01 травня 2026 року
м. Київ
справа № 380/19954/24
адміністративне провадження № К/990/13022/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 380/19954/24
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (суддя-доповідач - Сеник Р.П., судді: Онишкевич Т.В., Судова-Хомюк Н.М.)
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2017 році та матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, виплаченої у 2017 році, без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 , допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2017 році та матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, виплаченої у 2017 році, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, та виплатити відповідно у наступних розмірах: 10 351,2 грн допомоги на оздоровлення за 2017 рік, та 10 351,2 грн матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2017 рік. Виплату провести з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, виплаченої у 2021 та 2022 роках у розмірах, менших ніж встановлені законодавчо, та не здійснення нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань у 2023 році, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 провести нарахування та перерахунок ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, з включенням до її складу посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, та здійснити виплати у наступних розмірах за 2020 рік у розмірі 14662,82 грн, за 2021 рік у розмірі 15070,68 грн, за 2022 рік у розмірі 43 496,25 грн, за 2023 рік у розмірі 41 661,11 грн. Виплату провести із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 залишено без руху. Надано позивачу десять днів з дня отримання копії ухвали для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку.
Позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду 21 жовтня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду відмовлено, продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк, встановлений ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків позовної заяви. Надано позивачу десять днів з дня отримання копії ухвали для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку.
Позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення пропуску строку звернення до суду, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії повернуто позивачеві.
Вказані судові акти мотивовані тим, що враховуючи положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції до 19 липня 2022 року (яка не обмежувала строк звернення працівника до суду у разі порушення законодавства про оплату праці) та після 19 липня 2022 року (яка встановлювала тримісячний строк для звернення до суду), пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, з 1 липня 2023 року почався перебіг тримісячного строку для звернення позивача до суду з цим позовом, який закінчувався 1 жовтня 2023 року.
Разом з тим, оскільки позивач звернулась з позовом до суду 20 вересня 2024 року, то вона пропустила строк звернення до суду. При цьому, враховуючи, що позивач, обіймаючи посади заступника начальника фінансово-економічної служби НОМЕР_3 об'єднаного центру забезпечення тилу Збройних Сил України (наказ від 4 січня 2017 року №2) та помічника начальника центру з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби НОМЕР_3 об'єднаного центру забезпечення оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України (наказ від 16 вересня 2020 року № 191) до 9 травня 2023 року, а також призначена наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 19 квітня 2023 року № 72 на посаду помічника командира частини з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_4 та виключена зі списків особового складу з 9 травня 2023 року, безпосередньо здійснювала нарахування грошового забезпечення та була обізнана щодо розмірів нарахованих і виплачених їй сум, що підтверджується, зокрема, долученими до матеріалів справи картками особового рахунку військовослужбовця, які містять її відмітку як виконавця, суди дійшли висновку про пропуск строку звернення до суду.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог касаційної скарги її автор посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували до спірних правовідносин в цілому частину першу статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX. На переконання скаржника, до спірних правовідносин, які існували у період до 19 липня 2022 року, підлягає застосуванню попередня редакція статті 233 КЗпП України, яка не передбачала строкових обмежень у праві поновлення прав позивача. Враховуючи, що порушення прав позивача розпочалось у період дії попередньої редакції статті 233 КЗпП України, то до подій, які мали місце до 19 липня 2022 року, застосуванню підлягають саме норми щодо безстроковості звернення до суду.
У світлі цих доводів касатор посилається на правові висновки Верховного Суду, згідно з якими нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року (постанови від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 18 жовтня 2023 року у справі №380/14605/22, від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23).
Узагальнюючи підстави касаційного оскарження, автор касаційної скарги зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Ухвалою від 13 травня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
За інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ - касаційна скарга у справі № 380/19954/24 доставлена в Електронний кабінет відповідача 27 березня 2025 року, а електронний документ - ухвала суду про відкриття касаційного провадження від 13 травня 2025 року доставлена 13 травня 2025 року, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України.
Ухвалою від 30 квітня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Спір у цій справі виник у зв'язку із протиправними, на думку позивача, діями відповідача щодо обчислення та виплати їй грошового забезпечення у період із 2017 року до 9 травня 2023 року.
При цьому, у межах цього касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права щодо повернення позовної заяви в частині позовних вимог про нарахування та виплату позивачеві грошового забезпечення за період до 19 липня 2022 року.
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк, і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від наведеної правової позиції Верховного Суду та надалі зауважує таке.
Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Повертаючи позовну заяву, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач, звернувшись у вересні 2024 року до суду з вимогами, зміст яких охоплює період до 19 липня 2022 року та після цієї дати, зокрема до травня 2023 року, пропустила встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тримісячний строк звернення до суду, при цьому поважних та об'єктивних причин для його поновлення не навела.
Водночас позивач уважає, що таке правозастосування судами попередніх інстанцій є неправильним, оскільки спірні правовідносини виникли у період, коли частина друга статті 233 КЗпП України не обмежувала будь-яким строком її право на звернення до суду із цим позовом, а відтак, строк звернення до суду з позовними вимогами у частині, що охоплювали період до 19 липня 2022 року, нею не пропущений.
У світлі надання оцінки висновку, який сформований судами в оскаржуваних рішеннях, і доводам позивача, колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23, у рамках якої сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
Таким чином суди попередніх інстанцій у цій справі, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, повинні були визначити момент, коли позивач набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум, потім спірний період (із 2017 року по 9 травня 2023 року) умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.
Ураховуючи наведене, колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про наявність підстав для повернення позову, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.
Таким чином, переглянувши в передбачених статтею 341 КАС України межах рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Суд встановив неправильне застосування норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення та не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій справі про повернення позову в означеній частині.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на положення статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 380/19954/24 скасувати.
Справу № 380/19954/24 направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк