28 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 920/816/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - Сосунов Є. В.,
відповідача - Осипов Д. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сумиобленерго"
на рішення Господарського суду Сумської області
у складі судді Резніченко О.Ю.
від 07.07.2025 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Демидова А. М., Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.
від 06.10.2025
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Акціонерного товариства "Сумиобленерго"
про стягнення коштів,
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/317 від 20.04.2026 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 920/816/24 у зв'язку із відпусткою судді Вронської Г. О.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 для розгляду справи № 920/816/24 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Кондратова І. Д., Студенець В. І.
1. Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Акціонерного товариства "Сумиобленерго" про стягнення 66 218 224,10 грн, з яких: 65 094 575,92 грн основного боргу, 617 778,06 грн інфляційних втрат, 505 870,12 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням зобов'язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0511-02041-ПП від 01.01.2024 в частині оплати наданих послуг за період з січня по травень 2024 року.
04.10.2024 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просив суд стягнути з відповідача: 1) заборгованість за фактично надані послуги за період з січня по травень у розмірі 65 957 706,40 грн; 2) інфляційні втрати за період з січня по травень 2024 року у розмірі 1 589 245,37 грн; 3) 3% річних за період з січня по травень 2024 року у розмірі 1 029 409,08 грн; 4) заборгованість за фактично надані послуги за період з червня по серпень 2024 року у розмірі 27 782 865,26 грн; 5) інфляційні втрати за період з червня по серпень 2024 року у розмірі 56 026,61 грн; 6) 3% річних за період з червня по серпень 2024 року у розмірі 144 720,10 грн.
Ухвалою суду першої інстанції від 30.10.2024 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог та постановлено вважати предмет спору про стягнення 96 559 972,82 грн, у тому числі: 93 740 571,66 грн основного боргу (за період з січня по серпень 2024 року), 1 645 271,98 грн інфляційних втрат боргу (за період з січня по серпень 2024 року), 1 174 124,18 грн - 3% річних (за період з січня по серпень 2024 року).
У зв'язку зі сплатою Акціонерним товариством "Сумиобленерго" 93 740 571,66 грн основного боргу протягом грудня 2024 - лютого 2025 року, ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.03.2025 провадження у справі № 920/816/24 у цій частині закрито.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0511-02041- ПП від 01.01.2024, умови якого розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 309 (КСП), та є однаковими для всіх користувачів, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ОСП) та Акціонерним товариством "Сумиобленерго" (користувач), ОСП безперервно надає послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору. Послуга, яка надається за цим договором згідно із Державним класифікатором продукції та послуг (ДК 016:2010), має код: 35.12 (пункт 2.1 договору).
Сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, КСП, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку електричної енергії, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (пункт 2.2 договору).
Планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та/або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії встановлюється НКРЕКП відповідно до затвердженої ним методики (порядку) та оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті https://ua.energy/. Ставка плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті в євро/МВт*год. Крім цього, ОСП щомісяця оприлюднює на офіційному вебсайті ставку плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру у грн/МВт*год не пізніше 03 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, у випадку її затвердження. Конвертація величини ставки здійснюється щомісяця за середньомісячним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, за розрахунковий період надання послуги. До моменту підтвердження ЕМТ50О-Е нового рівня ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру на відповідний період ОСП має право застосовувати рівень ставки, що була розрахована та застосовувалася у попередньому періоді. Сторони здійснять фінансове врегулювання розрахунків не пізніше, ніж через один місяць після підтвердження ЕМТ5О-Е нової ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру. ОСП зобов'язаний повідомити користувача у спосіб, визначений цим Договором, про новий рівень ставки та спосіб донарахування різниці протягом 14 календарних днів після її підтвердження ЕМТ5О-Е. Користувач зобов'язаний протягом З робочих днів у спосіб, визначений цим договором, підтвердити ОСП отримання цієї інформації (пункт 4.1 договору).
Ціна цього договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік (пункт 4.3 договору).
Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць. Користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із такою системою платежів і розрахунків: 1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду; 2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду; 3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду. Плановий обсяг послуги, що використовується для розрахунку планової вартості послуги, визначається на підставі даних АКО за кожну декаду розрахункового періоду. У разі зміни тарифу на послугу з передачі електричної енергії ОСП здійснює розрахунок належної до сплати вартості послуги за новим тарифом, починаючи з дня введення в дію відповідного тарифу, згідно з рішенням НКРЕКП про зміну тарифу (пункти 6.1-6.3 договору).
Користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в Системі управління ринком, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку. Оплату вартості послуги після коригування обсягів та вартості послуг користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно) або акт приймання-передачі послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно). Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники акта приймання-передачі послуги та/або акта коригування до актів приймання-передачі послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання користувачем (пункт 6.4 договору).
У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий період актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначені в акті приймання-передачі послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення ОСП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений цим договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей. У разі підтвердження розбіжностей ППКО надає АКО актуальні дані для здійснення врегулювання. Врегулювання розбіжностей здійснюється в терміни та відповідно до вимог Правил врегулювання (додаток 10 до Правил ринку). Результати зміни обсягів наданої послуги відображаються в акті коригування (пункт 6.5 договору).
За внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів користувач сплачує пеню у розмірі 0,1 % (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов'язань щодо оплати заборгованості. За прострочення користувачем термінів розрахунку оплати фактичної вартості послуги понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу. У разі виникнення від'ємної різниці між фактичною вартістю послуги в розрахунковому періоді та сумою планових платежів, виставлених в цьому ж розрахунковому періоді, на таку різницю пеня не нараховується. Розрахунок штрафних санкцій, зокрема пені може бути проведений за результатами розрахункового періоду, тобто після формування акта приймання-передачі послуг. Оплата пені здійснюється за окремим рахунком. Рахунок підлягає оплаті протягом З робочих днів від дати отримання. У разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму нарахованої вартості послуг по цьому договору, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 робочих днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або самостійно враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів (у випадку відсутності заяви користувача про повернення надлишку коштів). За наявності заборгованості за цим Договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача. У разі надання ОСП розрахунку коригування до податкової накладної, що відповідно до статті 192 Податкового кодексу України підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) користувачем, останній зобов'язується зареєструвати такий розрахунок коригування протягом строку, що визначений пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України. У разі відсутності технічної можливості/ не проведення реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування до податкової накладної протягом 365 днів з дати складання такого розрахунку коригування, ОСП має право нарахувати користувачу штраф у розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, визначеній в незареєстрованому розрахунку коригування, протягом 10 календарних днів з дати отримання відповідної вимоги ОСП. За таких обставин ОСП повертає кошти в сумі, зменшеній на величину штрафу. За порушення термінів повернення надлишково сплачених коштів ОСП сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми коштів (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), що підлягають поверненню, за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання ОСП зобов'язань щодо повернення коштів. За прострочення зазначеного терміну понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми коштів, що підлягають поверненню. Оплата пені здійснюється за окремим рахунком. Рахунок підлягає оплаті протягом З робочих днів від дати отримання (пункт 6.6 договору).
Розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України у безготівковій формі на банківські рахунки сторін, що зазначені в цьому договорі. Сторони повідомляють одна одну про зміну своїх банківських реквізитів протягом 10 календарних днів з дати виникнення відповідних змін, але у будь-якому випадку сторона, що є одержувачем грошових коштів, має повідомити сторону, що є платником, про зміну своїх банківських реквізитів не пізніше ніж за 3 робочі дні до запланованого отримання грошових коштів. Оплата вартості нарахованих штрафних санкцій та/або пені здійснюється на поточний рахунок ОСП, що зазначається в рахунку до сплати. За дату оплати рахунку приймається дата зарахування коштів на поточний рахунок ОСП (пункти 6.7-6.9 договору).
ОСП щокварталу оформлює акт звірки розрахунків наданої послуги та в строк до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, відповідно до форми, наведеної у додатку 3 до цього договору, надсилає його користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (за допомогою Сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані зі своєї сторони. Користувач протягом 3 робочих днів з дня отримання акта звірки розрахунків наданої послуги заповнює його зі своєї сторони, підписує та повертає один примірник ОСП. У разі виникнення розбіжностей за актом звірки між сторонами користувач має право протягом 3 робочих днів з моменту отримання акта звірки розрахунків наданої послуги відобразити такі розбіжності із відповідним обґрунтуванням в отриманому акті звірки, підписати та повернути його ОСП. Якщо сторони не дійшли згоди, розбіжності та суперечки вирішуються у порядку, встановленому главою 12 цього договору (пункт 10.1 договору).
У разі несвоєчасної оплати користувачем отриманої послуги ОСП направляє користувачу письмове повідомлення із зазначенням суми заборгованості та кінцевого терміну її оплати. У разі несплати заборгованості користувачем ОСП має право направити користувачу письмове попередження щодо можливого припинення надання послуги відповідно до вимог КСП (пункт 10.2 договору).
Рахунки, акти приймання-передачі, акти коригування до актів приймання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги, повідомлення вважаються отриманими стороною: у день їх доставки кур'єром, що підтверджується квитанцією про вручення одержувачеві, яка підписується його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджується підписом уповноваженого представника одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції. Електронний документ, який направляється стороною на виконання цього договору через Сервіс, вважається одержаним іншою стороною з моменту набуття документом статусу "Доставлено" у Сервісі. Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою Сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, створює права та обов'язки для сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичному документу, який міг би бути створений однією зі сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб (пункт 10.3 договору).
Будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання цього договору (у тому числі акт приймання-передачі послуги або акт коригування до акта приймання-передачі послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставляння власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового не функціонування Сервісу, про що ОСП зобов'язаний повідомити на своєму офіційному вебсайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено законом) за допомогою Сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням: https://оnlinе.uа.еnergy/. Один документ повинен бути підписаний обома сторонами у один і той самий спосіб (в залежності від форми документа). Податкові накладні отримуються користувачем виключно в електронному вигляді у порядку, визначеному законодавством (п. 10.4 Договору).
3. Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду Сумської області від 07.07.2025 у справі № 920/816/24 позов Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задоволено. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Сумиобленерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 1 645 271,98 грн інфляційних втрат, 1 174 129,18 грн 3% річних, 33 832,81 грн витрат зі сплати судового збору. Повернуто Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" з державного бюджету 814 007,19 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- факт прострочки відповідача при виконанні зобов'язання щодо оплати отриманих послуг підтверджується матеріалами справи;
- відповідач контррозрахунок інфляційних втрат та 3% річних суду не надав. Також відповідач у підготовчому засіданні не заявляв заперечень щодо поданого позивачем розрахунку, а лише заявив клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних до 1 гривні;
- суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що вони зроблені з урахуванням умов договору щодо строків здійснення платежів, арифметично вірні;
- суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних до 1 грн та задоволення позовних вимог про стягнення 1 645 271,98 грн інфляційних втрат та 1 174 129,18 грн 3% річних у повному обсязі.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Сумської області від 07.07.2025 у справі № 920/816/24, Акціонерне товариство "Сумиобленерго" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило його скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 56 026,61 грн та 3% річних у розмірі 145 914,04 грн, всього - 201 940,65 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.
Постановою від 06.10.2025 Північний апеляційний господарський суд змінив рішення Господарського суду Сумської області від 07.07.2025 у справі № 920/816/24 в частині стягнення 3% річних та розподілу судового збору. Виклав мотивувальну частину рішення Господарського суду Сумської області від 07.07.2025 у справі № 920/816/24 в редакції цієї постанови. Виклав пункти 1, 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Сумської області від 07.07.2025 у справі № 920/816/24 в такій редакції:
"1. Позов Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Акціонерного товариства "Сумиобленерго" про стягнення 2 819 401 грн 16 коп. (з урахуванням заяв про збільшення та зменшення позовних вимог) задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Сумиобленерго" (вул. Івана Сірка, буд. 7, м. Суми, 40035, код ЄДРПОУ 23293513) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Симона Петлюри, буд. 25, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 00100227) 1 645 271 грн 98 коп. інфляційних втрат, 1 172 935 грн 24 коп. 3 % річних, 33 818 грн 49 коп. витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині позову відмовити.".
В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 07.07.2025 у справі № 920/816/24 залишив без змін. Присудив до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Акціонерного товариства "Сумиобленерго" витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 21,47 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- на момент розгляду справи по суті між сторонами існував спір про стягнення 1 645 271,98 грн інфляційних втрат та 1 174 129,18 грн 3 % річних;
- суд апеляційної інстанції, в свою чергу, перевіривши розрахунки позивача 3 % річних та інфляційних втрат, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розрахунок позивача інфляційних втрат здійснений з урахуванням умов договору та є арифметично правильним;
- разом із тим, апеляційним господарським судом встановлено, що позивач у розрахунку 3 % річних, наведеному в заяві про збільшення позовних вимог, а саме в розрахунковому періоді за травень 2024 року, допустив помилки в сумах по планових платежах;
- згідно із розрахунком позивача сума 3 % річних по планових платежах у травні 2024 року складає 15 210,55 грн (8 841,15 + 4 500,70 + 1 868,70);
- за розрахунком суду апеляційної інстанції правильна сума 3 % річних по планових платежах у травні 2024 року становить 14 016,61 грн (7 001,09 + 4 805,23 + 2 210,29);
- отже, різниця сум 3 % річних по планових платежах у розрахунковому місяці за травень 2024 року між розрахунком позивача та правильним розрахунком складає: 1 193,94 грн (15 210,55 - 14 016,61);
- таким чином, позовна вимога про стягнення 3 % річних є обґрунтованою на загальну суму 1 172 935,24 грн. У частині стягнення 1 193,94 грн 3 % річних вимоги позивача є необґрунтованими.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
Акціонерне товариство "Сумиобленерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 07.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі № 920/816/24 в частині задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення з Акціонерного товариства "Сумиобленерго" інфляційних втрат в сумі 56 026,61 грн (нарахованих за період з червня по серпень 2024 року) та 3% річних в розмірі 144 720,10 грн (нарахованих за період з червня по серпень 2024 року), всього - 200 746,71 грн; справу № 920/816/24 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.
Акціонерне товариство "Сумиобленерго" в своїй касаційній скарзі зазначило, що підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 07.07.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 у справі № 920/816/24 є наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник зауважує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 625 Цивільного кодексу України, порушили статті 46, 236 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, викладені у постановах від 10.04.2025 у справі № 905/950/24, від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, у подібних правовідносинах.
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Предметом даного касаційного перегляду є судові рішення у справі № 920/816/24 в частині задоволених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 56 026,61 грн (нарахованих за період з червня по серпень 2024 року) та 3% річних в розмірі 144 720,10 грн (нарахованих за період з червня по серпень 2024 року).
Отже, відповідно до вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані судові лише в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 56 026,61 грн (нарахованих за період з червня по серпень 2024 року) та 3% річних в розмірі 144 720,10 грн (нарахованих за період з червня по серпень 2024 року).
Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2025 у справі № 905/950/24, від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, з огляду на таке.
У справі № 905/950/24 Верховний Суд, дійшовши висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 46 Господарського процесуального кодексу України, виходив з того, що Товариство у заяві про збільшення позовних вимог фактично заявило нові позовні вимоги, додавши вимоги про стягнення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних за попередні періоди заборгованості з такої оплати (третя декада грудня 2022 року, перша і друга декади січня 2023 року, друга декада лютого 2023 року, друга декада вересня 2023 року), які передують тим періодам, за які первісно заявлялись означені вимоги та за які не пред'являлась до стягнення сума основного боргу.
У справі № 910/15342/23 Верховний Суд, дійшовши висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 46 Господарського процесуального кодексу України, виходив з того, що позивач у заяві про збільшення позовних вимог фактично заявив нові позовні вимоги, додавши вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за попередні періоди заборгованості з оплати послуги (за січень 2022 року - січень 2023 року), які передують тим періодам, за які первісно заявлялись означені вимоги та за які не пред'являлась до стягнення сума основного боргу.
На відміну від справ № №905/950/24, 910/15342/23, у справі, що переглядається, позивачем у заяві про збільшення позовних вимог не заявлялись вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за періоди, які передують тим періодам, за які первісно заявлялись означені вимоги. Крім того, у справі, що переглядається, на відміну від справи № 905/950/24, у заяві про збільшення позовних вимог позивачем заявлено до стягнення заборгованість за наступні періоди, і на таку заборгованість нараховано інфляційні втрати та 3% річних.
Тобто, справи № №905/950/24, 910/15342/23 та справа № 920/816/24 не є подібними за змістовим критерієм.
У справі № 922/404/19 позивач заявою про збільшення позовних вимог доповнив вимогу немайнового характеру про розірвання договору, двома вимогами про тлумачення умов договору та про визнання права власності на акції. Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що вимоги, викладені у заяві про збільшення позовних вимог, не є похідними від вимог позову в первісній редакції, оскільки задоволення позову щодо тлумачення договору дарування та визнання права власності на акції за позивачем жодним чином не залежить від задоволення вимоги про розірвання договору уступки права вимоги.
На відміну від справи № 922/404/19, у справі, що переглядається, у позовній заяві не було викладено вимогу немайнового характеру, та відповідно позивач не доповнював вимогу немайнового характеру двома новими. Натомість, позивачем у заяві про збільшення позовних вимог було збільшено лише розмір вимог майнового характеру.
Тобто, справа № 922/404/19 та справа № 920/816/24 не є подібними за змістовим критерієм.
У справах №№ 925/185/19, 925/186/19 судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовлено у прийнятті до розгляду та повернуто заявнику заяву про збільшення розміру позовних вимог. Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що доповнення немайнового позову (про визнання договору недійсним) майновою вимогою про стягнення коштів є не збільшенням позовних вимог, а є пред'явленням нового позову із іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог.
На відміну від справ №№ 925/185/19, 925/186/19, у справі, що переглядається, у позовній заяві не було викладено вимогу немайнового характеру, та відповідно позивач не доповнював вимогу немайнового характеру майновою вимогою. Натомість, позивачем у заяві про збільшення позовних вимог було збільшено лише розмір вимог майнового характеру.
Тобто, справи №№ 925/185/19, 925/186/19 та справа № 920/816/24 не є подібними за змістовим критерієм.
У справі № 923/1061/18, що переглядалась Верховним Судом, позивач звернувся із позовом про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах. В подальшому позивач звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд: - залучити до участі у справі співвідповідачів; - скасувати реєстраційні записи; - поновити в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки. Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції, що заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову, оскільки позивач звернувся з іншим предметом та підставою позову до відповідачів, які не є відповідачами за позовом у первісній редакції.
На відміну від справи № 923/1061/18, у справі, що переглядається, позивач у заяві про збільшення позовних вимог не заявляв нові вимоги до нових відповідачів. Натомість, позивачем у заяві про збільшення позовних вимог було збільшено лише розмір вимог майнового характеру.
Тобто, справа № 923/1061/18 та справа № 920/816/24 не є подібними за змістовим критерієм.
Отже, Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 920/816/24.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 920/816/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 920/816/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Сумиобленерго" на рішення Господарського суду Сумської області від 07.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 920/816/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Сумиобленерго" на рішення Господарського суду Сумської області від 07.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді І. Д. Кондратова
В. І. Студенець