СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/12125/25
пр. № 2/759/1054/26
01 травня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Журибеда О.М.
за участю секретаря - Кульбовська В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів,-
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в якому з врахуванням заяв про збільшення позовних вимог просить суд: стягнути з АТ «Державний ощадний банк України» на його користь 70525, 12 грн., з яких 23235,00 грн. сума боргу, 991, 84 грн. інфляційне збільшення, 555,73 грн. - 3% річних, 5742, 55 грн. штрафні санкції та 40000,00 грн. моральної шкоди; судові витрати покласти на відповідача.
Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером та свою пенсію отримає на картковий рахунок, що відкритий в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», а отже є та був споживачем банківських послуг. До червня 2025 року був власником платіжної картки 9617 № рахунку НОМЕР_1 № картки НОМЕР_2 . 04.04.2025 року в 18-14 йому на номер НОМЕР_12 надійшло СМС повідомлення про списання з карткового рахунку суми в розмірі 23235,00 грн, якого він не здійснював. Свої персональні дані, а тим більше пін код, CW-код, SMS-коди третім особам не передавав. В той же час в цей час був збій в додатку «Ощад 24/7», що йому також підтвердив оператор гарячої лінії Відповідача. Про відповідні факти листом від 07.04.2025 року було повідомлено АТ «Ощадбанк» та подано заяву щодо проведення перевірки правомірності переведення коштів з його банківського рахунку на рахунок іншої невідомої йому особи та заявлено вимогу про повернення коштів. Відповідач листом від 17.04.2025 року за № 11/5-11/2315/2025/с відмовив у задоволені вимоги про повернення коштів, який обґрунтував тим, що операція зі списання коштів виконана коректно, тому банк вважає, що переказ коштів міг статися в результаті розголошення ним своїх даних, реквізитів банку, тощо. Позивач зазначає, що він не розголошував ніяких даних третім особам, а тому списання коштів відбулось виключно із-за проблем в роботі банку та не якісному наданні послуг. Також, Позивачем було подано заяву до правоохоронних органів, що стало предметом розслідування кримінального провадження № 12025100080001222. За фактом списання коштів з рахунку 07 квітня 2025 року Позивач звернувся до відділу поліції з повідомленням про викрадення коштів з його рахунку. Відомості за вказаною заявою внесені до ЄРДР 07 квітня 2025 року за № 12025100080001222 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. Позивач ще раз зазначає, що ним не розголошувалася третім особам інформація про номери карткових рахунків, пін-коди та інша конфіденційна інформація. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали, що також підтверджується тим фактом, що він пропрацював в системі МВС і добре обізнаний із шахрайськими схемами та їх запобіганню. В той же час, беручи до уваги інформацію, яка викладена відповідачем у листі, позивач вважає, що банком не було доведено, що він своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а отже є припущенням. Тому відповідні доводи та дії Відповідача не відповідають вимогам Законодавства України. Тому враховуючи вищевикладене позивач звернувся до суду щодо захисту порушених прав та стягнення з АТ «Ощадбанк» на його користь суму безпідставно списаних коштів у розмірі 23235,00 грн, штрафних санкцій. Окрім цього позивач зазначає, що з урахуванням завданих позивачу душевних страждань та переживань, викликаних неналежним виконанням банком своїх зобов'язань, у зв'язку з безпідставним списанням з рахунку позивача коштів, які були зараховані йому як пенсія (який є пенсіонером МВС та внаслідок шахрайських дій осіб та бездіяльності банку залишився без засобів існування), що є єдиним джерелом існування для внутрішньо переміщеної особи, яка вимушена була покинути свій рідний дім у наслідок бойових дій та змушений вживати додаткових заходів з організації свого життя, а саме звертатись до суду щодо повернення належних його кошів, проводити тотальну економію грошей для підтримання належного рівня життя, гарантованого Конституцією (харчування, проживання, тощо) позивачу завдано моральної шкоди, розмір яких оцінюється в 40 000, 00 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09.06.2026 року у справі відкрито провадження за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.01.2026 року у справі закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3. вимогу позову підтримав, просив задовольнити з підстав зазначених у позові.
Представник відповідача Земляной Д.В. заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на доводи зазначені у відзиві на позовну заяву. Зокрема, вказав, що згідно даних програмного забезпечення АТ «Ощадбанк» 04.04.2025 року з рахунку позивача НОМЕР_1 (платіжна картка № НОМЕР_3 ) відбулося списання грошових коштів на суму 23235,00 грн., шляхом переказу Р2Р (Person to Person), з використанням токенізованої картки позивача № НОМЕР_3 через інтеренет ресурс PORTMONE.COM. Тобто на сайті PORTMONE.COM позивачем було сформовано платіж з введенням реквізитів його картки чи використанням ствоереного ним раніше токену. Зазначено операцію проведено коректно з використанням усіх необхідних реквізитів платіжно картки банку. Такі перекази відбуваються із обов'язковим дотриманням процедур з обслуговування міжнародних платіжних карток, а саме: проведенні авторизації, безпомилкове введення отриманих 3DS кодів підтвердження/біометрії, які були відомі виключно позивачу.
Дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, повно та всебічно проаналізувавши обставини справи, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
29.11.2013 року ОСОБА_1 укладено з АТ «Ощадбанк» договір №61211 про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати/пенсії та здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки за дебетово-кредитною платіжною схемою.
Також, додатковим договором №1 від 29.11.2013 року було внесено зміни до договору №61211 про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати/пенсії та здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки за дебетово-кредитною платіжною схемою.
На виконання умов зазначеного договору відповідач відкрив на ім'я ОСОБА_1 картковий рахунок № НОМЕР_4 в гривні, який на підставі Постанови правління НБУ від 28.12.2018 року №162 «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні» було змінено на НОМЕР_1 та емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 .
Повідомлений клієнтом номер мобільного телефону НОМЕР_5 , який буде використовуватись банком для ідентифікації клієнта, надання сервісів через Контакт центр банк в тому числі послугу СМС-інофрмування вважається фінансовим номером клієнта.
За даними програмного забезпечення АТ Ощадбанк» позивачем було здійснено реєстрацію у Webbanking «Ощад24/7» та встановлено мобільний додаток «Ощад24/7» (Flumo» га фінансовий номер НОМЕР_5 .
Згідно програмного забезпечення 19.03.2025 року о 20 год. 47 хв., 22.03.2025 року о 08 год. 37 хв. та 22.03.2025 року о 18 год. 30 хв. відбувся вихідний автоматичний IVR-дзвінок на фінансовий номер позивача НОМЕР_5 для підвердження реєстрації в системі «Ощад24/7», який був успішно прийнятий.
Також, 19.03.2025 року та 22.03.2025 року відбулась реєстрації та верифікація в новому мобільному додатку «Ощад24/7» за допомогою одноразових паролів (ОТР), які було направлено на фінансовий номер НОМЕР_5.
Крім того, 19.03.2025 року позивачем здійснено токенізацію картки в сервісі Gogle Pay.
Як стверджує відповідач, 04.04.2025 року о 18 год. 11 хв. відбувся вхідний дзвінок з фінансового номеру позивача НОМЕР_5 до контакт центру АТ «Ощадбанк». Дзвінок опрацьовано голосовим помічником Софія без з'єднання з оператором. Здійснено запит, щодо зняття ліміту на переказ коштів між платіжними картками. Голосовий помічник запросив взаказати останні 4 цифри номеру ПК, Вказано 9617. Після зняття обмеження голосовий помічним повідомив, що «По вашій картці, ліміт на переказ коштів між картками деактивований. Ви можете проводи операції».
Відповідач зазначає, що 04.04.2025 року з рахунку НОМЕР_1 (платіжна картка № НОМЕР_3 ) відбулося списання грошових коштів на суму 23235,00 грн. шляхом переказу Р2Р (Person to Person), з використанням токенізованої картки позивача № НОМЕР_3 через інтеренет ресурс PORTMONE.COM.
Позивач стверджує, що 04.04.2025 року о 18 год. 14 хв. йому на його фінансовий номер телефону НОМЕР_6 надійшло СМС повідмолення про списання з рахунку суму в розмірі 23235,00 грн., якої він не здійснював, вказане списання підтверджується випискою по рахункам від 07.04.2025 року.
Про відповідні факти листом від 07.04.2025 року було повідомлено АТ «Ощадбанк» та подано заяву щодо проведення перевірки правомірності переведення коштів з його банківського рахунку на рахунок іншої невідомої йому особи та заявлено вимогу про повернення коштів.
Відповідач листом від 17.04.2025 року за №11/5-11/2315/2025/с відмовив у задоволенні вимоги про повернення грошових коштів, яку обгрунтував тим, що операція зі списання кшоштів виконана коректно, тому банк вважає, що переказ коштів міг статися в результаті розголошення ним свої даних, реквізитів банку. Таким чином, результати перевірки свідчать, що зняття грошових коштів з карткового рахунку стало можливим у зв'язку з порушенням (недотриманням) клієнтом вимог договору.
Відповідно до доручення старшого слідчого слідчого відділу майора поліції Красноборової О. вбачається, що Святошинським УП ГУНП у м. Києві здійснюєсться досудове розслідування у кримінальному провадженні №120250100080001222, відомості про яке несені до ЄРДР 08.04.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
З вказаного доручення встановлено, що 04.04.2025 року близько 18 год. 14 хв. ОСОБА_1 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 виявив списання грошових коштів в сумі 23235 грн. з банківської картки № НОМЕР_7 .
Відповідно до рапотрта о/у СКП ВП-1 Святошинського УП ГУНП у м. Києві лейтенанта поліції Білянівського О., встановлено, що досудовим розслідуванням, встановлено, що 04.04.202025 року близько 18 год. 14 хв. невстановлена особа шляхом списання таємно викрала з банківської картки № НОМЕР_8 відкритої в АТ «Ощабанк» та належної ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 23235, 00 грн. під час перебування останнього за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, проводилися заходи на встановлення місця знаходження громадяника ОСОБА_2 ,, ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме здійснювався виїзд за місцем можливого проживання АДРЕСА_2 , однак на момент виїзду двері до квартири ніхто не відкрив.
Також, при перевірці даної особи ІПНП встановлено, що він був затриманий в порядку ст. 208 КПК України в рамках кримінального провадження №12022111130001112 від 03.06.2022 року за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
У відповідь на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 02.10.2025 року відповідачем надано інформацію щодо переказу коштів здійсненого 04.04.2025 року о 18 год. 14 хв. на суму 23000, 00 грн., комісія 235,00 грн., із даної відповіді вбачається, що номер картки відправника зазначено - НОМЕР_9 , однак номер картки позивача, як встановлено в судовому засіданні та як зазначає сам відповідач у відзиві на позовну заяву є - НОМЕР_3 , отже вказана відповідь є неналежним та недостовірним доказом, оскільки не має зв'язку з обставиними справи.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статей 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною 22 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що Національний банк України визначає порядок здійснення емісії та використання електронних платіжних засобів, обмеження щодо здійснення емісії та використання електронних платіжних засобів, у тому числі в платіжних системах.
Відповідно до пунктів 143., 146. розділу VIІ. «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов'язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника; власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Отже, відповідальність емітента платіжного засобу презюмується, якщо не доведено протилежне.
Саме на емітента платіжного засобу законодавством покладений обов'язок доведення факту порушення користувачем вимог нормативних актів, внаслідок якого ініційовано платіжну операцію, яку користувач не санкціонував та/або не здійснював.
Власник рахунку не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що відповідач у своїх відповідях не надав належних і допустимих доказів сприяння позивача у втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Більше того, досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №1202510008001222 від 08.04.2025 року, встановлено, що невстановлена особа 04.04.2025 року о 18 год. 14 хв. шляхом списання таємно викрала з банківської картки позивача № НОМЕР_10 грошові кошти в сумі 23235,00 грн.
Факт звернення до банку щодо незаконної транзакції та звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених шахрайських дій свідчать про те, що у позивача дійсно була відсутня воля на вчинення банківської операції 04.04.2025 року
Суд звертає увагу на нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно банку, який не довів ту обставину, що позивач сприяв здійсненню шахрайських дій . Натомість, ураховуючи все вищевикладене, суд вважає, що позивачем було здійснено всі необхідні дії для того, щоб повідомити відповідача про незаконні операції з його картковим рахунком. Окрім цього в ході розгляду справи встановлено, що позивач не передавав жодні pin коди cvr коди тощо.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, суд вважає, що всі сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
При оцінці доказів суд враховує такі правові позиції Верховного Суду у аналогічних категоріях справ.
У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, на зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді.
Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі № 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв'язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , у зв'язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23) зроблено висновок, що «при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вважав, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку. Апеляційний суд вказав, що невід'ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ y мережі Інтернет, і саме клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (пункт 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять Умов і правил надання банківських послуг, підписаних позивачем, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування; суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції; ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 521/20764/20 (провадження № 61-4665св22) зазначено, що «апеляційний суд вважав, що клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з фізичним пред'явленням його карти. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. Позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують порушення його прав діями банку, отже, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 190/2037/23 зазначено, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. … Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для настання несприятливих наслідків для споживача.
У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц зазначено: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
Отже суд приходить до висновку, що позовні воимги в частині стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 23235,00 грн. підлягають до задоволення.
Щодо стягнення штрафних санкцій суду зазначає наступне.
Ч. 12 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов'язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану неакцептовану платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).
Враховуючи вищевикладену норму закону, перевіривши розрахунок позивача, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» пені у розмірі 5742, 55 грн.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19) зазначено, що «дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) зазначено, що:
«Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19)».
Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.
Враховуючи зазначене з відповідача на користь позивача слід стягнути інфляційні втрати та 3% річних за період, який слід рахувати з наступного дня несанкціонованого списання коштів 05.04.2025 року по 20.01.2026 року, що становить 991, 84 грн. інфляційного збільшення та 55,73 грн. - 3% річних.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
У пунктах 48-50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг».
Безперечно, внаслідок несанкціонованого списання коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 , останній зазнав моральної шкоди, грошовий еквівалент якої підлягає визначенню з врахуванням душевних страждань, порушення його звичайного життєвого ритму, що вплинуло на його психо-емоційний стан та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя і побуту.
Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також глибину моральних страждань у зв'язку несанкціонованим списанням коштів, з дотриманням засад виваженості, розумності та доцільності, суд дійшов висновку про те, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 40000, 00 грн. відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивача, а тому позовні в цій частині підлягають задоволенню.
З приводу судових витрат по справі, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 141.ЦПК України Розподіл судових витрат між сторонами
1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої - п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом представник позивача просив покласти судові витрати, пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги у сумі 2000,00 грн. на відповідача. Понесені витрати підтверджуються: договором по надання правової допомоги від 07.10.2025 року, актом від 22.04.2026 року наданих послуг по договору про надання правових послуг від 07.04.2025 року, відповідно до якого розмір наданих послуг становить 20000,00 грн.
У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин та ураховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.
Керуючись ст.ст.12,13,76-81,133,141,258,259,264,265,268 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 , до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129, 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12Г) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 ) 70525 (сімдесят тисяч п'ятсот двадцять п'ять) грн. 12 коп., з яких 23 235,00 грн.- сума боргу; 991,84 грн. - інфляційне збільшення; 555,73 грн. -3% річних; 5742,55 грн.- штрафні санкції; та 40 000 грн. моральної шкоди.
Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129, 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12Г) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. 00 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (код ЄДРПОУ 00032129, 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12Г) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.М. Журибеда