Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 квітня 2026 року Справа№200/2123/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (адреса: 25605, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7А, код ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
23.03.2026 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 057050012620 від 19.02.2026 про відмову у призначенні пенсії за вислугою років, згідно п. «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 11.02.2026 про призначення пенсії за вислугою років, зарахувавши періоди роботи: з 11.10.2017 по 13.11.2025 до пільгового стажу роботи, відповідно до п. «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; до загального стажу періоди роботи: з 06.07.1988 по 03.11.1988, з 27.11.1990 по 16.12.1992, з 17.05.1993 по 28.07.1995.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 11.02.2026 звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 057050012620 від 19.02.2026 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю пільгового стажу.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 263 КАС України. Зобов'язано відповідачів подати до суду засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно позивача.
13.04.2026 на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач-1), у якому відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обгрунтовуючи відзив відповідач-1 зазначає, що 11.02.2026 позивач звернувся засобами веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону № 1058 з урахуванням вимог пункту «г» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788 «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області 19.02.2026 прийнято рішення № 057050012620 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю пільгового стажу.
Також відповідач-1 вказав, що страховий стаж позивача становить - 32 роки 08 днів, спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (станом на 10.10.2017) - 12 років 2 місяці 29 днів.
До страхового стажу не було зараховано згідно дубліката трудової книжки від 17.05.1993 серія НОМЕР_2 період роботи з 06.07.1988 по 03.11.1988 та з 27.11.1990 по 16.12.1992, оскільки дані періоди передують даті початку ведення дубліката трудової книжки (довідки на підставі яких зроблено записи не надавалися), що є порушенням розділу 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.06.1974 № 162, з 17.05.1993 по 28.07.1995, так як наявна розбіжність між датою прийняття особи на роботу та датою наказу, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58.
Щодо зарахування періоду з 11.10.2017 по 13.11.2025 відповідач-1 зазначив, що положеннями пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058 визначено, що особам, які на день набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону № 1788, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788.
14.04.2026 на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі відповідач-2), у якому відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обгрунтовуючи відзив відповідач-2 зазначив, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_2 від 17.05.1993): з 06.07.1988 по 03.11.1988 та з 27.11.1990 по 16.12.1992, оскільки дані періоди передують даті початку ведення дублікату трудової книжки; з 17.05.1993 по 28.07.1995, так як наявна розбіжність між датою прийняття особи на роботу та датою наказу. До пільгового стажу не враховано період з 11.10.2017 по 13.11.2025 з огляду на те, що відповідно до статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років визначається за нормами законодавства, чинними станом на 10.10.2017 (стаж набутий після граничної дати, визначеної законодавством для обчислення вислуги років).
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
11.02.2026 позивач звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 057050012620 від 19.02.2026 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю пільгового стажу. Повідомлено, що страховий стаж становить 32 роки 8 днів. Спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (станом на 10.10.2017) - 12 років 2 місяці 29 днів. За результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_2 від 17.05.1993): з 06.07.1988 по 03.11.1988 та з 27.11.1990 по 16.12.1992, оскільки дані періоди передують даті початку ведення дублікату трудової книжки; з 17.05.1993 по 28.07.1995, так як наявна розбіжність між датою прийняття особи на роботу та датою наказу.
Позивач з рішенням пенсійного органу не погоджується та вказує на те, що воно суперечить Рішенню Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі-Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV).
Закон № 1788-XII був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон № 1058-IV.
Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону № 1788-XII викладено в новій редакції.
Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "г" вказаної статті мають:
г) механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах - після досягнення 55 років і при стажі роботи:
для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі;
для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.
04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.
До внесення змін Законом № 213-VIII пункт "г" ст. 55 Закону № 1788-XII був викладений у такій редакції: г) механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах:
чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі;
жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.
Як вбачається із оскаржуваного рішення до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років зараховано періоди роботи позивача на посаді докера-механізатора по 10.10.2017 включно та не зараховано періоди роботи на вказаній посадах після 11.10.2017.
Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон № 2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017) розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1 та пункт 16 доповнено абзацом другим.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно п. 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглядаючи спір у схожих правовідносинах у справі № 240/24/21 у постанові від 06.11.2023 зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-IV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
Колегія суддів дійшла висновку, що, обмеження пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Також суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин, згідно яких норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, та явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилася з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-XII відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі про відмову у відкритті касаційного провадження від 22.11.2024 по справі № 380/23628/23.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, встановлені судом обставини, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 19.02.2026 № 057050012620, в частині не зарахування до спеціального стажу періоду роботи позивача з 11.10.2017, не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню судом.
Щодо зобов'язання зарахувати період роботи з 11.10.2017 по 13.11.2025 до пільгового стажу роботи, суд зазначає таке.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 19.02.2026 № 057050012620 судом встановлено, що спеціальний стаж позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 12 років 2 місяці 29 днів.
Згідно протоколу розрахунку стажу форми РС-право від 03.04.2026 період роботи з 11.10.2017 по 13.11.2025 не зараховано до пільгового стажу позивача.
Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Норма про пріоритетність трудової книжки як документу, що підтверджує стаж роботи міститься й у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок № 637).
І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак, за чинними на момент розгляду заяви позивача нормами законодавства про пенсійне забезпечення, саме трудова книжка вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
У пунктах 1 та 2 Порядку № 637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З запису дублікату трудової книжки серії НОМЕР_2 від 17.05.1993 судом встановлено, що у період з 12.07.2005 по 31.03.2022 позивач працював в ДП "Маріупольський морський торговельний порт".
Згідно довідки ДП "Маріупольський морський торговельний порт" про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 20.08.2025 № 336/ВС, підтверджено те, що позивач працював повний робочий день в ДП "Маріупольський морський торговельний порт".
Також зазначено, що на підставі наказу в.о. директора порту від 12.05.2022 № 25-К/ВС «Про припинення простою та призупинення трудових договорів з працівниками Маріупольського порту» з ОСОБА_1 призупинена дія трудового договору з 12.05.2022 до відновлення можливостей надати і виконувати роботу або до припинення чи скасування воєнного стану в України.
В період з 10.10.2005 по 11.05.2022 ОСОБА_1 виконував вантажно-розвантажувальні роботи за професією: докер-механізатор комплексної бригади на вантажно-розвантажувальних роботах, механізатор (докер-механізатор) комплексної бригади на вантажно-розвантажувальних роботах.
Згідно відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, у період з 12.05.2022 по 13.11.2025 з позивачем було призупинено дію трудового договору на підставі наказу в.о. директора порту від 12.05.2022 № 25-К/ВС «Про припинення простою та призупинення трудових договорів з працівниками Маріупольського порту».
Відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5, судом встановлено, що у період з червня 2022 року по 31.10.2025 позивач не отримував заробітної плати та сплата страхових внесків не здійснювалася.
Суд зазначає, що право на зарахування періоду до пільгового стажу пов'язується із фактичним виконанням роботи у шкідливих та важких умовах праці, що підтверджується відповідними документами.
Сам по собі факт перебування у трудових відносинах без виконання трудових обов'язків не є підставою для зарахування відповідного періоду до пільгового стажу.
Призупинення дії трудового договору відповідно до законодавства означає тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою та виконання працівником трудових обов'язків, що виключає наявність фактичної трудової діяльності у відповідний період.
При цьому суд зазначає, що відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 позивач отримав за травень 2022 року заробітну плату за повний місяць та було сплачено страхові внески.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що період з 11.10.2017 по 31.05.2022 та з 01.11.2025 по 13.11.2025 підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача, оскільки у цей час останній фактично виконував роботи за професією, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, отримував заробітну плату та здійснювалася сплата страхових внесків.
Натомість період з 01.06.2022 по 31.10.2025 не підлягає зарахуванню до пільгового стажу, оскільки у цей час дію трудового договору було призупинено, позивач не здійснював трудову діяльність, заробітна плата не нараховувалася, а страхові внески не сплачувалися.
Суд зазначає, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - позивача (форма Ок-5)) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за наявності відомостей, які підтверджують нарахування заробітної плати (доходу), на які відповідно до Закону нараховуються страхові внески (єдиний внесок), - не є підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 22.11.2018 у справі № 242/4793/16-а, від 11.07.2019 у справі № 242/1484/17, від 04.06.2019 у справі № 235/900/17, від 27.02.2019 у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 04.09.2018 у справі № 482/434/17.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків для нарахування пенсії за наявності відомостей, які підтверджують нарахування заробітної плати (доходу), на які відповідно до Закону нараховуються страхові внески, не може слугувати підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Однак, відсутність відомостей стосовно нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яку (який) відповідно до закону нараховуються страхові внески (єдиний внесок), свідчить про відсутність підстав для зарахування відповідного періоду до страхового стажу особи.
Як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) в період з 01.06.2022 по 31.10.2025 відсутні відомості про нарахування заробітної плати позивачу, тому цей період не підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 22.01.2026 у справі № 200/6291/25.
При цьому, суд зазначає, що передумовою для зарахування періоду з 01.06.2022 по 31.10.2025 до пільгового стажу є встановлення підстав, підтверджених належними доказами, для зарахування цього періоду до страхового стажу.
Щодо зарахування періоду роботи з 06.07.1988 по 03.11.1988, з 27.11.1990 по 16.12.1992, з 17.05.1993 по 28.07.1995 до страхового стажу, суд зазначає наступне.
В рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 057050012620 від 19.02.2026 зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 06.07.1988 по 03.11.1988 та з 27.11.1990 по 16.12.1992, оскільки дані періоди передують даті початку ведення дублікату трудової книжки; з 17.05.1993 по 28.07.1995, так як наявна розбіжність між датою прийняття особи на роботу та датою наказу.
29.07.93 наказом Міністерства праці України № 58 затверджено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Розділом 5 Інструкції № 58 визначено порядок оформлення дублікатів трудових книжок працівникам
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2, 5.3 розділу 5 Інструкції № 58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.
Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки. Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.
Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.
У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
Суд звертає увагу, що визначальним для вирішення цього спору є те, що інформація, зазначена в такому документі, є достатньою для встановлення періодів трудової діяльності позивача та первинних документів, на підставі яких записи були внесені до дубліката трудової книжки.
Дублікат трудової книжки серія НОМЕР_2 від 17.05.1993 містить відомості про дати прийняття і звільнення позивача з роботи, а також номери і дати видачі відповідних наказів.
Виявлені відповідачем-2 недоліки в заповненні дубліката трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача.
Відповідач-2 не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до дубліката трудової книжки позивача, а вказує лише на окремі недоліки в її заповненні.
Між тим, не всі недоліки записів у трудовій книжці та дублікаті трудової книжки можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним для вирішення питання про призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Таким чином, судом встановлено, що дублікат трудової книжки позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення/перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
З запису дублікату трудової книжки серії НОМЕР_2 від 17.05.1993 судом встановлено, що у період з 06.07.1988 по 03.11.1988 позивач працював на Концерні "Азовмаш", з 27.11.1990 по 19.02.1992 проходив військову службу у Військовій частині ПП НОМЕР_3 , з 20.02.1992 по 16.12.1992 проходив надстрокову службу у Військовій частині ПП НОМЕР_4 , з 17.05.1993 по 28.07.1995 працював в ТОВ "Ельф".
Згідно протоколу розрахунку стажу форми РС-право від 03.04.2026 судом встановлено, що періоди роботи з 06.07.1988 по 03.11.1988, з 28.11.1990 по 19.02.1992, з 17.05.1993 по 28.07.1995 не зараховано до страхового стажу позивача.
Разом з тим, періоди роботи 27.11.1990, з 20.02.1992 по 16.12.1992 органом Пенсійного фонду України зараховано до страхового стажу позивача, а тому повторному зарахуванню не підлягає.
Отже, із вищенаведеного суд дійшов висновку, що відмова відповідача-2 у не зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 06.07.1988 по 03.11.1988, з 28.11.1990 по 19.02.1992, з 17.05.1993 по 28.07.1995 є протиправною, оскільки стаж підтверджується основним документом - дублікатом трудової книжки працівника (позивача).
Перевіривши в сукупності підстави відмови позивачу у призначенні пенсії, суд дійшов висновку про неправомірність частини аргументів, на які зіслався відповідач-2. Помилковість окремих висновків пенсійного органу є підставою для скасування рішення від 19.02.2026 № 057050012620, оскільки неврахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття призвело до того, що спірне рішення суперечить нормам пенсійного законодавства.
Отже, рішення відповідача-2 від 19.02.2026 № 057050012620 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву від 11.02.2026 про призначення пенсії за вислугою років, зарахувавши періоди роботи: з 11.10.2017 по 13.11.2025 до пільгового стажу роботи, відповідно до п. «г» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; до загального стажу періоди роботи: з 06.07.1988 по 03.11.1988, з 27.11.1990 по 16.12.1992, з 17.05.1993 по 28.07.1995, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
При цьому, чинним законодавством України встановлена можливість подання відповідної заяви про призначення (перерахунок) пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України та визначено екстериторіальний принцип обробки заяв.
Як встановлено судом, заяву позивача від 11.02.2026 було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та на підставі якої ним прийнято оскаржуване рішення.
А тому, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати позивачу до пільгового стажу період роботи з 11.10.2017 по 31.05.2022 та з 01.11.2025 по 13.11.2025, а до страхового стажу періоди роботи з 06.07.1988 по 03.11.1988, з 28.11.1990 по 19.02.1992, з 17.05.1993 по 28.07.1995 та повторно розглянути заяву позивача від 11.02.2026 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» статті 55 Закону № 1788-XII, з урахуванням висновків суду у цій справі.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 263 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 19.02.2026 № 057050012620 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу період роботи з 11.10.2017 по 31.05.2022 та з 01.11.2025 по 13.11.2025, а до страхового стажу періоди роботи з 06.07.1988 по 03.11.1988, з 28.11.1990 по 19.02.1992, з 17.05.1993 по 28.07.1995 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2026 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII, з урахуванням висновків суду у цій справі.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1064,96 гривень (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич