Справа № 212/1294/26
2/212/2715/26
01 травня 2026 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді Зіміна М.В., за участі секретаря судового засідання Пелешенко К.В.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Покровської районної в місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
встановив:
02 лютого 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Покровської районної в місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є наймачем житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , який є її рідним сином. У серпні 2024 року відповідач ОСОБА_2 поїхав за кордон та до теперішнього часу в Україну не повертався. Зазначає, що відповідач відсутній за зареєстрованим місцем мешкання понад шість місяців, житлом не цікавиться, витрат по його утриманню не несе. Реєстрація відповідача у спірному житлі перешкоджає реалізації її права на приватизацію цього житла та створює надмірний тягар по утриманню цього майна. На підставі викладеного позивач просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.
Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 20 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач у судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві. Вказала, що її син ОСОБА_2 поїхав за кордон влітку 2024 року, проживає у Норвегії, де зараз працює. Зазначила, що відповідач спірним житлом не цікавиться, витрат по його утриманню не несе.
Відповідач до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомляв, відзиву, заяв та клопотань до суду не подавав.
Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника.
Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 , батьками якого у свідоцтві про народження зазначено: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батьками якого у свідоцтві про народження зазначено: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 .
10 грудня 2016 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , після реєстрації шлюбу дружині залишено прізвище « ОСОБА_5 ».
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер.
Рішенням Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради від 13.12.2023 за № 1031 внесено зміни до договорів найму жилих приміщень, та у зв'язку зі смертю наймача ОСОБА_3 визнано ОСОБА_1 наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
У відповідності до Договору найму жилого приміщення № 79 від 13.12.2023, укладеного між Виконавчим комітетом Покровської районної в місті ради та ОСОБА_1 наймодавець передав позивачу в безстрокове користування квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у складі сім'ї 3 особи, зокрема, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
За відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади від 17.02.2026, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 08.11.2016 по теперішній час.
У відповідності до Акту від 28.01.2026, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не мешкає з серпня 2024 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 .
За інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 18.03.2026, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 24.04.2024 перетнув державний кордон України у напрямку виїзд. Іншої інформації немає.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 20792272 від 22.04.2014, за ОСОБА_2 зареєстровано на праві спільної сумісної часткової власності 1/3 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності згідно з відповідними принципами статті 8 Конвенції.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При вирішенні справи про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Стаття 71 ЖК України передбачає загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно з цією нормою при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Результат аналізу статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , який зареєстрований у спірному приміщенні з 08.11.2016, перетнув 24.04.2024 державний кордон та перебуває на час розгляду справи судом за кордоном.
Позивач зазначила суду, що її син ОСОБА_2 на час розгляду справи судом перебуває у Новрегії, де працює.
При цьому 4 березня 2022 року країнами Європейського Союзу встановлено застосовування тимчасового захисту для українців у Європейському Союзі, які покинули Україну через війну, встановленого Директивою Ради 2001/55/ЄС «Про мінімальні стандарти для надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та відповідальності за наслідки такого прийому», який діє на час розгляду справи судом.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 у квартирі зареєстрований з 2016 року, покинув територію України під час дії воєнного стану будучи неповнолітнім, фактично проживає та працює у Норвегії, яка надає тимчасовий захист для українців, які покинули Україну через війну, що свідчить про поважність причин непроживання особи у житловому приміщенні, а тому визнання його таким, що втратив право користування цим житловим приміщенням всупереч вимогам закону є порушенням права відповідача на повагу до його житла, передбаченого статтею 8 Конвенції.
На підставі викладеного суд доходить переконання про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Покровської районної в місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його підписання безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Третя особа: Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради, РНОКПП ЄДРПОУ: 04052531, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Костя Гордієнка, буд.2.
Повний текст рішення суду складено та підписано 01 травня 2026 року.
Суддя: М. В. Зімін