01 травня 2026 року м. Харків Справа № 917/1851/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу апеляційну скаргу Виробничого сільськогосподарського кооперативу “Злагода» (вх. № 492П)
на рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2026 у справі № 917/1851/25, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Ківшик О.В.), повний текст якого складено 20.02.2026
за позовом Виробничого сільськогосподарського кооперативу “Злагода», Полтавський район, Полтавська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Гранд Трейд Полтава», місто Полтава
про стягнення 124 613,33 грн
Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.02.2026 у справі відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Виробничий сільськогосподарський кооператив “Злагода» звернувся до Східного апеляційного господарського суду через систему “Електронний Суд» з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити; стягнути з ТОВ “Гранд Трейд Полтава» судові витрати понесені ВСК “Злагода» під час розгляду справи у розмірі 9500,00 грн.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують факт зберігання майна відповідача позивачем, оскільки останнім було надано сукупність доказів, які, на його думку, підтверджують як сам факт зберігання, так і понесені витрати.
Передача майна відбулася за усною домовленістю між представниками сторін, у зв'язку з чим між сторонами виникли правовідносини зі зберігання. На думку апелянта, навіть за відсутності письмового договору факт прийняття майна на зберігання та вчинення дій щодо його збереження породжує відповідні зобов'язальні правовідносини.
Посилаючись на статті 11, 936, 937, 218 Цивільного кодексу України, апелянт зазначає, що порушення письмової форми правочину не впливає на його дійсність у разі фактичного виконання, а тому усна домовленість сторін є достатньою підставою для виникнення зобов'язань.
Апелянт також зазначає, що відповідач не заперечував факт передачі майна на територію позивача, що, на його думку, свідчить про погодження сторонами факту зберігання.
ТОВ «Гранд Гранд Трейд Полтава» Акт не підписало, не надало вмотивованої відмови від його підписання, що можливо розцінювати як мовчазне погодження на прийняте послуг зберігання, і відповідно коштів за зберігання майна не сплатив, чим порушив права ВСК «Злагода».
Крім того, апелянт посилається на заяву відповідача до правоохоронних органів, в якій, як стверджує апелянт, підтверджено факт розміщення майна на території позивача, що, на його думку, додатково підтверджує передачу майна на зберігання.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно не надав оцінки зазначеним доказам та фактично їх проігнорував, що свідчить про неповне дослідження обставин справи.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Жельне С.Ч. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виробничого сільськогосподарського кооперативу “Злагода» на рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2026 у справі №917/1851/25; призначено розгляд справи № 917/1851/25 за апеляційною скаргою Виробничого сільськогосподарського кооперативу “Злагода» на рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2026 у справі у справі у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; витребувано з господарського суду Полтавської області матеріали справи № 917/1851/25.
23.03.2026 на адресу суду з господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи № 917/1851/25.
25.03.2026 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Обґрунтовуючи свою правову позицію у справі відповідач посилається на наступне.
Відповідач вважає, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Жодного із наведеного вище позивачем не надано, як доказу на підтвердження існування зобов'язальних відносин на підставі договору зберігання. З огляду не те, що сторони у жодний спосіб не погоджували та не обумовлювали передання майна на платне зберігання, сторонами не було ні у який спосіб визначено розмір плати за зберігання, відповідач не приймав виконання, з огляду на те, що таке «прийняття» не пропонувалося позивачем, то посилання позивача на статтю 218 Цивільного кодексу України не є релевантним. Відповідач підтверджує лише факт наявності усної домовленості щодо вивантаження майна на території позивача, проте аж ніяк не передання такого майна на відповідальне зберігання. На думку відповідача, позивачем не надано жодних доказів наявності договірних зобов'язань щодо платного відповідального зберігання майна, відсутнє письмове підтвердження наявності договірних відносин та досягнення згоди щодо істотних умов договору зберігання (зокрема розмір оплати).
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи та перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Позивач посилається на те, що на початку вересня 2024 на територію, що належить ВСК «Злагода», а саме : Комплекс будівель та споруд №6 (адреса : Полтавська область, Полтавський р-н, с. Пальчиківка, Комплекс будівель та споруд) ТОВ «Гранд Трейд Полтава» було відвантажено для зберігання належну останньому на праві власності жниварку валкову навісну ЖВН-6,4 м.з приводом Rolmental (Польща), заводський №00007 (далі - Жниварка).
Позивач вказує, що в момент передачі від ТОВ «Гранд Трейд Полтава» жниварки на зберігання ВСК «Злагода», останній вчиняв дії, направлені на збереження та охорони майна з початку вересня по 09.04.2025 рік. Для того, щоб Жниварка не втратила своєї функціональності, були понесені витрати на охорону та обслуговування майна.
18.11.2024 Головою ВСК «Злагода» було видано Наказ №98-ОД про перевірку наявності майна, яке належить ТОВ «Гранд Тред Полтава» і знаходиться на зберіганні кооперативу.
Відповідно до наказу, у зв'язку з необхідністю перевірки наявності рухомого майна, яке є власністю ТОВ «Гранд Трейд Полтава», що перебуває на зберіганні ВСК «Злагода» та знаходиться за адресою : Полтавська область, с. Пальчиківка, комплекс будинків і споруд № 6, було наказано: провести перевірку наявність рухомого майна, що знаходиться за адресою Полтавський район, с. Пальчиківка, комплекс будинків і споруд № 6 та перебувають на зберіганні ВСК «Злагода» з зобов'язання складання відповідних актів; провести технічну перевірку нерухомого майна, що знаходиться за адресою Полтавський район, с. Пальчиківка, комплекс будинків і споруд №6 та перебуває на зберігання ВСК «Злагода» з обов'язком складання відповідних актів.
Призначено робочу комісію для здійснення перевірки з числа наступних осіб: голова комісії: Мельник В.А. - головний інженер; члени комісії: Якименко О.С. - головний енергетик, Бєльський О.В. - тракторист.
На підставі наказу №98-ОД 19.11.2024 року була проведена перевірка наявності рухомого майна ТОВ «Гранд Трейд Полтава», що перебуває на зберіганні ВСК «Злагода» за адресою: Полтавський р-н, Полтавська область, с. Пальчиківка.
За результатами перевірки був складений Акт перевірки наявності рухомого майна ТОВ «Гранд Трейд Полтава», що знаходиться за адресою : Полтавська обл. Полтавський р-н, с. Пальчиківка та перебуває на зберіганні ВСК «Злагода».
У акті зафіксовано наступне: «Комісією було обстежено територію за адресою Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Пальчиківка, Комплекс будівель і споруд № 6 перебуває у власності ВСК «Злагода», що підтверджується витягом з ДРРП № 117552260 від 19.03.2018. Територія перебуває під постійною охороною, як працівниками ВСК «Злагода», що підтверджується наказами (копії додаються до Акту), так і під відеоохороною. При огляді території була виявлена Жниварка валкова навісна ЖВН-6,4 м (рухоме майно), що не належить ВСК «Злагода», але перебуває на території комплексу та зберігається під охороною та відеонаглядом. Рухоме майно було прийнято на зберігання за усною домовленістю між попереднім Головою та членом ВСК «Злагода» ОСОБА_1 та директором ТОВ «Грант Трейд Полтава». Строк зберігання не визначений. Комісією встановлено наявність та візуальна цілісність майна».
За твердженням позивача за усною домовленістю між сторонами відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання жниварку валкову навісну ЖВН-6,4 м.з приводом Rolmental (Польща), заводський №00007 і останній починаючи з 01.09.2024 року по 09.04.2025 року здійснював зберігання вищезазначеного об'єкту.
Таким чином, позивач вважає, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини зі зберігання майна.
Позивач наголошує, що відповідач зобов'язання за договором зберігання у частині оплати послуг зберігання належним чином не виконав, у зв'язку з чим 08.04.2025 позивач на адресу відповідача надіслав претензію на оплату 120 000,00 грн за зберігання, обслуговування та охорону майна. До претензії був доданий рахунок на оплату №23 від 08.04.2025 та Акт виконаних робіт №196 від 08.04.2025 року. Докази надсилання наявні у матеріалах справи.
Втім, відповідач Акт не підписав, не надав вмотивованої відмови від його підписання, що, на думку позивача, можливо розцінювати як мовчазне погодження на прийняття послуг зберігання.
Позивач зазначає, що відповідач не провів оплату за зберігання належного йому майна, чим порушив права ВСК «Злагода».
Так, позивач зауважує, що 28.03.2025 ТОВ «Гранд Трейд Полтава» подало до Відділу поліції №2 Полтавського районного управління поліції ГУ НП в Полтавській області Заяву про кримінальне правопорушення, в якому зазначало, що Голова ВСК «Злагода» ОСОБА_2 відмовилася повернути Жниварку ТОВ "Гранд Тредй Полтава». У зазначеній заяві ТОВ «Гранд Трейд Полтава» підтверджує що Жниварка, за усною домовленістю з колишнім Головою ВСК «Злагода» була відвантажена на території що належить ВСК «Злагода».
Згідно з протоколом огляду від 09.04.2025 працівниками відділу поліції №2 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області було виявлено майно (Жниварка валкова навісна ЖВН-6,4 м.з приводом Rolmental (Польща), заводський №00007) та передано (повернуто) його власникові - ТОВ «Гранд Трейд Полтава».
21.04.2025 позивач (в особі керівника Юрченко Л.М.) звернувся до Відділу поліції №2 Полтавського районного управління поліції ГУ НП в Полтавській області з повідомленням про злочин, а саме: вчинення кримінального правопорушення передбаченого статтею 383 Еримінального кодексу України громадянкою ОСОБА_3 - директором ТОВ «Гранд Трейд Полтава»).
Наведені вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області, в якому він просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Трейд Полтава» 124 613,33 грн заборгованості з оплати вартості зберігання майна, з яких: 120 000,00 грн основний борг, 1 716,16 грн 3% річних, 2 897,17 грн інфляційні втрати.
20.02.2026 господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у справі доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За змістом статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами;
Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України).
У частині 1 статті 937 Цивільного кодексу України визначено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Доводи апеляційної скарги про наявність між сторонами правовідносин зі зберігання, що виникли на підставі усної домовленості та підтверджуються фактичним перебуванням майна відповідача на території позивача, не приймаються судовою колегією з огляду на таке.
Колегія суддів встановила, що матеріалами справи підтверджується факт перебування жниварки на території позивача.
Водночас відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона зобов'язується зберігати річ, передану їй другою стороною, і повернути її у схоронності.
Отже, для виникнення правовідносин зберігання необхідним є доведення передачі речі на зберігання та прийняття її зберігачем на відповідних умовах.
Разом з тим, судова колегія вважає, що сам по собі факт перебування майна відповідача на території позивача не є достатнім доказом виникнення договірних зобов'язань зі зберігання, оскільки не свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, зокрема предмета, строку та розміру плати за зберігання.
Надані позивачем докази, зокрема внутрішні накази та акти перевірки, складені працівниками позивача, які відображають його внутрішню діяльність та не підписані відповідачем та не підтверджують волевиявлення відповідача щодо укладення договору зберігання, а тому не можуть бути визнані належними та допустимими доказами існування відповідних договірних відносин.
Посилання апелянта на заяву відповідача до правоохоронних органів як на доказ існування договору зберігання також є безпідставним, оскільки зміст такої заяви свідчить лише про факт відвантаження майна на території позивача, але не підтверджує погодження сторонами умов платного зберігання.
Таким чином, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що позивачем не додано жодних належних та допустимих доказів як на підтвердження наявності договірних зобов'язань між сторонами щодо платного зберігання майна відповідача та досягнення згоди між сторонами щодо істотних умов договору зберігання (зокрема, ціни послуги зі зберігання); факту передачі відповідачем майна позивачу 01.09.2024 (дата, яку позивач зазначає у позовній заяві, як початок зберігання); доказів, на підставі яких останнім формувалась вартість послуг зберігання майна, так і наявності заборгованості відповідача в розмірі 120 000,00 грн.
Отже, судова колегія зазначає, що апелянтом не доведено наявності між сторонами договірних правовідносин зі зберігання, їх істотних умов та виникнення грошового зобов'язання, у зв'язку з чим заявлені вимоги є недоведеними.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до статей 901, 903 Цивільного кодексу України обов'язок оплатити послугу виникає за умови її замовлення та прийняття.
? Матеріали справи не містять доказів замовлення відповідачем послуг зберігання або їх прийняття, зокрема відсутні підписані сторонами акти приймання-передачі послуг чи інші документи, які б підтверджували погодження їх надання.
? Крім того, навіть за відсутності договірних правовідносин, у разі здійснення дій в інтересах іншої особи без її доручення (статті 1159 -1160 Цивільного кодексу України) особа має право на відшкодування необхідних витрат лише за умови доведення їх фактичного понесення та обґрунтованості.
? Однак, позивач не надав належних доказів фактичного розміру витрат, пов'язаних із зберіганням майна, що виключає можливість визначення суми до стягнення.
Доводи апелянта щодо застосування положень статті 218 Цивільного кодексу України не приймаються судовою колегією, оскільки матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем послуг зі зберігання або вчинення ним дій, які б свідчили про підтвердження виконання такого правочину, що є необхідною умовою для застосування зазначеної норми.
Крім того, позивачем не доведено факту погодження сторонами вартості послуг зі зберігання, порядку їх оплати, а також обставин, на підставі яких сформовано заявлений до стягнення розмір заборгованості.
Відтак, розрахунок вартості послуг, здійснений позивачем, є одностороннім та не ґрунтується на погоджених сторонами умовах, що виключає можливість покладення його в основу висновків суду щодо наявності грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами ані факту виникнення між сторонами договірних відносин зі зберігання, ані факту надання послуг, ані наявності заборгованості відповідача у заявленому розмірі.
Також, за відсутності доведеного основного грошового зобов'язання відсутні також правові підстави для нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та довільного тлумачення норм матеріального права, не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та не дають підстав для висновку про незаконність або необґрунтованість оскаржуваного рішення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову як такими, що відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Разом з тим, 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Таким чином, оцінюючи доводи апеляційної скарги про нібито формальний підхід до аналізу доказів, апеляційний суд зазначає, що такі доводи були предметом самостійної перевірки судом апеляційної інстанції.
Переглядаючи справу колегія суддів здійснила власну оцінку всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності з урахуванням стандарту переваги вірогідності, встановленого статтею 78 Господарського процесуального кодексу України та дійшла висновку, що сукупність доказів, покладених в основу рішення суду першої інстанції є більш переконливою для підтвердження обставин, на які посилався відповідач, ніж доводи про їх відсутність.
? За таких обставин, суд апеляційної інстанції, з урахуванням статей 11, 509, 626, 936, 901 Цивільного кодексу України та оцінки доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності правових підстав для виникнення у відповідача обов'язку сплатити заявлену суму.
Судова колегія також зазначає, що доводи апелянта фактично зводяться до ототожнення фактичних дій із виникненням цивільно-правового зобов'язання, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, відповідно до яких обов'язок сплатити кошти виникає виключно за наявності встановлених законом або договором підстав.
Таким чином, апелянтом не доведено у встановленому процесуальним законом порядку ані факту укладення між сторонами договору зберігання, ані погодження його істотних умов, ані виникнення грошового зобов'язання відповідача, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Усі інші доводи, обґрунтування, посилання враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції викладених у постанові.
Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 269-270, частиною 1 статті 275, статтею 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Виробничого сільськогосподарського кооперативу “Злагода» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 20.02.2026 у справі № 917/1851/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених частиною 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Ч. Жельне
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов