Справа № 333/1330/25
Провадження №1-кп/333/338/26
01 травня 2026 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суду м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника обвинуваченої ОСОБА_4 , розглянувши в режимі спеціального судового провадження в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22025080000000111 від 23.01.2025року за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Мелітополь Запорізької області, українки, громадянки України, з вищою освітою, не має на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей, депутатку Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області від політичної партії «Опозиційний блок» 8 скликання, яка зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є особою, щодо якої здійснюється особливий порядок кримінального провадження, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.111-1 КК України,
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Громадянка України ОСОБА_5 перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Мелітополь Запорізької області, яка з 25.02.2022 року та на час пред'явлення обвинувачення є тимчасово окупована представниками збройних формувань держави-агресора російської федерації (далі за текстом зф держава-агресор рф), у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 03.04.2023 року, діючи умисно, свідомо та ініціативно, в порушення діючих норм Конституції України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, абсолютно нехтуючи своїм конституційним обов'язком депутата місцевої ради щодо захисту прав та інтересів громади, яка її обрала своєю представницею, в порушення прийнятої присяги депутата, прийняла пропозицію від невстановлених під час досудового розслідування осіб, з числа представників військової окупаційної адміністрації держави-агресора рф та добровільно зайняла посаду, мовою оригіналу - «и.о. руководителя секритариата врио Губернатора» у незаконному органі влади - військово-цивільній адміністрації Запорізької області (мовою оригіналу - Военногражданская администрация Запорожской области) пов'язану з виконанням організаційнорозпорядчих функцій, створеному на тимчасово окупованій території Запорізької області.
Також ОСОБА_5 , перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Мелітополь Запорізької області, не пізніше 03.04.2024 року, діючи умисно, із власних корисливих та ідеологічних мотивів, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої представниками держави-агресора рф, маючи проросійські погляди та критичне ставлення до діючої законної влади в Україні, усвідомлюючи протиправність своїх дій, прийняла пропозицію від невстановлених під час досудового розслідування осіб, з числа представників військової окупаційної адміністрації держави-агресора рф та добровільно зайняла посаду, мовою оригіналу «и.о. заместителя Губернатора Запорожской области - руководителя администрации Губернатора и Правительства Запорожской области» у незаконному органі влади - адміністрація губернатора та уряду Запорізької області (мовою оригіналу Администрация Губернатора и Правительства Запорожской области) пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, створеному на тимчасово окупованій території Запорізької області.
У подальшому, не пізніше 24.05.2024 року, ОСОБА_5 обійняла посаду, мовою оригіналу - «заместителя Губернатора Запорожской области - руководителя администрации Губернатора и Правительства Запорожской области» у незаконному органі влади - адміністрація губернатора та уряду Запорізької області (мовою оригіналу - Администрация Губернатора и 5 Правительства Запорожской области) пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, створеному на тимчасово окупованій території Запорізької області. На вказаній посаді ОСОБА_5 , діючи умисно, всупереч норм та Законів України, з метою підтримки та розповсюдження окупаційної влади на тимчасово окупованій території Запорізької області, в межах своїх функціональних обов'язків організує діяльність адміністрації, забезпечує виконання покладених на адміністрацію функцій, здійснює координацію діяльності всіх структурних підрозділів адміністрації та затверджує положення про відділи у структурних підрозділах адміністрації.
Таким чином, ОСОБА_5 за викладених вище обставин обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України - добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Обґрунтування застосування судом inabsentia
У судовому засіданні допит обвинуваченої ОСОБА_5 не здійснювався через проведення судового розгляду у порядку спеціального судового провадження на підставі ч.3 ст. 323 КПК України, при цьому обвинувачена викликалася до суду як за місцем свого проживання, так і через засоби масової інформації у передбачений законом спосіб, однак у судове засідання не з'явилася.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження, відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Судом встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Тому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.
Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв'язатися з обвинуваченою і з'ясувати у неї правову позицію щодо пред'явленого обвинувачення. Водночас, захисник належним чином приймав участь у реалізації права на захист обвинуваченої ОСОБА_5 під час судового розгляду та висловила свою позицію з приводу недоведеності вини останньої у даному кримінальному провадженні.
Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного кримінального провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України (у т.ч. Мелітопольського району, Запорізької області), яка розпочалася із повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку рф частини території України є загально відомими фактами, які не потребують окремого судового доказування.
Дослідивши під час спеціального судового провадження в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину підтверджується наступними доказами.
Докази, які досліджені судом
Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Дослідивши під час спеціального судового провадження в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України підтверджується наступними дослідженими під час судового розгляду доказами.
Фактичними даними, що містяться в таких джерелах доказів:
- постановою слідчого УСБУ в Запорізькій області від 23.01.2025 року про оголошення ОСОБА_5 у міжнародний розшук;
- клопотанням прокурора Запорізької обласної прокуратури про здійснення спеціального судового провадження у даному кримінальному провадженні;
- повідомленням про підозру ОСОБА_5 від 17.01.2025року в рамках кримінального провадження № 22025080000000111 від 23.01.2025 року.
- ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28.01.2025 року якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України;
- ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2025 року, якою застосовано відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.11.2024 року за яким свідок ОСОБА_6 , упізнала ОСОБА_5
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.12.2024 року за яким свідок ОСОБА_7 , упізнала ОСОБА_5
- протоколом від 25.12.2022 року про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем.
- протоколом огляду від 30.11.2022 року Телеграм каналів: «Приазовскоє сегодня», «Департамент АПК Заполрожской області», переглянуті відомості, щодо ОСОБА_5
- протоколом огляду від 30.10.2024 року Телеграм каналів, за пошуком «Вьюник Оксана», оглянута інформація, що стосується її добровільного зайняття посади в окупаційній адміністрації .
- протоколом огляду від 30.10.2024 року офіційного веб-сайту податкової служби рф, за пошуком «Оксана Вьюник , сведения о физическом лице».
- протоколом огляду від 08.01.2025 року, мережі Інтернет, які містять інформацію, щодо добровільного зайняття посади в окупаційній адміністрації ОСОБА_5 .
Крім того, під час судового розгляду було досліджено характеризуючі обвинувачену ОСОБА_5 докази.
Фактичними даними, що містяться в показаннях допитаних під час судового розгляду свідків, а саме:
- показаннями свідка ОСОБА_6 , яка працювала на посаді директора комунального господарства Мелітопольської РДА. З ОСОБА_5 , знайома особисто, спілкувалися по роботі, до моменту окупації ОСОБА_5 була депутатом Константинівської сільської ради. Про те, що ОСОБА_5 зайняла посаду заступника губернатора Запорізької області у незаконному органі влади - адміністрація губернатора та уряду Запорізької області, відомо із засобів масової інформаціїї. Вважає, що ОСОБА_5 зайняла посаду добровільно, про сім'ю обвинуваченої свідку не відомо. Свідок виїхала з тимчасово окупованої території у вересні 2022 року.
- показаннями свідка ОСОБА_7 яка в судовому засіданні пояснила, що знає особисто, спілкувалися раніше по роботі. ОСОБА_5 була депутатом Константинівської сільської ради. Про те, що ОСОБА_5 пішла на співпрацю з окупаційними органами влади свідку стало відомо з «Телеграм» каналів, займає посаду заступника губернатора ОСОБА_8 . Вважає, що ОСОБА_5 , зайняла цю посаду добровільно, без примусу та погроз, оскільки у 2022 році багато людей виїхало з тимчасово окупованої території ОСОБА_5 також могла це зробити. Про склад сім'ї та сімейні обставини обвинуваченої свідку не відомо. Свідок у вересні 2022 року свідок виїхала з м. Мелітополь.
Оцінка суду
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недостовірними чи недопустимими.
Проаналізувавши досліджені докази у справі в сукупності, суд вважає їх достовірними, допустимими, об'єктивно та послідовно підтверджуючими одне одного та винність ОСОБА_5 у скоєнні злочину за викладених у вироку обставинах.
Суд приймає як належні та достатні докази показання свідків оскільки їх покази були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, - часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинувачену у інкримінованому їй злочині.
Дорученням Регіонального центру знадання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях адвоката ОСОБА_4 уповноважено у межах процесуальних прав і обов'язків, визначених ст. ст. 46, 47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_5 ..
Згідно з ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28.04.2025року відносно ОСОБА_5 здійснювалось спеціальне судове провадження. У судовому засіданні приймав участь захисник ОСОБА_4 який був захисником на стадії досудового розслідування і обізнаний з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.
Захисник обвинуваченої здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченої: приймав участь у допиті свідків та дослідженні доказів, виступав у дебатах та зазначив, що вина обвинуваченої не доведена, а кваліфікація кримінального правопорушення не відповідає дійсності.
Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та захисту вживалися достатні заходи щодо дотримання прав ОСОБА_5 , як підозрюваної та обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
У свою чергу суд звертає увагу на те, що судом були належним чином вжиті усі необхідні заходи повідомлення та інформування обвинуваченої ОСОБА_5 , про дати слухання справи, а також дотримані її права на належне представництво у суді. Остання повідомлялася у передбачений законом спосіб через опублікування виклику у газеті «Урядовий кур'єр», оголошення про її виклик також публікувались на офіційному веб-сайті судової влади України.
Зміст досліджених доказів дає підстави стверджувати, що ОСОБА_5 діяла за вказівками та за погодженим планом із представниками російської федерації, а не з власної ініціативи, її діяльність була спрямована на впровадження нових правил та норм, які вже запроваджені та існують на території росії, одночасно не визнавала повноваження діючої української влади у місті, тобто вчиняла активні дії на запровадження та зміцнення влади окупаційної адміністрації. Є очевидним, що усі дії ОСОБА_5 приймались нею особисто, або за погодженням із невстановленими особами російської федерації та на їх вказівку, тобто остання добровільно надавала допомогу предстаниками іноземної держави, а саме: росії, у здійснення підривної діяльності проти України.
Враховуючи наведене, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України - колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
При призначенні покарання, згідно з вимогами ст. ст. 65-67 КК України та роз'ясненнями, що містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Призначаючи покарання суд виходить із наступного
Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК України відноситься до категорії тяжкого кримінального правопорушення.
Обставин, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченої, судом не встановлено.
Обставинами, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, відсутність пом'якшуючих та наявність обтяжуючих покарання обставин, проте враховуючи також, що обвинувачена вчинила даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли у колабораційній діяльності, у добровільному зайнятті керівної посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.
Суд вважає, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст.111-1 КК України з позбавлення права обіймати будь-які посади в органах державної влади, бо вважає це покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження скоєння нею кримінальних правопорушень у майбутньому та конфіскацією всього особистого майна.
Так, суд вирішуючи питання щодо застосування виду додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке у санкції ч. 5 ст. 111-1 КК України зазначене як основне, враховує, що ОСОБА_5 скоїла злочин, об'єктом якого є основи національної безпеки України. Обвинувачена своїми діями фактично допомагала державі-агресору створити певну вертикаль незаконного органу влади і фактично вчинила злочин проти незалежності, суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Виходячи з цього, суд застосовує обвинуваченій ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади саме в органах державної влади України.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками суду касаційної інстанції, яка викладена у постанові колегії Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 року по справі № 753/18479/16-к (провадження № 51-520км18) та постанові колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 року по справі № 171/869/21 (провадження № 51-838км22).
В даному випадку суд вважає, що буде справедливим та співмірним покарання особі, яка визнана винуватою у здійсненні колабораційної діяльності, яке унеможливить певний період часу у майбутньому бути представником державної влади в Україні.
Призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України, конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.
Враховуючи фактичні обставини справи, характер вчиненого злочину та ступінь його тяжкості, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_5 додатковий вид покарання у вигляді конфіскації особистого майна.
Підстави для застосування положень ст. 69, 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_5 відсутні, оскільки відсутні обставини, передбачені ст. 66 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечних кримінальних правопорушень у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України.
Крім того суд приходить до висновку, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченої, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ОСОБА_5 нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Враховуючи, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2025 року обвинуваченій ОСОБА_5 , в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного її затримання.
Процесуальні витрати по справі відсутні.
Речові докази по справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 323, 369-376, 615 КПК України, суд
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, та призначити їй покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади строком на 15 (п'ятнадцять) років, з конфіскацією всього належного їй майна на користь держави.
Обраний запобіжний захід ОСОБА_5 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили - залишити незмінним.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня фактичного її затримання.
Процесуальні витрати по справі відсутні.
Речові докази відсутні.
Вирок набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Копію вироку після проголошення негайно вручити захиснику та прокурору.
Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями статті 297-5 КПК України, та на офіційному веб-сайті суду.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя ОСОБА_1