Справа № 583/1330/26
2/583/901/26
01 травня 2026 року м. Охтирка
Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючої судді Семенової О.С.,
за участі секретаря
судового засідання Гайдейчук К.В.,
учасників справи:
представника позивача Безуглої К.В./ в режимі відео конференції/,
відповідачки Красновської /Старожилової/ А.М.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні за правилами загального провадження в залі судових засідань № 1 в м. Охтирка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Охтирський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька, розірвання шлюбу,
Позивач ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Безуглу К.В., 17 березня 2026 року звернувся до Охтирського міськрайонного суду Сумської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька, розірвання шлюбу, мотивуючи свої вимоги тим, що з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі з 30 жовтня 2025 року, який зареєстровано у цифровому офісі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції / м. Одеса/, актовий запис № 2119.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідачки народилася дитина ОСОБА_3 , 19 лютого 2026 року Охтирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції зроблено актовий запис № 39 про народження, де батьком дитини записано його, ОСОБА_1 . Після народження дитини виявилося, що вона була зачата до його знайомства з відповідачкою, про що він став здогадуватися після передчасного на його думку народження дитини. Відповідачка не повідомляла йому про те, що не він є батьком дитини. Тому він звернувся до експертної установи і відповідно до висновку молекулярно-генетичного дослідження № 52358 від 25 лютого 2026 року медико-генетичного центру «Mama Papa» ймовірність того, що він є батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рамках проведеного дослідження складає 0%. Народження дитини було зареєстровано на підставі шлюбного походження. Оскільки дитина не походить від нього, то просить виключити запис про батька із актового запису про її народження.
Крім цього вважає, що їх з відповідачкою шлюб припинив існування, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить його інтересам, в зв'язку з чим наполягає на його розірванні.
В підготовчому засіданні представниця позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Відповідачка в підготовчому засіданні позовні вимоги визнала та вказала, що позивач не знав, що не він батько дитини.
Представник третьої особи В. Дмитрієва подала до суду заяву про розгляд справи без її участі та ухвалення судового рішення на підставі наданих сторонами доказів, на розсуд суду.
Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Оскільки в підготовчому засіданні встановлено, що відповідачка визнає позов, визнання відповідачкою позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому суд вважає за можливе ухвалити рішення за результатами підготовчого засідання.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з таких підстав.
В судовому засіданні установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні установлено, що сторони уклали шлюб, який зареєстровано 30 жовтня 2025 року цифровим офісом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції / м. Одеса/, актовий запис № 2119, що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 / а.с. 9/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Суми народилася ОСОБА_3 , батьками якої є: батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_4 , про що 19 лютого 2026 року складено відповідний актовий запис № 39 Охтирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що підтверджено свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 / а.с. 10/.
Відповідно до висновку молекулярно-генетичного дослідження № 52358 від 25 лютого 2026 року медико-генетичного центру «Mama Papa» ймовірність того, що ОСОБА_1 є батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рамках проведеного дослідження складає 0% / а.с. 11-27/.
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі "Хант проти України", заява № 31111/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина перша статті 2 СК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
У статті 7 СК України закріплено, що загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята, десята статті 7 СК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
За вимогами статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.
У частинах першій-другій статті 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу (частина п'ята статті 136 СК України).
Ця норма спрямована на захист законних інтересів дитини.
Вважається, що під час прийняття рішення про "оформлення" свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.
Водночас законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом РАЦС запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо).
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду 19 червня 2024 року в справі № 940/919/22, від 10 січня 2024 року в справі № 332/1618/22.
Верховний Суд в постанові від 17 березня 2020 року в справі № 606/2142/18 виснував, що під час вирішення справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі. За приписами частини п'ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.
Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 20 березня 2019 року в справі № 127/25686/17, від 06 травня 2020 року в справі № 641/2867/17-ц, від 22 грудня 2020 року в справі № 127/25686/17, від 05 лютого 2021 року в справі № 615/483/20, від 11 січня 2023 року в справі № 172/1206/21, на які, зокрема, посилаються заявники в касаційній скарзі.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року в справі № 183/2690/21, від 16 травня 2018 року в справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у такій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
В справі встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилася у шлюбі, її батьками є сторони у справі.
Під час розгляду справи мати дитини ОСОБА_2 визнала, що позивач ОСОБА_1 не є біологічним батьком її дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, під час розгляду цієї справи суду необхідно встановити, чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що судове провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується приватного життя чоловіка, гарантованого статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.
У справах цієї категорії має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини, ретельно вивчати у справедливій процедурі чи визнання батьківства не суперечить інтересам дитини, зокрема на виховання в існуючій сім'ї, що забезпечує адекватний розвиток дитини.
Законодавством передбачено певні обов'язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, інших осіб.
Верховний Суд в постанові від 27 жовтня 2020 року в справі № 172/125/19 наголосив, що оскільки у спорах про виключення з актових записів відомостей про батьківство зачіпаються права не лише сторін спору, а й дитини, то відповідно до частини першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Отже, під час вирішення справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі.
Суд дійшов висновку про те, що позивач на момент реєстрації дитини не знав, що не є її біологічним батьком.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
За ст.5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Валліанатос та інші проти Греції" від 07.11.2013 року (Заяви N N 29381/09 та 32684/09) передбачено: "Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Також, з огляду на те, що Конвенція є "живим" документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя".
Згідно з ч.1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, тому приймаючи рішення, слід врахувати всі обставини справи.
Дослідивши докази по справі, суд вважає, що збереження сім'ї та подальше сумісне життя за таких обставин є неможливим.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 1 статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.570191647.1 від 12 березня 2026 року / а.с. 2/.
До початку розгляду справи по суті в підготовчому засіданні відповідачка визнала позовні вимги в повному обсязі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення із відповідачки на користь позивача 50 відсотків від понесених ним судових витрат зі сплати судового збору, що становить 1331, 20 грн, а також повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, що становить 1331,20 грн.
Крім цього представник позивача в підготовчому засіданні просила стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати по сплаті за проведення експертного дослідження в сумі 10900,00 грн та витрати на професійну правову допомогу у сумі 10900,00 грн.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами шостою-восьмою статті 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.
В матеріалах справи є договір № 52358 від 12 лютого 2026 року укладений між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , предметом якого є аналіз ДНК досудовий на батьківство, передбачуваний батько ОСОБА_1 , дитина ОСОБА_3 , забір оформлення та доставка матеріалу для досудового та судового тесту, вартість складає 10900,00 грн; відповідно до п. 2 цього договору до початку робіт Замовник здійснює оплату в розмірі 100% від вартості послуг / а.с. 32/.
Проте суду не надано платіжний документ про сплату позивачем цих коштів в сумі 10900,00 грн., що суперечить вимогам ст. 139 ЦПК України.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст.141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.
При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі N362/3912/18 (провадження N61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі N201/14495/16-ц (провадження N61-22962св19).
В обґрунтування розміру понесених витрат на правничу допомогу представниця позивача, адвокат Безугла К.В., надала договір № 02/29-26 про надання послуг адвоката від 11 березня 2026 року, укладений між адвокатом Безуглою К.В. та ОСОБА_1 , який підписаний сторонами / а.с. 29/.
Відповідно до акту про прийняття-передачі наданих послуг від 16 березня 2026 року вартість послуг адвоката становить 10900,00 грн за переліком: надання усної консультації замовнику та ознайомлення з матеріалами справи 1500,00 грн; відправка засобами поштового зв'язку позову з додатками 500,00 грн; складання позовної заяви 3500,00 грн; представництво замовника в суді 5400,00 грн; який підписано сторонами / а.с. 30/.
Позивач 13 березня 2026 року перерахував адвокату Безуглій К.В. сплату за надання послуг за договором № 02/29-26 про надання послуг адвоката від 11 березня 2026 року в сумі 10900,00 грн / а.с. 4/.
Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 жовтня 2021 року № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №420/4820/19, від 17 січня 2024 року у cправі №910/2158/23.
Враховуючи особливості предмета спору, визнання відповідачем позову в підготовчому засіданні, складність справи, яка є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених в акті про отримання правової допомоги від 16 березня 2026 року, виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру, співмірності з позовом та складністю справи. В зв'язку з цим суд дійшов висновку про те, що заява представника позивача підлягає частковому задоволенню, в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості.
В задоволенні стягнення з відповідачки витрат на залучення експерта в сумі 10900,00 грн слід відмовити, оскільки відсутні належні документи про сплату позивачем такої суми.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 139, 141, 142, 206, 259, 263-265, 274, 279, 354-355 ЦПК, ст.ст. 24, 105, 110, 112-113, 122, 136 СК України, суд
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем с Гиріне Білопільського району Сумської області, громадянином України та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженкою м. Охтирка Сумської області, громадянкою України, який зареєстровано 30 жовтня 2025 року цифровим офісом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції / м. Одеса/, актовий запис № 2119.
ОСОБА_4 в подальшому іменувати Старожилова.
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька.
Виключити з актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Суми Сумської області Україна № 39, складеного 19 лютого 2026 року Охтирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відомості про батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Гиріне Білопільського району Сумської області.
Зобов'язати Охтирський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції виключити з актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Суми Сумської області Україна № 39, складеного 19 лютого 2026 року Охтирським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відомості про батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Гиріне Білопільського району Сумської області.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1331, 20 грн /одну тисячу триста тридцять одна гривня 20 копійок/, витрати на правову професійну допомогу в сумі 5000,00 грн / п'ять тисяч гривень/, всього до стягнення підлягає 6331,20 грн / шість тисяч триста тридцять одна гривня 20 копійок/.
Повернути ОСОБА_1 50 відсотків від сплаченого ним судового збору відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.570191647.1 від 12 березня 2026 року отримувач ГУК Сум.обл/Охтирська МТГ/22030101, код 37970404, банк одержувача Казначейство України (ел.адм.подат.), рахунок IBAN: 278999980313121206000018538, призначення платежу *;101, 3756506675; Судовий збір, за позовом ОСОБА_1 Охтирський міськрайонний суд Сумської області, в розмірі 1331,20 грн /одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок/.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи /вирішення питання/ без повідомлення /виклику/ учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області О.С. Семенова