Справа № 369/14232/24
Провадження № 2/369/1793/26
24.04.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
при секретарі Херенковій К.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/14232/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, -
У серпні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Юрченко Юрій Борисович звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що на початку травня 2024 року до ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_2 з проханням надати йому на короткий строк в борг грошову суму в розмірі 556 000,00 грн.
ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 вказану суму, про що свідчить розписка, власноруч складена ОСОБА_2 , 10 травня 2024 року.
Відповідно до зазначеної розписки ОСОБА_2 зобов'язався повернути отриману суму 17 травня 2024 року. Однак, у вказаний строк ОСОБА_2 грошей не повернув та на зв'язок не вийшов. Крім того, зазначає, що під час передачі грошових коштів та написання розписки 10 травня 2024 року були присутні свідки.
Як зазначає представник позивача, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо повернення позивачу позики в розмірі 556 000,00 грн. в зазначений у розписці строк - до 17 травня 2024 року, що, відповідно, є порушенням умов договору та норм чинного законодавства України.
Отже, відповідач, зобов'язаний повернути позивачу борг в розмірі 556 000,00 грн. та 3% річних від суми заборгованості (54 дні) у розмірі 2468,00 грн., що разом складає 558 468,00 грн.
У зв'язку із викладеним, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики в розмірі 558 468,00 грн, з яких сума основного боргу 556 000,00 грн. та 3% річних від суми заборгованості за договором позики в розмірі 2468,00 грн. Усі судові витрати просив покласти на відповідача.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року відмовлено у прийнятті відзиву та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 у зв'язку із порушенням строків на їх подання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2026 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у цивільній справі № 369/14232/24 було відмовлено.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представник позивача надала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за відсутності сторони позивача, позов підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено, що 10 травня 2024 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 у борг 556 000,00 грн., які зобов'язався повернути у повному обсязі 17 травня 2024 року. На підтвердження отримання грошових коштів було укладено боргову розписку.
У вказаний строк відповідач добровільно борг не повернув, в зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 556 000,00 грн.
Відтак грошове зобов'язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки, яка підписана відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору позики та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів.
Як вбачається із тексту розписки від 10 травня 2024 року, в ній зазначено, що «Я, ОСОБА_2 , взяв у борг суму 556 000,00 грн. у ОСОБА_1 , зобов'язуюсь повернути вказані кошти у повному розмірі 17 травня 2024 року.».
Отже, між позивачем та відповідачем дійсно виникли правовідносини щодо укладення договору позики та враховуючи правову природу розписки, з урахуванням тексту такої, суд приходить до висновку, що фактична передача коштів від кредитора до боржника відбулась, що й підтверджується цією розпискою.
Даних, які б свідчили про повернення відповідачем всієї суми заборгованості позивачу згідно розписки від 10 травня 2024 року судом не встановлено.
Будь-яких інших доказів, які б свідчили про виконання та/або часткове виконання відповідачем своїх зобов'язань за борговою розпискою суду надано не було.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов'язання.
Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов'язання не виконав, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь борг у розмірі 556 000,00 грн..
Стосовно позовних вимог про стягнення процентів за користування коштами, стягнення 3 % річних та інфляційного збільшення, суд зазначає наступне.
Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Судом встановлено, що відповідач порушив грошове зобов'язання з повернення позивачу коштів у сумі 556 000,00 грн. за борговою розпискою від 10 травня 2024 року, відповідно у позивача виникло право на одержання від позичальника 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Суд погоджується з розрахунком, який було здійснено позивачем, а отже, за борговою розпискою від 10 травня 2024 року з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 2 468,00 грн..
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, враховуючи положення ст. ст. 16, 1048 ЦК України, ст.ст. 10, 13 ЦПК України, а також суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 584,68 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою у розмірі 558 468 (п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 00 коп., з яких сума основного боргу у розмірі 556 000,00 грн. та 3% річних від суми заборгованості за договором позики в розмірі 2468,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 584 (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 68 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя Інна ФІНАГЕЄВА