30 квітня 2026 рокуСправа №380/15050/24 пров. №А/857/28296/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року (суддя Кравців О.Р., м.Львів), -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - Прикордонний загін, в/ч відповідно) в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Прикордонного загону ДПС, лейтенанта ОСОБА_2 від 25.06.2024 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України ОСОБА_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 (далі - Рішення);
зобов'язати посадових Прикордонного загону не чинити перешкод у перетині державного кордону позивачем, як особи, яка взяла на себе зобов'язання забезпечити безпечне перебування дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за кордоном та їх повернення в Україну.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі вказує, що оскаржене Рішення є актом індивідуальної дії, оскільки: видане уповноваженою службовою особою підрозділу охорони Державного кордону у результаті застосування вказаних у ньому нормативно-правових актів; не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 25.06.2024; адресоване вказаному громадянину України, якому відмовлено в перетинанні державного кордону; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямоване на вчинення конкретної дії щодо ненадання дозволу на перетин державного кордону України, передбаченої в Рішенні; не розраховане на багаторазове застосування, а вичерпує дію після повернення громадянина України на територію України.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що в оскарженому Рішенні відповідач не вказав жодної інформації про відсутність у позивача документу, який посвідчував приналежність позивача до категорій осіб, які звільнені від мобілізації.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є піклувальником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та опікуном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З метою перетину державного кордону 25.06.2024 ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску «Грушів» як опікун/піклувальник дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що не заперечується сторонами.
За результатами розгляду наданих позивачем документів, начальник 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенант ОСОБА_2 прийняла Рішення про відмову в перетині державного кордону. Підстава відмови: «відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Постанова №57, Порядок №57 відповідно).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначене кореспондується також з положеннями статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон №3857-XII). Окрім того, вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
За приписами частини першої статті 3 Закону №3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Нормами частини першої статті 6 Закону №3857-XII визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, відповідно до якої це право може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;
він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Частиною третьою статті 6 Закону №3857-XII визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку (стаття 8 Закону №3857-XII).
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 (далі - Указ №64/2022) у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє на теперішній час.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу №64/2022 військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу №64/2022 передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон 389-VIII).
Статтею 1 Закону 389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначається Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною дев'ятою статті 1 Закону №2232-XII встановлено категорії щодо військового обов'язку громадяни України, зокрема, допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Після оголошення мобілізації в державі проводяться заходи особливого періоду, які передбачають, крім іншого, призов військовозобов'язаних до Збройних Сил України на військову службу в особливий період.
Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Водночас статтею 23 Закону №3543-XII визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та на особливий період.
Так, пунктом 6 частини першої статті 23 Закону №3543-XII встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність.
При цьому, частиною п'ятою статті 23 Закону №3543-XII встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення 25-річного віку військовозобов'язані, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» чи базову військову службу. Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Кабінет Міністрів України на реалізацію повноважень, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389 затвердив 29.12.2021 «Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан», про що прийняв постанову №1455 (далі - Порядок №1455).
Порядок №1455 визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (пункт 1 Порядку №1455).
Відповідно до пункту 8 Порядку №1455 перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 3 Закону №3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила №57 визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Пунктами 2 та 12 Правил №57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Згідно з пунктом 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є піклувальником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та опікуном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З метою перетину державного кордону 25.06.2024 ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску «Грушів» як опікун/піклувальник дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що не заперечується сторонами.
Сторонами не заперечується, що для проведення паспортного контролю позивач надав:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 ;
- посвідчення про приписку до призовної дільниці;
- паспорт громадянина України ОСОБА_3 та свідоцтво про народження ОСОБА_4 ;
- рішення виконавчого комітету Жидачівської міської ради «Про встановлення опіки/піклування над дітьми, позбавленими батьківського піклування» №83 від 26.03.2024;
- лист першого заступника голови Жидачівської міської ради про погодження виїзду дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у супроводі опікуна/піклувальника ОСОБА_1 на відпочинок за кордон до Республіки Польщі (м. Познань) у період з 10.06.2024 по 01.09.2024;
- свідоцтво про смерть ОСОБА_5 (матері дітей);
- висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов'язків щодо ОСОБА_6 (батька дітей).
За результатами розгляду наданих позивачем документів відповідачем прийнято Рішення. Підстава відмови: «відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Постанови №57 (із змінами та доповненнями).
Разом з тим, відповідно до пункту 2-1 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право батьки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, за наявності свідоцтва про народження дитини або документів, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує дитину з інвалідністю (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями), посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», в якому зазначено статус “дитина з інвалідністю», або довідки про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я, або медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років (їх нотаріально засвідчених копій).
Під час проведення паспортного контролю позивач надав уповноваженій посадовій особі відповідача, зокрема, рішення виконавчого комітету Жидачівської міської ради «Про встановлення опіки/піклування над дітьми, позбавленими батьківського піклування» №83 від 26.03.2024, згідно з яким ОСОБА_1 призначений піклувальником ОСОБА_3 та опікуном ОСОБА_4 .
Отже, позивач, який супроводжував дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , під час проведення паспортного контролю надав документ, що підтверджує призначення його опікуном та піклувальником дітей, та який передбачений пунктом 2-1 Правил №57.
З огляду на встановлені обставини справи судом вірно констатовано, що позивач під час паспортного контролю надав необхідні документи, що підтверджували його право на перетин державного кордону під час дії воєнного стану згідно з пунктом 2-1 Правил.
При цьому, доказів, які б спростовували факт встановлення або скасування опікунства/піклування позивача над дітьми, відповідач до суду не надав.
Водночас суд звертає увагу, що в оскарженому рішення відповідач взагалі не надав оцінки наданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон.
Щодо покликань відповідача про відсутність у позивача під час паспортного контролю документу, який посвідчував приналежність позивача до категорій осіб, які звільнені від мобілізації та підпадають під дію Правил №57, то необхідно зазначити таке.
ОСОБА_1 , 29.04.2002, на день перетину державного кордону (25.06.2024) досяг 21 року. Під час паспортного контролю позивач надав уповноваженій посадовій особі відповідача посвідчення про приписку до призовної дільниці.
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 Закону №2232-XII встановлено категорії щодо військового обов'язку громадяни України, зокрема, призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 затверджено «Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних» (далі - Порядок №921).
Відповідно до пункту 2 Порядку №921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно з пунктом 16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Пунктом 56 Порядку № 921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Так, призовник та військовозобов'язаний - це дві різні категорії. Військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Тобто, з набуттям статусу військовозобов'язаного посвідчення про приписку до призовної дільниці не є для особи військово-обліковим документом.
Однак за обставини цієї справи позивач не має статус військовозобов'язаного, а є призовником та взятий військовий облік за місце проживання. Отже у випадку позивача військово-обліковим документом є посвідчення про приписку до призовної дільниці.
При цьому, слід звернути увагу, що пунктом 2-6 Правил №57 передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
Тобто, Правилами №57 передбачено право на перетин державного кордону під час дії воєнного стану, крім осіб, зазначених у пункті 2-1, також для військовозобов'язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, право виїзду за кордон під час дії воєнного стану.
Окрім цього, слід зауважити, що статті 23 Закону №2232-XII передбачає надання відстрочки під час мобілізації військовозобов'язаним особам.
Проте у цій справі позивача має статус призовника, а надання відстрочки під час мобілізації таким особам приписами Закону №2232-XII не передбачено.
Водночас слід звернути увагу на той факт, що в оскарженому Рішенні відповідач не вказав жодної інформації про відсутність у позивача документу, який посвідчував приналежність позивача до категорій осіб, які звільнені від мобілізації.
Відповідач в оскарженому Рішенні лише вказав про відсутність підстав для виїзду за кордон під час діє воєнного стану із посиланням Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про правовий режим воєнного стану» та Постанови №57.
Відтак, в Рішенні відсутність посилань на перелік документів, які позивач не подав для перетину державного кордону безумовно свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище, та позбавило його можливості подати необхідні, на думку державного органу, документи для перетину державного кордону України.
Таким чином, встановлені обставини справи свідчать, що Рішення відповідача є необґрунтованим та належно невмотивованим, що не відповідає встановленим КАС критеріям правомірності індивідуально-правового акту, а тому, таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич