01 травня 2026 року
м. Київ
справа №280/7833/24
адміністративне провадження № К/990/19665/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів - Білак М. В., Мацедонської В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 280/7833/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення із позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати на день виключення із списків військової частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері двох дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2020-2024 роках та 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- стягнути з відповідача на користь позивача компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері двох дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2020-2024 роках та 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виходячи з місячного грошового забезпечення на день звільнення з врахуванням додаткової винагороди.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військова частина НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2020-2024 роки та одноразової допомоги одноразової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виходячи з місячного грошового забезпечення на день звільнення з врахуванням додаткової винагороди.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2020-2024 роки та одноразову допомогу одноразової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виходячи з місячного грошового забезпечення на день звільнення з врахуванням додаткової винагороди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Матеріали касаційної скарги не містять відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції", а в оскаржуваних судових рішеннях такі обставини не встановлені.
Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту першого частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас належного обґрунтування підстав для застосування зазначених положень не наведено, а самі посилання не підтверджують наявності умов для відкриття касаційного провадження.
Зокрема, скаржник не конкретизує, у чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, не визначає новітніх, проблемних чи раніше належним чином не досліджених питань права, вирішення яких судом касаційної інстанції могло б забезпечити уніфіковане застосування норм права.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, зазначаючи про наявність значного суспільного інтересу.
Водночас такі доводи є загальними та декларативними, оскільки скаржник не навів жодних конкретних обставин, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї справи. Зокрема, не обґрунтовано, яким чином результати її вирішення вплинуть на невизначене коло осіб, суспільні відносини чи матимуть широкий резонанс.
Саме по собі формальне посилання на наявність значного суспільного інтересу без належного обґрунтування та підтвердження не є достатнім для висновку про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до цитування норм законодавства та переоцінки доказів, досліджених судами попередніх інстанцій, і фактично виражають незгоду скаржника з їхніми висновками щодо оцінки доказів.
Колегія суддів зазначає, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд здійснює функцію суду права, який розглядає справи, що мають принципове значення, та не є судом фактів, а відтак не вправі здійснювати повторну оцінку доказів чи переоцінювати їх.
Отже, скаржник не довів наявності виключних обставин, які відповідно до положень КАС України зумовлюють необхідність касаційного розгляду справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перешкодою в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 280/7833/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді М. В. Білак
В. Е. Мацедонська