22 квітня 2026 року м.Харків Справа № 922/3433/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Лакіза В.В.;
за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області (вх.№778Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/3433/24 (повний текст рішення складено та підписано 13.03.2025 суддею Сальніковою Г.І. у приміщенні Господарського суду Харківської області)
за позовом Керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області, Харківська обл., м.Лозова в інтересах держави, в особі
1. Лозівської міської ради Харківської області, Харківська обл., м.Лозова,
2. Північно-Східного офісу Держаудитслужби, м.Харків,
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокенерготрейд», Харківська обл., смт.Золочів,
2. Комунального підприємства «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області, Харківська обл., Лозівський р-н., с.Українське,
про визнання недійсними додаткових угод, стягнення 822797,63 грн,-
Керівник Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області та Північно-Східного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокенерготрейд» та 2.Комунального підприємства «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області, згідно з вимогами якої, з урахуванням зміни предмету позову, просив суд: 1.Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 17.01.2022 до договору №29/12/-4 від 30.12.2021 про постачання електричної енергії споживачу. 2. Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 06.09.2022 до договору №29/12/-4 від 30.12.2021 про постачання електричної енергії споживачу. 3. Визнати недійсною додаткову угоду №4 від 03.10.2022 до договору №29/12/-4 від 30.12.2021 про постачання електричної енергії споживачу. 4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокенерготрейд» на користь Лозівської міської ради Харківської області безпідставно отримані бюджетні кошти у розмірі 712755,69 грн та 3% річних від простроченої суми станом на 27.09.2024 у розмірі 37215,19 грн та інфляційні втрати у розмірі 72826,75 грн.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.01.2025 заяву прокурора про зміну предмету позову (вх.№25270) прийнято до розгляду та ухвалено подальший розгляд справи здійснювати з її урахуванням на підставі статті 46, 53, 55, 183, 232, 233 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, у зв'язку із недоведеністю належними доказами та відсутністю належного обґрунтування, у задоволенні клопотання відповідача 1 про залишення позовної заяви без розгляду, що викладено у відзиві на позовну заяву, відмовлено на підставі статті 183, 226, 232, 233 Господарського процесуального кодексу України.
Позов обґрунтований тим, що спірні додаткові угоди до договору №29/12/-4 від 30.12.2021 про постачання електричної енергії споживачу укладено з порушенням встановленого пунктом 2 частини 5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» обмеження, а саме, змінено ціну 1 кВт/год електроенергії у бік збільшення до розміру, який більше, ніж 10% перевищує первісно узгоджену сторонами в договорі ціну одиниці товару, за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі. Водночас, прокурор зазначав, що сплачена на виконання спірних додаткових угод різниця між визначеною цими угодами ціною та ціною, первісно узгодженою в договорі №29/12/-4 від 30.12.2021 про постачання електричної енергії споживачу, як сума надмірно сплачених бюджетних коштів, що була сплачена на підставі недійсних правочинів Товариству з обмеженою відповідальністю «Востокенерготрейд», відповідно до положень статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, підлягає стягненню з товариства, як безпідставно набуте майно, на користь Лозівської міської ради, як органу, що наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами місцевого бюджету та контролю за їх використанням розпорядником нижчого рівня, у тому числі Комунальним підприємством «Лозоваводосервіс», і за прострочення вказаного грошового зобов'язання з повернення надмірно сплачених на підставі недійсних правочинів грошових коштів за певні періоди, прострочення відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховано до стягнення 3% річних від простроченої суми станом на 27.09.2024 у розмірі 37215,19 грн та інфляційні втрати у розмірі 72826,75 грн, при цьому початок відповідних періодів прострочення визначено з наступного дня після безпідставного набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Востокенерготрейд» бюджетних коштів, як оплати за договором, з огляду на те, що обов'язок з повернення безпідставно набутого майна відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України виникає з факту такого набуття, а відповідно до положень статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/3433/24, позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди №2 від 17.01.2022, №3 від 06.09.2022, №4 від 03.10.2022 до договору про постачання електричної енергії споживачу №29/12/-4 від 30.12.2021. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокенерготрейд» на користь Лозівської міської ради Харківської області безпідставно отримані бюджетні кошти у розмірі 712755,69 грн, 3% річних у розмірі 37215,19 грн, інфляційні втрати у розмірі 72826,75 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Востокенерготрейд» на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 8570,38 грн. Стягнуто з Комунального підприємства «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 8570,38 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, господарський суд виходив з того, що цінові довідки Харківської ТПП, що стали підставою для внесення змін до договору №29/12/4 від 30.12.2021 не відображають інформації про коливання ціни на електричну енергію, що склалося на момент підписання додаткових угод у порівнянні з ціною на дату підписання договору №29/12/4 від 30.12.2021, тому не можуть бути розцінені, як належне обґрунтування необхідності внесення змін до договору у частині збільшення ціни. Споживач мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, проте підписав оскаржувані додаткові угоди, внаслідок чого ціна електричної енергії збільшилася, а обсяг споживання зменшився. Підвищення сторонами договору ціни, шляхом укладання спірних додаткових угод, суперечить меті Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, вчинені відповідачами дії нівелюють результати відкритих торгів та втрату державою можливості скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, оскільки запропонована переможцем ціна електроенергії не відповідає встановленій договором, укладеним внаслідок відкритих торгів. Господарський суд дійшов висновку про те, що під час укладання оспорюваних додаткових угод №2, 3, 4 до договору №29/12/-4 від 30.12.2021 сторонами не дотримано імперативних вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», порушено умови договору в частині збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10% від ціни, зазначеної у договорі, за відсутності відповідних належних підтверджуючих документів підняття ціни за одиницю товару на ринку. Укладення зазначених додаткових угод до договору №29/12/-4 від 30.12.2021 порушує основні принципи публічних закупівель, що передбачені змістом статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, добросовісної конкуренції серед учасників; максимальної економії та ефективності; відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель; запобігання корупційним діям і зловживанням. Відтак, укладені додаткові угоди №2, 3, 4 до договору №29/12/-4 від 30.12.2021 суперечать вимогам статті 41 Закону «Про публічні закупівлі» та положенням статті 203, 215 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання їх недійсними. Щодо позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 712755, 69 грн, 3% річних у розмірі 37215,19 грн та інфляційних втрат у розмірі 72826,75 грн господарський суд виходив з того, що підстава для оплати поставленої електричної енергії за ціною, встановленою у додаткових угодах, фактично відпала, здійснений розрахунок заявлених до стягнення коштів є обґрунтованим, відтак, підлягають задоволенню.
Комунальне підприємство «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області подало на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність викладених у рішенні висновків суду обставинам справи, просить це рішення скасувати у частині визнання недійсними додаткових угод №2 від 17.01.2022, №3 від 06.09.2022, №4 від 03.10.2022 до договору про постачання електричної енергії споживачу №29/12/-4 від 30.12.2021.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що, суд першої інстанції, стягуючи з ТОВ «Востокенерготрейд» на користь Лозівської міської ради Харківської області безпідставно отримані бюджетні кошти у розмірі 712755,69 грн, 3% річних у розмірі 37215,19 грн, інфляційні втрати у розмірі 72826,75 грн, не дослідив, хто є розпорядником бюджетних коштів. Як стверджує апелянт, розпорядником бюджетних коштів є ДП «Лозоваводосервіс» КП «Теплоенерго», засновником підприємства є Лозівська міська рада Харківської області, однак остання не здійснює владних управлінських функцій, тому не є суб'єктом владних повноважень, що, на думку заявника, узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 07.11.2018 у справі №295/4481/16-ц та від 16.05.2018 у справі №638/11634/17. Також заявник вважає, що господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що за змістом умов пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що у документі, виданому компетентною установою, на підтвердження факту коливання ціни на товар на ринку, має значення не лише ринкова ціна на товар на відповідну дату, а міститься порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення», натомість вказана стаття Закону передбачає обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару, не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю електричної енергії під час проведення процедури закупівлі. Також поза увагою суду залишились умови підпункту 2 пункту 14.2 договору, та вважає, що надана суду цінова довідка від 06.01.2022 Харківської торгово-промислової палати, є належним доказом коливання ціни на електричну енергію. Крім того, чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку, і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи, і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації). Також у довідках, які були надані Харківською торгово-промисловою палатою міститься інформація про середньоринкові ціни на момент укладання договору і середньоринкові ціни на момент внесення змін. У довідках зазначений відсоток коливання ціни товару на ринку. Щодо неврахування ПДВ у довідці, заявник зазначає, що на засіданні НКРЕКП, що проводилось у формі відкритого слухання 01.12.2021, прийнято постанову №2452 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «Укренерго на 2022 рік», де встановлення тарифу проводилось без урахування податку на додану вартість. Крім того, відсутні будь-які нормативно-правові акти, які б визначали та/або затверджували форму та зміст довідки про ціну товару на ринку.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2025 для розгляду справи сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2025, у зв'язку з відпустками судді Білоусової Я.О. та судді Пуль О.А. для розгляду справи сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області (вх.№778Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/3433/24 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на 13.05.2025 о 15:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2025, у зв'язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. для розгляду справи сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 зупинено провадження у справі №922/3433/24 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 клопотання Лозівської окружної прокуратури Харківської області (вх.№15050) про поновлення апеляційного провадження у справі №922/3433/24 задоволено. Ухвалено: поновити провадження у справі 922/3433/24 за апеляційною скаргою Комунального підприємства “Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/3433/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у приміщенні Східного апеляційного господарського суду на 11.02.2026 о 15:30 год.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи на 11.03.2026 о 15:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 у зв'язку з відрядженням судді Крестьянінова О.О. для розгляду справи сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
Згідно з пунктом 14 ст.32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 повідомлено учасників справи про оголошення перерви у судовому засіданні до 22.04.2026 до 10:00 год. Засідання відбудеться у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.
У судовому засіданні 22.04.2026, яке проходило в режимі відеоконференції, представник другого відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити апеляційну скаргу.
Прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Представники позивачів, першого відповідача у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином,
Дослідивши матеріали справи, перевіривши з урахуванням положень частини 1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
Лозівською окружною прокуратурою Харківської області під час опрацювання інформації, розміщеної на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (https://prozorro.gov.ua) встановлено процедуру відкритих торгів із закупівлі товарів розпорядником бюджетних коштів Дочірнім підприємством «Лозоваводосервіс» комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області та проведено процедуру закупівлі електричної енергії у обсязі 3240000 кВт/год за ДК 021:2015-09310000-5 - «Електрична енергія» з очікуваною вартістю 12960000,00 грн.
Замовником з 04.11.2021 розміщено на вказаному веб-порталі оголошення про проведення відкритих торгів за номером №UA-2021-11-04-002066-с, за результатами опрацювання якого прокуратурою виявлено факти порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», що не усунуті та потребують прокурорського реагування на підставі вимог ст.23, 24 Закону України «Про прокуратуру».
Як свідчать матеріали справи, Дочірнім підприємством «Лозоваводосервіс» комунального підприємства «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області проведено процедуру закупівлі електричної енергії, за кодом ДК 021:2015:09310000-5, ідентифікатор закупівлі №UA-2021-11-04-002066-с.
Очікувана вартість закупівлі складала 12960000,00 грн.
Джерело фінансування - державний бюджет.
Згідно з формою реєстру отриманих тендерних пропозицій по тендеру №UA2021-11-04-002066-с у проведені закупівлі прийняли участь такі учасники: 1) ТОВ «Востокенерготрейд» з остаточною пропозицією 12690000,00 грн; 2) ТОВ «Віто Енерджі» з остаточною пропозицією 16848000,00 грн.
За результатом проведення торгів переможцем вказаного аукціону обрано ТОВ «Востокенерготрейд» - з остаточною пропозицією 12690000,00 грн, з ПДВ, з ціною 4,00 грн за кВт/год з ПДВ в обсязі 3240000 кВт/год.
30.12.2021 між Дочірнім підприємством «Лозоваводосервіс» Комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Востокенерготрейд» (постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №29/12/4.
Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник продає споживачу електричну енергію (Код ДК 021:2015-09310000-5 - електрична енергія) для забезпечення потреб споживача у 2022 році, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару у розмірах, строки та у порядку визначених вказаним договором.
У пункті 2.2 договору сторони погодили, що найменування товару, який закуповується в межах визначеного предмета закупівлі, із зазначенням цифрового коду Єдиного закупівельного словника: електрична енергія, за кодом ДК 021:2015:09310000-5 Електрична енергія.
Згідно з умовами пункту 2.3 договору обсяг продажу електроенергії за договором становить - 3240000,00 Квт.год.
Умовами пункту 3.2 договору передбачено строк постачання: з 01 січня до 31 грудня 2022 року (включно).
Відповідно до пункту 5.1. договору ціна договору становить 12960000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 2160000,00 грн.
Згідно з умовами пункту 5.4 договору розрахунковим періодом за договором є календарний місяць.
У пункту 5.6 договору передбачено, що розрахунки здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. Оплата вартості електроенергії за договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за спожиту електроенергію відповідно до умов договору. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника.
Відповідно до пункту 5.7 договору оплата вартості фактично спожитої електроенергії здійснюється споживачем протягом 20 календарних днів з дня підписання акта приймання-передачі електроенергії з урахуванням наявності фінансового ресурсу на Єдиному казначейському рахунку та за умови відсутності блокування рахунку органом Державної казначейської служби.
Умовами пункту 5.9 договору погоджено, що джерелом фінансування закупівлі є державний бюджет.
Відповідно до пункту 13.6 договору зміни договору здійснюються згідно з діючим законодавством України з обов'язковим складанням додаткової угоди, яка підписується сторонами та скріплюється печатками.
Пунктом 14.1. договору передбачено, що договір укладається та вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє по 31 грудня 2022 року включно, що але у будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих за договором зобов'язань у частині проведення розрахунків за отримані послуги.
Матеріали справи свідчать, що між відповідачами укладено 5 додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу №29/12/-4 від 30.12.2021.
Відповідно до додаткової угоди №1 від 14.01.2022 у зв'язку із зміною тарифу на передачу електроенергії з 01.01.2022 згідно з постановою НКРЕКП від 01.12.2021 2454 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «Укренерго» на 2022 рік» з « 0,29393» грн на « 0,34564» грн, сторони, керуючись частиною 7 пункту 14.2 договору та пункту 7 частини 5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» досягли домовленості внести зміни розміру ціни за одиницю кВт/год електричної енергії 1-го класу напруги та 2-го класу напруги, що становить 4,06 грн, з ПДВ.
Відповідно до додаткової угоди №2 від 17.01.2022, згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», пунктом 2.3 розділу 2 та пунктом 5.1 розділу 5 договору, сторони погодили викласти умови договору у такій редакції: « 1.1 Обсяг постачання електричної енергії 2933924,83 кВт/год. 1.2. Ціна договору становить 12960000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% 2160000,00 грн. На 15.01.2022 вартість за 1 кВт/год електричної енергії становить 3,6916667 грн, без ПДВ, ПДВ 0,7383333 грн, разом з ПДВ - 4,43 грн». Коливання рівня середньозваженої ціни на ринку електричної енергії підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати від 06.01.2022 №07/22.
Відповідно до додаткової угоди №3 від 06.09.2022, згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», пунктом 2.3 розділу 2 та пунктом 5.1 розділу 5 договору, сторони погодили викласти умови договору у такій редакції: « 1.1 Обсяг постачання електричної енергії 2784375,252 кВт/год. 1.2 Ціна цього договору становить 12960000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% 2160000,00 грн. На 01.09.2022 вартість за 1 Квт/год електричної енергії становить 4,02564 грн, без ПДВ, ПДВ - 0,805128 грн, разом з ПДВ - 4,830768 грн». Коливання рівня середньозваженої ціни на ринку електричної енергії підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати від 30.08.2022 №558/22.
Відповідно до додаткової угоди №4 від 03.10.2022, згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», пунктом 2.3 розділу 2 та пунктом 5.1 розділу 5 договору, сторони погодили викласти умови договору у такій редакції: « 1.1 Обсяги постачання електричної енергії - 2684329,449 кВт/год. 2.2 Ціна договору становить 12960000,00 грн. На 01.10.2022 вартість за 1 кВт/год електричної енергії становить 4,307896 грн, без ПДВ, ПДВ - 0,8615792 грн, разом з ПДВ - 5,1694752 грн». Коливання рівня середньозваженої ціни на ринку електричної енергії підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати від 30.09.2022 №721/22.
Відповідно до додаткової угоди №5 від 03.11.2022, згідно з пунктом 1 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони погодили зменшити суму договору на 6644189,22 грн, у тому числі ПДВ 1107364,87 грн. Крім того, погоджено пункт 5.1 розділу 5 договору викласти у такій редакції: «Ціна цього договору становить 6315810,78 грн, у т.ч. ПДВ 20% 1052635,13 грн. Разом з тим, пункт 2.3 розділу 2 викласти у такій редакції: «Обсяг продажу електроенергії за договором становить 1399056,00 кВт/год».
Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою господарський суд дійшов висновку, що прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано, в чому може полягати порушення інтересів держави, тобто убачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою в особі Лозівської міської ради Харківської області та Північно-Східного офісу Держаудитслужби.
Водночас, заявник апеляційної скарги вважає, що, суд першої інстанції не дослідив, хто є розпорядником бюджетних коштів. Як стверджує апелянт, розпорядником бюджетних коштів є ДП «Лозоваводосервіс» КП «Теплоенерго», засновником підприємства є Лозівська міська рада Харківської області, однак остання не здійснює владних управлінських функцій, тому не є суб'єктом владних повноважень, що, на думку заявника, узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 07.11.2018 у справі №295/4481/16-ц та від 16.05.2018 у справі №638/11634/17.
Колегія суддів, проаналізувавши правові висновки, викладені у наведених апелянтом постановах Верховного Суду, зазначає, що висновки щодо не здійснення владних управлінських функцій, а відтак, і не здійснення владних повноважень у вищенаведених постановах Верховного Суду, стосуються комунального підприємства, а не органу місцевого самоврядування, яким є Лозівська міська рада, відтак, такі висновки не є релевантними до обставин даної справи.
Щодо правомірності визначення прокурором одним з позивачів у даній справі Лозівську міську раду Харківської області колегія суддів виходить з таких міркувань.
Згідно з пунктом 3 частини 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), частина 3 статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
Частини 3 та 4 статті 23 Закону №1697-VII, серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред'явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб'єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов'язань відповідно до положень Закону №922-VIII (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2025 року у справі №924/524/24).
Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 25.06.2024 у справі №918/760/23, від 01.10.2024 у справі №918/778/23, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21).
У справі, що розглядається, обґрунтовуючи можливість звернення в інтересах держави, зокрема, в особі Лозівської міської ради Харківської області, та, визначаючи одним з відповідачів КП «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області, прокурор зазначав, що комунальне підприємство засновано Лозівською міською радою Харківської області. Підприємство у своїй діяльності підпорядковується Лозівській міській раді. Разом з цим, правовий статус розпорядника бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України.
Відповідно до Бюджетного кодексу України одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету; розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, середньострокових зобов'язань та здійснення витрат бюджету.
Нормами Бюджетного кодексу України також передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Виконавчі органи місцевих рад є головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів.
Таким чином, КП «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області є учасником бюджетного процесу та мало б ефективно розпоряджатися бюджетними коштами, у даному випадку на оплату електричної енергії.
Тому, у такому випадку наявні інтереси держави у відносинах, що виникли між КП «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області (одержувачем бюджетних коштів) та ТОВ «Востокенерготрейд», яке безпідставно отримало бюджетні кошти, що відповідає положенням щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, визначеним Конституційним судом України.
У спірних правовідносинах ДП «Лозоваводосервіс» КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товарів в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядником бюджетних коштів вищого рівня - Лозівською міською радою Харківської області.
Пунктом 11 ст.2 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що замовники- суб'єкти, визначені згідно зі статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт та послуг відповідно до цього Закону.
Отже, замовниками у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі» є суб'єкти, які створені державною або територіальною громадою для забезпечення потреб суспільства.
Частиною 2 ст.81 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.78 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Як убачається зі Статуту (який є у вільному доступі в мережі Інтернет) Комунальне підприємство «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області є правонаступником Дочірнього підприємства «Лозоваводосервіс» комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області.
Комунальне підприємство «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області засноване на комунальній власності Лозівської міської територіальної громади (пункт 1.2 Статуту).
Засновником підприємства є Лозівська міська рада Харківської області (пункт 1.3 Статуту).
Відповідно до пункту 3.1 Статуту Комунальне підприємство створене з метою забезпечення на договірних засадах потреб населення та інших категорій споживачів в питній воді, в послугах з: централізованого водопостачання та централізованого водовідведення для досягнення економічних, соціальних та інших результатів з метою отримання прибутку.
Комунальне підприємство веде самостійний баланс, має розрахункові та інші рахунки в установах банків. Комунальне підприємство має печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом (пункт 4.3 Статуту).
Майно Комунального підприємства складають виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Комунального підприємства (пункт 6.1 Статуту).
Майно Комунального підприємства є власністю Лозівської міської територіальної громади, яке закріплене за Комунальним підприємством на праві повного господарського відання (пункт 6.2 Статуту).
Джерелами формування майна Комунального підприємства є: - комунальне майно, закріплене за підприємством на праві господарського відання; - прибутки, одержані в результаті господарської діяльності, інших видів фінансово-господарської діяльності, передбачених цим Статутом; - капітальні вкладення і дотації з бюджетів; - кредити банків та інших кредиторів; - доходи від цінних паперів; - безоплатні або благодійні внески, пожертвування юридичних та фізичних осіб; - майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; - інші джерела, не заборонені законодавством України (пункт 6.4 Статуту).
