30 квітня 2026 року
м. Київ
справа №340/2187/25
адміністративне провадження № К/990/15224/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів: Ханової Р.Ф., Бившевої Л.І.,
перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Конті Сі» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026 у справі №340/2187/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР КОНТІ СІ» до Світловодської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР КОНТІ СІ» звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Світловодської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту 1 рішення Світловодської міської ради №675 від 27 липня 2021 року «Про встановлення ставок орендної плати за землю на території Світловодської міської територіальної громади».
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.06.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР КОНТІ СІ» 03.04.2026 звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бевзенко В.М., судді: Кравчук В.М., Шарапа В.М.
До початку розгляду скарги по суті суддя-доповідач Бевзенко В.М., судді: Кравчук В.М., Шарапа В.М., заявили самовідводи щодо розгляду цієї касаційної скарги, які мотивовані тим, що зазначена касаційна скарга була передана колегії суддів без дотримання порядку, встановленого статтею 31 КАС України, а саме: без дотримання принципу спеціалізації.
Ухвалою Верховного Суду від 17.04.2026 задоволено заяви суддів про самовідвід.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Хохуляк В.В., судді: Бившева Л.І., Ханова Р.Ф.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Підставами касаційного оскарження скаржником вказано п. 2 ч. 4 статті 328 КАС України, необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Скаржник зазначає, що при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції Третій апеляційний адміністративний суд застосував висновок Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений в постанові від 10.12.2021 у справі № 0940/2301/18, який був підтверджений у постанові Верховного Суду від 18.11.2024 у справі №260/171/22, відповідно до якого рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з'ясовано, що вирішуючи даний спір суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції з урахуванням правових позицій Верховного Суду.
Суд апеляційної інстанції врахував висновок Верховного Суду викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2024 у справі №260/171/22, у якому зазначено, що Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» ПК України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає. Таким чином, податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, і не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, про які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
В ході розгляду справи №0940/2301/18 Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Одночасно було сформульовано наступний висновок: «Рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв'язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках».
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції рішення Світловодської міської ради №675 від 27 липня 2021 року «Про встановлення ставок орендної плати за землю на території Світловодської міської територіальної громади», яким змінюються розміри ставок місцевого податку, не є регуляторним актом і до процедури його прийняття не повинні застосовуватися положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову є правомірним.
Верховний Суд в своїх рішеннях зауважував на тому, що відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
У касаційній скарзі позивач не навів жодних аргументованих виняткових випадків для відступу від правового висновку, викладеного у зазначених вище постановах Верховного Суду.
Отже, Верховний Суд вважає, що доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі не є достатніми для відкриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Висновки судів першої і апеляційної інстанцій відповідають висновкам Верховного Суду, постанови про відступлення від яких немає, і колегія суддів не вважає за необхідне відступити від таких у цій справі, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Конті Сі» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026 у справі №340/2187/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР КОНТІ СІ» до Світловодської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
В.В. Хохуляк
Р.Ф. Ханова
Л.І. Бившева
Судді Верховного Суду