Головуючий у суді першої інстанції: Кравченко М.В.
30 квітня 2026 року місто Київ
справа № 372/854/13-ц
провадження №22-ц/824/8540/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
перевіривши виконання вимог ст.ст. 352-361 ЦПК України у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 квітня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,-
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 02 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Не погоджуючись з рішенням суду, 23 лютого 2026 року через через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, текст якої містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 вказує про те, що повний текст рішення оскаржуваної ухвали не було вручено ОСОБА_1 або її представнику у день її постановлення, у зв'язку з чим вона змушена була звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про надання копії ухвали , що підтверджується матеріалами справи. У зв'язку з чим просить поновити строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 квітня 2025 року залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме - для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд виходив з того, в матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_1 про отримання ухвали Обухівського районного суду Київської області від 02 квітня 2025 року 18 квітня 2025 року (Том 2, а.с.149)
Отже останнім днем подання апеляційної скарги перший робочий день після вихідного дня 05 травня 2025 року. З апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернулася 23 лютого 2026 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, а зазначені підстави поновлення строку не є поважними.
07 квітня 2026 року ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через засоби поштового зв'язку подала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування підстав для поновлення строку зазначає про те, що копію ухвали Обухівського районного суду Київської області від 02 квітня 2025 року заявник дійсно отримала 18 квітня 2025 року.
Разом із тим сам по собі факт отримання копії ухвали не означав наявності реальної можливості у межах процесуального строку підготувати, оформити та подати апеляційну скаргу
Пропуск строку зумовлений сукупністю об'єктивних обставин, що не залежали від волі заявника та істотно перешкоджали своєчасному зверненню до суду апеляційної інстанції.
Заявник зареєстрована у місті Обухів Київської області.
Після отримання копії ухвали територія Київської області, у тому числі Обухівський район, продовжувала перебувати в умовах постійної воєнної загрози, системних повітряних тривог, ракетних і дронових атак.
Вже 18 травня 2025 року, тобто невдовзі після отримання копії оскаржуваної ухвали, в Обухівському районі внаслідок ворожої атаки загинула людина, були поранені цивільні особи, у тому числі дитина, а також пошкоджені житлові будинки. Надалі наслідки ворожих атак в Обухівському районі фіксувалися і в подальшому, що свідчить не про абстрактну, а про реальну та тривалу небезпеку у місці проживання заявника.
У зв'язку з погіршенням безпекової ситуації та необхідністю забезпечення особистої безпеки заявник була змушена тимчасово виїхати до Вінницької області у період з 19 квітня 2025 року по 25.07.2025 року та з 25.07.2025 року по 19.02.2026 року. Такий виїзд був зумовлений саме воєнною обстановкою та потребою тимчасово залишити місце постійного проживання.
У місці тимчасового перебування заявник зіткнулася з регулярними відключеннями електроенергії, перебоями зі зв'язком та відсутністю стабільного доступу до мережі Інтернет, що істотно ускладнювало можливість своєчасно організувати підготовку процесуальних документів, підтримувати належний зв'язок з представником, узгоджувати правову позицію, працювати з документами справи, здійснити друк, підписання та направлення апеляційної скарги до суду.
Крім того, у період тимчасового перебування поза місцем постійного проживання заявник не мала належного та постійного доступу до всіх документів, необхідних для повноцінної підготовки апеляційної скарги, а також була обмежена у можливості своєчасно отримати кваліфіковану правову допомогу та належним чином організувати процесуальне звернення до суду.
Отже, причиною пропуску строку стало не одне ізольоване явище, а сукупність взаємопов'язаних об'єктивних обставин: воєнна небезпека у місці проживання, вимушений тимчасовий виїзд до іншої області, нестабільні побутові умови у місці тимчасового перебування, регулярні відключення електроенергії та перебої зі зв'язком, ускладнений доступ до документів та правової допомоги. У своїй сукупності ці обставини істотно перешкоджали своєчасному вчиненню процесуальної дії.
Відповідно до частини 4 статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Зокрема, ЄСПЛ у справах «SVITLANA NAUMENKO v. UKRAINE», «TREGUBENKOv. UKRAINE», «PRAVEDNA v. RUSSIA», «ZHELTYAKOVv. UKRAINE» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень, судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «YUNION ALIMENTARIYA v. SPAIN» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.
Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Згідно ч. 1 ст. 44ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» [ВП], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).(п. 42 Рішення).
Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі «Рябих проти Росії», № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).(п. 43 Рішення).
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави…» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
У кожній справі суди мають перевірити наявність підстав для поновлення строку на оскарження, визнати їх виправданими, а також мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку. Сама лише вказівка на наявність поважних причин не є належним мотивуванням висновку про поновлення строку і є порушенням вимогст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Посилання ОСОБА_1 на те, що воєнна небезпека у місці проживання, вимушений тимчасовий виїзд до іншої області, нестабільні побутові умови у місці тимчасового перебування, регулярні відключення електроенергії та перебої зі зв'язком, ускладнений доступ до документів та правової допомоги. У своїй сукупності ці обставини істотно перешкоджали своєчасному вчиненню процесуальної дії, не можуть бути взяті до уваги, оскільки перелік поважності причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.
Однак, наведені стороною відповідача причини не є об'єктивно непереборними і пов'язаними з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій, оскільки
воєнна небезпека у місці проживання, вимушений тимчасовий виїзд до іншої області, нестабільні побутові умови у місці тимчасового перебування, регулярні відключення електроенергії та перебої зі зв'язком, ускладнений доступ до документів та правової допомоги, не свідчить про відсутність у апелянта реальної можливості подати апеляційну скаргу у межах встановленого законом 15-денного строку з моменту отримання копії оскаржуваної ухвали, отримавши оскаржувану особисто ще 18 квітня 2025 року з апеляційною скаргою звернувся лише 23 лютого 2026 року.
Відповідно до п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду була отримана ОСОБА_1 18 квітня 2025 року, що підтверджується розпискою, яка містить в матеріалах справи. (Том 2, а.с.149)
Апеляційна скарга подана 23 лютого 2026 року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що належних доказів неможливості подати апеляційну скаргу в період з 18 квітня 2025 оку (дата отримання копії оскаржуваної ухвали) по 23 лютого 2026 року до суду не надано.
Виходячи з п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч. 3 ст. 358 ЦПК України).
Зважаючи на те, що наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані апеляційним судом неповажними, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Підстави пропуску строку оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання скарги. Виключно наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 20 травня 2019 року у справі № 0818/4970/2012.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини й у справах «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 8 листопада 2005 року.
Апелянтом не наведені обґрунтовані причини поважності пропуску строку апеляційного оскарження, що не залежали від волі заявника і дійсно були пов'язані з істотними перешкодами та труднощами, що об'єктивно ускладнювали можливість позивача (заявника) своєчасно звернутися до суду у визначений законом строк або аргументи, які б свідчили про дотримання ним такого строку.
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 6 грудня 2007 року). Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Керуючись ст.ст. 354, ч. 4 ст. 357, ст. 358, ч. 2 ст. 381 ЦПК України, -
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 квітня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна