Справа №583/5649/25
Номер провадження 22-ц/816/1896/26
Категорія - 37
30 квітня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Сізова Д.В., Щербаченко М.В.,
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
у присутності представника відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» - адвоката Білого Віталія Сергійовича на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 лютого 2026 року, ухвалене в м. Охтирка у складі судді Плотникової Н.Б., в цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_2 про стягнення збитків від інфляції та 3 % річних, -
01 грудня 2025 року представник Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (далі - ПрАТ «СК «УНІКА») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків від інфляції та 3 % річних, мотивуючи вимоги тим, що 05 квітня 2018 року між ПрАТ «СК «УНІКА» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір добровільного страхування транспортного засобу.
09 серпня 2019 року на автомобільній дорозі Н-12 Суми-Полтава сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «SEAT» під керуванням ОСОБА_2 та «Volkswagen».
Відповідно до постанови Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22 серпня 2019 року у справі № 583/3457/19 ДТП сталася з вини ОСОБА_2 , який порушив правила дорожнього руху.
На виконання умов договору страхування та вимог законодавства ПрАТ «СК «УНІКА» здійснило виплату страхового відшкодування та набуло право зворотної вимоги (регресу) до винної особи.
З метою досудового врегулювання спору позивачем 06 березня 2020 року було направлено відповідачу претензію №26221 з вимогою відшкодувати завдану шкоду, однак відповідач свої зобов'язання добровільно не виконав.
У подальшому рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2024 року у справі № 583/1801/21, залишеним без змін постановою апеляційного суду від 14 листопада 2024 року, з відповідача стягнуто 211721,66 грн матеріальної шкоди. Вказане рішення було виконано у примусовому порядку лише 29 квітня 2025 року.
Отже, починаючи щонайменше з 06 березня 2020 року (дата пред'явлення претензії), відповідач був обізнаний про наявність обов'язку з відшкодування шкоди, однак ухилявся від його виконання, що свідчить про прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних має здійснюватися не з моменту набрання законної сили судовим рішенням, а з моменту прострочення виконання зобов'язання, який у даному випадку пов'язується щонайменше з датою пред'явлення претензії - 06 березня 2020 року.
За період з 06 березня 2020 року по 29 квітня 2025 року нараховано: 171058,01 грн - інфляційні втрати; 33191,48 грн - 3 % річних, що разом становить 204249,49 грн та просить суд стягнути вказану суму з відповідача.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 лютого 2026 року у зазначеній справі позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «УНІКА» інфляційні збитки у розмірі 16251,68 грн. та 3% річних у розмірі 2671,07 грн., всього 18922,75 грн. та судові витрати в сумі 725,74 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Представник позивача, не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог є неправомірним, незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, оскільки при його ухваленні судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального законодавства.
В обґрунтування заперечень апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків, які не узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду.
Суд правильно виходив із того, що зобов'язання з відшкодування шкоди виникає з моменту її заподіяння, однак безпідставно визначив, що обов'язок зі сплати інфляційних втрат та трьох відсотків річних виникає лише з моменту набрання рішенням суду законної сили, чим фактично відійшов від зазначених правових висновків.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання деліктного характеру виникає з моменту заподіяння шкоди, а судове рішення лише підтверджує його наявність та визначає розмір. Отже, положення статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню з моменту виникнення такого зобов'язання.
Оскільки відповідачу було пред'явлено претензію 06 березня 2020 року, саме з цієї дати починається прострочення виконання грошового зобов'язання, що дає підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь період прострочення.
Посилаючись на наведене, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ «СК «УНІКА» задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь ПрАТ «СК «УНІКА» інфляційні втрати у розмірі 171 058,01 грн, три відсотки річних у розмірі 33 191,48 грн, а всього 204 249,49 грн, а також судовий збір у розмірі 4 595,61 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
02 квітня 2026 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, оскаржуване рішення залишити без змін та стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування заперечень зазначає, що особливістю розгляду справ цієї категорії є те, що на завдавача шкоди покладається обов'язок відшкодувати не всю шкоду, а лише різницю між розміром шкоди та страховим відшкодуванням, що виплачується страховиком за договором, яким обумовлено цивільно-правову відповідальність особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки саме рішенням суду від 13 березня 2024 року було визначене грошове зобов'язання відповідача у зазначених правовідносинах, то з цього часу у нього виник обов'язок сплатити точно визначений судом розмір та з вказаного часу воно мало бути виконане.
Відповідач вважає, що апелянтом не доведено належними та допустимими доказами заявлені до стягнення судові витрати, зокрема судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Крім того, заявлений розмір витрат на правничу допомогу у розмірі - 8 000,00 грн є завищеним і неспівмірним з фактичним обсягом виконаної роботи, у зв'язку з чим підлягає зменшенню до 2 000 грн.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги.
Інші учасники справи не з'явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлялись належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку представника відповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на зазначені положення процесуального закону апеляційний перегляд справи здійснюється в межах заявлених вимог, тобто в частині вирішення про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам законодавства, з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи слідує, що рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2024 року у цивільній справі № 583/1801/21 провадження № 2/583/7/24, яке залишено без змін постановою Сумського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року, позовні вимоги ПрАТ «СК «УНІКА» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в порядку суброгації задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «УНІКА» матеріальну шкоду в розмірі 211721 грн 66 коп. та понесені витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 3175 грн 82 коп., а всього - 214897 грн 48 коп.
Вказаним рішенням суду встановлено, що 05 квітня 2018 року між ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір добровільного комплексного страхування на транспорті №347001/4100/0000265/1026/349/148. Предметом цього договору були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням зокрема транспортним засобом «Volkswagen Crafter», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22 серпня 2019 року у справі № 583/3457/19, провадження № 3/583/1013/19, встановлено, що 09 серпня 2019 року о 14 год. 35 хв. на автодорозі Н-12 Суми - Полтава, 73 км., сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох автомобілів: «Seat Cordoba» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та застрахованого автомобіля «Volkswagen Crafter», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками. Суд визнав ОСОБА_2 винним у скоєні правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України та наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
На підставі страхового акту №00312947 від 17 жовтня 2019 року, наявного у ньому розрахунку страхового відшкодування, ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» здійснила виплату страхового відшкодування ТОВ «Автодом Харків» у сумі 311721,66 грн.
На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Seat Cordoba» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким в момент дорожньо-транспортної пригоди керував ОСОБА_3 , була застрахована у AT «Страхова група «ТАС», яке здійснило відшкодування ПрАТ «СК «УНІКА» у сумі 100000,00 грн згідно платіжного доручення № 71901 від 11 січня 2020 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2024 року у цивільній справі № 583/1801/21 провадження № 2/583/7/24, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «УНІКА» матеріальну шкоду в розмірі 211721,66 грн та понесені витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 3175,82 грн, а всього - 214897,48 грн, набрало законної сили 14 листопада 2024 року.
29 квітня 2025 року ОСОБА_2 виконано рішення суду в примусовому порядку, що підтверджується постановою приватного виконавця Жованик ЮБ.А. про закінчення виконавчого провадження від 29 квітня 2025 року з примусового виконання виконавчого листа №583/1801/21, виданого 27 листопада 2024 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області (ВП №77040476) (а.с. 28-32).
З копії матеріалів виконавчого провадження № 77040476 та платіжних доручень про переказ грошових коштів встановлено, що матеріальну шкоду в розмірі 211721,66 грн та понесені витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 3175,82 грн, а всього - 214897,48 грн було стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК«УНІКА» та перераховано приватним виконавцем на підставі розпоряджень: 20 березня 2025 року - 2 460,91 грн, 29 березня 2025 року - 2 870,00 грн, 03 квітня 2025 року - 33 772,73 грн та 31 818,18 грн, 19 квітня 2025 року - 72 727,27 грн, 29 квітня 2025 року - 71 248,39 грн.
В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції зазначено, що оскільки рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2024 року, яке набрало законної сили 14 листопада 2024 року, визначено грошове зобов'язання відповідача у розмірі 211721,66 грн, з цієї дати у разі його невиконання підлягають нарахуванню інфляційні втрати та 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 14 листопада 2024 року до дня фактичного виконання зобов'язання.
Колегія суддів апеляційного суду вважає вірним такий висновок суду першої інстанції.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За нормами ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
За вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
У зазначеній справі дорожньо-транспортна пригода мала місце 09 серпня 2019 року, після чого між сторонами виник спір щодо розміру шкоди. За таких обставин станом на 06 березня 2020 року у відповідача ОСОБА_2 відсутній визначений обов'язок зі сплати конкретної грошової суми на користь позивача ПАТ «Страхова компанія «УНІКА».
Визначене грошове зобов'язання виникло лише після набрання законної сили судовим рішенням від 14 листопада 2024 року, ухваленим за результатами апеляційного перегляду, а тому саме з цього моменту підлягає обчисленню період його прострочення.
Фактично відповідачем зазначене рішення суду було виконано 29 квітня 2025 року.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно з статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
По своїй суті зобов'язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала шкоди, може бути:
1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди.
Тільки після конкретизації змісту зобов'язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов'язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання.
Вказане відповідає висновкам, наведеним у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 463/389/14-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц.
Отже підставою для виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди між сторонами є факт її завдання позивачу, розмір якої конкретизовано рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області, яке набрало законної сили 14 листопада 2024 року.
Суд першої інстанції правильно застосував положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, обґрунтовано визначивши періоди прострочення та здійснивши правильний розрахунок 3% річних і інфляційних втрат з урахуванням часткового погашення заборгованості та зміни її розміру.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції - законними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Виходячи з того, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, підлягають застосуванню положення процесуального закону щодо розподілу судових витрат.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У відповідності до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268)).
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).
Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов'язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав права зменшувати розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу за відсутності клопотання відповідача у справи, є необґрунтованими.
Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Вказане відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.
Представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 у цій справі в суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Кутовий Я.А. на підставі договору про надання правової допомоги № 30/03/26 від 30 березня 2026 року та ордеру про надання правничої допомоги серії ВІ № 1310825.
За умовами договору по надання правової допомоги сторони домовились, що вартість послуг з приводу представництва в Сумському апеляційному суді у цивільній справі № 583/5649/25 становить 16000 грн (п. 3.2. договору).
До відзиву на апеляційну скаргу у цій справі на підтвердження понесених витрат на правову допомогу долучено наступні документи:
- акт №30/03/26 про надання юридичних послуг (виконання зобов'язань) від 30 березня 2026 року,
- детальний опис наданих юридичних послуг (виконаних зобов'язань) адвокатом Кутовим Я.А. у справі № 583/5649/25, яка розглядається Сумським апеляційним судом.
Цими документами визначено перелік наданих послуг у виді складання та подання до Сумського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу представника ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» - Білого В.С. на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 лютого 2026 року в цивільній справі № 583/5649/25, представлення інтересів у судових засіданнях апеляційного суду, надання пояснень, заперечень та доводів та визначено грошову суму 16000,00 грн з урахуванням тарифу 4000,00 грн за 1 год.
Представник позивача з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не звертався.
Проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу документи, складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, значимість таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, а також з урахуванням критеріїв розумності, реальності, неминучості таких витрат, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з 16000,00 грн до 4000,00 грн.
З огляду на викладене, з ПрАТ «СК «УНІКА» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» - адвоката Білого Віталія Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 лютого 2026 року залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 01 травня 2026 року.
Головуючий - А.П. Сидоренко
Судді: Д.В. Сізов
М.В. Щербаченко