Справа № 343/2125/25
Провадження № 11-кп/4808/236/26
Категорія ч.1 ст. 122 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
30 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано - Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
потерпілої ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_10 на вирок Долинського районного суду Івано - Франківської області від 05 лютого 2026 року, відносно ОСОБА_8 за ч.1 ст. 122 КК України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лолин, Калуського району, Івано - Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , пенсіонера, в порядку ст. 89 КК України несудимого,-
В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_10 , вважає вирок Долинського районного суду від 05.02.2026 року надто м'яким, необгрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Зазначає, що при призначені покарання суд в недостатній мірі врахував особу ОСОБА_8 , а саме те, що він регулярно вчиняє конфлікти з жителями села, хуліганить, що підтверджувалося в суді її показаннями, а також інформацією з ЄДРСР.
Вважає, що призначене обвинуваченому покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м'якості.
Звертає увагу суду на те, що 22.04.2020 року ОСОБА_8 в чергове побив її, погрожував вбивством, однак був засуджений тільки за ч.1 ст. 125 КК України до покарання у вигляді штрафу, проте належних висновків для себе не зробив.
Просить вирок Долинського районного суду від 05.02.2026 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ч.1 ст. 122 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування основного призначеного судом покарання з іспитовим строком 1 рік.
На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, виконувати заходи передбачені пробаційною програмою.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 умисно заподіяв потерпілій ОСОБА_10 , середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, за таких обставин:
23.08.2025 приблизно в 17 год. 00 хв. потерпіла ОСОБА_10 перебувала на своїй земельній ділянці неподалік будинку, що в АДРЕСА_1 та займалась господарськими справами.
В той час повз неї проходив ОСОБА_8 , з яким остання протягом тривалого часу перебуває у неприязних відносинах, через спір щодо користування земельною ділянкою, якому вона ( ОСОБА_10 ) зробила зауваження з приводу того, що він ( ОСОБА_8 ) незаконно користується частиною земельної ділянки, яка належить їй.
Після зауваження ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , агресивно відреагував на її слова та між ними виник черговий конфлікт, в ході якого у останнього виник протиправний умисел на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_10 .
ОСОБА_8 підійшов до потерпілої ОСОБА_10 та замахнувся рукою, щоб нанести удар, однак вона ухиляючись від удару, впала на землю, а останній не припиняючи свої злочинні дії наніс їй декілька ударів ногами по тулубу, внаслідок чого спричинив ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді перелому 10-го ребра зліва зі зміщенням, що згідно висновку експерта відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що викликали тривалий розлад здоров'я, та не є небезпечними для життя в момент спричинення, та синець з травматичним набряком м'яких тканин по задній поверхні грудної клітки зліва, що згідно висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Під час апеляційного розгляду:
- потерпіла ОСОБА_10 підтримала подану апеляційну скаргу, просила її задовольнити, вирок суду першої інстанції від 05.02.2026 року скасувати та призначити обвинуваченому більш суворий вид покарання;
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 , з приводу поданої апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_10 заперечили, просили залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін;
- прокурор підтримав подану апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 вважає її такою, що підлягає до задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вирок суду, слід залишити без змін, з наступних підстав.
Ухвалений вирок судом першої інстанції в силу ст. 370 КПК України є законним, обґрунтованим і вмотивованим, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, і відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 404 ч.1КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з вироку, висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються дослідженими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами, яким суд дав всебічну, повну й об'єктивну оцінку.
Порушень норм кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого, на кваліфікацію його дій, та які б могли бути підставою для скасування вироку суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
Потерпіла ОСОБА_10 в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 надто м'яке покарання, яке суперечить тяжкості скоєного кримінального правопорушення, передбаченого ст. 12 КК України.
Однак, на думку колегії суддів призначаючи покарання обвинуваченому суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання в силу ст. 66, 67 КК України, тобто дотримався вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що судом першої інстанції до обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 , у відповідності до ст. 66 КК України віднесено пенсійний вік обвинуваченого, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого у відповідності до вимог ст. 67 КК України, судом визнано вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку - потерпілої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Окрім цього, при призначенні покарання судом було враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу винного, а саме те, що він ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку ст. 89 КК України раніше не судимий, зареєстрований та проживає за адресою : АДРЕСА_1 , посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Також судом враховано те, що згідно досудової доповіді начальника Калуського районного сектору №1 філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області ОСОБА_12 від 25.11.2025 - ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб - середній. Орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (в т.ч. окремих осіб). На думку органу пробації виконання покарання в громаді можливо за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень. У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробовуванням, орган пробації вважає доцільним накладення на останнього обов'язків: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи передбачені пробаційною програмою.
Посилання апелянта на те, що обвинувачений ОСОБА_8 систематично вчиняє конфлікти з жителями села та характеризується негативно, не підтвердженні належними та допустимими доказами у розумінні вимог КПК України, а відтак не можуть бути покладені в основу висновків про необхідність призначення більш суворого покарання.
Доводи щодо попереднього притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 125 КК України також не свідчать про необхідність призначення більш суворого покарання у даному кримінальному провадженні, оскільки суд першої інстанції врахував ці обставини при ухваленні вироку.
Враховуючи вищенаведені обставини суд першої інстанції визнав за можливе застосувати до обвинуваченого положення ст. 75 КК України, оскільки прийшов до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 без відбування призначеного покарання.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частинами 1 та 2 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Судова колегія вважає, що враховуючи наведені у вироку мотиви та вимоги закону України про кримінальну відповідальність, якими керувався суд першої інстанції, призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст. 122 КК України із застосуванням ст. 75 КК України, на переконання колегії суддів, у повній мірі відповідає меті та загальним засадам призначення покарання, які передбачені законом, зокрема про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, а також необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачений є особою похилого віку, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та навів для цього переконливі підстави.
Враховуючи вищенаведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_8 є законним та справедливим, відповідає принципам індивідуалізації покарання та гуманізму, є балансом між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Призначення більш суворого основного покарання, як просить потерпіла ОСОБА_10 не відповідатиме ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Отже, доводи апеляційної скарги потерплої ОСОБА_10 з приводу невідповідності призначеного судом покарання тяжкості злочинів та особі обвинуваченому в наслідок м'якості спростовуються висновками наведеними у вироку суду першої інстанції.
Таким чином, під час апеляційного розгляду не встановлено апеляційних підстав, передбачених ст. 409 КПК України для скасування вироку суду та постановлення нового, а тому подана апеляційна скарга потерпілої ОСОБА_10 є необґрунтованою, а покарання судом першої інстанції призначене без порушень кримінального та кримінального процесуального закону.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 , слід залишити без задоволення, а вирок Долинського районного суду Івано - Франківської області від 05 лютого 2026 року без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405,407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 , залишити без задоволення.
Вирок Долинського районного суду Івано - Франківської області від 05 лютого 2026 року щодо ОСОБА_8 за ч.1 ст. 122 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5