20 квітня 2026 року м. Київ № 640/32102/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Гамрецький Є.О.,
від відповідача - Бондар П.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд Сервіс Груп"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорбуд Сервіс Груп» з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 серпня 2021 року № 00620260702, № 00620230702.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 17.08.2021 № 00620260702 та № 00620230702 є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті без належних правових підстав та з порушенням вимог податкового законодавства. Позивач вказує, що висновки акта перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими та ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу. На підтвердження правомірності формування податкового кредиту та витрат позивач зазначає, що всі господарські операції з контрагентами, а саме ТОВ «ТРАССІР УА», ТОВ «ДЕЛІКТПРОМГРУП», ТОВ «КЕЛЬВІОН ТРЕЙД ЛТД», ТОВ «СКРОЛ БУД» та ТОВ «ЛІНІК ЮКРЕЙН», були фактично здійснені у межах господарської діяльності підприємства. Позивач наголошує, що на підтвердження здійснення таких операцій ним було надано належні первинні документи, зокрема договори, видаткові накладні, акти приймання-передачі, податкові накладні, які містять усі обов'язкові реквізити та відображають зміст господарських операцій. Також позивач зазначає, що за результатами спірних господарських операцій відбулися реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджується бухгалтерським обліком та рухом грошових коштів. Позивач звертає увагу, що придбаний товар використовувався у власній господарській діяльності, пов'язаній із будівництвом та експлуатаційним утриманням автомобільних доріг, що узгоджується з основним видом діяльності товариства. Окремо позивач зазначає, що всі контрагенти на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, а тому мали необхідний обсяг цивільної та податкової правосуб'єктності.
Щодо доводів контролюючого органу про відсутність у контрагентів необхідних трудових та матеріально-технічних ресурсів, позивач зазначає, що такі висновки є необґрунтованими, оскільки можливість здійснення господарської діяльності не обмежується виключно власними ресурсами суб'єкта господарювання та допускає їх залучення на умовах цивільно-правових договорів, аутсорсингу або аутстафінгу. Крім того, позивач наголошує, що порушення контрагентами вимог податкового законодавства, навіть у разі їх наявності, не можуть бути підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту та витрат. У зв'язку з викладеним позивач просить суд визнати протиправними та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року, позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 640/32102/21 касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Скасовуючи рішення судів Верховний Суд зазначив, що «…суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки обставинам справи щодо фактичного здійснення господарських операцій із придбання позивачем у вказаних контрагентів товарів (фарби для дорожньої розмітки, склокульок, пластику холодного нанесення, розчинників, снігоочисника з гідросистемою, піскорозкидального обладнання з гідромотором, нафтопродуктів, паливно-мастильних матеріалів тощо), а саме: не з'ясували, яким чином здійснювалося транспортування товарів, прийняття за кількістю та якістю; не встановили, які транспортні засоби були залучені до поставки придбаного товару та яким чином здійснювалося транспортування з урахуванням специфіки товару, його габаритів та обсягів; не дослідили питання оприбуткування, відвантаження, розвантаження та зберігання поставленого товару.
Судами також не з'ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками у перевіряемих періодах, хто персонально брав у цьому участь із урахуванням того, що вказані обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку за розглядуваними правочинами.
