1[1]
15 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду аналогічні за змістом апеляційні скарги адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9 з доповненнями на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року,-
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року задоволено клопотання представника потерпілого та накладено арешт у кримінальному провадженні №12014000000000253 із забороною відчуження на майно: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 208,4 кв. м, житлова площа 99 кв. м., що належить ОСОБА_9 ; машиномісце на І рівні підземної автостоянки, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 17,8 кв. м, що належить ОСОБА_9 .
Суд мотивував рішення тим, що заявлена у клопотанні представника потерпілого ТОВ «ТБ «Амстор» - адвоката ОСОБА_7 мета збереження вказаного майна - забезпечення позовних вимог на загальну суму 69 067735 грн 59 коп, не суперечить засадам забезпечення кримінального провадження, тому з метою забезпечення стягнення заподіяної злочином шкоди та конфіскації майна як виду покарання, може бути досягнуто шляхом застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_8 подав аналогічні за змістом апеляційні скарги, в яких просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання представника потерпілого про арешт майна, мотивуючи тим, що ухвала слідчого судді винесена з порушенням кримінального процесуального законодавства; на переконання апелянта, право на оскарження ухвали суду про арешт майна на стадії судового провадження обвинуваченим та його захисником прямо передбачена кримінальним процесуальним законодавством, зокрема положеннями п. 3 ч. 1 ст. 392, абз.7 ч. 7 ст. 173, ч. 4 ст. 46, п. 1 ч. 1 ст. 395, п. 2 ч. 2 ст. 395 КПК України.
Адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання представника потерпілого. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що питання про арешт майна ОСОБА_9 у кримінальному провадженні 12024000000000253 вирішувалося без виклику власника майна, чим порушено принцип змагальності сторін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення адвокатів, які підтримали апеляційні скарги, думку представника потерпілого, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом. Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 оскаржують ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року, якою задоволено клопотання представника потерпілого про накладення арешту, постановлену під час судового розгляду до ухвалення рішення по суті, яка відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України окремому апеляційному оскарженню не підлягає.
За нормами ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач апеляційного суду відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржено виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.
У правовому висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеному в згаданій вище постанові від 24 жовтня 2022 року, зазначено про те, що ухвала суду про накладення арешту на майно, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК, не підлягає окремому апеляційному оскарженню; на підставі ч. 2 ст. 392 КПК ухвалу судді (суду) про арешт майна може бути переглянуто під час апеляційного оскарження вироку у відповідному кримінальному провадженні, а також скасовано в порядку ст. 174 КПК; це свідчить про те, що чинне законодавство не виключає можливості перегляду відповідної ухвали судді (суду), але визначає певні межі для її реалізації.
При цьому, об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 24 жовтня 2022 року також зазначено про те, що:
- ч. 7 ст. 173 КПК, надаючи право особі (підозрюваному, обвинуваченому, третім особам) оскаржити судове рішення щодо арешту майна, не роз'яснює, яким чином це право має бути реалізовано: до постановлення вироку суду у кримінальному провадженні, або після постановлення такого вироку;
- законодавець не передбачив форми та процедури окремого оскарження ухвали суду про накладення арешту на майно, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК;
- судами в процесі здійснення правосуддя реалізовуються повноваження щодо правозастосування, а повноваження щодо нормотворення належать саме законодавчому органу. Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, унесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади й не належить до повноважень суду. Натомість одночасне оскарження ухвали суду щодо накладення арешту на майно разом з вироком у кримінальній справі прямо передбачено частинами 1, 2 ст. 392 КПК;
- статтею 174 КПК унормовано порядок скасування арешту майна, що фактично дорівнює перегляду первинної ухвали судді із цього питання. Скасування арешту майна здійснюється тим самим судом, який розглядає кримінальне провадження по суті, за ініціативою осіб, перелічених у п. 1 ст. 174 КПК;
- підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом;
- відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Таким чином, на підставі ч. 2 ст. 392 КПК ухвалу судді (суду) про арешт майна може бути переглянуто під час апеляційного оскарження вироку у відповідному кримінальному провадженні, а також скасовано в порядку ст. 174 КПК.
Крім того, у постанові зазначено про те, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»).
У зв'язку із цим об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своєму рішенні також вказала про те, що цілком доцільним є обмеження можливості окремого оскарження в апеляційному порядку ухвали судді (суду) про арешт майна. Така процедура передбачена чинним КПК, який у свою чергу не виключає можливості скасування ухвали судді (суду) про арешт майна або подання на неї заперечень разом з апеляційним оскарженням вироку суду у кримінальному провадженні.
Відповідно до частини 4 статті 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Оскільки апеляційна скарга подана на ухвалу суду, яка окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, у відкритті провадження слід відмовити.
Керуючись ст.ст.392, 399 КПК України, колегія суддів,-
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за аналогічними за змістом апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року.
Апеляційну скаргу повернути особі, яка її подала.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Судді:_______________ ____________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/4122/2026
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_10
Доповідач: ОСОБА_1