21.04.2026 Провадження по справі № 2/940/200/26
Справа № 940/45/26
Іменем України
21 квітня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судових засідань Мудрик Н.А.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Складеної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Тетіївської міської ради про примусове виконання обов'язку в натурі,
встановив:
ОСОБА_2 звернулася до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить зобов'язати Тетіївську міську раду виділити їй земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) у розмірі 2,7 в умовних кадастрових гектарах згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0147081 від 10.12.1996, який зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 10.12.1996 року за № 711, та надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 10.12.2024 у справі № 940/1065/24 за ОСОБА_2 визнано право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 2,7 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі, що розташована на території Тетіївської міської ради (на момент видачі сертифікату Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області), згідно сертифікату серії КВ № 0078618, який зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 10.12.1996 року за № 613. Також за ОСОБА_2 визнано право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 2,7 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі, що розташована на території Тетіївської міської ради (на момент видачі сертифікату Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області), згідно сертифікату серії КВ № 0147081, який зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 10.12.1996 року за № 711, що належав ОСОБА_4 , та який після його смерті успадкувала ОСОБА_3 .
На підставі зазначеного рішення суду, з огляду на вимоги ст. 3 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», позивачка звернулася до Тетіївської міської ради з заявою про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), на яку 20.05.2025 отримала відповідь, що для реалізації права на виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) їй необхідно надати витяг з протоколу зборів членів КСП «Горошків» або витяг з рішення Горошківської сільської ради про розподіл ОСОБА_4 земельної ділянки.
З даного приводу позивачка звернулася до архівного відділу Білоцерківської РДА та на запитувану нею інформацію надана відповідь від 05.06.2025 щодо відсутності інформації про розподіл земельної ділянки ОСОБА_4 членами КСП «Горошків».
За результатами отриманої інформації позивачка повторно звернулася до Тетіївської міської ради з заявою про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), на яку отримала відповідь від 08.07.2025, згідно якої їй вчергове рекомендовано звернутися до архівного відділу для надання витягу з протоколу зборів членів КСП «Горошків» або витягу з рішення Горошківської сільської ради чи витягу з розпорядження Тетіївської РДА, які б підтвердили розподіл ОСОБА_4 земельної ділянки під № НОМЕР_1 для подальшого прийняття рішення про виділення в натурі.
З даного приводу позивачка повторно звернулася до архівного відділу Білоцерківської PДА та на запитувану інформацію надана відповідь від 20.08.2025 про відсутність інформації щодо виділення земельної ділянки згідно сертифікату.
Водночас зазначено, що документи, які Тетіївська міська рада витребовує у позивачки, відсутні, тому дана земельна ділянка є невитребуваною.
30.09.2025 позивачка повторно звернулася до відповідача з заявою, в якій вказала, що земельна ділянка є невитребуваною та просила виділити їй земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0147081, який зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 10.12.1996 за № 711, та надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
На вказану заяву Тетіївською міською радою надана відповідь від 28.10.2025, в якій повідомлено, що через необхідність додаткового витребування архівних відомостей, розгляд заяви позивачки продовжений.
Крім того, у позовній заяві зазначено, що з 07.05.2025 позивачка неодноразово зверталася до відповідача з відповідними заявами, але рішення по суті розгляду заяв не приймалось, що порушує право власності позивачки. Такі дії відповідача, на думку позивачки, є протиправними.
За таких обставин, позивачка звернулася за захистом своїх порушених прав з позовом до суду.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 14.01.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.
06.02.2026 представник відповідача Тетіївської міської ради надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачці у задоволенні позову, вказуючи, що Тетіївська міська рада вважає дану позовну заяву передчасною, оскільки саме з метою розгляду заяви позивачки від 30.09.2025 Тетіївська міська рада звернулася з відповідним клопотанням до архівного відділу Білоцерківської районної державної адміністрації щодо надання матеріалів розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток на території Горошківської сільської ради, через те, що ці документи дають можливість ідентифікувати земельну частку, яка виділялася уповноваженим органом позивачці (його спадкодавцю). Станом на момент розгляду справи документи з архівного відділу до міської ради не надійшли.
Разом з тим зазначено, що позивачкою робилися запити до архівного відділу про надання за періоди 1996-2000 роки, 1997-2001 роки відомостей про виділення (розподіл) земельної частки (паю) на території с. Горошків Тетіївського району ОСОБА_4 і присвоєння номеру земельній ділянці за сертифікатом. Зазначені відомості в матеріалах архіву відсутні. Оскільки позивачка просить виділити їй земельну ділянку в натурі за певним номером 711 відповідно до схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП «Горошків», але такі відомості в архіві відсутні, то міська рада зробила запит до архівного відділу про надання таких відомостей за період 2003-2005 роки, а саме про прийнятті розпорядження Тетіївської РДА про затвердження списків щодо виділення (розподілення) земельних часток (паїв) на території Горошківської сільської ради членам КСП Горошків» (а. с. 41-42).
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 09.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Неживок І.В. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача Тетіївської міської ради Складена Н.М. позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 10.12.2024 у цивільній справі № 940/1065/24 за позовом ОСОБА_2 до Тетіївської міської ради про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно, що набрало законної сили 14.01.2025, за ОСОБА_2 визнано право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 2,7 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі, що розташована на території Тетіївської міської ради (на момент видачі сертифікату Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області), згідно сертифікату серії КВ № 0147081, який зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 10.12.1996 року за № 711, що належав ОСОБА_4 , та який після його смерті успадкувала ОСОБА_3 (а. с. 12-16).
На підставі цього рішення суду, 07.05.2025 позивачка звернулася до Тетіївської міської ради з заявою про виділення їй земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Листом від 20.05.2025 № 372 Тетіївської міської ради надано відповідь ОСОБА_2 про те, що їй необхідно додати витяг з протоколу зборів членів КСП «Горошків» або витяг з рішення Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області, який підтверджує розподіл громадянину ОСОБА_5 земельної ділянки під номером 192 відповідно схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП «Горошків» для подальшого прийняття рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Після надання матеріалів в повному обсязі питання буде винесено на розгляд сесії Тетіївської міської ради (а. с. 17-18).
Листом від 08.07.2025 № 474 Тетіївської міської ради на заяву від 24.06.2025 надано відповідь ОСОБА_2 про те, що розглянувши подані нею матеріали встановлено, що відсутня будь-яка інформація про розподіл ОСОБА_5 земельної частки (паю) на землях колективної власності КСП «Горошків». Також повідомлено, що у вищезгаданих листах архівного відділу відсутня інформація по КСП «Горошків» за 1995 р. та після 2000 р., по Горошківській сільській раді за період 1995-1996 роки та після 2001 р., по Тетіївській РДА за період 1995-2002 pоки, яка могла б встановити факт розподілу зазначеної земельної частки (паю). Тому, ОСОБА_2 потрібно додати витяг з протоколу зборів членів КСП «Горошків» або витяг з рішення Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області чи витяг з розпорядження Тетіївської РДА, які підтверджують розподіл громадянину ОСОБА_5 земельної ділянки під номером 192 відповідно схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП «Горошків» для подальшого прийняття рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Водночас, ОСОБА_2 рекомендовано звернутися в архівний відділ для отримання витягів протоколів рішень за вищевказані періоди. Після надання матеріалів в повному обсязі питання буде винесено на розгляд сесії Тетіївської міської ради (а. с. 19-20).
Згідно з листом архівного відділу Білоцерківської районної державної адміністрації від 01.05.2025 № 28-10-04-04/46, наданого ОСОБА_2 на заяву від 14.04.2025, у документах архівного фонду Р-786 «Колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) «Горошків», с. Горошків Тетіївського району Київської області» у протоколах зборів уповноважених членів КСП «Горошків», с. Горошків Тетіївського району та протоколах засідань правління КСП «Горошків», с. Горошків Тетіївського району за період: 1996 - 2000 pp. відомостей про виділення (розподіл) земельної частки (паю) на території с. Горошків Тетіївського району ОСОБА_4 і присвоєння номерів земельним ділянкам за сертифікатом серії КВ № 0147081 не виявлено (а. с. 23).
Згідно з листом архівного відділу Білоцерківської районної державної адміністрації від 05.06.2025 № 28-10-04-04/58, наданого ОСОБА_2 на заяву від 07.05.2025, у документах архівного фонду № 748 «Тетіївська районна державна адміністрація Київської області, м. Тетіїв Тетіївського району Київської області» у розпорядженнях Тетіївської районної державної адміністрації: № 465 від 28.11.2003 «Про передачу земельних ділянок у власність власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) на території Горошківської сільської ради за межами населеного пункту»; № 60 від 17.03.2003 «Про передачу земельних ділянок у власність власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) на території Горошківської сільської ради за межами населеного пункту»; №423 від 21.08.2004 «Про передачу земельних ділянок у власність власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) на території Горошківської сільської ради за межами населеного пункту»; № 149 від 18.03.2004 «Про передачу земельних ділянок у власність власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) на території Горошківської сільської ради за межами населеного пункту»; № 256 від 31.03.2006 «Про передачу земельних ділянок у власність власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) на території Горошківської сільської ради за межами населеного пункту» відомостей про виділення земельної ділянки (паю) на території с. Горошків Тетіївського району за сертифікатом серії КВ № 0147081 ОСОБА_4 не виявлено (а. с. 24-25).
Згідно з листом архівного відділу Білоцерківської районної державної адміністрації від 05.06.2025 № 28-10-04-04/59, наданого ОСОБА_2 від 07.05.2025, у документах архівного фонду Р-757 «Горошківська сільська рада та її виконавчий комітет, с. Горошків Тетіївського району Київської області» у протоколах сесій та протоколах засідань виконавчого комітету Горошківської сільської ради за період: 1997 - 2001 рр. відомостей про виділення земельної ділянки (паю) на території с. Горошків Тетіївського району за сертифікатом серії КВ № 0147081 ОСОБА_4 не виявлено (а. с. 26).
Згідно з листом архівного відділу Білоцерківської районної державної адміністрації від 20.08.2025 № 28-10-04-04/76, наданого ОСОБА_2 на заяву від 18.07.2025, у документах архівних фондів: Р-757 «Горошківська сільська рада та її виконавчий комітет, с. Горошків Тетіївського району Київської області» за період: з 01.01.1995 по 31.12.1996 pp., P-786 «Колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) «Горошків», с.Горошків Тетіївського району Київської області» за період: з 01.01.1995 по 31.12.1995 рр. та № 748 «Тетіївська районна державна адміністрація, м. Тетіїв Тетіївського району Київської області» за період: з 01.01.1995 по 31.12.2002 рр., відомостей про виділення земельної ділянки (паю) на території с. Горошків Тетіївського району за сертифікатом серії КВ № 0078618 ОСОБА_3 не виявлено (а. с. 27).
30.09.2025 позивачка ОСОБА_2 повторно звернулася до Тетіївської міської ради з заявою про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) (а. с. 28-31).
Листом від 28.10.2025 № 778 Тетіївської міської ради на заяву від 30.09.2025 надано відповідь ОСОБА_2 про те, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян, у зв'язку з додатковим вивченням та потребою витребувати в архівах Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель та Архівного відділу Білоцерківської районної державної адміністрації додаткових матеріалів: розпоряджень Тетіївської районної державної адміністрації за період 2000- 2005 років, матеріалів щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), термін розгляду листа продовжено (а. с. 32).
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині другій статті 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільгосппідприємствам, сільгоспкооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
За статтею 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
У пункті 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Законом України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 04 лютого 2004 року № 122, спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року № 47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Статтею 13 вказаного Закону регламентовано питання використання нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв).
Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2028 року. Виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 вказала, що саме державні органи та органи місцевого самоврядування повинні здійснити таке забезпечення (забезпечення порушеного права позивача на отримання земельної ділянки в натурі) за рахунок земель резервного фонду або земель запасу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судом, рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 10.12.2024 у справі № 940/1065/24, що набрало законної сили 14.01.2025, за ОСОБА_2 визнано право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 2,7 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі, що розташована на території Тетіївської міської ради (на момент видачі сертифікату Горошківської сільської ради Тетіївського району Київської області), згідно сертифікату серії КВ № 0147081, який зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 10.12.1996 за № 711.
Позивачка ОСОБА_2 неодноразово зверталася до Тетіївської міської ради з заявами про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки на підставі зазначеного рішення суду, проте це питання на теперішній час відповідачем не вирішено.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки судовим рішенням у справі № 940/1065/24, що набрало законної сили, визнано за позивачкою ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 2,7 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості), розташованої на території Тетіївської міської ради, то ці обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України і вважаються встановленими у справі, що розглядається.
Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Встановлено, що Тетіївська міська рада на час розгляду справи не виконала рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10.12.2024 у справі № 940/1065/24.
Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача вказала, що оскільки заява позивачки про виділення їй в натурі (на місцевості) земельної ділянки на сесії Тетіївської міської ради не розглядалась та враховуючи відсутність відмови Тетіївської міської ради у виділенні позивачці в натурі (на місцевості) земельної ділянки, позов пред'явлено позивачкою передчасно.
Однак, такі твердження суд не бере до уваги з огляду на таке.
Відповідно до статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Повноваження реалізації права позивача на виділ землі в натурі, в силу вимог статті 122 ЗК України, покладені на сільські, селищні, міські ради.
Так, суд бере до уваги, що позивачка неодноразово зверталася до Тетіївської міської ради з заявами про виділення їй в натурі (на місцевості) земельної ділянки на підставі рішення суду, однак це питання з 07.05.2025 по теперішній час не вирішено, відповідач фактично самоусунувся від їх розгляду, мотивуючи потребою витребування в архівах документації із землеустрою та надання позивачем додаткових матеріалів з архівів. Після надходження документів архівного фонду у лютому 2026 року на запит Тетіївської міської ради, представником відповідача у ході розгляду справи до матеріалів справи не надано суду жодних доказів на підтвердження вчинення дій, спрямованих на виділення позивачці в натурі (на місцевості) земельної ділянки, реалізацію набутого права позивачки за судовим рішенням, зокрема, винесення питання про виділення позивачці земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) на сесію Тетіївської міської ради.
Більш того, суд зазначає, що відсутність в архівному фонді відомостей про виділення земельної частки (паю) на території с. Горошків Тетіївського району Київської області ОСОБА_4 і присвоєння номеру земельній ділянці за сертифікатом серії КВ №0147081, не є підставою для відмови у виділенні земельної ділянки в натурі, оскільки право позивачки на земельну частку (пай) встановлено рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 10.12.2024 у справі № 940/1065/24 та повноваження щодо реалізації такого права позивачки на підставі статті 122 ЗК України покладені на Тетіївську міську раду, яка ухиляється від виконання вказаного рішення суду.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Отже, як вбачається з наведеного судового рішення, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Водночас, відсутність законодавчого закріплення поняття дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень не скасовує необхідність для суду самостійно при розгляді справи досліджувати відповідні дискреційні повноваження, під якими суд розуміє такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, на переконання суду, повноваження державних органів не є суто дискреційними, коли фактично існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, наприклад, виділити земельну ділянку особі, яка має беззаперечне право на це, тобто, у разі настання визначених законодавством умов, коли орган, у тому числі і колегіальний, зобов'язаний вчинити конкретні дії, а якщо він їх не вчиняє, то його можна зобов'язати до цього у судовому порядку.
Тому суд вважає, що з врахуванням обставин конкретної справи, у разі встановлення факту відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права широкого адміністративного розсуду при вчиненні дій та при прийнятті конкретного рішення щодо певної визначеної особи, за умови одночасного встановлення у ході судового розгляду факту неправомірної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту (навіть колегіального органу) не можна вважати втручанням у його дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Крім того, з огляду на наявність рішення Тетіївського районного суду Київської області від 13.11.2024 у справі № 940/1274/24, що набрало законної сили, і яким уже визнано за позивачем ОСОБА_6 право на земельну частку (пай) розміром 2,7 в умовних кадастрових гектарах, хоч і без визначення цієї частки в натурі (на місцевості), але розташованої саме на території Тетіївської міської ради, суд при ухваленні рішення у даній справі має враховувати принцип правової визначеності (res judicata), складовою якого є дотримання вимог і щодо можливості та умов обмеження дискреційних повноважень органів публічної влади, які він, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин, як визначив Комітет міністрів Ради Європи у Рекомендації № R(80)2.