Судовими інстанціями також не досліджено технічну можливість контрагентів ТОВ «Дорбуд Сервіс Груп» виконати спірні поставки з урахуванням їхніх фактичних господарських ресурсів, понесення витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо)».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 матеріали справи № 640/32102/21 прийнято до свого провадження суддею Пановою Г.В. та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, з проведенням підготовчого засідання.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 17.08.2021 № 00620260702 та № 00620230702 є правомірними, прийнятими в межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач вказує, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема безпідставне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток. На думку відповідача, господарські операції позивача з контрагентами, а саме ТОВ «ТРАССІР УА», ТОВ «ДЕЛІКТПРОМГРУП», ТОВ «КЕЛЬВІОН ТРЕЙД ЛТД», ТОВ «СКРОЛ БУД» та ТОВ «ЛІНІК ЮКРЕЙН», не мали реального характеру, а первинні документи, надані на їх підтвердження, не відображають фактичного здійснення господарських операцій. Відповідач зазначає, що контрагенти позивача мають ознаки ризиковості, зокрема відсутність достатніх трудових ресурсів, матеріально-технічної бази та виробничих потужностей, необхідних для здійснення відповідних господарських операцій. Також відповідач посилається на наявну у нього податкову інформацію, яка свідчить про невідповідність номенклатури товарів у ланцюгах постачання, що, на думку контролюючого органу, підтверджує відсутність реального походження товару. Крім того, відповідач зазначає, що надані позивачем первинні документи складені з порушенням вимог законодавства та мають формальний характер, а тому не можуть бути належним підтвердженням фактичного здійснення господарських операцій. Відповідач вважає, що позивач безпідставно сформував податковий кредит та витрати за рахунок операцій, які фактично не відбувалися, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими та правомірними. У зв'язку з викладеним відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Протокольною ухвалою від 13.01.2026 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Головним управлінням ДПС у м. Києві, на підставі направлень від 06.07.2021 №12099/26-15-07-02-06, від 29.06.2021 №11702/26-15-07-02-06, від 01.07.2021 №11996/26-15-07-09-06, від 29.06.2021 № 11763/26-15-07-07-01 та на підставі наказу від 31.05.2021 № 4481-п, проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРБУД СЕРВІС ГРУП» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.03.2021, валютного законодавства за період з 01.01.2017 по 31.03.2021, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 08.11.2016 по 31.03.2021, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
За результатами перевірки складено акт від 26.07.2021 № 57886/26-15-07-02-06-17/40945017.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ДОБРОБУД СЕРВІС ГРУП»:
- пункт 44.1, пункт 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року за №2755-VI зі змінами та доповненням встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 3191878 гривень, в тому числі по періодам: 2018 рік на суму 937422 гривень, 2019 рік на суму 943301 гривень, 2020 рік на суму 1311155 гривень;
- пункт 14.1.36, пункт 14.1 статті 14, статті 36, пункт 185.1 статті 185, пункт 187.1 статті 187, пункт 188.1 статті 188, пункт 198.2. пункт 198.3, пункт 198.6 статті.198, пункт 200.4 статті 200, пункт 201.1, пункт 201.4, пункт 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-УІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 2955442 гривень, в тому числі по періодам: грудень 2018 на суму 185402 гривень, лютий 2019 на суму 111923 гривень, липень 2019 на суму 43242 гривень, листопад 2019 на суму 1001502 гривень, червень 2020 на суму 310841 гривень, грудень 2020 на суму 1302532 гривень;
- підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2 та підпункту 168.1.5 пункт 168.1 статті 168, підпункту 168.4.4 пункт 168.4 статті 168 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, щодо несвоєчасної сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 25 919,42 грн., а саме за травень 2017 року в сумі 576,00 грн., червень 2017 року в сумі 576,00 грн., березень 2018 року в сумі 2680,56 грн., січень 2020 року в сумі 11043,43 грн., лютий 2020 року в сумі 11043,43 грн;
- статті 51, пункт 70.16 статті 70, підпункту 176.2 «б» пункт 176.2 статті 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами, в результаті чого встановлено подання не в повному обсязі суми утриманого з них податку (форма №1 ДФ) за період з 01.01.2017 по 31.03.2021;
- підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2, підпункту 168.1.5 пункт 168.1 статті 168, підпункту 168.4.4 пункт 168.4 статті 168, підпункту 1.6. пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами і доповненнями, платником несвоєчасно сплачено (перераховано) військовій збір до бюджету у сумі 319,50 грн., а саме за травень 2017 року в сумі 48,00 грн., за червень 2017 року в сумі 48,00 грн, січень 2018 року в сумі 0,02 грн., за лютий 2018 року в сумі 0,04 грн., березень 2018 року в сумі 223, 44 грн., січень 2020 року в сумі 105, 11 грн;
- пункт 1 частини другої статті 6 та абзац 1 пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-V від 08.07.2010 зі змінами та пункт 6 частини третьої розділу IV «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» затвердженої наказом Міністерства фінансів України №499 від 20.04.2015, відповідно до якого, суми єдиного внеску нараховані за відповідний календарний місяць сплачуються платниками не пізніше 20 числа наступного місяця, в результаті чого встановлено несвоєчасну сплату за травень, червень, липень 2017 року, січень 2020 року;
- пункт 63.3 статті 63 Кодексу, пункт 8.1, 8.2, 8.3, 8.4 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження порядку обліку платників податків і зборів» від 22.04.2014 за № 462 не повідомлено/не своєчасно повідомлено контролюючий орган за основним місцем обліку у встановленому порядку про об'єкти оподаткування.
На підставі акта перевірки позивач отримав податкові повідомлення-рішення:
- від 17.08.2021 № 00620260702, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 694 303,00 грн. (в тому числі основний платіж 2 955 442,00 грн., штрафна санкція 738 861,00 грн.) та встановлено порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, статті 36, пункту 185.1 статті 185, статті 187, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями;
- від 17.08.2021 № 00620230702, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства на суму 3 662 059, 00 грн. (в тому числі основний платіж 3191878,00 грн., штрафна санкція 470 181,00 грн.) та встановлено порушення пункту 44.1. пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями.
Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано скаргу до контролюючого ДПС України (в порядку ст. 56 ПК України).
29.10.2021 Державною податковою службою України було прийнято рішення про результати розгляду скарги, яким було залишено скаргу без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Окреслюючи межі розгляду спору після скасування судових рішень за наслідком касаційного розгляду та направлення справи на новий розгляд, суд зазначає, що перевірці та дослідженню підлягають позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 17.08.2021 №00620260702, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 694 303,00 грн. (в тому числі основний платіж 2 955 442,00 грн., штрафна санкція 738 861,00 грн.) та встановлено порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, статті 36, пункту 185.1 статті 185, статті 187, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, а також від 17.08.2021 №00620230702, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства на суму 3 662 059, 00 грн. (в тому числі основний платіж 3191878,00 грн., штрафна санкція 470 181,00 грн.) та встановлено порушення пункту 44.1. пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями.
Перш за все, слід зазначити, що скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд звернув увагу на таке:
- суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки обставинам справи щодо фактичного здійснення господарських операцій із придбання позивачем у вказаних контрагентів товарів (фарби для дорожньої розмітки, склокульок, пластику холодного нанесення, розчинників, снігоочисника з гідросистемою, піскорозкидального обладнання з гідромотором, нафтопродуктів, паливно-мастильних матеріалів тощо), а саме: не з'ясували, яким чином здійснювалося транспортування товарів, прийняття за кількістю та якістю; не встановили, які транспортні засоби були залучені до поставки придбаного товару та яким чином здійснювалося транспортування з урахуванням специфіки товару, його габаритів та обсягів; не дослідили питання оприбуткування, відвантаження, розвантаження та зберігання поставленого товару;
- судами також не з'ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками у перевіряемих періодах, хто персонально брав у цьому участь із урахуванням того, що вказані обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку за розглядуваними правочинами;
- судовими інстанціями також не досліджено технічну можливість контрагентів ТОВ «Дорбуд Сервіс Груп» виконати спірні поставки з урахуванням їхніх фактичних господарських ресурсів, понесення витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).
При вирішенні спору, з урахуванням висновків Верховного Суду, суд виходить з такого.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Аналіз вказаних норм свідчить, що показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.
За відсутності достатніх доказів-первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності з встановленими обставинами справи мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
В свою чергу, відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Суд звертає увагу, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка зазначена виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
З матеріалів справи судом установлено, що висновки контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість ґрунтуються на твердженні про відсутність реального характеру господарських операцій між ТОВ «ДОРБУД СЕРВІС ГРУП» та його контрагентами - ТОВ «Трассір УА», ТОВ «Деліктпромгруп», ТОВ «Кельвіон Трейд Лтд», ТОВ «Скрол Буд» та ТОВ «Лінік Юкрейн» .
