30 квітня 2026 рокусправа № 380/24238/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 20.05.2017 по день здійснення фактичного розрахунку;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 20.05.2017 по день здійснення фактичного розрахунку.
Ухвалою суду від 15.12.2025 позовну заяву залишено без руху.
Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув належним чином.
Ухвалою суду від 26.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що повний розрахунок відповідач здійснив 30.10.2025 здійснивши виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017 на виконання рішення суду у справі №380/29686/23. Оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 у справі №380/24792/21 на військову частину НОМЕР_1 вже було покладено обов'язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 5000,00 грн відповідно до вимог статті 117 КЗпП України. Таким чином, питання виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні вже було вирішено у справі №380/24792/21. Слід врахувати, що стаття 117 КЗпП України у діючій редакції передбачає можливість лише одноразового стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні; право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані, або щодо яких існує спір про їх розмір, а тому повторне стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат виключається. Звернувшись до суду вперше з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 реалізував надане йому право притягнути військову частину НОМЕР_1 до відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України і середній заробіток вже було стягнуто у судовому порядку. Взявши також до уваги приписи статті 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії, необхідно прийти до висновку, що військова частина НОМЕР_1 вже була притягнута до відповідальності за несвоєчасний розрахунок з ОСОБА_1 при звільненні, тому підстави для повторного притягнення її до такої відповідальності відсутні.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів,
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 19.05.2017, що не заперечується сторонами у справі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №380/29686/23 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 19.05.2017 включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення суду відповідач здійснив 30.10.2025 нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017 в сумі 54987,45 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 30.10.2025.
Позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведена, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку. Тому, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині 1 статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Приписами частини 1 статті 47 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Надалі 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ), яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції чинній на час звернення позивача до суду передбачає право працівника на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати, однак не більше як за 6 місяців.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 зазначив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Представник позивача вказує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасним нарахування та виплатою позивачу індексації грошового забезпечення.
Із доказів у справі суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 19.05.2017. Недоотриману частину грошового забезпечення (індексації) в сумі 54987,45 грн позивачу перераховано на картковий рахунок 30.10.2025.
Так, положеннями статті 117 КЗпП України передбачено санкцію за невиплату працівнику всіх сум при звільненні.
Разом із тим, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас суд із даних системи «Діловодство спеціалізованого суду» та відомостей ЄДРСР встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 у справі №380/1728/26, яке не набрало законної сили та оскаржене відповідачем, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2017 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2015-2017роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 за період з січня 2016 року по травень 2017року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Окрім цього, у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справи №380/1660/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, предметом якого є нарахування та виплата ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Таким чином, на момент подання цього позову існували спори між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 про розмір належних сум, виплат та не проведено повного розрахунку, а тому, відсутні підстави для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактичної виплати грошових сум ще не відбулося.
За встановлених обставин справи, суд висновує про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати належних сум грошового забезпечення.
Окрім цього, суд враховує доводи відповідача про те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 у справі №380/24792/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Отже, у зв'язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 у справі №380/24792/21 на відповідача вже було покладено обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 5000,00 грн відповідно до вимог статті 117 КЗпП України.
Таким чином, питання виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні вже вирішувалося у справі №380/24792/21.
Суд враховує, що стаття 117 КЗпП України у новій та діючій редакції передбачає можливість лише одноразового стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані, або щодо яких існує спір про їх розмір, а тому, повторне стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат виключається.
Звернувшись до суду вперше з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач реалізував надане йому право притягнути відповідача до відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України і середній заробіток вже стягнуто у судовому порядку.
Також слід врахувати приписи статті 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яка підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії.
Тому, повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України спричинить застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення, що є неприпустимим.
З огляду на викладене суд висновує, що відповідач вже притягувався до відповідальності за несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільненні, а тому, підстави для повторного притягнення його до такої відповідальності відсутні.
Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладена суд дійшов висновку, про необґрунтованість позовних вимог. Тому, в задоволенні позову слід відмовити повністю.
За правилами статті 139 КАС України стягнення судових витрат на користь позивача, якому у задоволенні позову відмовлено повністю не передбачено.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Кравців Олег Романович