Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
01.05.2026 р. справа №520/2527/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №1, суб'єкт владних повноважень, владний суб'єкт, РТЦКтаСП), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом - Відповідач №2, ІНФОРМАЦІЯ_3 )
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до вислуги років на військовій службі періоду навчання за денною формою навчання на військово-юридичному факультеті №6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, з 31 липня 1997 року по 31 липня 2001 року, та внесення у зв'язку з цим відповідних змін до послужного списку облікової справи офіцера запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; 2) зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до вислуги років на військовій службі період навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті №6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, з 31 липня 1997 року по 31 липня 2001 року; 3) зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) внести до послужного списку першого примірнику особової справи офіцера запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) шляхом включення до Розділу 9 «Проходження дійсної військової служби у Збройних Силах України» послужного списку запису наступного змісту «з 31.07.1997 по 31.07.2001 проходження військової служби на військово-юридичному факультеті №6 Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого».
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що період його навчання з 31.07.1997 по 31.07.2001 на військово-юридичному факультеті №6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого є періодом проходження військової служби, оскільки на момент зарахування діяли норми законодавства, відповідно до яких початком військової служби вважався день прибуття до військового навчального закладу, а сам факультет належав до системи військових навчальних закладів Міністерства оборони України. Відтак, незарахування цього періоду до вислуги років є протиправним, порушує його право на правильний облік військової служби та на пенсійне забезпечення, а ІНФОРМАЦІЯ_1 , як орган, у якого зберігається особова справа та який веде облік служби, зобов'язаний внести відповідні зміни до послужного списку і зарахувати спірний період до вислуги років.
Відповідач №1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (який є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_5 ), із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби є момент набуття особою статусу курсанта, а не період навчання як студента, у зв'язку з чим час навчання позивача з 31.07.1997 по 31.07.2001 у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого не підлягає зарахуванню до вислуги років. Позивач набув статусу курсанта лише з 01.08.2001, що підтверджується послужним списком, наказами та матеріалами особової справи, і саме з цієї дати розпочав військову службу. При цьому протягом служби він не оспорював визначений строк. Крім того, відповідач зазначає, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не наділений повноваженнями вносити зміни до послужного списку щодо спірного періоду, а також наголошує на відсутності доказів порушення прав позивача, зокрема відсутності підтвердження відмови у призначенні пенсії через незарахування цього періоду, у зв'язку з чим вважає позов передчасним, необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню. Окрім того, просив поновити строк для подачі відзиву у зв'язку з великим навантаженням судових справ, а також з регулярними відключеннями електроенергії та час, втрачений внаслідок перебування в укритті через постійну повітряну загрозу.
Перевіривши матеріали справи та заявлене клопотання, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Приписами ч.1 ст.118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з ч.5 ст.162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Ухвалою судді від 16.02.2026р. встановлено відповідачу строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву у порядку, визначеному ст.162 КАС України.
Зазначена ухвала надійшла до відповідача 16.02.2026р. о 20:10 год, отже останнім днем строку подання відзиву на позов є 04.03.2026р.
Відповідно до ч. 2 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд зважає на правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024р. у справі №990/241/24, де указано, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Відповідно до ч. 2 ст.77, ч.3 ст.79, ч.4 ст.162 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Разом із тим, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.05.2025р. у справі №380/28215/23 "суд, керуючись принципом «ex-officio», демонструє активність у провадженні, оскільки процесуальним законом його уповноважено самостійно, без отримання на те згоди заінтересованих осіб вчиняти такі дії, які гарантуватимуть, що ухвалені ним рішення повністю відповідатимуть вимогам принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі.".
Відповідачем №1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження об'єктивної неможливості своєчасного подання відзиву у встановлений судом строк, зокрема відсутні докази, які б свідчили про існування саме непереборних обставин, що унеможливили вчинення відповідної процесуальної дії.
Відтак підстави для поновлення (продовження) строку на подання відзиву Відповідача №1 відсутні.
Водночас суд враховує, що поданий Відповідачем №1 відзив містить докази, витребувані судом у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 9 КАС України, а тому такі докази підлягають оцінці судом незалежно від дотримання строку подання відзиву, з огляду на принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідач №2, ІНФОРМАЦІЯ_2 був належно та завчасно сповіщений про розгляд справи, але обов'язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.
Матеріали позову були отримані судом - 09.02.2026р.
Рішення про відкриття провадження у справі було прийнято - 16.02.2026р.
Відзив на позов надійшов до суду - 13.04.2026р.
Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тому суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_6 ; належить до громадянства України; згідно з довідкою військово-юридичного факультету Національного університету «Національна академія України імені Ярослава Мудрого» №1374-В від 21.06.2012 наказом ректора Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого №119-с від 31.07.1997 ОСОБА_1 зараховано на 1 курс навчання на військово-юридичний факультет №6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за денною формою навчання; наказом ректора Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого №254-с від 27.06.2002 заявника відраховано з Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого у зв'язку із закінченням навчання та здобуттям кваліфікації юриста-спеціаліста. Навчання на військово-юридичному факультеті здійснювалось за схемою 4 роки студент, 1 рік курсант (5 курс).
Відповідно до диплому спеціаліста серії НОМЕР_3 від 27.06.2002 заявник закінчив у 2002 році Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста, офіцера військового управління тактичного рівня.
Згідно додатку до диплома про вищу освіту НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 від 27.06.2002, реєстраційний номер 160/63/2002 заявником в період навчання з 1997 року по 2002 рік отримано вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем юрист-спеціаліст та присвоєно кваліфікацію юриста, офіцера військового управління тактичного рівня.
Також, відповідно до диплому спеціаліста серії НОМЕР_5 від 29.06.2002 заявник закінчив у 2002 році Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста.
Згідно додатку до диплома про вищу освіту НОМЕР_5 серії НОМЕР_6 від 29.06.2002, реєстраційний номер 160/2002 в період навчання з 1997 року по 2002 рік отримано вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем юрист-спеціаліст та присвоєно кваліфікацію юриста-спеціаліста.
Згідно запису в трудовій книжці заявника серії НОМЕР_7 від 29.07.2002, за №12 в Розділі «Відомості про роботу», внесеного на підставі диплому серії НОМЕР_5 , зазначено, що з 01.09.1997 по 29.06.2002 заявник навчався у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Також, відповідно запису за №1 в Розділі «Відомості про роботу» трудової книжки заявника серії НОМЕР_7 від 29.07.2002 з 01.08.2001 по 27.06.2002 заявник був курсантом військово-юридичного факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Таким чином, у період з 31.07.1997 до 27.06.2002 заявник навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
При цьому, згідно з виданою Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого архівною довідкою від 28.04.2026р. №128-01-1110 заявник наказом від 31.07.1997р. №119-С був зарахований на навчання на 1 курс факультету №6 (військово-юридичний) Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого саме у якості студента.
Ці ж самі обставини підтверджені і довідкою військово-юридичного факультету №6 Національної академії міені Ярослава мудрого від 21.06.2012р. №1374-В, де указано, що навчання на військово-юридичному факультеті здійснювалось за схемою 4 роки студент, 1 рік курсант (5 курс) (т.1 а.с.33).
Отже, обставини набуття заявником статусу курсант і відповідно початку проходження військової служби у Збройних Силах України підтверджені відносно періоду 01.08.2001р.-27.06.2002р.
З послужного списку ОСОБА_1 вбачається, що у розділі 9 «Проходження дійсної військової служби у Збройних Силах України» міститься запис про призов на військову службу 01.08.2001 та про проходження військової служби у період з 01.08.2001 по 27.06.2002 курсантом військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого.
З матеріалів справи судом встановлено, що уперше Контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами (слухачами) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу між Міністерством оборони України в особі начальника військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого та ОСОБА_1 укладено на п'ять років з 01.01.2002. (т.1 а.с.115; далі за текстом - Контракт №1).
Удруге, контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України між Міністерством оборони України в особі начальника військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого та ОСОБА_1 укладено на п'ять років з 27.06.2002р. (т.1 а.с.121 зворот-122; далі за текстом - Контракт №2).
Будь-яких інших доказів початку проходження заявником військової служби у Збройних Силах України до події укладання Контракту №1 та Контракту №2 судом у ході розгляду справи за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України не відшукано.
Наказом Міністра оборони України №308 від 27.06.2002 у зв'язку із закінченням військово-юридичного факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Мамедову Рамізу Гумбатовичу було присвоєно офіцерське військове звання - «лейтенант юстиції», та направлено для подальшого проходження військової служби до Генеральної прокуратури України.
Згідно з послужним списком заявника, з 29.07.2002 ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого військової прокуратури Сумського гарнізону Північного регіону України на підставі наказу військового прокурора Південного регіону України №33о/с від 29.07.2002.
Згідно з наказом Міністра оборони України від 23.07.2012р. №579 заявника було звільнено з військової служби як такого, що знаходився на військовій службі у Збройних Силах України з 2001 року.
Згідно з наказом №9/ос від 24.07.2012р. Військової прокуратури Південного регіону України майора юстиції ОСОБА_1 , звільнено з військової служби наказом Міністра оборони України № 579 від 23.07.2012 року за пунктом "г" частини шостої ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із скороченням штатів), з посади старшого помічника військового прокурора Запорізького гарнізону.
Згідно з витягом з наказу №124 від 25.07.2012р. майора юстиції ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом Міністра оборони України від 23 липня 2012 року №579 за пунктом «г» частини шостої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів), звільнити з посади старшого помічника військового прокурора Запорізького гарнізону відповідно до наказу військового прокурора Південного регіону України від 24 липня 2012 року №9\ос; виключити зі списків особового складу військової прокуратури Запорізького гарнізону та всіх видів забезпечення.
За викладеними у позові твердженнями, після звільнення заявника з посади старшого помічника військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України його особова справа була направлена до ІНФОРМАЦІЯ_7 (правонаступник - ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Згідно листа начальника відділу кадрової роботи та державної служби Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону за вихідним №07-313ВН-25 від 25.12.2025 та протоколу комісії по встановленню трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років від 27.11.2025, комісією прийнято рішення про встановлення заявнику станом на 14.10.2025 стажу проходження служби (стажу роботи), який становить - 25 років 00 місяців 22 днів.
У зазначений стаж комісією також було враховано період навчання 01.09.1997- 27.06.2002 курсантом військово-юридичного факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Відповідно до витягу з послужного списку майора юстиції запасу ОСОБА_1 вислуга років на військовій службі складається з періодів: з 01.08.2001р. до 25.07.2012р.
При цьому період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого з 01.09.1997 по 31.07.2001 до вислуги років на військовій службі заявнику не зараховано.
З метою внесення змін до послужного списку та зарахування до вислуги років на військовій службі всього періоду навчання на військово-юридичному факультеті №6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого заявник звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Листом №397/1/Гр003 від 16.01.2026 відповідачем повідомлено, що згідно послужного списку особової справи офіцера запасу на військову службу заявник призваний 01.08.2001 року та проходив військову службу до 25.07.2012. Підстав щодо внесення змін до послужного списку, а саме зарахувати період з 01.09.1997 по 31.07.2001 до вислуги років на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_8 немає.
Ухвалою суду від 07.04.2026р. було витребувано у Міністерства оборони України копію наказу Міністра оборони України №579 від 23.07.2012 року, а також інших доказів про обчислення вислуги років військової служби ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ). Витребувано від Військово-юридичного факультету Національного юридичного інституту імені Ярослава Мудрого докази відносно правового статусу проходження навчання ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ) протягом періоду часу 31.07.1997р.-31.07.2001р. на Військово-юридичному факультеті №6 Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого у якості військової служби.
На виконання ухвали суду від 07.04.2026р. Міністерством оборони України подано до суду наказ Міністра оборони України від 23.07.2012р. №579, яким відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнено з військової служби у запас за пунктом "г" (у зв'язку із скороченням штатів) майора юстиції ОСОБА_1 , старшого помічник військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України. Зазначено, що у ЗС України з 2001 року.
Ухвалою суду від 07.04.2026р. було витребувано у Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого: докази про створення та правовий статус військово-юридичного факультету №6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого як військового навчального підрозділу; докази про проходження ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ) військової служби у період навчання з 31.07.1997р. по 31.07.2001р.; докази, що підтверджують характер та зміст обов'язків військової служби, які виконував ОСОБА_1 під час проходження навчання 31.07.1997р.-31.07.2001р.; докази про існування підстав для кваліфікації періоду навчання ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ) на військово-юридичному факультеті №6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 31.07.1997р. по 31.07.2001р. у якості військової служби.
На виконання ухвал суду від 07.04.2026р. та від 08.04.2026р. Військово-юридичним інститутом Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого подано до суду архівну довідку від 28.04.2026р. №128-01-1110, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , наказом №119-С від 31.07.1997 р. був зарахований студентом 1-го курсу факультету № 6 (військово-юридичного) Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (денна форма навчання) з 01.09.1997 р. Наказом № 254-С від 27.06.2002 р. його було відраховано з академії у зв'язку з закінченням навчання і отриманням повної вищої освіти за спеціальністю «Правознавство» та здобуттям кваліфікації юриста. 29.06.2002 р. йому було видано диплом спеціаліста НОМЕР_5 . Указом Президента України №1194/2010 від 24.12.2010 р. та Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 2213-Р від 08.12.2010 р. здійснено реорганізацію Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого шляхом перетворення її в Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Наказом Міністерства освіти і науки України №1697 від 04.12.2013 р. Національний університет «Юридична академія України імені. Ярослава Мудрого» перейменовано у Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого.
Ухвалою суду від 20.04.2026р. було витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 (як правонаступника ІНФОРМАЦІЯ_7 ) та Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого належним чином засвідчену копію припису (розпорядження) органу військового управління про направлення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого для навчання/проходження військової підготовки (служби), виданого у 1997 році; у разі відсутності такого документа - письмові пояснення із зазначенням причин його відсутності та відомостей щодо факту видачі відповідного припису.
На виконання ухвали суду від 20.04.2026р. ІНФОРМАЦІЯ_10 подано до суду копію обліково-алфавітної книги №1 призовників 1980 року народження які проживають на території Орджонікідзевського району м. Харкова та зазначено, що згідно з обліково-алфавітною книгою призовників 1980 року народження (стор. 170, № з/п 29) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 перебував на військовому обліку призовників в ІНФОРМАЦІЯ_11 (на цей час - ІНФОРМАЦІЯ_12 ) з 12.02.1997 та знятий з військового обліку призовників відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з присвоєнням наказом МОУ від 27.06.2002 № 308 звання «лейтенант юстиції» після закінчення військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого (вх.. № 2/2132 від 22.10.2002). З 19.11.1998 по 01.07.2002 мав відстрочку від призову на підставі п. 4 ст. 17 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (на період навчання). Інформація щодо видачі ІНФОРМАЦІЯ_13 припису (розпорядження) про направлення ОСОБА_1 до Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на навчання та / або проходження військової підготовки (служби) у ІНФОРМАЦІЯ_8 на цей час відсутня.
Стверджуючи про протиправні дії відповідача, які полягають у відмові в зарахуванні заявнику до вислуги років на військовій службі періоду навчання за денною формою навчання на військово-юридичному факультеті №6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, з 31 липня 1997 року по 31 липня 2001 року, та внесення у зв'язку з цим відповідних змін до послужного списку облікової справи офіцера запасу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Суд відмічає, що правові відносини між державою і громадянами України з приводу виконанням конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни унормовані приписами Закону України від 25.09.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII).
У розумінні ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За визначенням ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
За визначенням ч.1 ст.1 Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Застосовуючи положення наведених вище норм матеріального права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що неодмінними ознаками державної військової служби є: 1) виконання особою функцій та завдань держави; 2) прийняття особою присяги державного службовця або військової присяги; 3) підпорядкування особи вимогам Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №551-ХІV та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХІV).
Розглядаючи справу, суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст.40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України було затверджено Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (далі за текстом - Положення №1153/2008).
При цьому, ч.6 ст.2 Закону №2232-XII визначено види військової служби, серед яких, зокрема військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, а також закладів фахової передвищої військової освіти.
Згідно абзацу 3 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII (у редакції чинній на момент вступу позивача до військово-юридичного факультету), початком проходження військової служби вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Як то зазначено у п.2 Розділу І Положення №1153/2008, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять, зокрема: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки.
Пунктом 15 Розділу ІІ Положення №1153/2008 визначено, що з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - контракт про навчання) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання).
Тож, за змістом ч.6 ст.2 Закону №2232-XII та змістом абз.3 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII кваліфікуючими ознаками проходження особою військової служби під час навчання у вищому учбовому закладі є: 1) набуття правового статусу курсанта; 2) прибуття на навчання за виданим військовим комісаріатом приписом; 3) укладення контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України.
Суд відмічає, що за матеріалами справи у період з 31.07.1997 до 27.06.2002 заявник навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, але військової присяги не приймав, контракту про проходження військової служби не укладав, функцій та завдань держави не виконував, пов"язаними із проходженням державної служби обмеженням не піддавався, вимогам Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №551-ХІV та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХІV не підпорядковувався.
Розглядаючи справу суд відмічає, що правила обчислення вислуги років військової служби визначені, насамперед, приписами ст.ст.17-172 Закону України від 09.04.1992р. №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"
Відповідно до пункту "а" ч.1 ст.17 Закону України від 09.04.1992р. №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховується, зокрема, військова служба.
Згідно пункту 2.9 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (затверджений наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.10.2014р. за №1294/26071; далі за текстом - Положення №530), обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється за послужним списком та іншими документами з особової справи військовослужбовця.
Відповідно до абз. 7 пункту 24 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (затверджена наказом Міністерства оборони України 15.09.2022р. № 280, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.11.2022р. за №1407/38743, у редакції наказу Міністерства оборони України від 14.10.2024р. №687), обліково-послужна картка призначена для організації персонального обліку та вивчення, військовозобов'язаних, осіб, направлених для проходження базової військової служби, а також осіб рядового, сержантського і старшинського складу в мирний час і в особливий період. У період проходження військової служби їхні обліково-послужні картки зберігаються в штабах військових частин, а після звільнення з військової служби передаються (пересилаються) до відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, до яких військовослужбовців вибувають для взяття на військовий облік. Після звірки облікових даних у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки обліково-послужні картки повертаються військовозобов'язаним та в подальшому зберігаються у них на руках.
Відповідно до пункту 11 розділу ХІV Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 15 вересня 2022 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 14 жовтня 2024 року № 687), після звільнення осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу з військової служби їхні особові справи пересилаються:
1) перші примірники: під час звільнення в запас або відставку з правом на пенсію - до ІНФОРМАЦІЯ_14 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП міст Київ та Севастополь; під час звільнення в запас без права на пенсію - до відповідних ТЦК та СП за вибраним місцем проживання;
2) другі примірники - до відповідних ТЦК та СП за вибраним місцем проживання. До цих примірників обов'язково долучаються витяги з наказів по особовому складу про звільнення.
З аналізу матеріалів справи та послужного списку позивача судом встановлено, що при розрахунку вислуги років військової служби уповноваженими особами не враховано період навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 01.09.1997 до 31.07.2001.
Суд звертає увагу, що наказом Міністерства освіти і науки України №1697 від 04.12.2013р. Національний університет «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» перейменовано в Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого.
Згідно з переліком вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 року №1410 «Про створення єдиної системи військової освіти» Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (військово-юридичний факультет) входить до військових навчальних підрозділів Міноборони України.
Згідно з пунктом 15 "Тимчасового положення про організацію підготовки офіцерів у цивільних вищих навчальних закладах", затвердженого спільним наказом Міністра освіти України та Міністерства оборони України від 28 грудня 1995 року №360/342 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 1996 року за №39/1064, (який був чинним на момент вступу позивача на навчання) військові інститути, військові відділення, військові факультети при цивільних вищих навчальних закладах є вищими військово-навчальними закладами Міністерства оборони України, що створені для підготовки офіцерів з вищою освітою з залученням професорсько-викладацького складу і навчально-матеріальної бази цивільних вищих навчальних закладів.
Відповідно до указу Президента України від 20.11.1996 №1105/96 "Про заходи щодо підготовки кадрів військової юстиції та організації науково дослідної роботи у галузі військового законодавства", вказано, що військово-юридичний факультет (військової юстиції) утворений у складі Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, відноситься до системи військової освіти та перебуває в оперативному управлінні Міністерства оборони України, тобто має статус військово-навчального закладу.
Даний статус встановлено постановою Кабінету Міністрів України №70 від 22 січня 1998 року "Про утворення військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого" та постановою КМУ №1410 від 15.12.1997 "Про Перелік вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти" (який був чинним на момент вступу позивача на навчання), де також зазначено факультет військової юстиції Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Факультет військової юстиції Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відноситься до єдиної системи військової освіти, згідно із переліком вищих навчальних закладів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1410 від 15 грудня 1997 року.
Відповідно до п.п. 2, 3 Положення про військово-юридичний факультет Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України 24.06.2014 № 749/417, положення розроблено відповідно до Законів України "Про вищу освіту", "Про військовий обов'язок та військову службу", Порядку проведення військової підготовки студентів вищих навчальних закладів за програмою підготовки офіцерів запасу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 2012 року № 48, Положення про військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства освіти України та Міністерства оборони України від 15.08.2013 № 1190/560, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 6 вересня 2013 року за № 1541/24073, Статуту Університету.
Факультет створений відповідно до Указу Президента України від 20 листопада 1996 року № 1105 "Про заходи щодо підготовки кадрів військової юстиції та організації науково-дослідних робіт у галузі військового законодавства", постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1998 року № 70 "Про утворення військово-юридичного факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого", директиви Міністерства оборони України від 31.07.98 № Д-115/1/0350 "Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України у 1998 році", наказу ректора Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 23.11.96 № 45.
Факультет створюється, реорганізується і ліквідовується рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, погодженим з Міністерством освіти і науки України.
Відповідно до пункту 1 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014, цим Положенням визначається, зокрема, порядок обчислення вислуги років (загального страхового стажу) для призначення пенсій за вислугу років особам, звільненим з військової служби, оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення та перерахунку пенсій за вислугу років.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про вищу освіту" вищий військовий навчальний заклад - заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад'юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського і старшинського) складу з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, інших розвідувальних органів України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Закону України "Про вищу освіту" здобувачами вищої освіти є:
1) студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра;
2) курсант - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого військового навчального закладу, закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, військового інституту як підрозділу закладу вищої освіти і навчається з метою здобуття вищої освіти за певним ступенем та якій присвоєно військове звання рядового, сержантського і старшинського складу або спеціальне звання рядового, молодшого начальницького складу або таке звання вона мала під час вступу на навчання. Статус курсанта може надаватися окремим категоріям осіб, які навчаються у невійськових закладах вищої освіти, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого військового навчального закладу, закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання з метою здобуття вищої освіти і має військове звання офіцерського складу або відповідне спеціальне звання середнього чи старшого начальницького складу, має статус слухача вищого військового навчального закладу, закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано такі поняття як "студент" та "курсант".
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній станом на дату зарахування позивача на навчання до Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого), громадяни, які навчаються у військово-навчальних закладах, перебувають на військовій службі і не мають звань прапорщиків чи мічманів та офіцерського складу, є курсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами.
Згідно з абз. 4 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній станом на дату зарахування позивача на навчання до Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого) курсантам, випускникам вищих військово-навчальних закладів і кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки), світських вищих навчальних закладів з рівнем підготовки бакалавра присвоюється первісне офіцерське звання молодшого лейтенанта, а з рівнем магістра - лейтенанта.
Таким чином, курсантом у розумінні ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній станом на дату зарахування позивача до Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого) - є особа, яка навчається у вищому військовому навчальному закладі та якій присвоєно військове звання (крім прапорщика, мічмана або офіцерського складу).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату зарахування позивача до Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого) військову підготовку студентів (курсантів) вищих навчальних закладів (денної форми навчання): інститутів, академій, університетів та прирівняних до них інших вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу проходять чоловіки віком до 27 років, придатні до військової служби за станом здоров'я.
Зарахування на кафедру військової підготовки (факультет військової підготовки, відділення військової підготовки) провадиться на добровільних умовах відповідно до особистих заяв на засадах, визначених контрактом.
Розробка і затвердження програми військової підготовки покладається на Міністерство оборони України разом з Міністерством освіти України та іншими заінтересованими державними органами.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції чинній станом на дату зарахування позивача до Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого) студентам (курсантам), які пройшли повний курс військової підготовки за програмою офіцерів запасу і склали встановлені екзамени, присвоюється відповідне первісне військове звання офіцера.
Особам, які не пройшли такої підготовки або не атестовані до офіцерського складу, первісне військове звання офіцера не присвоюється.
Частиною 3 статті 11 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції чинній станом на дату зарахування позивача до Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого) визначено, що перелік військових спеціальностей, з яких ведеться підготовка офіцерів запасу, визначається і затверджується Міністерством оборони України за погодженням з Міністерством освіти України.
Враховуючи викладене, з системного аналізу положень Закону України №2232-ХІІ у відповідній редакції суд вбачає, що початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу.
Згідно з довідкою військово-юридичного факультету Національного університету «Національна академія України імені Ярослава Мудрого» №1374-В від 21.06.2012 наказом ректора Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого №119-с від 31.07.1997 ОСОБА_1 зараховано на 1 курс навчання на військово-юридичний факультет №6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за денною формою навчання; наказом ректора Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого №254-с від 27.06.2002 заявника відраховано з Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого у зв'язку із закінченням навчання та здобуттям кваліфікації юриста-спеціаліста. Навчання на військово-юридичному факультеті здійснювалось за схемою 4 роки студент, 1 рік курсант (5 курс).
Тож, у межах спірних правовідносин заявник з 31.07.1997 по 31.07.2001 навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого в якості студента, а з 01.08.2001р. продовжив навчання у якості курсанта.
Дані обставини також підтверджуються архівною довідкою від 28.04.2026р. №128-01-1110 наданою на виконання ухвал суду від 07.04.2026р. та від 08.04.2026р. Військово-юридичним інститутом Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , наказом №119-С від 31.07.1997 р. був зарахований студентом 1-го курсу факультету № 6 (військово-юридичного) Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (денна форма навчання) з 01.09.1997 р. Наказом № 254-С від 27.06.2002 р. його було відраховано з академії у зв'язку з закінченням навчання і отриманням повної вищої освіти за спеціальністю «Правознавство» та здобуттям кваліфікації юриста. 29.06.2002 р. йому було видано диплом спеціаліста НОМЕР_5 .
Водночас абзацом 7 частини 1 статті 2 зазначеного Закону України №2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент вступу заявника до академії) визначено вичерпний перелік видів військової служби, до якого віднесено, зокрема, військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів. Натомість навчання осіб у статусі студентів військово-юридичного факультету до такого переліку не віднесено.
Відповідно, день зарахування особи на навчання у якості студента вищого військового навчального закладу не є в розумінні приписів ст. 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби.
Таким чином, саме з 01.08.2001, тобто з моменту набуття позивачем статусу курсанта, заявник може вважатись таким, що розпочав проходження військової служби.
Водночас із цим, період навчання позивача з 31.07.1997 по 31.07.2001 у статусі студента не супроводжувався набуттям статусу військовослужбовця, не передбачав проходження військової служби та не входить до переліку видів військової служби, визначених законодавством.
Сам по собі факт навчання у військово-навчальному підрозділі закладу вищої освіти не є достатньою підставою для зарахування відповідного періоду до вислуги років, оскільки визначальним є саме правовий статус особи у цей період та сутність відносин під час навчання у контексті несення обов"язків військової служби.
При цьому суд наголошує, що згідно ч.3 ст. 2 Закону України №2232-ХІІ (в редакції, чинній на дату вступу заявника до навчального закладу), громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України і тільки після цього можуть бути направлені на навчання чи для інших військових потреб за межі України.
Як вбачається із копії військового квитка серії НОМЕР_8 , військову присягу на вірність Українському народу заявником складено 12.09.2001 року, тобто вже після набуття статусу курсанта.
Наказом Міністра оборони України від 23.07.2012р. №579 також підтверджено, що майор юстиції ОСОБА_1 , старший помічник військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України у ЗС України з 2001 року.
Контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами (слухачами) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу між Міністерством оборони України в особі начальника військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого та ОСОБА_1 укладено на п'ять років з 01.01.2002р.
Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України між Міністерством оборони України в особі начальника військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого та ОСОБА_1 укладено на п'ять років з 27.06.2002р.
Таким чином, сукупність наведених доказів (військовий квиток, наказ Міністра оборони України та укладені контракти) узгоджується між собою та свідчить про те, що заявник перебував на військовій службі з 2001 року, що підлягає врахуванню при вирішенні справи.
Суд враховує, що набуття статусу військовослужбовця пов'язується не лише з формальним зарахуванням до військового навчального підрозділу, а й з виконанням сукупності обов'язків військової служби, зокрема складанням Військової присяги, підпорядкуванням вимогам статутів Збройних Сил України, включаючи Дисциплінарний статут Збройних Сил України та Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.
Разом із тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що у період з 31.07.1997 по 31.07.2001 позивач перебував у правовому статусі військовослужбовця, був підпорядкований вимогам військових статутів або ніс обов'язки військової служби.
Крім того, судом не встановлено жодних інших обставин чи доказів, які б підтверджували факт проходження позивачем військової служби у зазначений період з 31.07.1997 по 31.07.2001.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки день зарахування на навчання студентом вищого військового навчального закладу не є в розумінні приписів ст. 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби, тоді як національне законодавство у даному випадку пов'язує початок проходження військової служби із набуттям особою статусу курсанта (слухача), то відсутні правові підстави для зарахування строку навчання заявника з 31 липня 1997 року по 31 липня 2001 року на військово-юридичному факультеті №6 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого до загального стажу військової служби та у строк служби в Збройних Силах України.
Стосовно посилань заявника на висновки, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.05.2016 року (справа № 2а-619/10/1505, К/800/39317/13), суд зазначає, що згідно вимог ч.7 ст. 78 КАС України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. Водночас, згідно вимог чинного процесуального законодавства, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені виключно в постановах Верховного Суду.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб'єкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення у формі відмови з приводу внесення змін до послужного списку позивача та зарахування до вислуги років на військовій службі періоду його навчання з 31.07.1997 по 31.07.2001.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у даному конкретному випадку суб''єкт владних повноважень - Відповідач 31 за зверненнями зацікавленої особи вчинив управлінські волевиявлення у формі відмови із дотриманням вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, адже обставини фактичної дійсності з»ясував із достатньою повнотою, положення належної норми права витлумачив правильно, зважив на усі юридично значимі фактори, а тому реально вчинене управлінське волевиявлення не призвело до погіршення правового становища заявника, оскільки відмова у зарахуванні до вислуги років на військовій службі періоду навчання з 31.07.1997 по 31.07.2001 зумовлена тим, що у зазначений період він не перебував на військовій службі, мав статус студента, а не курсанта, у зв'язку з чим цей період не підлягає включенню до вислуги років на військовій службі.
Суд зважає, що обставини відсутності військової служби заявника у період 31.07.1997-31.07.2001 підтверджуються подією укладання Контракту №1, подією укладання Контракту №2, подією видання міністром оборони України наказу від 23.07.2012р. №579, де указано, що заявник знаходиться на військовій службі у Збройних силах України з 2001р., а не з 1997р.
У ході розгляду справи за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України судом не відшукано будь-яких джерел здобуття об"єктивних даних про початок проходження заявником військової служби у Збройних силах України саме з 31.07.1997р. хоча б за будь-якою ознакою, притаманною саме військовій службі, а не навчанню у вищому учбовому закладі у якості студента.
При цьому, суд зважає, що нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у будь-якій редакції однозначно та беззаперечно виключалась можливість проходження військової служби громадянином України у правовому статусі студента.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою залишення позову без задоволення.
При розв'язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Клопотання представника ІНФОРМАЦІЯ_1 про поновлення строку для подання відзиву на позов від 13.04.2026р. по справі №520/2527/26 - залишити без задоволення.
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко