про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
30 квітня 2026 року справа № 320/15485/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
10.04.2026 до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 02.04.2026 про звернення стягнення на заробітну плату;
- визнати протиправними дії державного виконавця щодо застосування заходів примусового виконання за відсутності заборгованості та за наявності переплати;
- зобов'язати державного виконавця врахувати наявну переплату у рахунок майбутніх платежів та утриматися від застосування заходів примусового виконання, у тому числі звернення стягнення на заробітну плату, до повного використання такої переплати, а у разі направлення оскаржуваної постанови до місця роботи Позивача - вжити заходів щодо її відкликання.
Як третю особу у позовній заяві визначено ОСОБА_2 .
Позов подано позивачем особисто до канцелярії Київського окружного адміністративного суду.
30.04.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову від 30.04.2026, в якій заявник просить суд:
- заборонити Деснянському відділу державної виконавчої служби у місті Києві та його посадовим особам здійснювати звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи Позивача у межах виконавчого провадження № 67117109;
- заборонити направляти роботодавцю Позивача постанови державного виконавця та інші документи про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи Позивача, а також документи, спрямовані на їх виконання, у межах виконавчого провадження № 67117109;
- заборонити вчиняти дії, спрямовані на звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи Позивача у межах виконавчого провадження № 67117109, до вирішення справи по суті.
Позовна заява обґрунтована тим, що у межах виконавчого провадження № 67117109, відкритого на підставі виконавчого документа про стягнення аліментів, державним виконавцем здійснювалися дії щодо визначення розміру зобов?язань та їх примусового виконання.
24.12.2025 державним виконавцем було здійснено розрахунок заборгованості із застосуванням неправильного розміру зобов?язання (1/4 замість встановленого судом 1/6), що призвело до суттєвого та необґрунтованого завищення суми зобов'язань.
На підставі зазначеного розрахунку 16.01.2026 було здійснено примусове списання грошових коштів у розмірі 284 395,42 грн, що значно перевищує фактичний розмір зобов?язань. У результаті цього утворилася переплата у розмірі 119 545,39 грн, яка виникла виключно внаслідок дій державного виконавця. Незважаючи на наявність переплати, 22.01.2026 державним виконавцем було визначено нову заборгованість у розмірі 305 766,62 грн. У подальшому державним виконавцем здійснювалися численні перерахунки, які суттєво відрізнялися між собою.
Незважаючи на відсутність заборгованості та наявність значної переплати, державним виконавцем винесено постанову від 02.04.2026 про звернення стягнення на заробітну плату позивача.
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача та постановою про звернення стягнення на заробітну плату позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі за даним позовом суд виходив з наступного.
За змістом норм частин першої та другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Дослідивши зміст та матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови позивачу у відкритті провадження у справі з огляду на таке.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За приписами частини третьої статті 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама лише по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У свою чергу, стаття 287 КАС України визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до частини першої цієї статті, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Інший порядок оскарження встановлено спеціальним в цьому випадку законом - Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII.
Статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII регламентований порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.
Так, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час виникнення спірних правоідносин), рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, законом встановлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 817/425/17.
З матеріалів позовної заяви судом встановлено, що позивач оскаржує дії державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) в межах виконавчого провадження № 67117109 щодо застосування заходів примусового виконання за відсутності заборгованості та за наявності переплати та просить зобов'язати державного виконавця врахувати наявну переплату у рахунок майбутніх платежів та утриматися від застосування заходів примусового виконання, у тому числі звернення стягнення на заробітну плату, до повного використання такої переплати, а у разі направлення оскаржуваної постанови до місця роботи позивача - вжити заходів щодо її відкликання.
Також позивач оскаржує винесену у межах вказаного виконавчого провадження № 67117109 постанову державного виконавця від 02.04.2026 про звернення стягнення на заробітну плату.
Як вбачається з позовної заяви, виконавче провадження № 67117109 відкрито та здійснюється відділом ДВС з метою примусового виконання виконавчого листа № 754/13542/20, виданого 30.09.2021 Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.12.2020 і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Отже, предметом позовних вимог є оскарження дій державного виконавця в межах виконавчого провадження № 67117109 з примусового виконання судового рішення у цивільній справі № 754/13542/20, ухваленого Деснянським районним судом м. Києва.
Тобто виконавчий лист видано на виконання рішення суду в цивільній справі, яке ухвалено відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.
Враховуючи наведене та з огляду на те, що виконавче провадження в межах якого звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідною постановою, вчинено в рамках примусового виконання виконавчого листа № 754/13542/20, виданого 30.09.2021 Деснянським районним судом м. Києва, заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Законом встановлений порядок оскарження дій або бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання рішень у цивільних справах.
Статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
За таких обставин, відповідно до ст. 287 КАС України та ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, прийняті, вчинені в межах виконавчого провадження № 67117109, можуть бути оскаржені позивачем до суду, який видав виконавчий документ, у даному випадку - Деснянського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.05.2020 у справі № 814/1727/16 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні. Спірні питання які виникають з певними учасниками виконавчого провадження, відносно рішень, дій чи бездіяльності виконавця, які ним вчиняються (не вчиняються) на виконання судового рішення, може бути оскаржено такими особами лише до того суду, який видав такий виконавчий документ. Така юрисдикційна визначеність суду стосовно розгляду спору пов'язаного з таким виконавчим провадженням, є безумовною та виключною підсудністю.
Відтак, за загальним правилом сторона виконавчого провадження може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виконавця або посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідної юрисдикції, яким видано виконавчий лист.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 808/8368/15.
За таких обставин спір у цій справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
При цьому суд наголошує, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 758/8095/15-ц (провадження № 14-134цс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 753/22823/18-ц (провадження № 14-408цс19).
Натомість у даній справі не оспорюються рішення, дії або бездіяльність державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, що виключає наявність підстав для відкриття провадження у даній справі адміністративним судом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, суд зазначає, що наслідком порушення правил предметної підсудності є скасування рішення суду з направленням справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 318 КАС України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
На підставі викладеного, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки законом встановлено спеціальну процедуру оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень, а саме шляхом звернення до суду, який видав виконавчий документ.
Відповідно до ч.5 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Враховуючи висновки суду у цій справі щодо відмови у відкритті провадження, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, розгляд заяви про забезпечення позову судом не здійснюється.
Керуючись статтями 170, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з адміністративним позовом та доданими до нього матеріалами надіслати позивачу.
3. Роз'яснити, що позивач має право звернутися до місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства із заявою в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Кушнова А.О.