України значно зменшився.
Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги існування у обвинуваченого ОСОБА_7 особи, з якою він фактично проживає однією сім'єю та разом виховують неповнолітню дитину, що свідчить про існування у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, що також істотно знижує ризик, передбачений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України.
Крім того, належить врахувати, що ОСОБА_7 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності раніше у часі не притягувався, до моменту взяття його під варту займався здійсненням торгівлі продуктами харчування на «Кінному» ринку.
На думку колегії суддів такі відомості не спростовують існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, однак, враховуючи тривалий час перебування обвинуваченого під вартою, істотно зменшують існування цього ризику.
Отже, з перебігом певного часу обставини, що стали підставою для продовження та обрання запобіжного заходу, згідно до зазначених конвенціальних норм, практики ЄСПЛ та вітчизняного законодавства мають бути істотно переглянуті, оскільки особа має право на розгляд кримінального провадження щодо неї впродовж розумного строку, що є складовою права особи на справедливий суд, тобто держава в особі судових органів повинна забезпечити виконання цих приписів, а обвинувачені не повинні в такій ситуації нести тягар такого найбільш обтяжуючого примусу в умовах невиправданої тяганини та невизначеності без вагомих об'єктивно доведених підстав.
Проте, в даному кримінальному провадженні, обвинувачений перебуває під вартою вже 1 рік та 2 місяці, судовий розгляд справи по суті триває, що свідчить про порушення п.3 ст.5 Конвенції, яка наголошує про гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження.
Враховуючи тривалість строку перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, колегія суддів дійшла висновку про необхідність розгляду можливості застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").
Отже, колегія суддів погоджується з доводами прокурора та висновками суду першої інстанції, що встановлені ними ризики дійсно існували і певною мірою продовжують існувати, однак вищезазначені обставини, на думку колегії суддів, вказують на зменшення тих ризиків, які були підставою для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відомості про наявність нових ризиків у поведінці останнього доводи клопотання прокурора та додані до нього матеріали не містять.
З відомостей, що містяться в матеріалах цього судового провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких злочинів, однак, враховуючи обсяг судового розгляду (фактично проведено судовий розгляд), відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, до затримання мав постійні джерела доходів, має родину, тобто має міцні соціальні зв'язки, колегія суддів дійшла висновку про можливість у цьому кримінальному провадженні застосувати до обвинуваченого альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Крім того, відповідно до вимог ч.3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті.
Колегія суддів дійшла висновку, що саме у цьому і проявляється гуманність та демократичність положень та завдань кримінального процесуального закону. Адже можливість внести заставу і виконувати обов'язки, які будуть визначені судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначення розміру застави, більш позитивно сприймаються, ніж перебування у місцях позбавлення волі.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Поряд з цим, відповідно до вимог п. 2 ч.4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Оцінюючи цю норму закону, колегія суддів дійшла висновку, що законодавець не заборонив, а лише надав суду дискриційні повноваження щодо визначення можливості встановити альтернативний запобіжний захід у кримінальних провадженнях, в тому числі, навіть за підозрою особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 КК України.
Тобто, закон передбачає можливість застосування тримання під вартою одночасно з обранням підозрюваному альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, а також визначає сукупність обставин, а також критерій, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави. Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати підозрюваним та його утриманцями засобів гідного людини проживання.
Поряд з цим, суд, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, його майновий та сімейний стан, повинен переконатися, що застава здатна примусити особу з'являтися в засідання і не перешкоджати досудовому розслідуванню.
Зокрема, з матеріалів судового провадження вбачається, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має місце постійного проживання зі своєю цивільною дружиною та її сином батьками, що вочевидь свідчить про існування міцних соціальних зв'язків.
Натомість, відповідно д вимог п.2 ч.5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проте, відповідно до абз. 2 ч.5 ст. 182 КПКУ країни, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконанн особою, що обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, при визначенні альтернативного запобіжного заходу слідчий суддя або суд встановлює підозрюваному певні процесуальні обов'язки, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України, сумлінне виконання яких забезпечує ефективне проведення досудового розслідування.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Хрістова проти Болгарії» в якому суд зазначив: «Національні суди повинні приводити достатні аргументи, щоб виправдати суму встановленої застави. Так, серйозність обвинувачення не тільки не може бути єдиним фактором, що обґрунтовує розмір застави, вона не може бути вирішальним фактором. Так само небезпека переховування від правосуддя не може бути оціненою виключно на основі міркувань, що стосуються тяжкості покарання, яке, ймовірно, буде накладено».
Враховуючи фактичні обставини цього кримінального провадження, а також відомості про особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що визначивши альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, та поклавши на обвинуваченого певні процесуальні обов'язки, поза розумним сумнівом, мінімізує існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Поряд з цим, в рішенні ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 суд вказав, «що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого».
Враховуючи такі відомості, а також те, що обвинувачений раніше не судимий, має місце проживання, тривалий час перебуває під вартою, має соціальні зв'язки, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали та прийняти нову, якою задовольнити клопотання слідчого, продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та визначити йому розмір застави, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги захисника.
Колегія суддів дійшла висновку про можливість у цьому кримінальному провадженні визначити розмір застави щодо ОСОБА_7 у розмірі, що становить 110 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який є пропорційним, виходячи з ризиків, які доведені прокурором та встановлених нормами абз. 2 ч.5 ст. 182 КПК України, тобто буде достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_7 , як обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, та таким, що забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що з урахуванням стадії кримінального провадження, застосування до ОСОБА_7 іншого, більш м'якого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, з визначенням розміру застави, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Керуючись ст.ст. 376, 392, 393, 404, 405, 407 ч. 3 п. 1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника - задовольнити частково.
Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року скасувати.
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до 18.06.2026 року включно.
Визначити суму застави стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 110 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 366080 (триста шістдесят шість тисяч вісімдесят) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою на депозитний рахунок Харківського апеляційного суду:
Отримувач коштів: Харківський апеляційний суд
Банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ
Код банку отримувача (МФО): 820172
Рахунок отримувача: UA078201720355279002000085314
Код ЄДРПОУ суду: 42261368.
При внесенні суми застави, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти звільнити.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обов'язки:
-прибувати до суду за першою вимогою;
-не відлучатися з Харківської області без дозволу суду;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
-утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими у цьому кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Відповідно до вимог ст. 182 КПК України, роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі не виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, застава буде звернена в дохід держави, а обвинувачений підлягає поміщенню до ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Контроль за виконанням цієї ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :