30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 400/7181/24
адміністративне провадження № К/990/44154/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дяченка Олексія Володимировича
на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року (головуючий суддя - Ярощук В.Г.)
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року (головуючий суддя - Шевчук О.А., судді: Бойко А.В., Федусик А.Г.)
у справі № 400/7181/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просила:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 12 вересня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 01 січня 2023 року по 12 вересня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
2. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачці надано десятиденний строк з дня вручення ухвали для подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 12 вересня 2023 року.
3. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року, відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 12 вересня 2023 року. Позовну заяву повернуто в частині позовних вимог щодо:
- визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, у тому числі нарахованої та виплаченої в цей період грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивачці з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022, у тому числі нарахованої та виплаченої в цей період грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням виплачених сум;
- визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 12 вересня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивачці з 01 січня 2023 року по 12 вересня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням виплачених сум.
4. 18 листопада 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дяченка О.В. на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 400/7181/24. Заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати грошового забезпечення позивачки за період з 19 липня 2022 року по 12 вересня 2023 року подані з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду. Клопотання про поновлення пропущеного строку позивачка до суду не подала, тому суд надав позивачці строк для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 12 вересня 2023 року, в якій зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
7. У заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивачки зазначив таку, на його переконання, поважну причину пропуску строку звернення до суду з цим позовом, як перебування позивачки на військовій службі у період з 20 липня 2022 року по теперішній час.
8. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про визнання причин попуску строку для звернення до адміністративного суду поважними в частині позовних вимог зауважив, що сам факт введення в Україні воєнного стану не є самостійною обставиною, що унеможливлює подання позову до адміністративного суду в строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.
9. Факт проходження позивачкою військової служби не може бути безумовною підставою для поновлення строків звернення до адміністративного суду. Відповідно до довідки про проходження служби (трудової діяльності) від 07 березня 2024 року № 1694/662 з 13 вересня 2023 року позивачка проходила військову службу на різних посадах, однак усі вони є офіцерськими посадами управління (штабу) відповідної частини.
10. Крім цього, місцем постійної дислокації військової частини, в якій з 13 вересня 2023 року проходить військову службу позивачка, є місто Київ, що підтверджується довідкою від 07 березня 2024 року № 1694/662 та наказом командира відповідної військової частини (по стройовій частині) від 13 вересня 2023 року № 221 про зарахування позивачки до списків її особового складу.
11. Будь-яких доказів про те, що позивачка з 13 вересня 2023 року покидала місце постійної дислокації військової частини, що знаходиться у місті Києві, суду не надала.
12. Отже, суд зазначив, що перебування позивачки на військовій службі у період з 13 вересня 2023 року по день подання позову суттєво не обмежувало та не ускладнювало їй можливість вчинити процесуальні дії (подати позовну заяву) у визначений законом строк.
13. Таким чином, суд першої інстанції повернув позовну заяву посилаючись на те, що позов поданий з пропуском строку звернення до суду, визначеного статтею 233 Кодексу законів про працю України, та не доведення поважності причин пропуску такого.
14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за відповідний місяць особа дізнається першого числа місяця, який слідує за наступним місяцем. Оскільки спір у цій справі виник у зв'язку з виплатою позивачці у період 2020 -2023 роки грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством, то зважаючи на предмет спору, про порушення свого права позивачка мала дізнатися щонайменше у березні 2020 року, тобто задовго до виключення зі списиків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення за вересень 2023 року позивачка дізналася не пізніше 01 листопада 2023 року, тому тримісячний строк звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення за вересень 2023 року спливає через три місяці з дня, коли вона дізналася про порушення свого права (01 листопада 2023 року), тобто 01 лютого 2024 року.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що враховуючи частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України та статтю 30 Закону України «Про оплату праці» обов'язок письмового повідомлення про нараховане та виплачене грошове забезпечення (заробітну плату) з розшифровкою по видах із зазначенням конкретних сум покладається безпосередньо на роботодавця.
16. Перекладання відповідальності із роботодавця на робітника за неповідомлення про виплачену заробітну плату є недопустимим. З метою отримання інформації про виплачене грошове забезпечення позивач 27 липня 2024 року звернувся із заявою до відповідача. До 18 листопада 2024 року відомості щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 12 вересня 2023 року відповідачем не надано на адресу позивача. Відповідно позивачка не могла знати, чи виплачувалось їй грошове забезпечення у повному обсязі.
17. Скаржник зазначає, що наказ про виключення зі списків військової частини не є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні. З наказу неможливо встановити чи виплачувалось грошове забезпечення у період з 19 липня 2022 року по 12 вересня 2023 року у повному обсязі, оскільки наказ не містить таких відомостей.
18. У період з 12 вересня 2023 року по 29 липня 2024 року у позивачки не було можливості направити до суду позовну заяву у зв'язку з необхідністю виконанням завдань за призначенням військової служби згідно займаної посади у військовій частині НОМЕР_2 та перебуванням у підпорядкуванні одного і того ж роботодавця - Міністерства оборони України.
19. Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 06 липня 2023 року у справі № 320/15312/21 проходження військової служби є поважною причиною для поновлення строків звернення до суду. Аналогічна правова позиція наведена в ухвалах Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі № 420/15397/21, від 29 серпня 2022 року у справі № 420/9187/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 400/7421/21, від 11 травня 2023 року у справі № 200/2373/22, від 08 червня 2023 року у справі № 580/9339/21, де Верховний Суд приймає проходження військової служби як поважну причину для поновлення строків звернення до суду.
20. На думку позивачки, у суду першої інстанції були підстави для поновлення строків звернення, враховуючи відсутність факту звільнення; алогічність звернення із 15 окремими позовними заявами у період проходження військової служби з 19 липня 2022 року по 12 вересня 2023 року; відсутність у матеріалах справи письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені позивачу при звільненні; ігнорування відповідачем заяви позивача щодо надання відомостей про нараховане та виплачене грошове забезпечення; звернення до суду у межах року після переводу із одного структурного підрозділу Міністерства оборони України до іншого, відразу після того як позивачка дізналася про можливе порушення своїх прав; безперервний захист позивачем держави Україна більше 10 років.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
22. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання представника позивачки у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме частини другої статті 123 КАС України щодо наявності підстав для повернення позовної заяви.
23. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів виходить із такого.
24. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
25. За правилами частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
26. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
27. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
28. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
29. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до КЗпП України.
30. Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
31. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
32. Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
33. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 12 вересня 2023 року, а касаційна скарга стосується питання строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, з вимогами щодо обчислення грошового забезпечення у період з 19 липня 2022 року по 12 вересня 2023 року.
34. Ухвалюючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду щодо виплат здійснених у період з 19 липня 2022 року обмежений тримісячним строком, водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30 червня 2023 року, оскільки він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року. Тримісячний строк звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення за вересень 2023 року спливає через три місяці з дня, коли позивачка дізналася про порушення свого права (01 листопада 2023 року), тобто 01 лютого 2024 року.
35. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що позивачка пропустила тримісячний строк на звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 12 вересня 2023 року, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України. При цьому поважних та об'єктивних причин для поновлення строку звернення до суду позивачка не зазначила.
36. Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.
37. Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
38. Разом із цим, другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
39. Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
40. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
41. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
42. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
43. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
44. З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
45. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
46. Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
47. Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
48. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
49. У справі ж, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що строк звернення до суду щодо виплат здійснених у період з 19 липня 2022 року обмежений тримісячним строком, водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30 червня 2023 року, оскільки він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
50. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
51. Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
52. Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивачку не було звільнено з військової служби.
53. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, варто наголосити, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
54. Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
55. Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
56. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
57. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
58. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
59. Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
60. У випадку ж який склався у цій справі, позивачку не було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , тобто позивачка звернулася до суду з цим позовом під час дії трудових відносин.
61. За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
62. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
63. У справі, що розглядається, рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із застосуванням частини першої статті 233 КЗпП України.
64. Наведене свідчить, що позивачка, ураховуючи Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, фактично має наразі необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат з огляду на перебування у трудових відносинах з відповідачем.
65. Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2026 року у справі № 120/2933/25, від 31 березня 2026 року у справі №400/953/25.
66. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/15792/20 у постанові від 05 липня 2023 року наголосила, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах.
67. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
68. Приписами частини четвертої статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
69. Ураховуючи те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із застосуванням частини першої статті 233 КЗпП України, яка Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
70. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяченка Олексія Володимировича задовольнити.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 400/7181/24 скасувати.
Справу № 400/7181/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Миколаївського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду