ф
29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 160/30353/25
адміністративне провадження № К/990/2365/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року (суддя Сластьон А. О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року (судді: Корнуш А. О., Сафронова С. В., Чепурнов Д. В.) у справі № 160/30353/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації позивача за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 62 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168 та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху.
Установлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду обґрунтованої заяви/клопотання щодо визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, про поновлення такого строку звернення із належними доказами поважності причин його пропуску або ж надання доказів, які свідчать про дотримання строку звернення до суду.
Роз'яснено позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 листопада 2025 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - повернуто позивачеві з усіма доданими до неї документами.
4. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 особі, яка її подала, Дніпропетровський окружний адміністративний суд указав, що позивача звільнено 14 жовтня 2024 року з військової частини НОМЕР_1 , а із запитом до відповідача про розмір грошового забезпечення він звернувся лише 31 липня 2025 року, тобто лише через 9 місяців. Отже, позивач почав вчиняти дії щодо з'ясування складових свого грошового забезпечення поза межами тримісячного строку, визначеного статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
5. Суд першої інстанції зазначив, що після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати (грошового забезпечення), обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
6. Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що тримісячний строк звернення до суду в частині перерахунку грошової компенсації пропущено. При цьому суд першої інстанції не визнав поважними причини, які наведенні у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
7. Отже, за висновками суду першої інстанції позовну заяву слід повернути позивачеві відповідно до приписів пунктів 1, 9 частини четвертої статі 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
8. Залишаючи без змін ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що погоджується з висновком суду першої інстанції, що до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають саме норми частини другої статті 233 КЗпП України, які передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
9. Третій апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними доказами, які б підтверджували перешкоди щодо звернення до суду у встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України строк та причини пропуску цього строку, у зв'язку із чим суд першої інстанції прийняв правильне рішення про повернення адміністративного позову в цій справі.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
10. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що вважає їх такими, що не ґрунтуються на засадах верховенства права, є незаконними та необґрунтованими, а також такими, що не відповідають завданню адміністративного судочинства.
11. Скаржник зазначив, що позивач звернувся із первинним позовом 09 вересня 2025 року після отримання всієї необхідної інформації та позиції сторін щодо відмови у вирішенні спору досудовим шляхом, отже, не пропустив тримісячний строк звернення до суду.
12. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій допущено істотне порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до фактичного позбавлення позивача права на судовий захист.
13. ОСОБА_1 уважає, що апеляційний суд ухвалив рішення на підставі норми процесуального права, яка втратила чинність як неконституційна, та не врахував обов'язкові для всіх органів державної влади правові висновки Конституційного Суду України. Такий підхід суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України, а також усталеній практиці, відповідно до якої суди зобов'язані застосовувати Конституцію України та рішення Конституційного Суду України як норми прямої дії.
14. Скаржник зауважив, що військовослужбовець об'єктивно не може знати про розрахункову величину, з якої обраховують компенсацію, особливо у випадку, коли при звільненні надходить лише певна сума і незрозуміло, які складові в суму входять, а військова частина не надавала письмове повідомлення про суми, нараховані при звільненні. У той же час судами попередніх інстанцій не досліджено, чи отримувалося повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні.
15. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Позиція інших учасників справи
16. На момент розгляду справи, відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача до Верховного Суду не надходив.
17. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Рух касаційної скарги
18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 січня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі № 160/30353/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Витребував справу № 160/30353/25 із Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
19. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 160/30353/25 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
20. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, та надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.
21. Спір у цій справі виник у зв'язку із протиправними, на думку позивача, діями військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
22. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
23. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
24. Частиною п'ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
25. Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк, і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
26. При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
27. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
29. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
30. За висновком судів попередніх інстанцій позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX).
31. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
32. У означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
33. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
34. У підсумку Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
35. Застосовуючи означені підходи при вирішення цієї справи, Верховний Суд зазначає, що частково поділяє позицію судів попередніх інстанцій, зокрема, щодо необхідності застосування частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX до спірних правовідносин.
36. Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
37. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
38. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
39. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
40. Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
41. На переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
42. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою.
43. За обставинами цієї справи, лише з листа відповідача від 11 серпня 2025 року позивач отримав інформацію про відповідні розрахунки грошового забезпечення. Іншої інформації матеріали справи не містять.
44. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що факт звільнення позивача та отримання ним певних сум автоматично свідчить про його обізнаність із порушенням права, ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки сама по собі виплата грошового забезпечення при звільненні, за відсутності деталізованого розрахунку (розрахункового листа), не дозволяє військовослужбовцю встановити конкретні складові цієї виплати та перевірити правильність їхнього нарахування. Отже, посилання судів попередніх про обізнаність ОСОБА_1 із механізмом нарахування грошового забезпечення при звільненні є передчасними, оскільки не підтверджують поінформованість позивача щодо механізму нарахування коштів, що є предметом розгляду в цій справі.
45. З огляду на обставини цієї справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача, до отримання ним інформації з листа відповідача від 11 серпня 2025 року, з розміром та складовими нарахованого та виплаченого відповідачем після звільнення ОСОБА_1 грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
46. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже, установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
47. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви особі, яка її подала.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
48. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
49. Оскільки суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм права, у зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року скасувати, а справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
В. Е. Мацедонська