Номер провадження: 11-кп/813/994/26
Справа № 495/5376/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024164250000219 від 26.02.2024 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.07.2025 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, з середньою освітою, військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 , раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1
засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, та йому призначене покарання:
- за ч.1 ст 358 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік,
- за ч.4 ст 358 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік 2 (два) місяці.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік 2 (два) місяці та покладено обов'язки, передбачені ч.2 ст.59-1 КК України:періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Строк покарання у виді пробаційного нагляду рахується з дня постановки ОСОБА_7 на облік уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_7 вироком суду не обирався.
Вироком суду вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду, ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому що, на початку лютого 2024 року, у зв'язку з проведенням на території України загальної мобілізації та з метою безперешкодного пересування територією України, в тому числі через блокпости, де здійснюється перевірка військово - облікових документів, останній вирішив самостійно виготовити підроблені документи, а саме тимчасове посвідчення військовозобов'язаного та довідку військово-лікарської комісії на своє ім'я, з метою їх подальшого використання.
З цією метою, ОСОБА_7 , приблизно на початку лютого 2024 року, перебуваючи за місцем мешкання у квартирі АДРЕСА_2 , з метою реалізації власного протиправного умислу, використовуючи власний мобільний пристрій, обладнаний сім картою з абонентським номером НОМЕР_2 , відшукав у мережі Інтернет оголошення з невстановленим контактним номером телефону про продаж за грошовікошти у розмірі 2000 гривень двох кліше з відображенням на них: круглої гербової печатки ІНФОРМАЦІЯ_2 , прямокутного штампу «ВЗЯТО на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
В подальшому, на початку січня 2024 року, більш точного часу не встановлено, ОСОБА_7 , використовуючи власний мобільний пристрій, зателефонував невстановленій особі на невстановлений номер телефону та домовився про особисту зустріч з метою придбання вище вказаних кліше.
Надалі, приблизно на початку січня 2024 року, більш точного часу не встановлено, ОСОБА_7 зустрівся з невстановленою особою біля будинку №9ж по вул. Вербицького у м. Одесі, надав останній 2000 гривень та отримав від неї вище вказані кліше.
В подальшому, в першій декаді січня 2024 року, більш точного часу не встановлено, ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем проживання - у квартирі АДРЕСА_2 , усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, використовуючи власний стаціонарний комп'ютер, принтер з лазерним способом друку, принтер зі струменевим способом друку, письмове приладдя, вищевказані придбані кліше, папір, виготовив завідомо підроблені документи, а саме тимчасове посвідчення військовозобов'язаного серії НОМЕР_3 та довідку військово-лікарської комісії №16/2/56 від 04.07.2023 року, заповнені на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які містять недостовірні відомості про непридатність останнього до військової служби.
25.02.2024 року приблизно о 10 год. 45 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи на пункті пропуску «Маяки-Удобне-Паланка», який розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, автодорога Одеса-Рені, 49 км., діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достовірно знаючи, що тимчасове посвідчення та довідка військово-лікарської комісії на його ім'я є підробленими, оскільки самостійно його виготовив та всупереч вимогам ч. 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та порядку, визначеному «Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженим наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, не проходив обов'язковий медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 , пред'явив працівнику СБУ ОСОБА_8 , тимчасове посвідчення військовозобов'язаного серії НОМЕР_3 та довідку військово-лікарської комісії № 16/2/56 від 04.07.2023 року, видані ІНФОРМАЦІЯ_4 , заповнені на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які містять відомості про непридатність останнього до військової служби, тобто використав завідомо підроблені документи.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, за кваліфікуючими ознаками: підроблення офіційного документа, який видається установою, яка має право видавати такі документи і який надає права, з метою використання його підроблювачем; та ч.4 ст.358 КК України за кваліфікуючими ознаками: використання завідомо підробленого документа.
Не погоджуючись з вироком суду обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності своєї вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації його дій, просить змінити вирок та призначити йому покарання у виді штрафу. В іншій частині вирок місцевого суду обвинувачений не оскаржує.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що він є військовослужбовцем, приймає учать у бойових діях, що унеможливлює його явку до органів пробації. Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції помилково зазначена адреса його місця реєстрації та мешкання у м. Одесі, оскльки він зареєстрований та проживає у м. Києві.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, у відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК, проведено без участі обвинуваченого, який будучи повідомленим про розгляд справи, до суду не з'явився.
Враховуючи, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого, судовий розгляд проведено без його участі.
Колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового процесу на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував на задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого та просив вирок суду залишити без змін; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України.
Розгляд даної категорії справ у суді здійснюється в порядку ст.ст. 381-382 КПК.
Оскаржений вирок місцевого суду містить виклад фактичних обставин, які були встановлені органом досудового розслідування. У мотивувальній частині вироку міститься формулювання обвинувачення, місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, стаття та її частина, що передбачає відповідальність за дане правопорушення.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
В апеляційній скарзі обвинувачений не погоджується з призначеним йому місцевим судом покарання, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Оцінивши доводи апеляційної скарги та фактичні обставини даної справи, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду, як за своїм видом, так і за розміром, не можна вважати належним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, та таким що відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з огляду на таке.
Колегія суддів вважає, що призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер вчинених кримінальний правопорушень, особу обвинуваченого та дійшов необґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду. При цьому, суд не надав належної оцінки можливості реалізації виконання обвинуваченим, який є діючим військовослужбовцем ЗСУ, призначеного покарання у виді пробаційного нагляду.
Згідно положень ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Надаючи оцінку можливості застосування до обвинуваченого більш м'якого покарання, апеляційний суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
На основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на даний час є військовослужбовцем ЗСУ та виконує свій військовий обов'язок по захисту країни, враховуючи положення ст.2 КПК, яка передбачає завдання кримінального судочинства, та керуючись положеннями ст.ст. 50, 65 КК України, колегія суддів приходить до висновку, що виправлення обвинуваченогоможливо досягти шляхом призначення йому покарання у виді штрафу, передбаченого санкціями ч.1 ст.358 та ч.4 ст.358 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст. 70 КК України.
Відповідно до Постанови Пленуму «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року призначаючи покарання у виді штрафу або виправних робіт і визначаючи розмір та строки відповідного покарання, суди мають
враховувати майновий стан підсудного, наявність на його утриманні
неповнолітніх дітей, батьків похилого віку тощо.
Вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді штрафу, колегією суддів враховується особа обвинуваченого та його майновий стан. Зокрема в апеляційній скарзі обвинувачений просить суд призначити йому покарання у виді штрафу, який він готовий сплатити.
З урахуванням наведених обставин, які встановленні на стадії апеляційного розгляду, зокрема того факту, що ОСОБА_7 є військовослужбовцем та приймає участь у бойових діях по захисту суверенітету країни, колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та призначити обвинуваченому покарання в мінімальних межах статей кримінального закону, за якими його визнано винуватим.
Саме таке покарання, на думку апеляційного суду, буде відповідати вимогам ст.65 КК України та за своїм видом та розміром буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, що слугуватиме досягнення мети покарання, відповідно до положень, які містяться в ст.50 КК України. Окрім цього, таке покарання є справедливим для особи, яка вперше порушила закони країни, яку така особа захищає в лавах ЗСУ.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
Відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Положеннями ч. 2 ст. 409 КПК регламентовано, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може також бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
З урахуванням встановлених судом обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого про наявність підстав для призначення йому покарання у виді штрафу, заслуговують на увагу, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а вирок суду зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.07.2025 року, яким ОСОБА_7 засуджений за ч.1 ст.358 та ч.4 ст.358 КК України - змінити в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання:
- за ч.1 ст.358 КК України - у виді 1000 (однієї) тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень;
- за ст.358 ч.4 КК України - у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 1000 (однієї) тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Виключити з резолютивної частини вироку абзац третій щодо застосування до ОСОБА_7 положень ст. 59-1 КК України.
В іншій частині вирок місцевого суду залишити без змін.
Копію ухвали надіслати на адресу ОСОБА_7 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4