01 травня 2026 р.Справа №160/11295/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Рищенко А. Ю., розглянувши заяву фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову 160/11295/26
30.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, з вимогами:
- скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті №012422 від 21 квітня 2026 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень - як незаконну, необґрунтовану, прийняту з перевищенням повноважень та за відсутності складу правопорушення.
Разом з тим, 30.04.2026 року від позивача надійшла заява, в якій останній просить суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 21.04.2025 № 012422 про застосування адміністративно- господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн -до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
- у разі якщо до моменту розгляду цієї заяви буде відкрито виконавче провадження на підставі зазначеної постанови - вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа у відповідному виконавчому провадження - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що 24.04.2026 позивач отримав постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до нього штраф у розмірі 17 000, 00 грн..Позивач вважає дану постанову протиправною у зв'язку з чим здійснює її оскарження у суді. Оскільки, не зупинення даної постанови призведе до негативних наслідків для позивача( накладення арешту на кошти на банківських рахунках, їх примусове списання, тощо) він звернувся до суду з даною заявою.
Згідно з ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 1 ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів ч. 1 ст. 154 КАС України суд ухвалив здійснити розгляд заяви фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та долучені докази, суд зазначає наступне.
Частинами 1, 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (частина четверта статті 150 КАС України).
Відповідно до положень частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Забезпечення адміністративного позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється, а також із особою позивача. Забезпечення позову допускається, якщо не вжиття цих заходів може ускладнити або привести до неможливості виконання рішення суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника) або покладення додаткового обов'язку.
Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.
Як було зазначено судом, позивачем оскаржується в судовому порядку постанова Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті №012422 від 21 квітня 2026 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000, 00 грн.
З огляду на те, що стягнення з позивача суми штрафу може відбутись до ухвалення рішення судом, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, зумовлює примусове виконання постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу та тягне за собою наслідки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Відтак, вчинення державним виконавцем виконавчих дій дійсно може призвести до негативних наслідків для позивача.
При цьому, вжиття заходів забезпечення позову ніяким чином не перешкоджатиме виконанню оскаржуваної постанови в разі відмови позивачу в задоволенні позову, оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 157 КАС України, у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Згідно з частиною 5статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" постанова про застосування адміністративно-господарських штрафів є виконавчим документом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII(далі - Закон№1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону №1404виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №1404у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
Відтак, знайшли підтвердження доводи позивача про те, що примусове виконання оскаржуваної постанови про накладення штрафу може ускладнити виконання рішення суду, оскільки за умови задоволення позовних вимог та набрання рішенням законної сили грошові кошти вже будуть стягнені з позивача, а їх повернення потребуватиме вжиття позивачем додаткових дій, виконання яких можна було б уникнути за умови вжиття заходів забезпечення позову.
Також, на думку суду, ненадання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили, призведе до негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або обмеження у користуванні таким майном. При цьому без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Проте, суд зазначає, що вимога про зупинення стягнення на підставі виконавчого документу задоволенню не підлягає оскільки заявник не надав до суду доказів, що оскаржувана постанова вже пред'явлена до примусового виконання та здійснюється стягнення за оскаржуваною постановою.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що стягнення в примусовому порядку адміністративно-господарського штрафу відповідно до постанови №012422 від 21 квітня 2026, правомірність винесення якої оскаржується у судовому порядку, може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача в разі задоволення адміністративного позову, тому вважає за доцільне зупинити дію постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №012422 від 21 квітня 2026 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та гарантує ефективність судового захисту у разі задоволення цього позову та відповідає вимогам процесуального закону.
При цьому, суд враховує, що вжиття таких заходів забезпечення як зупинення судом дії оскаржуваної постанови не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямовано на збереження існуючого становища до ухвалення остаточного рішення у справі.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Відповідно до частини 1статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст. 150, 151, 154, 156, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі 160/11295/26 - задовольнити частково.
Зупинити дію постанови Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 21.04.2025 № 012422 про застосування адміністративно - господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн - до набрання законної сили судовим рішенням у справі 160/11295/26.
У задоволенні інших вимог заяви -відмовити
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала підлягає негайному виконанню відповідно до ч. 1 ст. 156 КАС України.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи згідно з ч. 8 ст. 154 КАС України.
Суддя А. Ю. Рищенко