Справа № 201/1406/26
Провадження № 3/201/401/2026
21 квітня 2026 року м. Дніпро
Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Гончаренко В.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП НП України, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , притягнутого за ч. 2 ст. 130 КУпАП, -
ОСОБА_1 10 січня 2026 року о 00 годині 20 хвилин, керуючи транспортним засобом «Мерседес-Бенц», д/н НОМЕР_1 , під час зупинки співробітниками поліції в районі буд. 47 по Бульвару Слави в м. Дніпрі перебував з явними ознаками наркотичного сп'яніння (поведінка, що не відповідає обстановці), після чого ухилився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у відповідності до встановленого порядку, шляхом відмови від його проходження на вимогу поліцейського із застосуванням технічних засобів відеозапису, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
ОСОБА_1 був неодноразово належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак до суду не з'явився, про причини своєї неявки не повідомив, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності, оскільки це буде відповідати вимозі розгляду справи судом в розумні строки, що є складовою права на справедливий судовий розгляд для усіх учасників процесу. Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов'язки». Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «Смірнов проти України» від 08 листопада 2005 року слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Отже, враховуючи принцип судочинства, зазначені в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Захисник у судове засідання не прибув та подав до суду клопотання про закриття провадження по даній справі, у зв'язку з відсутністю в діях його підзахисного складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про винуватість правопорушника ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Так, винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності підтверджується: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 563065 від 10 січня 2026 року; рапортом інспектора патрульної поліції, яким було виявлено правопорушення; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 10 січня 2026 року, у якому зазначені ознаки наркотичного сп'яніння, які повністю зіставляються з ознаками, вказаними у даному протоколі; матеріалами відеозаписів з камери відео-реєстратора, встановленої в салоні оперативного автомобіля, а також з портативних відеореєстраторів патрульних поліції, на яких зафіксовані обставини переслідування та зупинки водія ОСОБА_1 , якому було запропоновано пройти огляду на стан сп'яніння через виявлені у нього ознаками сп'яніння, однак останній ухилився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння із застосуванням технічних засобів відеозапису, що відповідно не вимагало присутності двох свідків згідно з вимогами п. 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого Постановою КМУ № 1103 від 17.12.2008 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 57 від 20.01.2023; копією постанови Індустріального районного суду міста Дніпра від 03 червня 2025 року по справі № 202/5107/25 стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, що свідчить про повторність правопорушення в діях останнього, чим в сукупності доводиться, що ОСОБА_1 дійсно вчинив правопорушення за зазначених обставин.
Оцінюючи як доказ зазначені відеозаписи обставин адміністративного правопорушення, потрібно звернути увагу, що відповідні дані, зафіксовані на відео повністю зіставляються з фактичними обставинами справи, викладеними в протоколі, які дозволяють безпосередньо пересвідчитися суду у зафіксованих в ньому відомостях, зокрема про те, що водій ОСОБА_1 дійсно знаходився з ознаками наркотичного сп'яніння та на вимогу патрульних поліції із застосуванням технічних засобів відеозапису ухилився від проходження огляду на стан сп'яніння, що в свою чергу дозволяє зробити висновок про належність та допустимість такого доказу, який відповідно доводить наявність порушень п. 2.5 Правил дорожнього руху України в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того слід зазначити, що означені відеозаписи були отримані в ході фіксування правопорушення поліцейськими на відеотехніку, встановлену в їх оперативному автомобілі, а також закріплену на форменому одязі поліцейських, що відповідає вимогам ст. 40 Закону України «Про національну поліцію», а тому такі докази слід вважати допустимими та належними.
Водночас до позиції сторони захисту щодо невинуватості ОСОБА_1 суд відноситься критично, з огляду на те, що долучені до протоколу про адміністративне правопорушення докази є належними, допустимими і достовірними, а їх сукупність достатньою та взаємопов'язаною для того щоб підтвердити подію адміністративного правопорушення та обставини її вчинення ОСОБА_1 . Таким чином, заявленим аргументам захисту суперечить сукупність долучених до матеріалів цієї справи належних та допустимих доказів, які не викликають у суду сумніву щодо їх достовірності, у тому числі в тій частині, що саме під керуванням цієї особи знаходився транспортний засіб за обставин, зазначених у протоколі. Це доводиться відповідними дорожніми умовами та обстановкою, що зафіксована за допомогою камер, встановлених в оперативному автомобілі та закріплених на форменому одязі поліцейських під час виявлення та переслідування у період доби, коли була запроваджена комендантська година, транспортного засобу «Мерседес-Бенц», д/н НОМЕР_1 , що зупинився на дорозі, у місці, яке не обумовлювало його тривалу стоянку. При цьому під час відеофіксації такої зупинки вищевказаний транспортний засіб продовжував стояти з працюючим двигуном, із його салону ніхто не виходив, водночас поруч з місцем водія перебував саме ОСОБА_1 .
Крім того, твердження сторони захисту щодо обов'язковості висновків, викладених у постанові суду у справі № 201/1415/26, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки такі судові рішення не мають преюдиціального значення під час цього судового розгляду відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Також під час судового розгляду захисником були висловлені аргументи щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 , який раніше вже був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП більше ніж двічі протягом цього року, а отже дії останнього повинні були бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 130 КУпАП. Даючи оцінку таким аргументам, суд визнає їх неприйнятними, оскільки означена позиція фактично погіршує становище такої особи, обраний спосіб захисну стосовно якої не свідчить на її користь, у зв'язку з тим, що дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності навпаки були інкриміновані за більш м'яким, а не за більш тяжким, особливо кваліфікованим, складом правопорушення, що відповідно не призводить до істотного порушення прав правопорушника. Виходячи із загальних принципів права, суд зауважує, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, водночас з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється провадження. Крім то слід зазначити, що на підтвердження своєї позиції, захисником не було надано жодного доказу, що, в умовах змагальність сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, свідчить про недоведеність фактичних обставин, на які посилається захисник.
Враховуючи, що ухилення водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння відбулось відповідно до встановленого порядку, а саме із застосуванням технічних засобів відеозапису, то суд вважає доведеною поза розумним сумнівом винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.
До інших суджень сторони захисту щодо недоліків у протоколі про адміністративне правопорушення суд ставиться критично, так як зазначені недоліки не впливають на суть розгляду даної справи та не перешкоджають суду досягти завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення, крім того останні істотно не порушують прав та свобод учасників процесу та не впливають на реалізацію ними своїх процесуальних прав та обов'язків.
З огляду на те, що сукупність досліджених під час розгляду справи доказів, що були зібрані патрульною поліцією під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, є чіткими та послідовними, зіставляються та взаємоузгоджуються між собою, то суд робить висновок про достовірність зафіксованих у цих процесуальних джерелах фактичних даних, на спростування яких стороною захисту не було надано жодних належних та допустимих доказів, у тому числі в обстоювання позиції щодо невинуватості ОСОБА_1 , у зв'язку з чим слід вважати, що всі альтернативні пояснення представлених доказів надзвичайно малоймовірні.
Отже, враховуючи, що відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд, оцінивши наявні в даній адміністративній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до висновку про доведеність вини правопорушника в ухиленні особи, керуючої транспортним засобом, від проходження у відповідності до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, вчинене особою, яка повторно протягом року піддавалась адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тобто у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.
При визначені виду і розміру стягнення враховую характер та систематичність вчиненого правопорушення, особистість правопорушника, ступінь його вини, майновий стан і обставини, що пом'якшують та обтяжують його відповідальність.
З урахуванням викладеного вважаю за необхідне накласти на правопорушника адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави з позбавлення права керування транспортними засобами без оплатного вилучення транспортного засобу.
Водночас враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив інкриміноване правопорушення до закінчення строку дії позбавлення права керування транспортними засобами за постановою Індустріального районного суду міста Дніпра від 03 червня 2025 року по справі № 202/5107/25, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення, на підставі ч. 3 ст. 30 КУпАП, слід приєднати невідбуту частину такого стягнення.
Крім того, відповідно до ст. 40-1 КУпАП та ст. 4 Закону України «Про судовий збір», із змінами та доповненнями, слід стягнути з правопорушника судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 283, 284, 299 КУпАП, суд -
Визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП та накласти на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в сумі тридцяти чотирьох тисяч гривень з позбавлення права керування транспортними засобами строком на три роки без оплатного вилучення транспортного засобу.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП до накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення приєднати невідбуту частину стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами за постановою Індустріального районного суду міста Дніпра від 03 червня 2025 року по справі № 202/5107/25.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі шестисот шістдесяти п'яти гривень шістдесяти копійок.
Постанову може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд міста Дніпра протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Строк пред'явлення постанови до виконання 3 місяці з дня її винесення.
Постанова набрала чинності:
Суддя: В.М. Гончаренко