ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.05.2026Справа № 910/1500/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРМАКС» пров. Киянівський, 3-7, м.Київ, 04053
про стягнення 18 800,00 грн.
Представники сторін: без виклику.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРМАКС» про стягнення 18 800,00 грн., а саме 10 575,00 грн. пені та 8 225,00 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 248/ВОЗ-2024 від 29.08.2024 в частині своєчасної поставки товару, у зв'язку з чим позивачем нараховані пеня та штраф у вказаних сумах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1500/25 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, судом було задоволено клопотання позивача про розгляд справи в спрощеному провадженні, та, відповідно, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/1500/25 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 17.02.2025 була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 19.02.2025 підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 17.02.2025, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача до суду станом на час винесення рішення не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕРМАКС» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 29.08.2024 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРМАКС» (постачальник за договором, відповідач у справі) відповідно до Указу Президента України від 23.07.2024 № 469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 «Про затвердження особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» та наказу командувача Національної гвардії України від 18.11.2022 № 401 «Про деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» укладено Договір №248/ВОЗ-2024 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.
Розділами 1-15 Договору сторони погодили предмет Договору, якість товару, порядок контролю за якістю, відбір зразків (проб), ціну Договору, порядок здійснення оплати та поставки товару, права та обов'язки, відповідальність сторін, обставини непереборної сили (форс-мажор), антикорупційне застереження, вирішення спорів, строк дії Договору, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено п. 12.1 Договору останній набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовженого Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 18.04.2022 №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 17.05.2022 №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 07.11.2022 №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 06.02.2023 №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 01.05.2023 №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 26.07.2023 №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 05.02.2024 №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 06.05.2024 № 271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та від 23.07.2024 № 469/2024, а в частині оплати за надані послуги/роботи - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від 23.07.2024 № 469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», але не довше ніж до 31.12.2024.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і замовника та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування та кількість товару зазначена в Додатку № 1 до цього Договору. Код ДК 021:2015:03220000-9 Овочі, фрукти та горіхи.
Відповідно до Специфікації до Договору від 29.08.2024 № 248/ВОЗ-2024, яка є Додатком №1 до Договору, сторони погодили поставку цибулі ріпчастої свіжої, загальною кількістю 10 000 кг, ціна за одиницю з ПДВ - 11,75 грн., а всього на суму 117 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 19 583,33 грн.
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до умов пункту 4.1 Договору ціна останнього складає 117 500,00 грн., у тому числі податок на додану вартість (ПДВ) 20 % - 19 583,33 грн.
Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Так, у пункті 5.1 Договору сторони погодили, що розрахунки за товар, що поставляється без порушень строків або вимог якості або тари або упаковки або маркування, замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів або до 10 календарних днів у випадку поставки продовольчого товару вітчизняного виробництва ( згідно вимог постанова Кабінету Міністрів України від 19.06.2023 № 650 «Про регулювання цін на окремі види продовольчих товарів та забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану»), з дати прийняття товару на склад замовника та/або на склади військових частин Національної гвардії України (товароодержувачів), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб постачальника і замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній.
За умовами п. 5.2 Договору платником за цим Договором є замовник. Одержувачем товару за цим Договором є замовник та/або товароодержувач.
Датою розрахунків за цим Договором вважають день надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника та/або замовника (п. 5.3 Договору).
Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення оплати товару замовником не є предметом дослідження у даній справі.
Поряд із цим станом на час розгляду справи докази наявності претензій відповідача як продавця з питань здійснення оплати/несвоєчасної оплати та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару (цибулі ріпчастої свіжої) в матеріалах справи відсутні.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до умов пункту 6.1 Договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці замовника, яка вручається під особистий підпис постачальнику (представнику постачальника).
Не пізніше 5 (п'ятого) числа кожного місяця або в інші дні за викликом замовника по телефону постачальник (представник постачальника) прибуває до замовника для отримання письмової заявки. У разі неприбуття вищезазначених осіб, вона надсилається постачальнику рекомендованим листом або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу постачальника, зазначену в розділі 15 цього Договору. У разі надсилання заяви засобами поштового зв'язку вона вважається врученою постачальнику з дня отримання замовником фіскального чеку про сплату поштового відправлення. У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару. У випадку коригування інформації, яка зазначена у заявці, замовник має право здійснити таке коригування засобами телефонного зв'язку з обов'язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке коригування вважається недійсним.
Як зазначає позивач у позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору останнім 03.09.2024 було надано відповідачу як постачальнику Заявку від 30.08.2024 №78/16-3873 відповідно до Договору № 248/ВОЗ-2024 від 29.08.2024 на поставку товару (цибулі ріпчастої свіжої) загальною кількістю 10 000 кг, місце постачання: в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_2 , дата поставки товару товароодержувачу - 16.09.2024.
Так, зазначену заявку від 30.08.2024 №78/16-3873 отримано нарочно уповноваженим представником відповідача 03.09.2024, що підтверджується підписом останнього на копії Заявки, наявної в матеріалах справи.
За умовами п. 6.2 Договору передача (приймання-здача) товару здійснюється: в пунктах відвантаження військових частин Національної гвардії України (товароодержувачі), розташованих у Миколаївській області. Військові частини будуть визначені заявкою замовника згідно планів-графіків поставок Головного управління Національної гвардії України. Місця поставок можуть бути змінені з урахуванням потреби Національної гвардії України.
При передачі товару постачальник повинен направити до замовника (товароодержувача) уповноваженого представника, який має право підпису на необхідних документах та який зобов'язаний передати всю необхідну товарно-супровідну документацію на товар, а замовник (товароодержувач) зобов'язаний прийняти товар і підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу товару. Присутність постачальника (уповноваженого представника) під час приймання товару замовником (товароодержувачем) є обов'язковою (п. 6.4 Договору).
Пунктом 6.5 Договору також визначено перелік документів, які постачальник обов'язково має надати замовнику (товароодержувачу) на кожну партію товару, що постачається, серед яких, зокрема, товарно-транспортна накладна (у разі перевезення товару автомобільним транспортом); рахунок-фактура, підписана особою, уповноважену на підписання господарських та фінансових документів; видаткова накладна (у трьох примірниках), підписана особою, уповноважену на підписання господарських та фінансових документів, зміст та обсяг господарської операції, зазначений у видатковій накладній повинен відповідати Специфікації; оригінал або засвідчена відповідно до вимог ДСТ 4163:2020 копія Протоколу досліджень (випробувань) (на ім'я постачальника) чи Експертного висновку (на ім'я постачальника) про відповідність поставленої партії харчового продукту вимогам нормативного документа ДСТУ, ТУ ТУУ (в т.ч. за органолептичними, фізичними, хімічними, мікробіологічними та радіологічними показниками), виданого державною лабораторією, яка може проводити лабораторні дослідження (випробування) для цілей державного контролю на всю партію товару; оригінал або належним чином засвідчена відповідно до вимог ДСТУ 4163:2020 декларація виробника або сертифікат якості на поставлену партію харчового продукту.
Відповідно до пункту 6.7 Договору право власності на товар переходить від постачальника до замовника (товароодержувача) після прийняття товару на склад замовника (товароодержувача), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб постачальника та замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній. Датою прийняття товару замовником (товароодержувачем) вважається дата, вказана уповноваженою особою замовника (товароодержувача) на видатковій накладній.
Докази того, що сторони узгодили інший термін чи порядок поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачу, є видаткова накладна.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, умов пункту 6.1 Договору та Специфікації відповідач був зобов'язаний здійснити поставку всього обсягу товару (цибулі ріпчастої свіжої) загальною кількістю 10 000 кг - 16.09.2024.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення умов Договору здійснено поставку товару у кількості 10 000 кг на загальну суму 117 500,00 грн., у т.ч. ПДВ 19583,33 грн. за Заявкою від 30.08.2024 №78/16-3873 з порушенням обумовлених строків, а саме 16.12.2024, що підтверджується відповідною видатковою накладною № 83/4114 від 16.12.2024 (вх. замовника №24-5686 від 16.12.2024 7251).
При цьому судом встановлено, що факт отримання товару позивачем підтверджується підписом на видатковій накладній представника постачальника - ТОВ «КЕРМАКС», засвідченим відбитком печатки та представника покупця - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Будь - яких інших документів на підтвердження обставин здійснення поставки товару за Договором, передбачених умовами п. 6.5 останнього, позивачем до матеріалів справи не надано.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зокрема, пунктом 2.1. Договору передбачено, що якість товару, що поставляється постачальником повинна відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів та ДСТУ 3234-95 «Цибуля ріпчаста свіжа. Технічні умови» та Технічному опису (Додаток № 2 до Договору). Товар, який постачальник зобов'язується передати замовнику (товароодержувачу), має відповідати вимогам до його якості на момент його передачі замовнику (товароодержувачу), а також протягом строку його придатності. Разом з товаром постачальник повинен передати замовнику документи, які визначені пунктом п. 6.5 Договору. Пакування товару повинно відповідати діючим стандартам, технічним умовам та забезпечувати зберігання споживацьких властивостей під час його транспортування та зберігання. Маркування товару повинно відповідати вимогам Закону України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» від 06.12.2018 №2639-VIII та Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» від 23.12.1997 № 771/97-ВР.
