Справа № 372/2566/26
Провадження 1-кс-734/26
ухвала
Іменем України
29 квітня 2026 року Слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5
розглянувши у залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області клопотання слідчого слідчого відділу Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про арешт майна,
Слідчий слідчого відділу Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_6 звернулася до суду з клопотання про арешт майна, у кримінальному провадженні № 12026111230000591 від 26 квітня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 15 ч. 4 ст. 185 КК України.
На обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що 26.04.2026 до чергової частини Обухівського РУП ГУНП в Київській області надійшло повідомлення від ОСОБА_7 про те, що 26.04.2026 приблизно о 12 год. 00 хв. двоє осіб, а саме ОСОБА_4 , та ОСОБА_8 , шляхом перелазу через паркан, незаконно потрапили на територію належного ОСОБА_7 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у подальшому шляхом зпилу електроінструментом навісного замку, проникли до гаражного приміщення, що розташоване на території вказаного домоволодіння, та з метою вчинення крадіжки належного ОСОБА_7 майна, підготували дане майно, а саме електроінструменти та інше господарське приладдя, перенісши за межі гаражного приміщення, проте, будучи виявленими, покинули місце події, не завершивши при цьому вчинення крадіжки з причин, що не залежали від їх волі. (ЄО №9571 від 26.04.2026).
Відомості по даному факту внесені до ЄРДР за №12026111230000591 від 26 квітня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 15 та ч. 4 ст. 185 КК України.
26 квітня 2026 року у період часу з 15 години 23 хвилини по 16 годину 45 хвилин, за адресою: Київська область, Обухівський район, село Козіївка, по вулиці Івана Франка, поруч із будинком №24 було проведено огляд місця події, а саме транспортного засобу марки «ЗАЗ», із д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, зеленого кольору, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , повна маса 1190 кг., маса без навантаження 850 кг., категорія М1, об'єм двигуна 1200, тип палева В, комерційний опис 110207, в ході огляду вищезазначений автомобіль було вилучено, опечатано, бирками: NPU №4196602 та NPU №4196603, NPU №4196601 та NPU №4196605 та поміщено до майданчику тимчасового зберігання транспортних засобів, що розташований за адресою: Київська область, Фастівський район, село Борисів, провулок Боженка, будинок 23.
26.04.2026 року автомобіль марки «ЗАЗ», із д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, зеленого кольору, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , повна маса 1190 кг., маса без навантаження 850 кг., категорія М1, об'єм двигуна 1200, тип палева В, комерційний опис 110207 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні 12026111230000591 від 26 квітня 2026 року.
З метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження вказаного майна з метою збереження речових доказів, необхідно накласти арешт на вилучене в ході проведення огляду майно, а тому слідчий звернувся до суду з даним клопотанням.
Прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 , клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених в ньому.
Захисник ОСОБА_5 та підозрюваний ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання про арешт майна, оскільки воно необґрунтоване та безпідставне, так як вказаний автомобіль немає відношення до кримінального правопорушення, не є знаряддям вчинення злочину, не містить сліди злочину, та не може бути визнаним речовим доказом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Вислухавши прокурора, власника майна та представника власника майна, дослідивши матеріали справи, вважаю клопотання таким, що не підлягає задоволенню зважаючи на наступне.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Судом встановлено, що СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026111230000591 від 26 квітня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 15 ч. 4 ст. 185 КК України.
Постановою слідчого від 26.04.2026 року автомобіль марки «ЗАЗ», із д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, зеленого кольору, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , повна маса 1190 кг., маса без навантаження 850 кг., категорія М1, об'єм двигуна 1200, тип палева В, комерційний опис 110207 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні 12026111230000591 від 26 квітня 2026 року.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовим доказом транспортний засіб, слідчим у клопотанні не доведено таку мету арешту вилученого автомобіля, як збереження речових доказів.
З матеріалів клопотання вбачається, що накладення арешту на належне ОСОБА_9 , та яким користується ОСОБА_4 майно не виправдовує такий ступінь втручання у його права і свободи потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно п. 5 ч. 1,2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
За таких обставин у слідчого судді відсутні законні підстави для задоволенню клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-174 КПК України, слідчий суддя,
В задоволенні клопотання слідчого слідчого відділу Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про арешт майна, відмовити повністю.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятиденний строк з дня проголошення ухвали, у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Слідчий суддя: