Справа № 369/6215/26
Провадження № 2/369/11229/26
про залишення позовної заяви без руху
29 квітня 2026 року суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Хацько Н.О., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Керівництва Корпорації «Артеріум» в особі Директора виконавчого Розпорядника майна Корпорації «Артеріум» - арбітражної керуючої Потупало Наталії Ігорівни про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді і стягнення моральної шкоди, -
Позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Керівництва Корпорації «Артеріум» в особі Директора виконавчого Розпорядника майна Корпорації «Артеріум» - арбітражної керуючої Потупало Наталії Ігорівни про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді і стягнення моральної шкоди.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі визначено суддю Хацько Н.О.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ст. 184 ЦПК України, позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.
Частиною 1 ст. 187 ЦПК України передбачено, що за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку передбаченому ст. 185 цього Кодексу.
У зв'язку з зазначеним, звернення позивача до суду зобов'язує суддю до вчинення необхідних процесуальних дій з метою з'ясування можливості відкриття провадження у цивільній справі. Зокрема, з'ясуванню підлягають питання чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, для повернення позовної заяви, для відмови у відкритті провадження у справі.
Нормами статей 175 та 177 ЦПК України регламентовано вимоги до форми і змісту позовної заяви.
Як вбачається з позовних вимог ОСОБА_1 просить суд скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі та стягнення моральної шкоди.
Згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Вирішуючи питання про відповідність позовної заяви вимогам ст.175 та ст.177 ЦПК України, а саме сплаті судового збору в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на те, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника. В зазначеній Інструкції середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Даний висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою. Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Така правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 08.02.2022 року №755/12623/19.
Враховуючи те, що середній заробіток за час вимушеного прогули відноситься до складової заробітної плати, то в цій частині позовних вимог позивач підлягає звільненню від сплати судового збору, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовій збір».
Вирішуючи питання щодо відповідності позовної заяви про стягнення моральної шкоди, вимогам ст. 177 ЦПК України, суддя вважає, що позовну заяву необхідно залишити без руху виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Закон України "Про судовий збір" не визначає пільг щодо сплати судового збору за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди у вказаній категорії справ. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 725/5849/20.
Згідно позовних вимог ОСОБА_1 просить стягнути моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Отже, вимоги про стягнення моральної шкоди у грошовому вимірі є майновими і відповідно такими, що обкладаються судовим збором.
В свою чергу, позивач, вказує, що його необхідно звільнити від сплати судового збору по даній справі, як учасника бойових дій на підставі п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Разом з тим, вказані доводи позивача є необґрунтованими та відхиляються судом з огляду на наступне.
Так, статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено вичерпний перелік осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору.
Аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону в сукупності з частиною другою статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування вказаних норм матеріального права, що відображено у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 805/3982/17, яку суд враховує в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України.
Крім цього, вказаний підхід щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, ухвалі Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 9901/70/20 та ін.
Суд зауважує, що серед переліку пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначеного статтею 12 Закону № 3551-XII, немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.
Як вбачається з матеріалів заяви, заявлені вимоги не пов'язані з порушенням прав позивача на соціальний захист саме як учасника бойових дій. Стягення моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільненням, безпосередньо не пов'язано з наявністю у позивача вказаного статусу. А тому, судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII.
Відповідний висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі 545/1149/17, яка вирішила виключну правову проблему в неоднозначності застосування судами пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI.
Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17, тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що підстави для відступу від неї відсутні.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11.09.2024 по справі № 567/79/23 (провадження № 14-93цс24) зазначила що із часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання, яка полягає в тому, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору в справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав, тому відсутні правові підстави для звільнення позивача від сплати судового збору, оскільки позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не пов'язана з порушенням прав ОСОБА_1 як учасника бойових дій.
Отже, у порушення частини четвертої статті 177 ЦПК України, позивачем не надано до суду документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового визначає Закон України «Про судовий збір».
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4Закону України «Про судовий збір»).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року 3328,00 грн.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір в розмірі 1331,20 грн. за вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну вимогу подано без додержання вимог викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За наведених підстав позов належить залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків, роз'яснивши, що в іншому разі позов буде вважатися неподаним та йому повернутий.
Керуючись ст.ст. 175, 185, 260, 261, 353 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Керівництва Корпорації «Артеріум» в особі Директора виконавчого Розпорядника майна Корпорації «Артеріум» - арбітражної керуючої Потупало Наталії Ігорівни про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді і стягнення моральної шкоди - залишити без руху.
Позивачу надати строк на усунення недоліків, які вказані у мотивувальній частині цієї ухвали протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.
Копію даної ухвали направити позивачу.
Наслідки невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху передбачені частиною третьою ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Наталя Хацько