Отже, у межах цього спору суд вважає за необхідне встановити фактичність здійснення спірних господарських операцій, дослідити обставини виконання договорів, їх економічну доцільність, а також наявність у сторін належної податкової правосуб'єктності.
Як убачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, основним видом діяльності позивача є будівництво доріг і автострад, що узгоджується із характером придбаних товарів та спрямованістю господарської діяльності підприємства.
Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин як позивач, так і його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, а доказів протилежного відповідачем не надано.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що між позивачем та його контрагентами укладались договори поставки, на виконання яких оформлювались первинні документи, зокрема договори, специфікації, акти приймання-передачі товару, видаткові та податкові накладні, а також платіжні доручення.
Зокрема, за взаємовідносинами з ТОВ «Трассір УА» позивачем придбавались матеріали для дорожньої розмітки, що підтверджується договором поставки, видатковими та податковими накладними, актами виконаних робіт, актами списання та платіжними документами.
Аналогічно, взаємовідносини з ТОВ «Кельвіон Трейд Лтд» підтверджуються договорами поставки, актами приймання-передачі обладнання, податковими накладними та платіжними дорученнями, що свідчить про придбання спеціалізованої техніки для використання у господарській діяльності.
За договором з ТОВ «Лінік Юкрейн» позивачем придбавались паливно-мастильні матеріали, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, актами списання та платіжними документами.
Взаємовідносини з ТОВ «Деліктпромгруп» та ТОВ «Скрол Буд» також підтверджуються належними первинними документами, що містяться в матеріалах справи, зокрема актами приймання-передачі товару, видатковими та податковими накладними, а також платіжними дорученнями.
Крім того, судом встановлено, що придбані товари використовувались позивачем у межах здійснення власної господарської діяльності, зокрема при виконанні договорів підряду, що підтверджується актами виконаних робіт та іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Оцінюючи доводи відповідача про нереальність господарських операцій, суд зазначає, що такі доводи ґрунтуються на податковій інформації щодо контрагентів, а також на посиланнях на наявність кримінальних проваджень.
Посилання відповідача на кримінальні провадження стосовно його контрагентів, не являються підставою для висновку про нереальність господарських операцій оскільки, як вказав Верховий Суд в постанові від 24.04.2018 у справі № 2а/0370/205/12 факт порушення кримінального провадження щодо посадових осіб контрагентів не може слугувати єдиним і достатнім доказом фіктивності здійснених господарських операцій за відсутності інформації, яка б свідчила про узгодженість дій між цими особами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з будь-якими протиправними діями контрагентів.
Суд відхиляє посилання відповідача на зазначені кримінальні провадження в акті перевірки від 26.07.2021 №57886/26-15-07-02-06-17/40945017 по контрагентам позивача та не враховує такі доводи відповідача як такі, що однозначно можуть свідчити про фіктивність таких підприємств (контрагентів позивача), оскільки на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не містять матеріали справи і допитів таких осіб контрагентів, які б в свою чергу могли підтверджувати/спростовувати відповідні висновки відповідача.
Отже, висновки викладені в акті перевірки зроблені тільки на припущеннях. Контролюючим органом не було надано до суду жодного доказу, який би свідчив про відсутність господарських операцій та ухилення від оподаткування позивача та його контрагентів.
Разом з тим, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд виходить з того, що для підтвердження правомірності формування податкового обліку має значення не лише формальна наявність первинних документів, а фактичне здійснення господарських операцій, їх економічний зміст та спричинення реальних змін у майновому стані платника податків.
У цьому зв'язку судом оцінено сукупність наданих доказів, зокрема первинні документи, платіжні документи, акти списання та документи, що підтверджують використання придбаних товарів у господарській діяльності позивача.
Суд враховує, що Верховним Судом при перегляді цієї справи звернуто увагу на необхідність з'ясування обставин фактичного здійснення господарських операцій, зокрема способу транспортування товарів, їх прийняття за кількістю та якістю, залучення відповідних транспортних засобів, а також дослідження процесів оприбуткування, розвантаження, зберігання та подальшого використання придбаних матеріальних цінностей. Водночас, на відміну від попереднього розгляду, судом у межах нового розгляду зазначені обставини були досліджені у їх сукупності на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Так, судом встановлено, що позивачем надано належні первинні документи, зокрема договори, видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі, платіжні доручення, а також акти списання товарно-матеріальних цінностей, які у своїй сукупності підтверджують не лише факт документального оформлення операцій, але й фактичний рух активів, їх оприбуткування та використання у господарській діяльності позивача. Вказані документи узгоджуються між собою за змістом, відображають характер здійснених операцій та не містять ознак формального чи фіктивного складання.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій з підстав відсутності окремих документів, які б підтверджували транспортування товару або залучення конкретних транспортних засобів, оскільки такі твердження не спростовують встановленого факту руху активів та їх використання у господарській діяльності позивача. Відсутність окремих логістичних документів за наявності інших доказів, які підтверджують здійснення господарської операції, не може розцінюватися як безумовна підстава для висновку про її нереальність.
Також суд не приймає до уваги доводи відповідача про неналежне дослідження обставин налагодження господарських зв'язків між позивачем та його контрагентами. Суд зазначає, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку доводити спосіб встановлення ділових відносин чи персональний склад осіб, які брали участь у їх укладенні, за відсутності доказів протиправності таких правовідносин. Твердження відповідача з цього приводу не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до припущень та не підтверджені належними і допустимими доказами.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача необхідних матеріально-технічних ресурсів для здійснення господарської діяльності. Такі твердження не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються виключно на аналітичній податковій інформації та не підтверджують фактичну неможливість виконання спірних операцій. Суд зазначає, що господарська діяльність суб'єктів господарювання не обмежується виключно використанням власних ресурсів та може здійснюватися із залученням орендованих активів, сторонніх перевізників, субпідрядників та інших осіб. Водночас відповідачем не надано жодного належного доказу, який би свідчив про відсутність у позивача придбаного товару або про неможливість його фактичного отримання та використання.
Суд не приймає до уваги також посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів позивача, оскільки такі обставини самі по собі не є доказом нереальності господарських операцій. Матеріали справи не містять обвинувальних вироків суду, які б набрали законної сили та встановлювали фіктивність відповідних правочинів, а отже зазначені доводи відповідача є передчасними та не можуть бути покладені в основу висновків суду.
З урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд виходить з того, що для підтвердження правомірності формування податкового обліку має значення не лише формальна наявність первинних документів, а фактичне здійснення господарських операцій, їх економічний зміст та спричинення реальних змін у майновому стані платника податків. Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив, що спірні операції відповідають зазначеним критеріям: придбаний товар фактично отримано, оприбутковано та використано у господарській діяльності позивача, що підтверджується належними доказами.
Водночас відповідачем не доведено відсутність фактичного руху активів, не спростовано дані бухгалтерського та податкового обліку позивача, а також не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою отримання неправомірної податкової вигоди.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують реальність здійснення господарських операцій, їх спрямованість на досягнення господарського результату, а також зміну майнового стану позивача.
Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували факт здійснення таких операцій або свідчили про відсутність фактичного руху активів.
Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій є необґрунтованими та ґрунтуються на припущеннях, що не можуть бути покладені в основу прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого Кодекс адміністративного судочинства України покладає тягар доказування правомірності прийнятого рішення, тих обставин, які стали підставою для його прийняття, вказують на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для визнання їх протиправними і скасування та задоволення позовних вимог повністю.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 22 700,00 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи.
Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 17 серпня 2021 року № 00620260702, № 00620230702.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорбуд Сервіс Груп» (код ЄДРПОУ: 40945017, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4 А, оф.139) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 22 700 (двадцять дві тисячі сімсот) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 30 квітня 2026 р.