Також сторонами було узгоджено та підписано Додаток № 2 до Договору від 29.08.2024 - Технічний опис щодо вимог до якості, фасування та маркування, а також строку придатності товару (цибулі ріпчастої свіжої).
Крім того, до Договору долучено копію гарантійного листа за вих. №17 від 19.08.2024 (з рукописним написом на ньому Додаток № 3 до Договору від 29.08.2024 № 248/ВОЗ-2024), наданого ФОП Бобелюк О.Б. щодо підтвердження вітчизняного виробника картоплі та овочів свіжих, в тому числі цибулі свіжої можливості постачання учасником ТОВ «КЕРМАКС» запропонованого товару в необхідній кількості, якості та в потрібні терміни, зокрема і щодо поставки обумовленого сторонами в Договорі товару. Копія гарантійного листа наявна в матеріалах справи.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару (цибулі ріпчастої свіжої) у кількості 10 000 кг на суму 117 500,00 грн.,у т.ч. ПДВ 19583,33 грн. за вказаною видатковою накладною позивачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору та Специфікації, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність якісних показників товару, пакування, маркування, транспортування, зберігання, ознак псування поставленого товару від позивача до суду не надходило.
За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до наявної в матеріалах справи видаткової накладної № 83/4114 від 16.12.2024 відповідачем виконані прийняті на себе зобов'язання за Договором з передачі товару позивачу - Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, а позивачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень щодо обсягу та змісту поставки.
Факт передачі позивачеві товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за змістом видаткової накладної, наявної в матеріалах справи, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару.
У зв'язку з несвоєчасною поставкою товару за Договором та з метою досудового врегулювання спору позивач 27.12.2024 звернувся до відповідача з претензією №78/1/6-5970 від 26.12.2024 про сплату пені та штрафу за порушення строку поставки товару, копія якої наявна в мат6еріалах справи та в якій позивач вимагав сплати відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України та п. 8.3 Договору 10 575,00 грн. пені за період з 17.09.2024 по 15.12.2024 та 8 225,00 грн. штрафу.
Факт надсилання вказаної претензії на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: пров. Киянівський, 3-7, м. Київ, 04053, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист № 0408034313570 з відтиском календарного штемпеля поштового відділення АТ «Укрпошта» від 27.12.2024, накладної №0408034313570 від 27.12.2024 та фіскального чеку від 27.12.2024.
Наразі, претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Згідно положень пп. 7.3.1. п. 7.3 Договору замовник зобов'язаний, зокрема, забезпечити поставку товару у строки та на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до п. 8.3. Договору за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів замовник має право в односторонньому порядку відмовитись від цього Договору в повному обсязі.
Аналогічні умови щодо відповідальності постачальника за порушення строку поставки товару містить Заявка від 30.08.2024 №78/16-3873.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, позивачем на підставі статті 231 ГК України та пункту 8.3 Договору нараховано відповідачеві пеню в розмірі 10 575,00 грн. за період з 17.09.2024 по 15.12.2024 та штраф в розмірі 8 225,00 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами Договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору № 248/ВОЗ-2024 від 29.08.2024 та/або його окремих положень, а також розірвання правочину на час фактичного виконання сторонами суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині постачання товару покупцю - Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у визначені Договором строки.
Статтею 199 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
За приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов'язаних із виконанням зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Відтак, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених пунктом 8.3. Договору.
При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 8.3 Договору пені, штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та штрафу, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та штрафу з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань в розмірі 10 575,00 грн. пені та 8 225,00 грн. 7% штрафу за невиконання Договору в частині здійснення своєчасної поставки товару відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахування у зв'язку з цим пені та штрафу, розмір заборгованості зі сплати якої відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 10 575,00 грн. та штрафу в розмірі 8 225,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРМАКС» (пров. Киянівський, 3-7, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 42151955) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) 10 575 (десять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп. пені, 8 225 (вісім тисяч двісті двадцять п'ять) грн. 00 коп. штрафу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 01 травня 2026 року.
Суддя А.М. Селівон