Відповідно до пункту 9.1 Статуту управління підприємством здійснюється Лозівською міською радою Харківської області.
Згідно з пунктом 12.2.3 Статуту засновник має право надавати комунальному підприємству допомогу у вигляді грошових коштів, майна, обладнання та інших матеріальних цінностей, необхідних для діяльності комунального підприємства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 дійшла висновку про те, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної території. Завдання органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушити економічні інтереси територіальної громади. Оскільки засновником відповідного комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема, законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, у тому числі робіт та послуг, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, тому є належним позивачем у справі.
Отже, комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами. Прокурор вважає, що кошти, якими оплачено поставлений за договором товар, незалежно від того, чи фінансування здійснювалося напряму з бюджету, чи з рахунків комунального підприємства є власністю територіальної громади. У свою чергу порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення інтересів держави.
За твердженням прокурора, ДП «Лозоваводосервіс» КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області, самостійно укладаючи договори, оплата яких здійснюється за бюджетні кошти, прийняло запропоновані постачальником умови, якими збільшено ціну за одиницю товару, що фактично призвело до зменшення обсягів закупівлі, та, як наслідок, надмірну та безпідставну сплату бюджетних коштів.
Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі №904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.
Натомість, використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Лозівської громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів порушує економічні інтереси територіальної громади.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення інтересів держави. Як наслідок, укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства може призвести до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету, та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.
Держава як гарант верховенства права в Україні гарантує, що укладення договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти відповідно до вимог законодавства про публічні закупівлі сприятиме ефективному, прозорому та цільовому використанню бюджетних коштів. Реалізація вказаних гарантій впроваджується через діяльність спеціально уповноважених органів. Тому підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави з даним позовом є порушення економічних інтересів держави, що виразилась у вчиненні незаконного правочину і, як наслідок, проведення бюджетного фінансування з порушенням законодавчо встановленого порядку. З метою усунення порушень бюджетного законодавства та законодавства у сфері публічних закупівель, та повернення незаконно сплачених бюджетних коштів, що призвело до їх нераціонального використання, такі інтереси держави потребують захисту.
Щодо твердження заявника апеляційної скарги про те, що розпорядником бюджетних коштів є ДП «Лозоваводосервіс» КП «Теплоенерго», оскільки у договорі зазначені банківські реквізити саме дочірнього підприємства та оплата проводилась саме з рахунків цього ж підприємства, що підтверджується платіжними інструкціями, колегія суддів зауважує, що сам заявник зазначає про те, що ДП «Лозоваводосервіс» КП «Теплоенерго» є розпорядником коштів місцевого бюджету, що свідчить про суперечливість доводів заявника апеляційної скарги, а факт зазначення у договорі банківських реквізитів ДП «Лозоваводосервіс» КП «Теплоенерго» та проведення оплати з рахунків останнього свідчить про виконання стороною зобов'язань за договором, однак не підтверджує, що за договором, яким, зокрема, передбачено джерело фінансування - бюджетні кошти, сплачувались власні оборотні кошти комунального підприємства, отримані від здійснення господарської діяльності.
Стверджуючи, що прокурор не підтвердив доказами фінансування підприємства з місцевого бюджету, другий відповідач у свою чергу у спростування доводів прокурора не надав доказів того, що оплата за електричну енергію за спірними додатковими угодами здійснювалась не з бюджету, а за кошти підприємства, отримані в результаті його господарської діяльності.
Отже, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор визначив належного позивача, зокрема, орган місцевого самоврядування - Лозівську міську раду Харківської області.
Надаючи власну правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Таким чином, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: незаконність змісту правочину; недотримання форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Подібні правові висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі №6-806цс16.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади установлені Законом України «Про публічні закупівлі».
Метою закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Положеннями статті 5 Закону «Про публічні закупівлі» визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Згідно з частинами 1, 2 статті 13 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі можуть здійснюватися шляхом застосування однієї з таких конкурентних процедур: відкриті торги; торги з обмеженою участю; конкурентний діалог.
Частинами 1, 2 статті 20 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій.
Договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону «Про публічні закупівлі» зміна істотних умов договору можлива у разі збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Передбачена частиною 5 статті 41 Закону «Про публічні закупівлі» можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Тому документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним.
Системний аналіз положень частини 1 статті 525, статті 526, частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України та положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону «Про публічні закупівлі» дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (висновок Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22 від 18.06.2024 у справі №922/2595/23).
Згідно з пунктом 14.2 договору умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків Споживача;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (в договорі). Під пропорційністю розуміється збільшення ціни саме на такий відсоток, на який відбулося коливання ціни товару на ринку, але не більше ніж на 10 відсотків. У разі збільшення ціни має зменшуватися кількість товару. Розрахунок відсотків зміни ціни і кількості товару здійснюється у додатковій угоді від ціни підписаного договору, а у наступних додаткових угодах за потреби, - від останньої зміни ціни та кількості товару. Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні «Об'єднаної енергетичної системи України» (далі - «ОЕС України»). Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні «ОЕС України» та оприлюднені на офіційному веб-сайті ДП «Оператор ринку» за адресою в мережі Інтернет: https://www.oree.eonT.ua, - згідно з частиною 6 статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії». У якості документального підтвердження даних, сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з вебсайту) звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП «Оператор ринку» (за адресою в мережі Інтернет: https://www.oree.com.ua) або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціну товару на ринку. Коливання ціни на ринку визначається як відсоток зміни ціни у визначеному періоді: від дати встановлення поточної ціни (або дата укладення договору або дата укладення останньої додаткової угоди до договору про зміну ціни) до дати надання пропозиції постачальником споживачу про зміну ціни на відповідному ринку. Для погодження вищезазначених умов збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни товару на ринку, учасник надає окремий лист-погодження у складі тендерної пропозиції;
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (договорі);
4) продовження строку дії договору про закупівлю (договору) та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника (споживача), за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (у договорі);
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю (в договорі) в бік зменшення (без зміни кількості та якості товару), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю (в договорі) у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Plates, ARGUS, регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю (в договорі), у разі встановлення в договорі про закупівлю (в договорі) порядку зміни ціни.
Істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачається за договором.
У цьому випадку, зміну ціни здійснюють у такому порядку: - підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у договорі; нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НKPEKП). Внесення змін до договору про закупівлю (до договору) у вищезазначеному випадку можливе шляхом укладання додаткової угоди, у тому числі про зменшення (збільшення) суми, визначеної в договорі, у зв'язку зі зміною регульованих цін (тарифів), з урахуванням вимог бюджетного законодавства;
8) зміни умов у зв'язку із продовженням дії договору (договору) на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю (у договорі), укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків покупця (замовника).
Отже, у разі, якщо сторони у договорі передбачили можливість змінювати ціну електричної енергії шляхом укладення відповідних додаткових угод, той факт, що договір укладений шляхом проведення процедури закупівлі, встановлює обмеження, визначені Законом України «Про публічні закупівлі». Зокрема, ціна на електричну енергію може збільшуватися у разі коливання ціни на ринку за наявності документально підтверджених підстав, якщо це робить виконання договору для однієї сторони збитковим, але обмежена законодавством України.
У листі №61-1650вих-24 від 08.05.2024, адресованому ДП «Лозоваводосервіс» КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області, Лозівська окружна прокуратура зазначила, що відповідно до пункту 2.1 договору постачальник продає споживачу електричну енергію (Код ДК 021:2015-09310000-5 - електрична енергія) для забезпечення потреб споживача у 2022 році, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару у розмірах, строки та у порядку, визначених вказаним договором. Відповідно до пункту 5.1 договору ціна договору становить 12960000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20%,- 2160000,00 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що на дату укладення цього договору становить 4,00 за 1 Квт*год. Згідно з пунктом 5.9 договору джерелом фінансування закупівлі є державний бюджет. Крім того, зазначено, що ТОВ «Востокенерготрейд» при поданні остаточної пропозиції свідомо занизив ціни на продукцію з метою отримання перемоги та створення несприятливих умов для учасників торгів, їх дискримінації, непрозорості, спотворення добросовісної конкуренції та в обґрунтування необхідності підвищення ціни за одиницю товару не надано належних підтверджуючих документів. Зауважено, що постачальнику потрібно не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної в договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним (а.с.42, том 1).
У листі за вих.№1847 від 21.06.2024 КП «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області зазначило, що ТОВ «Востокенерготрейд» у кожному випадку доводив обґрунтованість своєї пропозиції довідками Харківської ТПП та відкритими даними оператора ринку електричної енергії (а.с.45-46, том 1).
Як свідчать матеріали справи, після укладення договору №29/12/4 від 30.12.2021 між ТОВ «Востокенерготрейд» та КП «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області укладено оспорювані додаткові угоди №2, 3, 4 до договору та збільшено вартість електричної енергії.
На підтвердження наявності правових та фактичних підстав для внесення змін до договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Востокенерготрейд» звернулося до КП «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області з пропозиціями: №10-01 від 13.01.2022, №11-01 від 14.01.2022, №34-08 від 30.08.2022, №49-09 від 30.09.2022, в яких повідомлено про коливання вартості електричної енергії, з посиланням на цінові довідки Харківської ТПП. Разом з тим, запропоновано погодити збільшення вартості електроенергії шляхом укладення додаткової угоди.
Підставою для укладення додаткової угоди №2 від 17.01.2022 до договору стала цінова довідка Харківської ТПП №07/22 від 06.01.2022, що надана на підтвердження коливання рівня середньозваженої ціни на ринку електричної енергії.
Відповідно до цінової довідки Харківської ТПП №07/22 від 06.01.2022 згідно з інформацією з офіційного сайту ДП «Оператор ринку», середньозважені ціни на майданчику ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об'єднаної енергетичної системи) України, які склались за 01.01.2022 та 06.01.2022, та відсоток коливання ціни між вказаними датами наведено у таблиці (ціни вказані без урахування ПДВ та тарифу на передачу електричної енергії). Середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 01.01.2022 грн/МВт.год - 2723,40 грн. Середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 06.01.2022 - 3175,86 грн./МВт.год. Відсоток коливання ціни +16,61%.
Підставою для укладення додаткової угоди №3 від 06.09.2022 до договору стала цінова довідка Харківської ТПП №558/22 від 30.08.2022, яка надана на підтвердження коливання рівня середньозваженої ціни на ринку електричної енергії.
Відповідно до цінової довідки Харківської ТПП №558/22 від 30.08.2022 згідно з інформацією з офіційного сайту ДП «Оператор ринку», середньозважені ціни на майданчику ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об'єднаної енергетичної системи) України, які склались за 21.08.2022 та 30.08.2022, та порівняння між вказаними датами наведені у таблиці (ціни вказані без урахування ПДВ та тарифу на передачу електричної енергії). Середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 21.08.2022 - 2740,21 грн./МВт.год. Середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 30.08.2022 - 3322,09 грн/МВт.год. Відсоток коливання ціни +21,23%.
Також, підставою для укладення додаткової угоди №4 від 03.10.2022 до договору стала цінова довідка Харківської ТПП №721/22 від 30.09.2022, надана на підтвердження коливання рівня середньозваженої ціни на ринку електричної енергії.
Відповідно до цінової довідки Харківської ТПП №721/22 від 30.09.2022 згідно з інформацією з офіційного сайту ДП «Оператор ринку», середньозважені ціни на майданчику ринку «на добу наперед» (РДН) у торговій зоні ОЕС (об'єднаної енергетичної системи) України, які склались за 25.09.2022 та 27.09.2022, та порівняння між вказаними датами наведені у таблиці (ціни вказані без урахування ПДВ та тарифу на передачу електричної енергії). Середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 25.09.2022 - 3345,58 грн./МВт.год. Середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 27.09.2022 - 3602,03 грн./МВт.год. Відсоток коливання ціни +7,67%.
Господарський суд, з урахуванням вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зазначив, що, вочевидь, у документі, виданому компетентною установою, на підтвердження факту коливання ціни на товар на ринку, має зазначатися не лише ринкова ціна на товар на відповідну дату, а міститися її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення.
Натомість заявник апеляційної скарги вважає, що вказана стаття Закону передбачає обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару, та не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю електричної енергії під час проведення процедури закупівлі.
Колегія суддів вважає такі аргументи безпідставними, оскільки є суб'єктивним тлумаченням апелянтом положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Частиною 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (частина 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Однак, зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;
Отже, ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Такий правовий висновок неодноразово викладений у постановах Верховного Суду від 01.10. 2024 у справі №918/779/23, від 06.02.2025 у справі №910/5182/24, від 18.02.2025 у справі №925/889/23, від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 тощо, де застосовано положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10% від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 узагальнила правові висновки щодо застосування положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме, зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов: -збільшення ціни за одиницю товару до 10%; - збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку, в разі коливання його ціни на ринку; -така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; -така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю; -обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України.
Апелянт вважає, що надані суду цінові довідки Харківської торгово-промислової палати є належними доказами коливання ціни на електричну енергію. Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку, та які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи, і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації). Також, відсутні будь-які нормативно-правові акти, які б визначали та/або затверджували форму та зміст довідки про ціну товару на ринку.
Колегія суддів вважає такі аргументи заявника апеляційної скарги безпідставними, з огляду на таке.
Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19).
Перелік органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, не є вичерпним (постанова Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №913/308/18, на яку посилається скаржник).
Дійсно, законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін.
Водночас, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження, викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, на яку посилається скаржник.
Отже, не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.
Незважаючи на те, що Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13.08.2025 у справі №916/3438/24.
Так, на підтвердження коливання ціни на ринку ТОВ «Востокенерготрейд» надані такі довідки: при укладенні додаткової угоди №2 від 17.01.2022 - цінова довідка Харківської ТПП №07/22, яка датована 06.01.2022, та містить дані щодо рівня цін станом на 01.01.2021-06.01.2021 (різниця 11 днів); при укладенні додаткової угоди №3 від 06.09.2022 - цінова довідка Харківської ТПП №558/22, датована 30.08.2022, та містить дані станом на 21.08.2022-30.08.2022 (різниця 7 днів); при укладенні додаткової угоди №4 від 03.10.2022 - цінова довідка Харківської ТПП №721/22, датована 30.09.2022, яка містить дані за 25.09.2022 та 27.09.2022 та порівняння між вказаними датами (а.с.204-206, том 1).
Вказані цінові довідки за своїм змістом та суттю є лише документом фактографічно- інформаційного характеру та фактично дублюють дані із сайту ДП «Оператор ринку», в якому не міститься точної інформації про коливання цін на електричну енергію станом, як на момент укладення договору про постачання електричної енергії споживачу, звернення з пропозицією про внесення змін до договору, так і на момент підписання спірних додаткових угод.
Отже, у довідках Харківської торгово-промислової палати від 06.01.2022, 30.08.2022 30.09.2022 відсутні відомості про коливання електроенергії на ринку, зокрема, не наведено розрахунок вартості електроенергії станом на попередні календарні дати, не ураховано середньозважені ціни (діапазон цін) за одинцю товару на день укладення договору до дати укладення подальших додаткових угод до нього, не наведено будь-яких інших даних щодо динаміки зміни ціни в бік збільшення або зменшення.
Тому наявність самих лише цінових довідок Харківської торгово-промислової палати №07/22 від 06.01.2022, №558/22 від 30.08.2022, №721/22 від 30.09.2022 не може свідчити про належне і беззаперечне підтвердження коливання ціни на електроенергію на ринку та не є належним обґрунтуванням підстав для зміни істотних умов договору про постачання електричної енергії №29/12-4 від 30.12.2021 у частині збільшення ціни.
Таким чином, господарським судом обґрунтовано встановлено, що цінові довідки Харківської ТПП, які стали підставою для внесення змін до договору №29/12/4 від 30.12.2021 не відображають інформації про коливання ціни на електричну енергію, що склалося на момент підписання додаткових угод у порівнянні з ціною на дату підписання договору №29/12/4 від 30.12.2021, тому не підтверджують належного обґрунтування необхідності внесення змін до договору в частині збільшення ціни.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі. Споживач мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, проте підписав оскаржувані додаткові угоди, внаслідок чого ціна електричної енергії збільшилася, а обсяг споживання зменшився.
Підвищення сторонами договору ціни, шляхом укладання спірних додаткових угод, суперечить меті Закону України «Про публічні закупівлі». Зокрема, вчинені відповідачами дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції.
Зазначене підтверджує нівелювання результатів відкритих торгів та втрату державою можливості скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, оскільки запропонована переможцем ціна електроенергії не відповідає встановленій з самого початку договором, укладеним внаслідок відкритих торгів.
Перемога у тендері, а саме, закупівля за рахунок коштів державного бюджету згідно з умовами пункту 5.9 договору та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод та відповідне зменшення обсягу споживання, є нечесною і недобросовісною діловою практикою, тому укладення спірних додаткових угод у даному випадку призвело до нівелювання результатів відкритих торгів.
Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16.02.2023 у справі №903/383/22.
За змістом статті 13 Цивільного кодексу України кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як свідчать матеріали справи, що під час укладання оспорюваних додаткових угод №2, 3, 4 до договору №29/12/-4 від 30.12.2021 сторонами не дотримано імперативних вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», порушено умови договору в частині збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10% від ціни, зазначеної в договорі за відсутності відповідних належних підтверджуючих документів підняття ціни за одиницю товару на ринку.
Укладення зазначених додаткових угод до договору №29/12/-4 від 30.12.2021 порушує основні принципи публічних закупівель, що передбачені змістом статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, добросовісної конкуренції серед учасників; максимальної економії та ефективності; відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель; запобігання корупційним діям і зловживанням.
З урахуванням зазначеного, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними додаткових угод №2, 3, 4 до договору №29/12/-4 від 30.12.2021, як таких, що суперечать положенням Закону України «Про публічні закупівлі» та статті 203, 215 Цивільного кодексу України.
Щодо позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 712755, 69 грн, 3% річних у розмірі 37215,19 грн та інфляційних втрат у розмірі 72826,75 грн, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 216 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно з частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України у разі, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріали справи свідчать, що за цінами, передбаченими додатковою угодою №2 від 17.01.2022 до договору №29/12/-4 від 30.12.2021, вартість 1 кВт/год електричної енергії становить 4,43 грн разом з ПДВ. Водночас, відповідно до обсягів спожитої електричної енергії за 2022 рік (додаток №4 до договору постачання електричної енергії споживачу №29/12/-4 від 30.12.2021) за період дії вказаної додаткової угоди за вказаною ціною поставлено 1051236 кВт/год електричної енергії за ціною 4,43 грн з ПДВ, яка є вищою від початкової вартості договору 4 грн з ПДВ. Сплачена сума за вказану кількість електроенергії становить 4656975,48 грн з ПДВ. Разом з тим, за цінами, що передбачені договором №29/12/-4 від 30.12.2021, сума, що підлягала сплаті за аналогічний об'єм електричної енергії становить 4204944,00 грн з ПДВ, тому різниця складає 452031,48 грн з ПДВ.
Крім того, за цінами, передбаченими додатковою угодою №3 від 06.09.2022 до договору №29/12/-4 від 30.12.2021, вартість 1 кВт/год електричної енергії становить 4,83 грн разом з ПДВ. Водночас, відповідно до обсягів спожитої електричної енергії за 2022 рік (додаток №4 до договору постачання електричної енергії споживачу №29/12/-4 від 30.12.2021) за період дії вказаної додаткової угоди за вказаною ціною поставлено 116203 кВт/год електричної енергії за ціною 4,83 грн з ПДВ, яка є вищою від початкової вартості договору 4 грн з ПДВ. Сплачена сума за вказану кількість електроенергії становить 561260,49 грн з ПДВ. Разом з тим, за цінами, що передбачені договором №29/12/-4 від 30.12.2021, сума, що підлягала сплаті за аналогічний об'єм електричної енергії становить 464812,00 грн з ПДВ, тому різниця складає 96448,49 грн з ПДВ.
Також, за цінами, передбаченими додатковою угодою №4 від 03.10.2022 до договору №29/12/-4 від 30.12.2021, вартість 1 кВт/год електричної енергії становить 5,16 грн разом з ПДВ. Водночас, відповідно до обсягів спожитої електричної енергії за 2022 рік (додаток №4 до договору постачання електричної енергії споживачу №29/12/-4 від 30.12.2021) за період дії вказаної додаткової угоди за вказаною ціною було поставлено 141617 кВт/год електричної енергії за ціною 5,16 грн з ПДВ, яка є вищою від початкової вартості договору 4 грн з ПДВ. Сплачена сума за вказану кількість електроенергії становить 730743,72 грн з ПДВ. Разом з цим, за цінами, що передбачені договором №29/12/-4 від 30.12.2021, сума, що підлягала сплаті за аналогічний об'єм електричної енергії становить 566468,00 грн з ПДВ, тому різниця складає 164275,72 грн з ПДВ.
Ураховуючи, що підстава для оплати поставленої електричної енергії за ціною, встановленою у додаткових угодах фактично відпала, колегія суддів, перевіривши здійснений розрахунок у розмірі 712755,69 грн, 3% річних у розмірі 37215,19 грн та інфляційних втрат у розмірі 72826,75 грн, зазначає, що він є арифметично правильним та обґрунтованим.
З огляду на викладене, беручи до уваги імперативно встановлену чинним законодавством заборону на зміну ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару, а також визначену пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» неможливість збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод №2, 3, 4 та стягнення у розмірі 712755,69 грн, 3% річних у розмірі 37215,19 грн та інфляційних втрат у розмірі 72826,75 грн.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Лозоваводосервіс» Лозівської міської ради Харківської області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/3433/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 30.04.2026.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза