Справа №754/15813/24Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1636/2026Доповідач ОСОБА_2
Іменем України
21 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинувачених в режимі відеоконференції - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року,
Даною ухвалою суду задоволено клопотання адвоката ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_9 про звільнення від кримінальної відповідальності.
Звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 384, ч. 2 ст. 28, ст. 340 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Звільнено ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 384, ч. 2 ст. 28, ст. 340 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024000000000916 від 18.10.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 384 (в редакції Закону України від 16.05.2013), ч. 2 ст. 28, ст. 340 КК України, а також за обвинуваченням ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 384 (в редакції Закону України від 16.05.2013), ч. 2 ст. 28, ст. 340 КК України.
В ухвалі суду зазначено, що події злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , мали місце 20.01.2014 року. Разом з тим, стороною обвинувачення не наведено даних на підтвердження умисного вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства з метою уникнення кримінальної відповідальності. Будь-яких даних про те, що перебіг давності переривався, судом не встановлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Зазначає, що суд першої інстанції постановляючи ухвалу допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та допустив тлумачення закону, що суперечить його точному змісту.
Зокрема, в порушення ст.ст. 285, 370 КПК України, суд не дотримався вимог до змісту ухвали про закриття кримінального провадження, не зазначивши жодних відомостей на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 інкримінованих правопорушень. Крім того, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 закрито на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, що не є реабілітуючою підставою.
Разом з тим, зазначає, що закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав і застосування до обвинуваченого більш м'якої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, не звільняє особу, стосовно якої кримінальне провадження закрито, від сплати процесуальних витрат пов'язаних із залученням експертів.
Крім того, вказує, що в порушення вимог ч. ч. 1, 2 ст. 288 КПК України розгляд клопотання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності здійснювався лише в присутності одного із потерпілих, а саме ОСОБА_11 . Щодо потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 суд у мотивувальній частині рішення зазначив, що останніх повідомлено належним чином про дату, час та місце судового засідання шляхом направлення судових повісток, а також розміщення відповідних оголошень на офіційному сайті суду. Однак, в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про належне повідомлення потерпілих про дату, час і місце розгляду кримінального провадження. Тобто, думка потерпілих про можливість звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності судом не з'ясована, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що під час судового розгляду захисником ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_9 заявлено клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України. Однак, обвинувачені свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнали. Якщо особа не вчиняла кримінального правопорушення, то вона не може бути звільнена судом від відповідальності, а підлягає виправданню вироком суду. Звільнення невинуватої особи від кримінальної відповідальності порушує принципи верховенства права, а також суперечить завданням та принципам КПК України та КК України.
В ухвалі суду першої інстанції відсутнє будь-яке зазначення того, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вчинили кримінальні правопорушення, у яких вони обвинувачуються, за які їх судом звільнено від кримінальної відповідальності, тобто судом допущено неправильне тлумачення закону України про кримінальну відповідальність, що суперечить його точному змісту, оскільки останніх можливо звільнити від відповідальності лише за вчинені ними кримінальні правопорушення.
Вказує, що під час розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, суд не з'ясував у обвинувачених, чи відомі їм наслідки розгляду такого клопотання та не роз'яснено останнім, що наслідки такого звільнення для обвинувачених є закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю події кримінального правопорушення, а не відсутністю в їх діяннях складу кримінального правопорушення. Тобто, заперечення обвинуваченими своєї вини у інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях та події кримінальних правопорушень підтверджує факт нерозуміння ними реальних наслідків позитивного розгляду судом їх клопотань.
Обвинувачений ОСОБА_9 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, думки обвинувачених та захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У пункті 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Положеннями ч. 1 ст. 285 КПК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, з урахуванням ст. 12 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років.
Виходячи з положень ч. 4 ст. 12 КК України нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
З обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 384, ч. 2 ст. 28 ст. 340 КК України, які є нетяжкими злочинами, вказані кримінальні правопорушення вчинені 20.01.2014 року.
На час ухвалення судового рішення строк давності, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України минув, підстави для його зупинення чи переривання відсутні.
Отже, суд дійшов вірного висновку про закінчення строків давності у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 384, ч. 2 ст. 28, ст. 340 КК Українита ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 384, ч. 2 ст. 28, ст. 340 КК України.
Обвинуваченими надана згода на їх звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до висунутого обвинувачення у зв'язку із закінченням строків давності.
Твердження апеляційної скарги прокурора про те, що судом не враховано, що обов'язковою умовою застосування інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є встановлення судом факту доведеності вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, є помилковими, оскільки процесуальні підстави для відмови у застосуванні щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вимог ст. 49 КК України відсутні, а факт не встановлення винуватості особи не є перешкодою для звільнення її від кримінальної відповідальності за спливом строків давності, що цілком узгоджується із практикою Верховного Суду.
Об'єднана палата ККС ВС у постанові від 12 вересня 2022 року (справа №203/241/17) виснувала, що звільнення від кримінальної відповідальності за імперативними приписами ст. 49 КК України є безумовним, оскільки підставою для цього є закінчення передбачених законом про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.
Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності саме й полягає в тому, що за наявності певних визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені відповідно до норм ст. 62 Конституції України.
Ця позиція узгоджується з висновками, викладеними, зокрема, в постановах ВС від 20 листопада 2024 року (справа № 754/15954/20), 30 січня 2025 року (справа №757/72925/17-к), 12 лютого 2025 року (справа №758/6166/22), 09 квітня 2025 року (справа № 761/41888/17) та 22 травня 2025 року (справа № 709/2049/17).
Крім того, згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).
У розумінні приписів ст. 62 Конституції України метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалося кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв'язку із цим форм осуду, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Тому, до ухвалення вироку у справі, суд не може робити висновки про винуватість особи, тим більше тоді, коли строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності спливли значно раніше, ніж суд робить такий висновок.
Отже, в ухвалі про закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України суд не може викладати будь-які обставини як встановлені судом, де йдеться про підтвердження доказами припущення сторони обвинувачення в обвинувальному акті про ту версію подій, яку вона вважає такою, що відбувалася в об'єктивній дійсності.
Доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність скасування судового рішення у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що полягає у не з'ясуванні думки потерпілих щодо клопотання про закриття провадження, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів провадження, судовий розгляд у суді першої інстанції, в ході якого вирішувалося питання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, було здійснено за відсутності всіх потерпілих.
Згідно приписами ч. 1 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України суд невідкладно розглядає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого. Законом передбачений імперативний обов'язок суду, за наявності передбачених законом України про кримінальну відповідальність підстав, закрити кримінальне провадження у зв'язку зі звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Це у свою чергу свідчить про те, що думка потерпілих у такому випадку хоча і має бути з'ясована, однак не є визначальною. Крім того, прокурор у апеляційній скарзі не вказує, які саме доводи чи аргументи потерпілих могли б вплинути на прийняття судом першої інстанції рішення за результатом розгляду клопотання захисника про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що нез'ясування думки потерпілих, які були належним чином повідомлені про дату та час судового розгляду, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК України та не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Доводи прокурора про те, що під час розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, суд не з'ясував у обвинувачених, чи відомі їм наслідки розгляду такого клопотання є безпідставними.
В суді першої інстанції захисник і обвинувачений ОСОБА_9 заявили клопотання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності саме на підставі ст. 49 КК України, обвинувачені надали згоду на таке закриття, суд правильно звільнив їх від кримінальної відповідальності і закрив кримінальне провадження на підставі пункту 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Інших доводів, якими б спростовувалися висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Порушень норм кримінального процесуального закону, які могли слугувати підставами для безумовного скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Суддя Суддя Суддя