Водночас, рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10.12.2024 у справі № 940/1065/24, що набрало законної сили, і яким визнано за позивачкою ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 2,7 в умовних кадастрових гектарах, фактично саме по собі звужує дискрецію Тетіївської міської ради до одного правомірного та законно обґрунтованого варіанту її поведінки, як суб'єкта владних повноважень, а саме необхідності виділення земельної ділянки позивачці ОСОБА_2 .
Отже, на переконання суду, у цьому конкретному випадку зобов'язання відповідача виділити позивачці в натурі (на місцевості) земельну ділянкуу розмірі земельної частки (паю) площею 2,7 умовних кадастрових гектарів згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0147081 від 10.12.1996 на підставі судового рішення, є не втручанням суду у дискреційні повноваження Тетіївської міської ради, а ефективним способом захисту порушеного права позивачки. Тому, відповідно, звернення позивачки до суду за захистом свого права не суперечать положенням законодавства та є обґрунтованим.
Відтак, з огляду на наведені вище норми права, оцінивши надані докази, враховуючи, що право позивачки на виділення їй в натурі (на місцевості) земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) площею 2,7 умовних кадастрових гектарів порушено, оскільки рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 10.12.2024 у справі №940/1065/24, що набрало законної сили, за ОСОБА_2 визнано право на земельну частку (пай), розміром 2,7 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Тетіївської міської ради, позивачка неодноразово зверталася до Тетіївської міської ради з заявами про виділення їй в натурі (на місцевості) земельної ділянки на підставі цього рішення суду, однак на теперішній час питання про виділення їй земельної ділянки не вирішено, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача виділити ОСОБА_2 в натурі (на місцевості) земельної ділянкиу розмірі земельної частки (паю) площею 2,7 умовних кадастрових гектарів згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ №0147081 від 10.12.1996.
Щодо позовних вимог позивачки в частині зобов'язання Тетіївської міської ради надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Нормами частини третьої статті 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації заяви Верховна Рада АР Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, і якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає суду підстави для висновку, що вирішення питання надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі проводиться у порядку та спосіб, що визначені статтею 123 ЗК України, а органом, який уповноважений розглядати таке клопотання, зокрема у цій справі, є Тетіївська міська рада, і вирішення цього питання відповідно до статей 26 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повинно відбуватись виключно на пленарних засіданнях цієї ради шляхом прийняття відповідного рішення - про надання або відмову у наданні такого дозволу.
Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою чи відмову у його наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був прийняти за законом. Отже, питання вирішено не у встановленому законом порядку.
Разом з тим, на переконання суду, у цьому конкретному випадку способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки, є саме зобов'язання відповідача належним чином розглянути питання щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із прийняттям відповідного владного рішення.
При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачкою усі визначені законом умови, необхідні для одержання такого дозволу.
Зазначене узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 813/1813/18.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наразі відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки обставинами справи не підтверджено, що Тетіївською міською радою здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу.
Отже, з огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, досліджені докази, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено судом, позивачка понесла судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1331,20 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
Отже, понесені позивачкою та документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 1331,20 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Відтак, у контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статтями 81, 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 263-268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», суд
вирішив:
Позов ОСОБА_2 до Тетіївської міської ради про примусове виконання обов'язку в натурі - задовольнити частково.
Зобов'язати Тетіївську міську раду, адреса: вул. Януша Острозького, 5, м. Тетіїв, Білоцерківський район, Київська область, 09801, код ЄДРПОУ 42096329, виділити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,в натурі (на місцевості) земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) площею 2,7 умовних кадастрових гектарів згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0147081 від 10.12.1996, який зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 10.12.1996 за № 711.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Тетіївської міської ради, адреса: вул. Януша Острозького, 5, м. Тетіїв, Білоцерківський район, Київська область, 09801, код ЄДРПОУ 42096329, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені судові витрати у виді судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення суду: 30 квітня 2026 року.
Суддя С.В.МАНДЗЮК