30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 761/39546/24
провадження № 61-3782ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 28 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Казенного підприємства «Укрспецзв'язок», Державної адміністрації служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Казенного підприємства «Укрспецзв'язок», Державної адміністрації служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 06 березня 2025 року,
яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 травня
2025 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
10 липня 2025 року вперше ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду
з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернув заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху (провадження № 61-8267ск25).
У серпні 2025 року до Верховного Суду вдруге надійшли чотири касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року (вх. № 26013/0/220-25, 26020/0/220-25, 26026/0/220-25, 26145/0/220-25), які подані однією особою на одні й ті самі судові рішення та їх зміст є ідентичним, Верховний Суд розглядав їх як одну скаргу.
Верховний Суд ухвалою від 26 серпня 2025 року касаційні скарги повернув заявнику, оскільки Верховний Суд визнав подання ОСОБА_1 касаційної скарги в такій редакції виявом неповаги до суду та зловживанням процесуальними правами (провадження № 61-10726ск25).
28 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 втретє звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 16 жовтня 2025 року касаційну скаргу повернув заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху (провадження № 61-11111ск25).
29 жовтня 2025 року ОСОБА_2 вчетверте через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду дві однакові за змістом касаційні скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року
(вх. № 32986/1/220-25 та № 32960/1/220-25 від 30 жовтня 2025 року).
Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2025 року касаційні скарги ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року
(вх. № 32986/1/220-25 та № 32960/1/220-25 від 30 жовтня 2025 року) визнав неподаними та повернув заявнику у зв'язку з частковим виконанням вимог ухвали про залишення касаційних скарг без руху (провадження № 61-13533ск25).
08 грудня 2025 року ОСОБА_1 вп'яте через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 28 травня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернув
у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги
без руху (провадження № 61- 15497ск25).
У лютому 2026 року до Верховного Суду засобами електронного зв'язку надійшла заява ОСОБА_1 без накладення електронного цифрового підпису про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 26 січня 2026 року.
Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 26 січня 2026 року повернув заявнику на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України (провадження № 61-1496зно26).
Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 26 січня 2026 року повернув. Заяву ОСОБА_1 про повернення судового збору задовольнив. Зобов'язав Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі
24 224 (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири) гривні 00 копійок,
що внесений згідно з квитанцією до платіжною інструкції № 2.422461299.1
від 28 листопада 2025 року на розрахунковий рахунок
№ UA288999980313151207000026007, отримувач - ГУК у м. Києві/Печерс.
р-н/22030102, код ЄДР: 37993783 (провадження № 61-1496зно26).
У лютому 2026 року ОСОБА_1 вшосте звернувся до Верховного Суду
з касаційними скаргами (п'ять аналогічних касаційних скарг) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 17 лютого 2026 року касаційні скарги ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року залишив без розгляду, оскільки заявник у касаційних скаргах вживав зневажливі висловлювання, які непритаманні для написання ділових документів,
що відображають зневажливе ставлення заявника до судової гілки влади, інших учасників справи, надають зневажливу, іронічну оцінку процесуальних дій та рішень у справі, а також особисту характеристику суддям, оцінку їхній професійній діяльності, що неприпустимо під час оформлення процесуального документа (провадження № 1495ск26).
23 лютого 2026 року ОСОБА_1 всьоме, через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у цій справі.
Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернув
у зв'язку з тим, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку (провадження № 61- 2269ск26).
23 березня 2026 року ОСОБА_1 восьмий раз через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у цій справі.
Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2026 року зазначену касаційну скаргу залишив без руху та встановив заявнику строк для усунення її недоліків, зокрема запропоновано заявнику:
- привести у відповідність прохальну частину касаційної скарги та зазначити,
які саме судові рішення (якого саме суду та від якої саме дати) він оскаржує
та викласти її з урахуванням вимог статті 409 ЦПК України;
- доплатити судовий збір у розмірі 6 056,00 грн та надати до суду документ,
що підтверджує сплату ним судового збору за подання касаційної скарги,
або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;
- направити на адресу суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, у якій вказати на поважність причин, які перешкоджали подати касаційну скаргу у найкоротший строк, враховуючи, що Верховний Суд повернув касаційну скаргу 26 січня 2026 року, а заявник звернувся у восьмий раз
із касаційною скаргою лише 23 березня 2026 року, тобто майже через два місяці після повернення касаційної скарги;
- надіслати на адресу суду касаційну скаргу у новій редакції, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, в якій вказати підстави касаційного оскарження та чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга, з обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав) та надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, а у разі подання касаційної скарги у новій редакції та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет надати докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів всім учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Заявнику роз'яснено, що у разі невиконання у встановлений судом строк вимог вказаної ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
13 квітня 2026 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги
та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Вивчивши касаційну скаргу ОСОБА_1 та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги особі, яка її подала, з огляду
на наступне.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
ЄСПЛ вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана
з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що, залишаючи касаційну скаргу без руху, в ухвалі від 31 березня 2026 року суд роз'яснив спосіб усунення заявником недоліків касаційної скарги, а саме шляхом подання виправленої касаційної скарги, оформленої у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України та надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, у якому необхідно вказати на поважність причин, які перешкоджали подати касаційну скаргу
у найкоротший строк, враховуючи, що Верховний Суд повернув касаційну скаргу
26 січня 2026 року, а заявник звернувся у восьмий раз із касаційною скаргою лише 23 березня 2026 року, тобто майже через два місяці після повернення касаційної скарги.
На виконання вимог ухвали суду від 31 березня 2026 року заявник надіслав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року, яке мотивовано тим,
що першу касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року заявник подав вчасно, однак вона була помилково повернута ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2025 року, у зв'язку з відсутністю належної координації дій між відділом реєстрації та автоматизованого розподілу вхідних документів Суду. Після цього заявник неодноразово подавав уточнені касаційні скарги із виправленням недоліків, які щоразу залишалися без руху або поверталися ухвалами Верховного Суду від 25 серпня 2025 року, від 26 серпня 2025 року,
від 16 жовтня 2025 року, від 03 грудня 2025 року, від 19 грудня 2025 року, від 26 січня 2026 року, від 13 березня 2026 року. Ухвали, винесені судом касаційної інстанції заявник отримував через підсистему «Електронний суд». Кожного разу після отримання ухвали він у відведений на це судом строк повторно подавав касаційну скаргу, що підтверджує відсутність його намірів зволікати з опрацюванням ухвал Верховного Суду. Однак, з кожним разом для розгляду поданих ним уточнених касаційних скарг призначались нові судді, які знаходили свої, відмінні від попередніх розглядів зауваження до його касаційної скарги. Відтак, відсутність єдиної узгодженої позиції щодо його касаційної скарги, яка щоразу ним виправлялась
на вимогу новопризначених суддів, призвела до того, що термін на оскарження вищезазначених рішень Шевченківського районного суду м. Києва та Київського апеляційного суду з незалежних від нього причин розтягнувся на вісім місяців.
Заявник вважає, що строк на оскарження ним рішень судів першої та апеляційної інстанцій втрачено з обставин, на які він не міг вплинути та з причин, які не залежали від нього, адже він дисципліновано відпрацьовував всі зауваження суддів,
які розглядали його уточнені касаційні скарги і скарги повертались йому новопризначеними суддями на інших підставах, які не були причиною невраховування заявником попередніх зауважень.
Тобто з кожним поданням уточнених касаційних скарг новопризначені судді зазначали про нові зауваження, які до цього у їхніх колег не виникали. І те, що кожна наступна, подана заячвником уточнена касаційна скарга опрацьовувалась
не попереднім суддею (зауваження якого вже були враховані заявником у скарзі),
а суддею, визначеним на підставі нового автоматизованого розподілу справ, спричинило виникнення ситуації, у якій кожний суддя по своєму бачив структуру вчергове поданої заявником уточненої касаційної скарги. Це і стало причиною того, що строк касації розтягнувся на такий тривалий термін, адже за цей період для розгляду касаційної скарги було один за одним призначено вісім суддів.
Вивчивши подане клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року
та постанови Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року, Верховний Суд вважає, що заявник не виконав вимоги процесуального закону при поданні касаційної скарги, оскільки не вказав на поважність саме тих причин,
які перешкоджали у подати касаційну скаргу у найкоротший строк, враховуючи,
що Верховний Суд повернув касаційну скаргу 26 січня 2026 року, а заявник звернувся у восьмий раз із касаційною скаргою лише 23 березня 2026 року, тобто майже через два місяці після повернення касаційної скарги.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду
з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги через те, що не були виправлені недоліки, попри чіткий зміст ухвали суду про причини залишення касаційної скарги без руху і ненаведення поважних причин, з яких вимоги такої ухвали не були виконані.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально
в кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений
з об'єктивних і таких, що не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою
на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони
не вказують чітких підстав такого поновлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року у справі
№ 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту
конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин
перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку
мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити
вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те,
що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були
чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи,
що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами
чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Викладене дає підстави для висновку, що станом на 30 квітня 2026 року вимоги ухвали Верховного Суду від 31 березня 2026 року ОСОБА_1 не виконано. Інших заяв про усунення недоліків касаційної скарги не надходило.
Відповідне невиконання вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
За змістом статті 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не усунув недоліки касаційної скарги, тому касаційна скарга підлягає поверненню заявнику.
Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою
для її повернення.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Укрспецзв'язок», Державної адміністрації служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен»
про відшкодування майнової та моральної шкоди, вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко